У ріднім Львові

У ріднім Львові ми не свої діти –
Для нас свята Марія, а не Лель.
Не Лада й тато Орь, а Амфітріта...
Яка ж тут може бути паралель?

Зимою й літом йдемо до Нептуна.
Його скульптур по Львову не злічить.
Чужі, заморські тут зображення на мурах,
А нашій Долі чи Русалоньці де жить?

Водяник наш чи Лісовик, Купала, –
Стоять в пилюці ще на стелажах...
О, Лесю Мудрочола, ти би знала,
Який з екранів продукують жах !

Які для нас придумали капкани,
Де возвеличено лише чуже.
Щоб ми ганьбили рідне, – Богом дане,
Машина часу нас стриже, стриже…

Народе мій, змордований народе,
Коли тобі відкриється ця суть:
Чуже-воно чуже! І тільки шкодить,
У душі наші лиє каламуть.

А правда оживе! І Сонце буде!
Якщо пліч-о-пліч станем до борні,
Не затягнути у лещата нас облуди,
Чужому гордо скажемо ми – НІ!