Монетариська політика і фізична економіка: від дисбалансу та кризи до гармонії

Початок cвiтової фiнансової кризи, вкотре за iсторiю людства, продемонстрував його не здатнiсть ефективно прогнозувати своє майбутнє, навiть з врахуванням, здавалось, повного контролю над такою категорiєю, як нацiональна економiка.

Нацiональна економiка, або господарство країни – це сукупнiсть домогосподарств, пiдприємств, вiдповiдних державних iнституцiй i установ, iнфраструктури та рiзних активiв у межах певної державної територiї. Її основне завдання – виробництво й розподiл споживчих та капiтальних благ, якi забезпечують життєдiяльнiсть суспiльства.

У нацiональнiй економiцi видiляють матерiально-речову, або фiзичну, економiку та монетарну, або грошову, економiку. Фiзична економiка охоплює ресурси (землю, капiтал, працiвникiв) та виробленi життєвi блага. Розвиток фiзичної економiки характеризують за допомогою рiзних натуральних показникiв обсягiв виробництва та споживання конкретних товарiв i послуг, зайнятостi населення тощо.

Головним компонентом монетарної економiки є грошi й пов’язанi з ними процентнi ставки, валютнi курси тощо. Монетарна економiка обслуговує фiзичну економiку, i безпосередньо впливає на неї.

Фiзична економiка є першоджерелом для монетарної економiки, бо спочатку виник товар, а лише згодом грошi – як специфiчний товар, що обслуговує рух товарiв мiж суб’єктами товарообороту. Основна мета монетарної економiки пришвидшити товарооборот та забезпечити пiдтверджений попит на асортимент товарiв.

Основними завданнями економiки є зростання виробництва товарiв та зайнятостi населення, яке здатне буде купувати вироблений товар.

У вiдповiдностi до завдань, з метою ефективного регулювання економiчних процесiв близько 200 рокiв тому i була сформована монетариська теорiя. Її сутнiсть виражена в формулi, згiдно з якою кiлькiсть грошей, помножена на швидкiсть обiгу однiєї грошової одиницi, повинна дорiвнювати кiлькостi товарiв, помноженої на цiну.

Монетариська iдея в економiцi заснована на принципi, начебто економiчна наука є «наукою про те, як стати багатим». Вона не просто iгнорує головну мету економiчного розвитку – зростання виробництва, i практично не робить рiзницi мiж виробничою i спекулятивною економiчною активнiстю, тому що обидвi вимiрюються загальним показником – грошовими одиницями.

Монетаристи вважають, що держава може керувати економiчним розвитком, але тiльки у вiдносно вузькiй сферi, головним чином управляючи грошовим обiгом. Вони вважають головним важелем впливу на динамiку цiн i виробництво – кiлькiсть грошей, якi знаходяться в обiгу, при цьому вiдводячи другорядну роль бюджетним та податковим важелям.

Застосування державами класичних монетариських методiв стабiлiзацiї, як пiдтверджує практика, має здебiльшого негативний результат, а саме зниження пiдтвердженого попиту, що спричиняє затоваренiсть пiдприємств при падiннi виробництва, нестачi обiгових засобiв, скороченнi ВВП та надходжень в бюджет; пiдвищення вартостi кредитних ресурсiв, що стають непереборною перепоною при оновленнi матерiально-технiчної бази виробництва; зростання дефiциту бюджету, що вiдбивається на iнфраструктурi ринку та якостi науки та освiти в країнi.

Незважаючи на це, монетариський пiдхiд до управлiння економiкою є домiнуючим, оскiльки, згiдно з ним, кiлькiсть грошей в обiгу формує загальногосподарську кон’юнктуру, а змiна грошової маси впли- ває на економiку не вiдразу, то вiдпадає необхiднiсть в короткостроковiй грошовiй полiтицi.

І все ж таки головною помилкою монетаристiв є те, що вони не проводять межу мiж виробничою i спекулятивною економiкою. Хоча за перiод домiнування їх теорiї управлiння економiкою 97 % свiтової економiки сконцентровано в фiнансовiй сферi i тiльки 3 % – в виробничiй. Це говорить про те, що домiнування спекулятивного капiталу є очевидним.

Бiльшiсть релiгiйних конфесiй свiту засуджувала життя за рахунок надання коштiв пiд вiдсоток, тому що вважала його паразитичним, але згодом дана думка була пiдкоригована. У силу того, що власник коштiв, надаючи їх в позику, ризикує їх втратити назавжди, то даний ризик є виправданим i вимiрюється банкiвським вiдсотком.

На сьогоднi стає очевидним, що подальший ефективний розвиток економiки неможливий без докорiнних її змiн, бо обслуговуючий сектор – монетарна економiка – де-факто стала домiнуючою. А звiдси локомотивом в економiцi стає не збiльшення кiлькостi товарiв i послуг, а просте збiльшення їх вартостi.

Пiдсумком монетариської полiтики стає погiршення соцiальних характеристик розвитку суспiльства i спад нацiонального виробництва.

Нову концепцiю «фiзичної економiки», спрямовану передусiм проти монетаризму, розробив один з найвидатнiших сучасних економiстiв Лiндон Ларуш.

Основнi iдеї фiзекономiки полягають у двох постулатах. По-перше, це можливiсть вимiру витрат працi та його результатiв без послуг ринкової стихiйної оцiнки на основi фiзичних показникiв, наприклад, в кiловат-годинах або в «умовних теплових одиницях» (пропонував ще Сергiй Подолинський). По-друге, негентропiйнiсть процесiв, у тому числi соцiально-економiчних. Ентропiйнi процеси пов’язанi, як вiдомо, явищами розсiювання та розпаду цiлого, єдиного; негентропiйнi ж, навпаки, характеризують концентрацiю, накопичення i розвиток.

На вiдмiну вiд монетариського пiдходу фiзична економiка базується на вивченнi економiчних процесiв та їх фiзичної основи (засобiв виробництва, фiзичних основ їх розвитку та впливу на ефективнiсть працi людини).

І саме ця вiдмiннiсть є визначною з точки зору коригування економiчних процесiв в країнi з метою їх стабiлiзацiї та поновлення позитивної динамiки.

Економiчне зростання повинно стимулюватися через науково-технiчне навчання на основi пiзнання пiдтверджених вiдкриттiв унiверсальних фiзичних принципiв. Джерелом економiчного зростання є прогресивна освiта молодого поколiння; проведення та впровадження фундаментальних дослiджень, спрямованих на збiльшення науково-технiчного прогресу. Як доказ необхiдностi впровадження даних принципiв є те, що в країнах Африки видатки на науку й освiту є в 90 разiв нижчими, нiж в розвинених країнах. Без вiдповiдних реформ даний факт створює передумови погiршення ситуацiї в даному регiонi. А допомога мiжнародних фiнансових iнститутiв ще бiльше загострює цю критичну ситуацiю.

Ігнорування принципiв фiзичної економiки на практицi веде до того, що реформатори, що проводять полiтику монетаризма, намагаються впливати не на проблеми економiки, а на те, чим вона вимiрюється, тобто обслуговуючу систему – грошi.

Прагнення сконсолiдувати якомога бiльше грошей та позицiонування цiєї мети як сенсу життя веде до корупцiї влади i мрiї мати власний друкарський верстат, де можна було б друкувати «свої» грошi.