Згубність нашої уяви щодо причин хвороб та здорового способу життя людини

Скiльки рокiв може жити людина?

Багато вiдомих вчених (розiходячись у конкретних цифрах) стверджують, що людина може жити до 200–300 рокiв. В Бiблiї зафiксовано, що вiк бiблейних персонажiв спочатку сягав 700–900 рокiв, а потiм постiйно скорочувався. Якщо додати, що це були, як ми тепер знаємо, далеко не першi Люди на Землi (згадаймо хоч би, як узагальнення, рядки з вiрша Б. Олiйника «ми вже тодi свої бiлили хати, як ви iще не вилiзли з печер»), то ствердження видатного вченого, нашого сучасника Б. Болотова «людина може жити вiчно» має усi пiдстави.

То чому ж сьогоднi середнiй вiк життя людини знаходиться у межах лише 60-70 рокiв? І це за умов так званих успiхiв медицини, широкого розповсюдження «здорового способу життя», полегшеного розрекламованим науково-технiчним прогресом. Чому серед довгожителiв планети, вiк яких, в той же час, рiдко сягає бiльше 120 рокiв, ми не зустрiчаємо медикiв, вчених, бiзнесменiв, полiтикiв, фiнансистiв тощо – тобто людей, якi мають реальну можливiсть забезпечити собi усi необхiднi умови для здорового способу життя. Чому довгожителi це, в основному, люди, якi ведуть природнiй (або близький до нього, спосiб життя? Та ще й вiдомi цiлi роди довгожителiв! Можна з впевненiстю стверджувати, що стан здоров’я цих людей та тривалiсть їхнього життя абсолютно не пов’язанi з так званими успiхами сучасної медицини, здобутками науково-технiчного прогресу тощо.

То що ж визначає тривалiсть життя Людини? Якi головнi причини хвороб, старiння i смертi? Що входить у поняття «здоровий спосiб життя»?

Давайте подивимось на цi питання дещо ширше. Як вiдомо, Всесвiт - цiлiсна Система, яка функцiонує за певними, цiлком визначеними Законами, встановленими Творцем. Окрема Людина i Людство в цiлому – невiд’ємнi частинки цiєї Системи, якi, вiдповiдно, можуть iснувати тiльки за її Законами. В разi порушення Людством (чи якоюсь його частиною) Законiв Творця, Система, забезпечуючи свою сталiсть, або вносить певнi корективи, або ж взагалi замiняє ланку, яка не дiє за її законами.

Цi Закони Творця є вiчними (принаймнi на час iснування Системи) та обов’язковими для всiх без винятку. Все iнше, що поза цими Законами створено людьми, буде суб’єктивним вiдображенням знань i може сприйматися, або ж нi, бiльшою чи меншою частиною людей, в залежностi вiд їх обiзнаностi, iнтелекту, уподобань, свiтоглядних позицiй... Божi ж Закони iснують i дiють незалежно вiд того, подобаються вони комусь чи нi, знають про них люди, чи нi, виконують їх, чи нi. І в залежностi вiд того, як живуть за ними люди, – вони мають i вiдповiднi результати.

Цi Вiчнi Божi Закони є константами i вiдображають Суть i Свiтогляд створеної Системи, є її Духовною суттю. Ця Духовна сутнiсть Системи в матерiалiзованому виглядi дана людям у виглядi ЗВИЧАЮ, який охоплює i регулює усi аспекти людського життя вiд самого народження i до смертi. Отже ДУХОВНІСТЬ є не що iнше як життя за Божими Законами, вiдображеними у Звичаї саме для Людини. Наскiльки живе Людина у ЗВИЧАЇ (саме живе, а не просто знає його), тобто наскiльки вiдповiдає Божим Законам її свiтогляд i, головне та обов’язкове, спосiб життя – такий її рiвень ДУХОВНОСТІ. Тому нi рiвень освiти чи знань, нi будь-який релiгiйний сан чи будь-яка висока посада не можуть слугувати однозначною ознакою духовної Людини. Головне – як вона живе, за якими законами! Деякi сучаснi дослiдники пiд духовнiстю розумiють пiзнання, розумiння i сприйняття законiв Всесвiту. Це, на мiй погляд, не зовсiм правильно. Можна знати, розумiти i, навiть, сприймати (теоретично) закони Всесвiту, але не жити за ними, тобто не притримуватись Звичаю. В цьому разi такiй Людинi до духовностi так само далеко, як пiшки до неба. І навпаки, можна не знати, не розумiти i, вiдповiдно, не сприймати бiльшостi Законiв Всесвiту, але жити за Звичаєм i бути Духовною Людиною.

Треба вiдмiтити ще одну дивовижну особливiсть Звичаю, притаманну лише йому (про iншi особливостi див. у роботi «Дивовижний Звичай», «Трiйця», 2005) – невiдворотнiсть покарання за недотримання Звичаю, яке вiдбувається аж до сьомого колiна включно. Саме ця особливiсть робить Звичай Божим Законом. Форми покарання при цьому рiзнi – в залежностi вiд ваги порушення – це i невдачi в життi, i хвороби рiзних органiв, i передчасна нагла смерть i т. д.). Ось де дiйснi причини наших хвороб та негараздiв! Таке покарання пiд силу здiйснити тiльки Богу. Саме це не тiльки вирiзняє Звичай вiд усiх абсолютно релiгiй, але й, одночасно, ставить його, як дiйсно Божий Закон, над ними. Як вiдомо, релiгiї передбачають рiзнi форми прощення грiха (покаяння, вiдмолювання, пожертви тощо). Це зафiксовано i у Бiблiї (останнiй грiшник, який покаявся, ближчий Господу, нiж праведник). У Звичаї прощення вiдсутнє: порушив його, тобто Божий Закон – неси покарання вiдповiдно до порушення. Виняткiв нема нiкому. Це суттєва, дiйсно Божа вiдмiннiсть Звичаю вiд будь-якої людської релiгiї.

Наша конференцiя присвячена дуже актуальнiй i важливiй темi сьогодення – ладуванню здорового способу життя українця. В той же час дуже важливо дати чiтке визначення цьому термiну. По-перше, про якого українця йдеться. Спосiб життя суттєво розрiзняється у людей рiзних професiй (робiтник, вiйськовий, науковець, спортсмен, актор, селянин i т. д.). А є ще суттєвi вiдмiнностi у тих же українцiв, якi живуть за Звичаєм, вiд, примiром, атеїтiв, християн, представникiв iнших релiгiй, та, навiть, i рiдновiрiв рiзних конфесiй. Я вже не згадую про такi особливостi, як моральнi якостi – адже тут (за умов панування принципу «у кожного своя духовнiсть») ми маємо повний спектр втрати духовностi: вiд нормальних Людей до шахраїв усiх мастей, фальсифiкаторiв виборiв,гвалтiвникiв та вбивць включно тощо – усiх i не перерахувати. І все це – українцi. Але спосiб життя у всiх рiзний. То що ж, будемо давати i таким покидькам рекомендацiї, як їм продовжити своє життя, аби довести злочини до досконалостi. До речi, у них набагато бiльше матерiальних можливостей, аби скористатися нашими порадами та вести здоровий спосiб життя.

Сьогоднi найбiльш поширене уявлення про здоровий спосiб життя пов’язане, в основному, з наявнiстю здорового тiла, успiшною бiзнесовою дiяльнiстю (як правило – купи подешевше та продай як дорожче) та можливiстю активно займатися сексом (аж до збочення). Хiба ми, пiднiмаючи вiтальну чарку за столом, звертаючись до ювiляра та бажаючи йому здоров’я, думаємо про духовну сторону Людини. Це тiльки дехто, як виняток, скаже про це. Тому часто вживаний вираз «у здоровому тiлi - здоровий дух» не такий уже беззаперечний i явно потребує деякого пояснення. Адже у досить здоровому тiлi злочинця чи сучасного полiтика навряд чи знайдемо духовнiсть. І навпаки – безнадiйно хвора тiлом Леся Українка явила Свiту приклад Величi Духу, гiдний усiлякого наслiдування.

І досягається такий нав’язаний рекламою здоровий спосiб життя надмiрним харчуванням (ознака достатку) з одночасним застосуванням рiзних препаратiв, аби нейтралiзувати це переїдання, численними i регулярними фiзичними вправами, вiдвiдинами басейну, одночасними рiзноманiтними дiєтами тощо. Цьому присвячується значна частина життя. Тому створений тою ж рекламою образ успiшного, здорового, завжди усмiхненого американця, якщо розiбратись, практично не вiдповiдає дiйсному еталону здорового способу життя.

У 60–70 роках минулого столiття була дуже популярною пiсня, де були такi слова «А я еду за туманом, за туманом... За туманом и за запахом тайги»... Скiльки романтикiв було виховано на цiй пiснi? З яким ентузiазмом спiвалась вона у численних студентських будiвельних загонах? Спiвав її з великим задоволенням i я зi своїми друзями. І незрозумiлим та неприємним для мене було, коли деякi з моїх же друзiв спiвали її у тi ж часи дещо на свiй лад: «А я еду за деньгами, за деньгами... За туманом едут только дураки». Це виглядало для нас, якi вважали себе романтиками, просто образливо. І тiльки з часом прийшло розумiння, що всi ми тодi жили (як романтики, так i прагматики), не маючи отої Божої Мети Життя. Яка, наприклад, користь Людству, Землi, Всесвiту вiд того, що ми повертали течiї рiчок, створювали штучнi моря, розорювали цiлину, будували БАМ, запускали ракети у Космос i так далi – перелiк цей нескiнчений? І немає нiякої рiзницi в тому, робили цi злочини романтики за iдею, чи прагматики за грошi – все це було i є проти Людства, проти Землi, проти Всесвiту.

І в цих умовах, аби правильно зорiєнтуватися у непростiй ситуацiї, нам може, знову ж таки, допомогти Звичай. Принаймнi у пригодi стане його четверта особливiсть, яка передбачає, що за ним i в ньому треба жити постiйно! Адже Звичай не можна вкрасти, покласти в запасник, вiдкласти на деякий час виконання, хизуватися знанням його тощо. Якщо ти живеш за Звичаєм, за Законами Божими, то в цьому випадку користуєшся тими могутнiми можливостями та перевагами Людини, якi данi були їй одвiчно. Безумовно, дуже непросто, а точнiше просто важко жити за Звичаєм! Якi потрiбно мати при цьому знання, а, головне, яке почуття обов’язку для виконання свого призначення на Землi, який, врештi, свiдомий самоконтроль за своїми дiями? Якщо ж ти знаєш Звичай, але не живеш за ним, або взагалi не знаєш його, то цим ти обриваєш свої зв’язки з Природою, з Всесвiтом, свiдомо обмежуєш свої можливостi. Саме звiдси i витоки усiх наших негараздiв, хвороб, духовних та екологiчних криз тощо – хочемо ми того, чи нi! Саме потреба обiйти, знiвелювати дiю цiєї визначальної особливостi Звичаю послугувала, на наш погляд, виникненню та розповсюдженню рiзноманiтних магiчних дiй та усiляких забобонiв, всебiчного лiкарського втручання, цiлого спектру рiзноманiтних релiгiй з їх нескiнченими молитвами та обмеженнями, всiляких дiєт та очисних процедур тощо, якi б дозволяли, хоч у деякiй мiрi, користуватися окремими залишками одвiчних могутнiх можливостей Людини, так-сяк пiдтримувати своє здоров’я, не живучи, при цьому, у Звичаї.

Отже, здоровий спосiб життя – це в першу чергу життя за Звичаєм, причому не вибiрково, а в усьому i повсякчас, щоденно з року в рiк.

Таким чином ЗВИЧАЙ (Божий Закон) є КОНСТИТУЦІЄЮ ЖИТТЯ як окремої людини, так i, що найважливiше, народу в цiлому, Найвищим Законом, який забезпечує, за умови його виконання, гармонiйне спiвiснування ЛЮДИНИ з усiм у ПРИРОДІ, яка є СВЯТИНЕЮ рiвно як i ЗЕМЛЯ, на якiй живе народ.

Це може статися лише за умови, коли ми з вами найперше будемо знати МЕТУ ЖИТТЯ. І не тiльки свою особисту, а для всього народу, всього Людства. Важливо також те, що особиста мета кожного має не тiльки не суперечити загальнiй метi всього Людства, але й органiчно вписуватися у неї. Ця Мета обов’язково Духовна i досягається за певних умов, якi визначаються ЗВИЧАЄМ. Тобто повернення до одвiчного ЗВИЧАЮ є не якась гiрша, чи краща рекомендацiя, а єдина можливiсть виконати своє Боже призначення на Землi, безальтернативна умова iснування саме ЛЮДИНИ i СВІТУ взагалi. Тож повернiмо ЗВИЧАЮ – нашiй ПРАВДІ – дiйсно найпочеснiше мiсце у душах i тiлах наших, наповнiмо його первинним змiстом, живiмо за ним – i прийдуть до нас i взаєморозумiння, i повага, i Лад на нашiй Землi, бо тодi вороговi не сховатися нi за «гарними» словами, нi за «добрими» справами, оскiльки ми все порiвнюватимемо з одвiчними цiнностями наших Пращурiв – ЗВИЧАЄВІСТЮ, а там омана не проходить. І МЕТА ЖИТТЯ як окремої людини так i народу в цiлому стає, як на мене, зрозумiла i доступна – пiдтримання ВІЧНОГО БОЖОГО ЛАДУ НА ЗЕМЛІ. Осягнення цiєї мети пiд силу тiльки ДУХОВНІЙ ЛЮДИНІ.

Враховуючи важливiсть цього питання, просив би органiзаторiв такого цiкавого i корисного проекту як «Буття українцiв» присвятити одну з наступних конференцiй саме цiй темi – «Для чого Бог створив Людину». Певен, що це буде не тiльки цiкава але й досить продуктивна конференцiя, бо навряд чи рiдновiрiв та iнших думаючих людей сьогоднi задовольняє оте примiтивне бiблiйне «плодитесь и размножайтесь», або ж найпоширенiше сьогоднiшнє, що, мабуть, на жаль, ще далi вiд iстини, нiж, навiть, оте бiблiйне – «пiзнавати себе i Свiт».

Безальтернативною умовою, яка може заступити шлях подальшого i уже остаточного знищення українцiв як нацiї, є моральне оновлення, повернення до правiчної ДУХОВНОСТІ. Без подолання вiрусу брехнi, який охопив практично всi правлячi верстви суспiльства в умовах вседозволеностi i, одночасно, пiльгового та судового прикриття дiй i бездiяльностi можновладцiв, годi сподiватися змiн на краще. Тiльки позбувшись цiєї бiди, можна вирiшувати питання щодо економiчної кризи та її соцiальних наслiдкiв. Вирiшувати саме у такiй послiдовностi, оскiльки не «суспiльне буття визначає свiдомiсть», як це стверджувалося в радянський перiод на основi iсторичного матерiалiзму, а, навпаки, саме свiдомiстю – ДУХОВНІСТЮ, мораллю суспiльства – визначається його соцiально-економiчне буття.

Таким чином, пiдсумовуючи, можна, на мiй погляд, стверджувати, що здоровий спосiб життя може вести лише та Людина, яка не тiльки знає дiйсну Мету свого Божого призначення на Землi та володiє засобами її досягнення, але й, головне, ЖИВЕ для здiйснення цiєї Мети, або, простiше, – живе у ЗВИЧАЇ, де всi цi речi узгодженi, оскiльки Звичай є способом Буття Людини як частинки Всесвiту. Ось яка невичерпна i могутня сила Українського Звичаю – Божого Закону. Отже – живiмо у Звичаї i нам гарантований здоровий спосiб життя.