Аконіт

Етимологічно, назва походить з легенди про боротьбу Геракла зі страховинним псом Кербером (Цербером). Коли герой переміг, то з пащі цього чудовиська сочилася зелена слина з огидним запахом. І там, де вона падала, виростали дивні квіти. А мав місце цей один з подвигів Геракла в Криму, біля печери давнього міста Аконе (поблизу Анапи).
Про отруйні властивості даної рослини людству було відомо здавна. Індійська легенда розповідає про дівчину, яка полюбляла (чомусь) вживати в їжу квіти аконіту і пила з них напій. Була вже настільки отрутою переповнена, що й погляд на неї викликав у тих, хто дивився - важке отруєння.

Всі види аконітів дуже отруйні. В Стародавній Греції та Римі настоянкою аконіту здійснювали смертний вирок. Найбільше отрути збирається в корінні. Але, і квіти, і листя, і стебла - теж отруйні, хоча сила трункового компонента - аконітину (дуже отруйний алкалоїд, але розпізнається легко в лабораторних умовах під час аналізу) - менша. Історіографи сімейства Медічі, Сфорца та й інших "видатних" отруйників, стверджують, що саме аконітом вони зживали зі світу своїх ворогів. Середньовічні відьми в Європі та й Україні (за переказами) робили з порошку сушеного коріння мазь - для левітації. Тим більше, що далеко шукати аконіт не доводилося. Росте собі вільно в городі (окультурений, але, не менш небезпечний) та і в дикому стані його по всьому світу багато. На Україні проростає масивами в Прикарпатті, в Лісостепу та Причорномор'ї. 19 видів поселилися на Україні.

Однак, ця над отруйна рослина, теж здавна використовувалася в народній медицині. Про неї з повагою пише АВІЦЕННА. Але, приймається тільки зовнішнє її використання.
Витяжками, мазями, настоянками лікують подагру, ревматизм, ішіаз, радикуліт та інші хвороби неврологічного характеру (запалення лицьового та трійчатого нерву). Допомагають теплі припарки при важкій ангіні, як обгортання навколо шиї.
Сама не використовувала. Милуюся наразі декоративною красою квітів. Для тіні і півтіні - вони чудові мешканці в саду.