Олеся Сінчук

Донечка – рибка срібляста
В піжмурки грається з морем…
Сміх її чайка спіймала,
Щоб дарувать чаєнятам…

В очах твоїх - сріблистий гомін снігу,
І вітру шепіт, і сувора крига,
І щедрі-щедрі вечорові роси,
А ще - вербички молодої коси...

У кожній миті - зоряна молитва!
Гойдається під серцем Сонце юне,
Солодкий вітер розсипає струни!
Шепочеш ти: - Не треба говорити...

Весла сиві – то крила глибин золотих
У руках Мандрівного Поета…
Сріблом в’ється  ріка… В листі вітер притих…
Знову ранок стрічає планета.

Танцюю світ, що ми створили разом!
Там кожна мить веселочкою вмита!
на теплому крилі гойдає море
ті дні, коли ти вчив мене пливти,

Я і ти – співучий космос…
Наші очі – зорі теплі…
Наші душі – срібний безмір…
А долоні – то планети…

Сходить Сонце у серці моїм,
Проростає вогненним зерном...
Світ - хатиночка... А за вікном -
Небо, райдуги і соловї!

Сповита сяйвом серця таємниць,
Колишу вітер на свічах соснових...
Солодкий сум ледь чутної розмови
Бринить у теплім листячку суниць...

Зорями палаю у тобі,
Квітом проростаю у тобі,
День новий народжую в тобі,
Світ без меж народжую в тобі!

Щасливий світ – любові далина!
Співає кожна життєдайна мить!
Торкає душі ніжності струна,
А вечір теплий зорями бринить.

Сповита щастям! Золотий світанок
До себе кличе прохолодні роси...
А сонце заплітає срібні коси
І землю пестить ніжними вустами...

Переповнена любов’ю кожна мить!
Ліс казковий з небесами гомонить,
Ми гойдаємось на дзвониках дощу
Ми радіємо, мов діти, досхочу!

Поцілунки солодкі, святі
Пахнуть вітром забутих доріг…
Юний світ… Усміхається сніг…
Мить одна – перехрестя світів…

Небо жовтня... Як очі сірі...
Хто із нас ці дощі намріяв?
Клен багряний ще сонцю вірить,
Але в небі сумують ліри...

Весною сніг солодкий і м’який...
Так хочеться припасти до землі,
В долонях ніжить шишечки малі,
І слухати, як шепотять струмки.

О.З.

Я народжуюся з вітру,
Я народжуюся з неба,
З теплого, як Сонце, меду,
З квітів, зорями сповитих.

Прокидаюсь у світ полум’яний…
Там душа моя – юний світанок
Вільно сонце у кров мою ллється,
Вільно дихає небо під серцем.

Колосся - золотаві крила літа...
Шепочуься із вітром юні стебла...
Ми разом тут... І хліба казка тепла
Несе до сонця наш цілунок світлий.

Я чула нині, як говорять квіти...
Схиляють тихо лагідні голівки
До білого вікна... там вічне Сонце!
Воно почує їх розмову щиру -