Вітаю славне, знане українство!
Село, маленький хутір,
край та місто
Малечу,
підлітків,
доросли х та дідів
Та всіх, хто про минуле знати хтів.
Історія - завжди цікава штука.
Тут можна щось дізнатись
та послухать:
Байки, пісні,
казки, та анекдоти
Все що поміститься
у ваших вухах й роті.
А поговоримо ми, браття, про минуле
Про наших пращурів, - про козаків.
Про запорожців-вояків, про славну Січ?
Тоді кидайте все,
й до нас мерщій на піч.
Згадайте мазанку – біляву стару хату,
Що квітами прикрашена багато
Із товстою соломою на стрісі,
Яка стоїть край поля біля лісу.
Потріскують дрова з вогнем в печі,
Духмяно пахнуть з маком калачі,
В кутку ікони, довгі жовті свічки.
Внизу вода у діжці із кринички.
Стіл дерев`яний, лави.
На підлозі
Розстелено гілки із верболозу
Разом з травою…
За столом козак
Поважно курить люльку…
Пригадує всі бойові походи
Й співає пісню про Дніпрові води.
ПІСНЯ «ДВА СВІТИ»
Де велетні дуби стоять в воді,
Дніпро сивий мина похилі кручі,
Лежать в корчах намистом острови,
Й ховається в озерах Бог Славутич.
У тій воді, неначе, в дзеркалах,
З усмішкою та сяйвом грає промінь.
Тут сплять давно забутії в віках
Містичні тайни Книги Велесові.
Старий Дніпро нам дещо розповість.
З історії племен землі святої.
І я, мов, Яровита й Роду гість
Порину в мандри ери золотої.
І понесуть нас сотні поколінь
Крізь вічність у купалове дитинство.
Журба з любов`ю, мов два кольори
Складуть з моїм смарагдове намисто.
Від його сяйва, наче від зірок
Богів забутих слава нас покличе,
І два світи: Рідновірів й Христов
Поглянуть один одному в обличчя.
Стрибнемо через вогнище у даль,
Станцюємо у Колі Майя Дані,
Забудемо про смуток і печаль,
І пращурам вклонімось у пошані.
Згадаєм час коли козацтва рід
Виборював нам правдоньку та волю
Щоб ми жили у радощах, й без бід
І будували в щасті нову долю.
Я подивлюсь на себе крізь віки
Розчищу в серці всі Дніпра пороги
І пожалкую, що нас розвели
Богів забутих праведні дороги.
Минуле нагадає нам казки,
Де бореться добро із злом одвічно.
Два кольори мої, і два світи
Зіллються у моїй душі довічно.
Приблизно так історик Яворницький
Описував козацьку ту світлицю,
Розповідав про Січ та про гетьманів,
Та різні долі славних отаманів…
І пісні про козачину співали
Обряди й звичаї всі знали й шанували.
Але скажіть, -
ну хто про це читає?
Коли ж читає –
завжди забуває.
А на сторінці третій позіхає
Та книжки історичні відкладає.
Зітхає,
та іде лягати спати
Й хвалькує, що почав оте читати.
Спитаєте у нього – дочитав?
- Нема часу!...
На потім це відклав…
Це ж не цукерки, ковбаса чи сало
Тому для нього нудно й не цікаво.
Хоча і мав історик на меті
Найкраще й головне вам донести.
А ви і не помітили чогось,
Чи то,
бодай,
щось дивне вам здалось.
Погоджуюсь з одним:
якщ
То треба це, принаймні, уявляти.
Й не всі ж так пишуть,
як Тарас Шевченко,
В якого мова
легко та гладенько
Тече в віках, немовби з джерела,
З якого не скінчається вода.
То й я, позичу в кобзаря пів слова
Щоб зерна відокремить від полови.
Та ті нудні історії сторінки
Перетворити на віршовані картинки…
А перший наш герой, -
Криштоф Косинський
Засновник вольностей у Січі Запорізькій.
Здивовані?...
Тож юних та дорослих
Бувальщини запрошують у гості!..
БУВАЛЬЩИНА «ПОЧАТОК»
Давним-давно…
Ні!
Це було!
А що було, - то загуло…
А, може, спробуємо так:
Жив на Січі один козак…
Один?
Та їх були там сотні
Відважних, знаних та достойних,
Хто не жалів ані душі ні крові
Аби ми всі були живі-здорові…
Я розповім про першого гетьмана,
Який став обраним козацтвом отаманом.
І в той важкий для українства час
За нього!
відбулось у перший раз:
Перше повстання,
й перше побратання,
І перше люду й козаків зібрання,
А також Гетьмана народне обрання,
В країні вольностей козацтва…
…З того дня
І з тих часів
веде свій відлік братство,
Як самоврядне та сформоване козацтво,
Що здобувало честь собі і славу
І створювало вольную державу.
А звався пан той –
Криштофом Косинським
І у Січі він був як Папа Римський
Бо там його у гетьмани обрали
І так надалі вже робити стали.
До того
тільки
наказні гетьмани
Були у війську польськім,
Яких король на службу призначав
Лише під час війни.
(Це – хто не знав)…
Було це за часів, коли поляки
Наймали запорожців воювати.
Та склали з козаків реєстр панства -
Військового шляхетного козацтва,
Обмеживши всю кількість козаків
Та тих,
хто ними стати дуже хтів.
Багато
бігло
в Запорізьку Січ,
Тікаючи від панства в темну ніч.
І це було у Речі Посполитій,
В Московії,
та скрізь по тому світу.
Втікали люди за річки та гори,
Ховаючись від рабської покори.
Йшли,
бігли,
плили
різними дорогами
Та осідали за Дніпра порогами.
Хтось не хотів кайданам підкорятись,
Чи то із панством, податями знатись,
Яких ставало більше з кожним днем,
Тому й ховались далі від проблем.
Колишні кріпаки та вольні люди
Небіжчики, вигнанці та приблуди
У всіх була історія своя
Та головна проблема – то земля.
Хто мав хоч клаптик –
справн
Коли ж був закріпачений - втікав.
Ставав він бродником
або вигнанцем степу
Якого годували ліс та небо,
Річки,
озера,
плавні,
дик
Пологі гори
та безкрайнє море.
Все ж краще ніж у пана на ціпку…
(Так посміхалась доля кріпаку).
Тепер він називався козаком
А не рабом чи панським хлопаком,
Що мусив працювати вдень і в ніч…
Так,
друзі,
формувалась
Там були воля, славна нова доля,
Можливість мати шаблю,
Та захищати
й боронити
Перед судом чи з ворогом в бою…
Але
щоб пан
про втікача не знав
Козак ім`я на прізвисько міняв
Здебільшого,
на те
чим сам займався
Або походив
із місцин
де взявся:
Пушкар, Дегтяр, Хорунжий, Гардовий
Вірменко, Циганенко, Гайовий.
Нове ім`я – неначе нова доля,
Й нове життя…
Все прийме Гуляй Поле!
Але щоб про Косинського згадати
Я, друзі, мушу дещо нагадати
Й розповісти:
звідкіль взялась та Січ
Та козаки…
Не в гоголівську ж ніч!
Чому козацтво вільне
тро
Зненацька стало панством реєстровим.
Про значення козацтва для країни
При творення матусі – України,
Й чому втікали хлопи від панів
До наших запорізьких козаків.
Тож, спробуємо в тому розібратись
Перш ніж
про Криштофа
БУВАЛЬЩИНА «З ІСТОРІЇ СІЧІ»
Минало вже шістнадцяте століття
Та не скінчались його лихоліття.
Так сталось,
що чотири грізних царства,
Завоювавши чималі багатства,
Цькували одне одного потроху
В ту стародавню, лицарську епоху…
Татарські орди через Русь пронеслись
Їм, мабуть,
було мало,
що вже вдерлись
Та зруйнували Київську державу.
Пішли в минуле її честь та слава.
Русь Київська не встояла
На її місці помирать зосталось
Князівство московитів – ледарів,
Що нарід свій тримало за рабів
Та сплачувало ханству данину
Ведучи з турками й поляками війну.
Татарам стали на заваді гори
Бо їх військовий вишкіл мав тут горе
Як фахівцям відкритого двобою
У степових місцинах – їхній зброї.
Бо в горах було важче воювати
Та неможливо на конях скакати.
Й сміливість треба мати щоб полізти
Проти гармат та римського заліза.
Османське царство
теж,
як не старалось
Продертись за край світу намагалось,
Загарбавши низ Середземномор`я
Азовське,
Чорне,
та Каспійське море.
Поляки ж бусурманів не пускали
В рідні краї,
та боронити стали
Свою державу
унизу порогів
Дніпрових вод.
Та стерегти дороги.
Для цього й залучали козаків
Кордонних охоронців, - вояків.
Такі війська були у всіх державах
Від воєвод завдання певне мали,
Отримуючи вольності, права
Та гроші від магната короля.
Щоб боронитись від царів московських
Та бусурманів, -
ляхи та литовці
У королівство спільне об’єднались
І далі
разом
стали називатись
Річ Посполита.
Як одна країна,
Поглинувши всі землі України.
Їх козаки кордони захищали
Коли чужинці часто нападали
А в мирний час –
там дичину ловили
Та королівству податі платили.
Проте,
нерідко,
і таке бувало:
Проїжджі каравани грабували.
Князі місцеві дозволяли їм
Робити шкоду незванцям чужим.
Чому?
Бо козакам не всі платили
Або ж не вчасно.
Й часто їх дурили.
Наймали воїнство кордонні воєводи
Козак був лицарем
та певні мав свободи.
Коли йшов здобич в полі полювати
То мусив певну частку віддавати,
А решту - залишав та продавав
Від того
грошенят чимало мав.
«Навіщо?» - Ви спитаєте.
Він купував, щоб бути у загоні.
А обладунків воїн мав чимало
І грошенят на це не вистачало,
Щоб мати збрую, шаблі та пістолі
І йшов козак у степ шукати долі.
А щоб ви вартість зброї уявляли,
Скажу,
що тільки кулі та кресала
На кошти були дві татарські гривні
Або мінялись на коней чи свині.
Доречі, шабля – п’ятдесят свиней
Гармата – як чотириста коней…
Тож, сталось:
восени одного разу
Коли посол турецький
з караваном разом
Був вщент розбитий
й пограбований загоном
Із козаків, що стерегли кордони.
А між поляками і турками був мир
Й підписана угода.
…Мов
Що був поранений,
та в люті від пригоди
Цар Перекопський нагадав свободи
І склав сумного королю листа
Зазначивши,
що в степових місцях
Посольства його терплять утиск, шкоду
Коли йдуть депутатами в походи.
Таких листів було, мабуть, з десяток
Тож, щоб підтримати
домовленіст
Вже Сигізмунду Августу прийшлося Відшкодувати збитки.
Сплатити у грошах чималу суму.
І він
від того!
наказав у сумі
Надалі козаків реєструвати!
Щоб було із кого за те спитати…
До того ж,
на одній з військових рад
У Сеймі,
(серед роздумів й порад)
Литовсько-польський князь та воєвода,
Що був черкаським старостою згодом
Остафій (у миру Остап Дашкевич)
Подав проект, що був тоді доречним
Для оборони й захисту кордонів
На півдні.
Бо набіги із загонів
Татар та турків
не вели до ради й миру
І часто нападали на країну.
Той план військовий
полягав у тому,
Щоб козаків
дві тисячі загону
На острові
десь посеред Дніпра
Фортецю збудували б попервах.
І плавали на Чайках уздовж річки
Перешкоджаючи
й не даючи можливість
Через сивий Дніпро перепливати
І бусурманам клятим нападати.
Той план сподобався,
та втіленим не був
Одразу,
бо про гроші хтось забув.
На тому Сеймі був і Вишневецький
Який великі захисні фортеці
На Хортиці
все ж з часом
І Гетьманом козацтва згодом став.
Але це було,
друзі,
трох
Все по порядку
далі
у пригодах.
Так що ідея об`єднання козаків
У військо прикордонних вояків
Належить Вишневецькому й Дашкевичу, -
Двом воєводам шляхтичам-князевичам
Полякам царства Речі Посполитій.
Що вміли бусурманів добре бити.
Але
тут треба
дещо пояснити:
Січі козацькі в Речі Посполитій
Були задовго ще до Томаківки
Та Хортиці…
Всі скити та криївки
Були збудовані як земляні фортеці
На островах
(щоб бути у безпеці)
В часи
коли
татари та монголи
А також турки
в тих краях довкола
Навалами та варварством своїм
Всім завдавали шкоди та руїн,
Ті, хто втікав від рабства та неволі
Й жадав собі
та для родини волі,
На острови річкові подавався
Де вдало від набігів захищався.
А в ті часи Дунай,
Дністер,
Були широкі та розлогі.
З камінням,
скелями,
порогам
Перепливав їх через переляк.
Потоки все бурхливо поглинали
Та душ чимало на той світ забрали.
Крім того, як скінчалася зима
А снігу було повно, як гора
Коли все тануло
та плило навесні
Багнюка поглинала землі ті.
І плавні, річки, оповзні, болота
Всім завдавали клопоту й турботи.
Та крім води
були іще пороги
Із брилами,
що не давали змоги
Спокійно плити річкою в човнах
Навіюючи подорожнім страх.
Дніпро мав дев`ять кам’яних порогів
Які стирчали мов у вола роги:
Кодацький,
Сурський,
Дід,
Онук,
Лишній,
Лоханський
та Вільний.
Їх камені здіймались із води
На метрів п’ять,
й завширшки метрів три.
Найважчий, - Ненаситець або Дід
Який вчиняв чимало різних бід.
Були і скелі значно вищі й ширші
Тепер
їх всіх
глибини річки нищать.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira