Магія вишиваних сорочок: які узори зорієнтовані на добро

Яка ж гарна наша українська вишивка! Очей неможливо відвести. А яка давня. Тисячоліття прошуміли над нею, а вона цвіте і крізь віки несе до нас інформацію про світ далеких пращурів, про історичну юність нашої країни.

Ми не знаємо точно, коли з’явилася на світ українська вишивка, хоч окремі дослідники стверджують, що корінням своїм вона сягає епохи неоліту.

Але вже у VІ столітті нашої ери скіфи, які проживали на території України, за словами Геродота, залюбки носили вишивані сорочки.

Про це свідчать знайдені під час археологічних розкопок на Черкащині фігурки чоловіків у сорочках, прикрашених на грудях широким ромбовидним узором. І кам’яні сорочки знаменитих скіфських баб, що сторожать південні степи України, теж мають візерунки на рукавах і подолі.

Як би там не було, але в ХІ столітті вишивання уже вважалося високим мистецтвом, ази якого треба було опановувати в спеціальних школах. Першу таку школу заснувала сестра Володимира Мономаха Ганка в Андріївському монастирі в Києві. Там дівчат вчили вишивати золотом та сріблом.

А що вишивка цінувалася дуже високо, свідчить хоча б уже те, що за поясом Оранти в соборі Київської Софії заткнута вишивана хустинка (собор освячено в 1049 році).

Яку ж цінність, окрім мистецької, мала вишивана, перепрошую, писана сорочка?

Слово «вишивка» походить від вишній, божественний і перекладається з грецької як космос. Інакше кажучи, “вишивати” означає зв’язуватися, контактувати, звертатися до космосу, до Бога.

Щодо вживаного до сьогодні на Гуцульщині словосполучення “писати сорочку”, то воно говорить само за себе: писати – передавати, закладати за допомогою спеціальних знаків-символів певну інформацію. Отже, вишиваючи, жінка (а це споконвіку було переважно жіноче заняття, чоловіки долучилися до тієї справи значно пізніше) за допомогою спеціальної абетки писала лист-звернення, лист-прохання до Вищих Сил.

Який зміст вона могла вкладати в ці посилання?

Найперше, благала Бога захистити своїх рідних і себе саму від різної напасті – недобрих очей (вроків), чарів, прокльонів, хворіб, пияцтва, поганих друзів, ворожої шаблі і кулі. Не випадково на Закарпатті були поширені чоловічі сорочки з вишивкою на спині, часто білим по білому (очевидно, щоб була менш помітною), адже вважалося, що зле слово (чаклунська формула), кинуте в спину, мало особливу силу.

Вишивка в даному випадку слугувала щитом, який міг відбити або значно послабити удар.

До того ж, вишиваючи, жінка наповнювала кожен свій стібок любов’ю та ще Словом Віщим – різними примовляннями-заклинаннями. Тому до вишивання ніколи не бралися похапцем, а завжди вибирали час, коли інші клопоти не відвертали уваги.

Не випадково вишиванку обов’язково дарували в далеку дорогу або на війну. І сьогодні маємо дуже багато свідчень, як історичних так і сучасних, що така сорочка й справді є потужним оберегом.

Доля на сорочці

А ще на сорочці, кажуть, вишивали долю: як правило, те, що було, і, звичайно, трохи магії – для того, що буде. Таким чином, вишита сорочка була для наших предків і оберегом, і візитною карткою. Бувало, зайде гість до хати, а ви вже й знаєте, звідкіля він прибув.

За узорами можна розпізнати область, район і навіть село, бо в кожному краї було щось своє, неповторне.

Так само легко було визначити – ґазда перед вами чи злидар, і як саме те ґаздівство виглядає: земельку має, худібку чи пасіку, а, може, й усього потрохи. Все було записано в хитросплетінні ліній, квадратів чи ромбів.

І про рід його можна було судити з сорочки: майстровитий чи хліборобський, здоровий та дужий чи хоровитий, великий та дружній чи так собі.

Навіть про те, чи дружить її господар із зеленим змієм, розповідала сорочка.

Нові сорочки господиня дарувала своїм домочадцям як мінімум 4 рази на рік: на Різдво, на Великдень, на Спаса і… коли йти до школи.

Тобто у перший день нового навчального року і школярі, і їхні батьки приходили до школи у нових вишиваних сорочках. З такою пошаною ставилися українці до науки. Дівчата дарували сорочки своїм нареченим ще до весілля і вишивали на них магічні символи кохання. До речі, сорочку чоловікові могла випрати тільки дружина або мама.

Звідси й прислів’я: “Краще брудна сорочка, ніж випрана”, – бо випрана чужими руками сорочка трактувалася не інакше, як зрада.

Про узори

Узори читалися, як відкрита книга. Найбільше мали з тим клопоту молоді хлопці. Бувало, перекажуть котромусь, що в такому й такому селі є гарна дівчина, то вже й починають через родичів до неї дорогу напитувати. Дійдуть до згоди, засилає хлопець старостів, а вони, хоч як старалися, повертаються з гарбузами. Бо глянула дівчина чи її батьки на сорочку нареченого, та й зрозуміли, що вихвалянням старостів гріш ціна.

Тому вже у ХІV столітті дехто почав вдаватися до хитрощів. Наприклад, бідніші парубки приїздили свататися в сусідні села в позиченому одязі. А ще через двісті років у вишиті з’являється багато плутанини, зробленої заради “красивості”, а насправді – щоб приховати щось або прикрасити, заплутати, відвернути увагу.

І ось кілька років тому Україна знову розцвіла вишиванками. Більше того – вони стали модними! І не тільки в нас – у цілому світі. Та ще й несуть додаткове смислове навантаження.

Адже носити вишиванку означає не тільки бути модним, але й публічно заявляти про приналежність до української нації (або її підтримку), демонструвати свою національну свідомість, історичну пам’ять. При цьому, на жаль, не задумуємося, що символіка вишивки залишилася такою, як і тисячі років тому.

І що за будь-яких обставин вона продовжує залишатися “листом до Вишнього”, тобто несе у космос інформацію про нас. А тепер мені здається, що й навпаки – часом вищі сили через посередництво вишивальниць намагаються сказати нам щось.

Вперше на цю думку мене наштовхнув випадок двадцятирічної давності.

Тоді я знайшла в своєї свекрухи клапті старого вишиття – рукави жіночих і манишки чоловічих сорочок – з предивними узорами. На диво гарними, гармонійними в кольорах, але… було в них щось таке, що вабило око й водночас лякало. Світлої пам’яті Параскевія Шимечко – так вона писалася з дому – кохалася в піснях і спогадах. Голос мала сильний і чистий, а пісень знала стільки, що вистачило б для репертуару сотні (а, може, й не однієї) хорів. Тепер дуже шкодую, що не зуміла вмовити її записати хоча б частину того скарбу. А з її спогадів довідалася, що походила вона з Немирівщини, з села Радруж. Тепер це село на території Польщі, а в Немирові згадкою про нього залишилася вуличка, що називається Радрузька. В Радружі до Другої світової війни була потужна “Просвіта”, активним членом якої вона була. З особливою теплотою згадувала фестини та святкові концерти, в яких брала участь як хористка. А знайдені сорочки, як виявилося, належали її батькам й вишивалися в часи січового стрілецтва. Мода тоді така була, казала.

Тепер про моду

Коли я уважно розглянула узори, зрозуміла, що саме викликало це дивне й трохи моторошне відчуття: всі елементи складного візерунку нагадували могили і хрести. Пізніше натрапила на ще кілька подібних знахідок. Задумалась: чим могла бути продиктована така мода? Народною тугою за мрією, що не збулася? Жалобою за тим юним цвітом, що зчорнів у пожарищі війни? Але ж мода, як виявилося, почалася задовго до згадуваних подій!

Тоді, може, маємо справу зі своєрідним програмуванням, підсвідомим пророцтвом?

Тепер про події майже вчорашні. Десь за три чи навіть трохи більше років перед війною в Україні почали масово носити вишивані речі. І не з нагоди свята, а щодня. Цікаво, що в розмаїтті узорів несподівано почали домінувати маки. Виконані в різних техніках, вони зацвіли на сорочках, блузках, майках, кептариках, платтях і навіть сумочках.

За якимось дивним збігом обставин ці маки враз висіялися на Гуцульщині, Слобожанщині, Волині, Поділлі, Бойківщині, Буковині, Опіллі,… по всій Україні.

І не минає на них мода. На жаль.

Мак займає особливе місце не тільки у символіці вишивки, але й у давніх віруваннях українців. Ним, особливо освяченим, обсівали людей і худобу, наділяючи його чарівною силою, яка оберігає від усякого зла. Ще й досі в селах можна знайти вишивані маковим цвітом шторки на двері. В такий спосіб господині захищали своє хазяйство від відьми, яка забирала молоко. Вишивали його трохи й на подушках – щоб добре спалося.

А ще, маки – це пам’ять. Існує повір’я, що поле, полите після битви кров’ю воїнів, вкривається маками.

Дівчата, в сім’ях яких хтось загинув на війні, вишивали маки на сорочках, а у віночки вплітали сім квіток маку, присягаючи цим самим зберегти й продовжити свій рід. Одягали маки й на знак жалоби, бо наші предки при цій нагоді не носили чорного одягу, лише білий, густо вкриваючи його маками.

То ж як при цьому не задуматися, чи не Космос посилав нам ці знаки, довго й наполегливо, аж поки не зачервоніли поряд із вишитими криваві маки на сорочках наших солдатів. І не вкрилася жалобними маками вся Україна.

Узори на добро

То які ж узори на наших сорочках зорієнтовані на добро? Гадаю, нікому не завадить трохи цієї азбуки.

Дуже позитивну енергетику мають узори, основою яких є коло, адже це не що інше як сонце.

А ще – коло є символом буття, вічності і навіть світобудови (це коли з крапкою посередині). Причому узори, які складаються з самих кіл, зустрічаються рідко. Натомість коло, як частина складнішого узору, зустрічається часто, як і стилізоване коло – квітка.

Зокрема, до таких сонячних квітів належить ружа. Її вишивають на жіночих сорочках, бо ружа означає ще й домінанту жінки в родині, причому жінки щасливої, сонцеликої. Ще одне сонечко, яке часто сяє на дитячих сорочечках, – полуниця.

До речі, кажуть, що сама назва “полуниця” походить від давньої назви сонця – полель.

Коли вже мова зайшла про етимологію слів, не можемо оминути ще однієї рослини, яка є і повинна бути і на жіночих, і на чоловічих сорочках.  Калина.

Колись, у сиву давнину, її пов’язували з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зорі. Її назва теж походить від давньої назви сонця – коло (коло – колина – калина). А її здатність із ще більшою силою відроджуватися до життя після того, як на дереві пообламували гілки, а також бути надзвичайно гарною у всі пори року зробила калину символом нашого українського роду, невмирущості нації.

Символом сонця у вишивці є і восьмипелюсткова квітка-розетка.

Цікаво, що на сорочках вона часто з’являється в обрамленні “вужиків” – знаків, що нагадують згорнутого вужа або літеру “S”. Це символ води.

Коли в узорі сходяться ці дві потужні стихії, що утворили земне життя, їх слід розуміти як вологу материнську і вогненну батьківську енергії, що уособлюють процес творення.

Досить часто в основі вишиваних візерунків лежить квадрат. Ця фігура символізує довершеність, порядок, гармонію. Крім того, в українській традиції квадрат є одним із символів землі. Таким чином, це дуже важлива фігура в орнаменті, яка ще й говорить про добробут господаря сорочки або привертає його.

Близький до квадрата ромб. Його основою є чоловіче та жіноче начало (складається з двох трикутників). Цікаво, що в трактуванні наших предків три кути ромба тримає жінка, а чоловік – лише четвертий. Ромб з крапкою по середині – символ засіяного поля, що означає достаток і добробут. Інколи ромб ще трактують як борону, а ромб з “вусиками” або жаба означає плодючість.

Сорочка з ромбовидними узорами має потужну позитивну енергетику, особливо для вагітних жінок, яким ще й служить оберегом.

Цікаве смислове навантаження в українській орнаменталістиці несе трикутник. Це символ єдності і трьох світів (небесного, земного і підземного), і трьох стихій (води, вогню і повітря), без яких не було б життя на землі, і трьох рівнів буття, і тривимірності світу. Це і Свята Трійця в уже пізніші, християнські часи. Незакінчені (без основи) трикутники, повернуті вершиною вниз означають жіночу або матеріальну сутність, вершиною вгору – чоловічу, духовну. Тож загалом ідеться про духовні і земні блага, які так потрібні кожному з нас, а також про зростання і зміцнення нашого роду.

Ще в язичницькі часи хрест служив оберегом від злих духів. Хрест на вишивці, якщо він прямий, – символ Сонця, Творця, чоловічого начала. Косий хрест символізує жіноче начало, Місяць. Подвійний хрест – восьмипроменева зірка – ці два начала об’єднує.

Дуже сильною енергетично є сварга (т. зв. свастика) – той самий хрест, але в русі. Це сонячний знак, який приносить щастя, оберігає родинне вогнище, особливо, якщо її “ріжки” повернуті за Сонцем (вправо), лівостороння сварга є досить потужним оберегом. Накладання право- і лівосторонньої сварг одна на одну єднає нас з мудрістю предків і творить у душі гармонію.

Про гармонію в душі і у Всесвіті говорять і так звані зоряні сорочки, які знову ж таки уособлюють Сонце, тепло, вогонь.

Чимало знаків, окрім уже згаданих “вужиків”, якими обшивали в давнину подоли жіночих сорочок, щоб оберегти материнську сутність, символізують воду. До них належить і меандр – безконечник.

Учені кажуть, що його використовували на території України ще 20 тисяч років тому. Він зображає життєвий шлях і водночас є символом вічного буття. Приносить здоров’я і довголіття.

На сорочках молодих чоловіків і юнаків дуже доречним буде поєднання калини з дубом (краси з силою).

Така сорочка зберігатиме їх життєдайну енергію. Добре також вишивати виноград, причому на сорочках обох статей, бо це життєва нива, на якій достатньо праці і обов’язку і для жінки, і для чоловіка.

Лілія уособлює дівочі чари, чистоту та цноту. І трохи хмелю на чоловічих сорочках – для кохання і молодечого буяння.

Також на вишиванках мають цвісти любисток і м’ята, чорнобривці, нагідки, шавлія, бо вони і око милують, і душу та тіло лікують.

І, звичайно, не можна забувати про берегиньок, бо це чарівний талісман, космічне дерево, вічне оновлення й гармонія життя.

А мак… обсіяти б ним, освяченим, кордони рідної землі, щоб ніякі упирі не могли більше через них ні переступити, ні перелетіти.