Весла сиві – то крила глибин золотих
У руках Мандрівного Поета…
Сріблом в’ється ріка… В листі вітер притих…
Знову ранок стрічає планета.
А Телесика човник під берегом спить,
А у хвилях спить Сонця намисто,
І торкає ледь чутно досвітня блакить
Лілій білих пелюстки пречисті!
Обіймаю весло… Сріблом стелеться шлях,
Летимо ми – безмежні і босі!
А у лозах густих юна діва Земля
Над Хоролом розчісує коси.
м. Миргород
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira