Вплив деяких пряно-ароматичних речовин на здоров'я людини

Еволюцiя груп кровi пов'язана з антигенами продуктiв харчування, аналогiчними А i В антигенам, вiдкритими Ландштейнером. [1, 2]. Цi антигени харчових рослин були названi лектинами або фiтогемаглютинiнами. Лектини є сполуками рослинного чи тваринного походження, якi здатнi до специфiчного розпiзнавання i зворотньої взаємодiї з вуглеводами, навiть, якщо останнi входять до складу глiкопротеїдiв. [3]

Сполучаючись з певними вуглеводами, що локалiзованi в мембранах клiтин, лектини спроможнi викликати аглютинацiю (склеювання) цих клiтин. Взаємодiя лектинiв з глiкопротеїнами нагадує реакцiю антиген-антитiло з тiєю вiдмiннiстю, що лектини мають меншу спорiдненiсть i вибiрковiсть взаємодiї з глiкопротеїдом. До лектинiв належить досить велика група речовин – бiлки, глiкопротеїди, речовини глiкозидної природи. Лектини можуть взаємодiяти з слизовою оболонкою шлунку та кишкового тракту, 5% лектинiв, стiйких до кислотного гiдролiзу, частково потрапляючи у кров, розповсюджуються по всьому органiзму людини [1,18]. Лектини будь-яких продуктiв мають спорiдненiсть з рiзними органами i тканинами та аглютинують специфiчнi по вiдношенню до них бiлки – рецептори, вони здатнi реагувати з тканинними антигенами, гормонами, деякими глiкопротеїдами сироватки кровi та молока. Таким чином здоров'я людини залежить не тiльки вiд прямої дiї лектинiв, - фiтогемаглютинiни можуть посилювати фiзичнi, хiмiчнi, бiологiчнi та iншi фактори екологiчного оточення.

В Українi носiїв І групи кровi 36,4%, а другої – 38,4%. Друга - група кровi А, належить мешканцям Європи та Азiї, якi стали аграрiями i харчувалися злаками та природними бiлками. Третя група кровi [1,2] вперше з'явилася у кочiвникiв, в Українi носiї цiєї групи кровi складають 21,6%. Виникнення антигену В пов'язують з харчуванням м'ясом та молоком свiйських тварин. Четверта група кровi з антигенами А i В в Українi зустрiчається з частототою 3,6% i є наслiдком iнтеграцiї рас - iндоєвропейцiв, носiїв групи кровi А i монголоїдiв, носiїв групи В. Ряд авторiв [1, 5] вважають, що персонiфiкацiя вiдповiдностi харчового продукту людинi, яка буде його вживати, може проводитися за реакцiєю аглютинацiї мiж лектинами цього харчового продукту та еритроцитами кровi даної людини. Високий титр аглютинацiї, на думку П. Д'Адамо[2] свiдчить про токсичний ефект продукту, що може бути застереженням вiд надмiрного вживання останнього.

Лектини до того ж мають специфiчну спорiдненiсть до бактерiальних клiтин, тому порiвняння титрiв аглютинацiї лектинових витяжок харчових рослин з клiтинами кровi людини та антибактерiальної активностi лектинiв може бути засадою для алгоритму поведiнки людини як i при пiдборi харчового продукту, так i при лiкуваннi деяких iнфекцiйних хвороб та дисбактерiозiв.

Метою цього дослiдження було вивчення антибактерiальної та гемаглютинуючої активностi лектиновмiсних витяжок деяких пряно-ароматичних та харчових рослин, а саме iмбиру аптечного (Zingiber officinale Rose), перцю чорного (Piper nigrum L.), куркуми (Сurcuma longa), чорнушки посiвної (Nigella sativa L.), фенхелю звичайного (Foeniculum vulgare Mill)., кропу пахучого (Anethum graveolens L), петрушки городньої (Petroselinum crispum (Mill) A. W. Hill), картоплi (Solanum tuberosum L.), капусти бiлоголовкової (Brassica сарitata Lizg L.), буряка звичайного (Beta vulgaris L.), моркви посiвної (Daucus sativus (Hoffm.) Roehl.), топiнамбуру (Helianthus tuberosus L.).

Вивчення антибактерiальної активностi проводилося методом паперових дискiв на МПА [5], а гемаглютинуючої ативностi за методикою Луцика А.Д. [5] Тест-об'єктами було обрано кишкова палочка (Еscherichia coli), золотистий стафiлокок (Staphylococcus aureus), синьо гнiйна палочка (Pseudomonas aeruginosa), кандида бiла (Candida albicans), сiнна паличка (Bacillus subtilis), чудова паличка (Serratia marcescens), сарцина жовта (Sarcina flava). Результати дослiдження поданi в таблицi 1 та таблицi 2.

Згiдно з результатами дослiджень найбiльш активно пригнiчує рiст гриба - кандиди бiлої (Candida albicans) лектинова витяжка з насiння перцю чорного, що свiдчить про доцiльнiсть вживання цiєї рослини для профiлактики кандидозiв.

Перець чорний має незначну антибактерiальну активнiсть вiдносно чудової палички, синьогнiйки, сарцини жовтої та стафiлокока золотистого, не впливаючи при цьому на кишкову паличку, яка є необхiдним компонентом кишкового тракту людини. Лектинова витяжка з кореневищ iмбиру проявила антибактерiальну активнiсть по вiдношенню до бактерiй гниття, – чудової палички, синьогнiйної палички, сарцини жовтої. Імбир (Zingiber officinale) не впливає на гриби Candida, кишкову паличку, сiнну паличку та золотистий стафiлокок, що свiдчить про слабкий ендоекологiчний вплив цiєї рослини на патогенну флору.

Лектиновий екстракт куркуми проявив значний антибактерiальний ефект вiдносно сiнної палички, дещо менший проти синьогнiйної палички та кандiди бiлої, майже не проявляє антибактерiальної активностi вiдносно сарцини жовтої та стафiлококу золотистого, вiдсутнє пригнiчення росту у кишкової палички. Лектини чорнушки посiвної не мають антибактерiальних властивостей проти всiх дослiджуваних тест-об'єктiв, окрiм чудової палички. Таким чином давньоукраїнськi спецiї (куркума, чорнушка та iмбир) у сукупностi забезпечують санацiю кишкового тракту при дизбактерiозi. Низьку антибактерiальну активнiсть демонструє лектиновий екстракт фенхелю звичайного вiдносно стафiлококу золотистого, чудової палички, сiнної палички, сарцини жовтої, взагалi вiдсутнi антибактерiальнi властивостi проти кишкової палички, кандiди бiлої та синьогнiйної палички. У зв'язку з тим, що в українськiй кухнi найчастiше використовують крiп, петрушку, селеру та моркву важливим було вивчення антибактерiальної активностi лектинiв саме цих рослин.

Лектини топiнамбуру викликають деяку аглютинацiю еритроцитiв всiх чотирьох груп кровi людини: титр гемаглютинацiї для першої групи – 1/6, для другої титр – 1/8, для третьої групи титр – 1/8, для четвертої – 1/16.

Лектини з сировини капусти бiлоголовкової та буряка звичайного не викликають аглютинацiю з мембранами еритроцитiв кровi, або дають слабкий ефект склеювання. Висока токсичнiсть по вiдношенню до всiх чотирьох груп кровi людини виявилася у лектинiв видiлених з бульб картоплi (для першої групи кровi титр 1/128, для другої групи кровi титр 1/64, для третьої групи титр 1/64, для четвертої групи кровi 1/256).

Перспективним є використання лектинiв не лише як антибактерiального рос линного компоненту, але й можливiсть ви- користання лектинiв як лiтичного засобу [3, 8]. Тому наступним фрагментом нашого дослiдження було вивчення впливу лектинiв харчових рослин на конкременти рiзної природи (оксалати, урати, фосфати). Хiмiчний склад конкрементiв визначався методом ІКС. Дослiдження лiтичної та лiтогенної активностi лектинiв проводилося за методикою Желтовської Н.І. Результати вивчення лiтолiзогенної активностi подано в таблицi 4. Найбiльшу лiтичну активнiсть по вiдношенню до фосфатiв проявили лектини iмбиру аптечного та лепехи звичайної; по вiдношенню до оксалатiв - базилiку евгенольного, петрушки кучерявої та перцю чорного; по вiдношенню до уратiв – петрушки кучерявої.

Таким чином, населення України, де домiнує І та ІІ група кровi без шкiдливих наслiдкiв для здоров'я може вживати топiнамбур, моркву посiвну, капусту бiлоголовкову, буряк звичайний, кроп пахучий та петрушку городню. Рацiональним було б обмеження використання картоплi, особливо носiям першої i четвертої групи кровi, кропу пахучого носiями четвертої групи кровi, петрушки городньої – третiй групi. При стафiлокових iнфекцiях, до яких найбiльш чутливi носiї ІІ групи кровi доцiльним є збiльшення в рацiонi кропу, фенхелю та куркуми. При iнфекцiях, пов'язаних з грам-негативними бактерiями доцiльне використання куркуми, моркви, петрушки та кропу. При сечокам'янiй хворобi, пов'язанiй з утворенням фосфатiв рацiональним є використання iмбиру, уратiв – петрушки, оксалатiв – перцю чорного.

Лiтература

1. В.Н. Федорич, А.В. Гаевская, А.В. Федорич, П.В. Федорич. Открытие энергоиммунной рецепторной системы функцие образования и долголетия. К.: «Книга плюс», 2005, с. 80.
2. Д’Адамо П., Уитни К. «4 группы крови – 4 пути к здоровью». – Минск, Поппурри, 2002. – 415 с.
3. Единый Ю.Г., Желтовская Н.И. Метафилактика почечнокаменной болезни. – К., 1997. – 15 с.
4. Лiкарськi рослини: Енциклопедiя-довiдник. Вiдп. ред. Гродзiнський А. М. – Київ: Головна ред. УРЕ, 1989. – 544 с.
5. Луцик А.Д., Панасюк Е.Н., Луцик М.Д. Лектин – Львов: Высшая школа. Издательство при Львовском университете, 1981. – 156 с.
6. Поздеев О.К. Медицинская микробиология. – Под ред. акад.В.И. Покровского – М.: ГОТАР – МЕД.
7. Луцик А.Д., Панасюк Е. Н., Луцик М.Д. Лектины. – Львов: Высшая школа. Издательвство при Львовском университете, 1981. – 156 с.
8. Желтовська Н.І., Іллєнко К.П., Мегалiнська А.П. Лiтична антибактерiальна та цитостатична активнiсть деяких лiкарських рослин.// Матерiали науково-практичної конференцiї «Природничi науки на межi столiть». – Нiжин, 2004. – С. 64–66.