Вічній дружині

Ти знайди мене скрізь на вибоїнах долі —
Чи під сонцем ясним, чи в понурій пітьмі,
Виглядай мене, люба, із тяжкої неволі,
Не забудь мене, дивна, у байдужій тюрмі.

Ти знайди мене, рідна, поміж вихорів часу,
В океані віків, серед шелесту снів…
Прислухайся, як ніч денне сяйво погасить,
До ходи неспокійних земних шукачів.

Десь я там у грозі, десь я там серед бою,
Десь я тихо стогну, чи сміюся, чи п’ю,
Десь я в небо дивлюся і марю тобою,
Десь я долю шукаю тривожну свою…

Ти впізнай мене, мила, в солов’їному співі,
І не смій пропустити в подобі старій,
Бо я вічно вмираю й народжуюсь знову,
І шукаю тебе, поспішаю на бій!

Ти приходиш у дні, як гуркочуть литаври,
Як лунають громи, як мечі брязкотять,
Як виходять до герцю блакитні кентаври
І збирають титани нечувану рать.

Доторкнись до чола, де посіяно терни,
І над прірвами встануть небесні мости,
І до них моя доля, можливо, поверне,
До хатини тієї, де ждеш мене ТИ…