Дівочі чари Великоднього понеділка

Ми не утримаємося від зауваження: християнська церква всіляко перешкоджала, ставила перепони цьому давньому та благородному звичаєві. Називала цей звичай неробством, гуль-тяйством чи навіть безбожництвом.

Особливо протестувала вона проти обливання водою. Вважала, що це право лише попівства. Вона упродовж століть викорчовувала з прадавньої пам'яті українців спомини про обливання, їхню ритуальність (святість) та приготування розчинів для обливання. А вони проводились молодими людьми, часто хлопцем та дівчиною, не байдужими один до одного. І не лише "на щастя, на здоров'я". А й на кохання, вірність та відданість, великі любощі, пристрасні почуття, які єднають хлопця з дівчиною під Сонцем та Місяцем сьогодні, завтра, на рік... і на вік. А дівчата для своїх милих та чорнобривих готували "чари" і обливали своїх обранців, пестили та заворожували піснями. Давали чари і пити. Лише обранцям.

Ось ці рецепти.

1. Трава м'яти перцевої 10 г
Трава підмаренника справжнього 10 г
Трава материнки звичайної 5 г
Настій.

2. Трава чаполочі запашної 15 г
Трава підмаренника справжнього 10 г
Трава чебрецю звичайного 5 г
Настій.

Готували дівчата чари надвечір. І як темніло, під зорями ясними, обливали відварами та настоями обличчя хлопців, давали їм пити, "частували". Запашні настої-відвари бадьорили душу парубків, прогонили втому. Запахи м'яти, материнки, підмаренника, гравілату – це та симфонія природних парфумів вічності рідної землі, яка заколисувала трунками любого та судженого, єднала його з квітучим зелом і найкращою, найвродливішою, найвірнішою, найчарівнішою. Одною-єдиною на світі!!! Її лагідна мова, доторк ніжних рук, особливий одяг, чорні брови, рум'яні щоки, пристрасний жагучий поцілунок – діяли гіпнотично, єднали суголосні серця та душі, переносили до особливого, уявного, казкового світу любощів, незвичайної гармонії та краси. Це й насправді були чари(!). Чари краси, відданості, лагідних душ та пристрасних сердець. Це була і вічність життя та буття. Адже з любощів поставав шлюб, родина, діти, спадкоємність звичаїв. Безсмертя роду, родоводу, етносу, нації...

Великдень у нашого народу не має постійної дати. Він починається від кінця березня і триває до початку травня. На початку травня, коли особливо буйно починає квітнути природа, обливання хлопців дівчата проводили на галявинах, левадах, біля річок, ставів та озер. Дівчата плели вінки з пролісків, медунки, фіалок. Запалювали вогнища, водили танки і співали веснянок.

А дні після весняного рівнодення стають все довшими і довшими, а сонце все яскравішим і теплішим. Та й праці в орія-ратая все збільшується. Вона чекає його і вдень, і вночі. Та Великдень і ще два дні по тому люди святкують. Славлять Сонце, Воскресіння природи, працю, дружбу, згоду, відданість та кохання.

На Великдень та Проводи готують також різноманітні узвари. Кількість їхня майже однакова, але рецептура значно бідніша, ніж на свято Коляди, Нового року, Водосвяття. Адже за довгу зиму багато чого вже давно використано і лишилися невеликі запаси. Та лишилися. Зберегли свою ритуальну та полівітамінну силу.