Якраз до грибного сезону і не тільки

Бурлескна балада про судову владу, 
або Повчальна байка для грибника-незнайка

Віками люди на харчі собі
Збирали в лісі їстівні гриби.

І нині, як грибна пора настала,
Любителі грибів тих назбирали,
Почистили, помили, відварили,
Підсмажили, засмачили і з’їли.
А згодом всі вони разом з гостями
Несамохіть потрапили до ями
Після жахливої в судоминах кончини...

Дошукуючись справжньої причини
Отруєння споживачів грибів,
Щоб точно знати, хто це наробив,
Підступно вбравшись в їстівну вдяганку, –
Підозрювали всі Бліду Поганку,
І притягли гидючку цю до суду,
Аби ізолювать її од люду.

Суд спершу вислухав промову прокурора:
– Блідопоганка гірш Червономухомора!
Той виглядом своїм волає: стережіться!
А ця, як тільки нишком пощастить прижиться
Їй у грибному місці там чи тут,
То грибникам довірливим – капут...
Ото ж, нехай у злочині покається
І їстівною більш не прикидається!

А потім, коли свідки й адвокати
Завершили і свідчення, й дебати,
І вирок суду був уже готовий,
Підсудній надали останнє слово:

– Ось ви гуртом зчинили веремію.
Одного тільки я не розумію –
Навіщо цей грибний апартеїд,
Коли готують страви на обід?
Хіба поміж грибами є різниця?
Невже я не така, як Печериця,
Або хіба я не подібна до Лисички
(Якщо різниця є, то невеличка!),
Чи я не схожа на Зелену Сироїжку,
І нас не можна класти в одну діжку?
Та, зрештою, і я, і ті ж Опеньки –
Немовби діти однієї неньки,
І до окремих видів, як до націй,
Не можна припускать дискримінацій
І обзивать Поганкою Блідою,
Бо я вам не такого ще накою!..
Від суду вашого я падаю у відчай,
Тому нехай і прокурор, і слідчі,
І судді, й свідки, й стряпчі, й адвокати
Хоч зараз спробують мене покуштувати,
Аби довідатись, отруйна я чи ні,
Щоб справедливий присуд винести мені,
А не безчестити мою породу
За те, що стільки чесного народу
Завчасно опинилося в труні,
І не шукати крайньої в мені,
А краще вже засмажити і з’їсти…
Та ви ж усі тут правники, юристи!
А де ж ваша презумпція хвалена,
Якщо вину звертаєте на мене,
Хоч не доведено, що я не їстівна…
Є тисячі грибів, а я лише одна.
Тоді питається: яка ж моя вина –
Що не Маслюк я і не Печериця?
Прошу вас, об’єктивно розберіться
І майте на увазі головне:
Тут дехто недолюблює мене
Лише за те, що ніби я – з чужого лісу...

І суд відправився на раду за куліси.

Порадившись, вернувся суд до залу
І виголосив судову ухвалу:

"...Керуючись параграфом Закону,
Віднині в розпал грибного сезону
Всіх їстівних грибів отруйними вважати
Й надалі їх нікому не вживати –
Нехай червивіють на пні;
З позивачів стягнути стільки-то пені;
Підсудну поновити в грибному званні,
Категорично знявши звинувачення:
Хто отруїв кого – не має значення.
А хто не згоден з вироком – наразі
Оскаржить може у суді в Гаазі,
Але нехай відкине навіть забаганку
Образити підозрою Бліду Поганку...".

*
По цій баладі – коментар від Гриця:
У кожного гриба – своя грибниця,
А суд завжди за тих, кого боїться...