Олеся Сінчук

Приходить свято — зоряне, прекрасне, безмежжям світла і тепла величне, святим благословінням сонця, неба, землі, води й вогню воно співає! Предивне і жадане споконвіку Купальське диво обіймає

Співає Київ хвилями дніпровими,
У серці серпня розцвіта теплом,
Проходить день за щирими розмовами
І підіймає вечора крило.

Танцюю, в теплий дощ переливаюсь,
Що струнами встеляє пісню-стежку...
Летять слова, мов зоряні сережки
У сад пісень, в долину дивокраю...

Вечір,  коли народився
інструмент з очерету-
дудук!!!

До хвиль гірською стежкою бреду...
Бринить за небокраєм даль стрімка...
каміння тепле в гості заклика.
кладе до ніг ожину молоду...

Два береги, дві сиві глибини...
Над переправою - солодкий місяць.
У хвилі чисті зіроньки вплелися
І бережуть осінні наші сни.

Святкую тишу... В серці тануть зорі,
І місто казки розкриває крила...
Про що співають сивих веж вітрила?
Що пам'ятає вітер над собором?

Гойдаємось у хвилях! Світ мінливий
Радіє з нами, мов дитинка мила!
 Коханий мій і донечка щасливі!
Ми  в серці моря…Зоряні вітрила

У ніжності святій тебе сховаю,
Мов чистий вітер, мов солодкий берег,
Мов хмарку білу, що гойдає безмір...
І понесу в обійми небокраю...

Літом пахне виноград!
То коханого дарунок...
Неба  зоряний малюнок,
В листі - сонечки горять!

У мить нестримну переллю віки,
І біль здолаю у святім двобої...
Солодкий світ, народжений тобою
Співа в долонях вітром гомінким.

Обійми гір, і полум'я, і дощ,
Співуче небо, зоряна роса -
Усе в долонях любих збереглось,
Весну землі святкують небеса.

- Не забувай мене! - в шепоті - листя...
- Не забувай мене! - в погляді - зорі...
- Не забувай мене! - день променистий
Сонцю про свято вечірнє говорить.

Друзям з Москви –
Оленці, Колі, Олегу

Славлю Тебе, Променистий, правічний!
В серці Твоєму – весь безмір величний!
В погляді ніжиться срібний серпанок,
А на вустах народився світанок!

П’ю насолоду київського ранку
У лагідних шовковицях та вишнях,
А небо сонце молоде колише,
Мов теплий мед у золотому дзбанку.

Обіймаю очі волошкові
Теплою травневою грозою,
Хвилями мелодій, вітру словом,
Сонцем над вечірньою Москвою.

Планета тиші і планета снів...
В очах твоїх - прадавня таїна...
Із вербами шепочеться весна,
І кличе річка лебедів-синів.

Срібне сяйво - погляд печальний...
Хто спитає в неба про вітер?
Буду слухать казку прощання -
Квіт, розлитий в зоряних вітах...

Вечір знов. І ти торкаеш струни...
Кожен звук зорею мріє стати!
Одягає тиша срібні шати,
Ожива в пітьмі промінчик юний.