Про вінчання

Вінчання християни запозичили з язичницької релігії; бо ці обряди вироблені народом протягом цілих тисячоліть. Самі ж вони нічого принципово нового створити не змогли. Хіба що вінки з живих рослин замінили металевими коронами, а молитви взяли з Біблії — святого письма християнських конфесій.

Зважаючи на нісенітниці цього, з дозволу сказати, «святого» письма, яке читається в церквах, можемо впевнено стверджувати, що такими ж є і «священні узи», які церква накладає на своїх нерозумних сповідників. Обхід навколо вівтаря попи здійснюють проти Сонця! Спитайте когось із обвінчаних у християнській церкві, чи пам’ятають вони, про що читав піп, і чи знають вони, що означає сам ритуал? Переважна більшість перебуває у якомусь напівсонному стані, і, як під гіпнозом, тупо виконують цей заупокійний чин, чекаючи, коли ж усе те неприродне дійство скінчиться.

Але світогляд наших сучасників, до недавнього часу обмежений біблійними догмами, нині вивільняється для цілісного сприйняття світу і життя як гармонії єдності людини з Богом — космічним Творцем роду земного. Сьогодні вільна українська дівчина з вищою освітою вже не хоче чути на своєму вінчанні слова з християнського Требника: «Нехай поблагословить тебе Господь із Сіону, і ти бачитимеш добро Єрусалиму по всі дні свойого життя. Не хоче чути з вуст чорноризного попа розповідь про сотворення жінки з Адамового ребра та настанову «жінка нехай боїться чоловіка свого»; не хоче, щоб її благословляли так, як «Господь поблагословив Авраама й Сарру, Ісаака й Ревеку, Мойсея і Сепфору...». Не хоче бути «величною, як Сарра», якою так вправно торгував її власний чоловік-сутенер Авраам, і котра, все життя будучи безплідною, спонукала свого чоловіка до статевого життя з рабинею-єгиптянкою, а тоді хотіла відібрати в неї дитину. Сарра ж народила лише в 90 років і сама бідкалась: «Сміх учинив мені Єгова, — кожен, хто почує, буде сміятися з мене» (Біблія, 1 М.: 16, 21; Требник.— Т. 1: Чин вінчання). Християнський «чин вінчання» наповнений юдейським змістом і суперечить Життю!

Тож чи є цьому посміховиську якась нормальна національна альтернатива? —­ запитають молоді українці, які вже отямилися від біблійного дурману. Так, є! Це рідний обряд за Звичаєм наших Предків.