Дві хвилі боротьби проти колядок

Сьогодні тяжко уявити зимові свята без зимових календарно-обрядових пісень — без колядок.

Хоч основна тема колядок пов'язана з торжеством сонцевороту, тематика колядок цим не вичерпувалася. У колядках ішлося і про виникнення Світу, і про есхатологічні мотиви, міфологічні сюжети, і про наступні календарні цикли року, адже різдвянно-новорічні святкування є фундаментом усього наступного року, тому колядки були покликані також і для "програмування" на хороший урожай, здоров'я членів родини, благополуччя, щасливий шлюб тощо. І досі в народі кажуть, що як зустрінеш новий рік, то так і проведеш його.

Такі вже звичні для вуха більшості людей прославлення народження Христа в колядках колись би викликали когнітивний дисонанс. Колядки — це первинно обрядові язичницькі пісні, як і майже все різдвяне дійство є язичницьким в основі. Це цілком розуміли церковники, які спочатку вели боротьбу проти народних звичаїв, зокрема і проти колядування. Так Іоанн Вишенський, відомий православний монах і полеміст, у 1599 році писав у посланні князю Острозькому:

"Коляды з міст и з сіл учением [християнським — В. Ш.] выженіте; не хочет бо Христос, да при его рождествѣ дияволские коляды містце то мают, але нехай собі их в пропаст свою занесет."

Проте тактика переслідування і проповідування проти колядування не була успішною, тому церковники вирішили змінити її. Замість того, щоб критикувати "поганські" колядки вони почали замінювати їх зміст з язичницького на християнський. Заміщення Різдва Сонця на Різдво Христове відбулося ще в часи Римської імперії, коли християнство стало державною релігією, тому тут не було чогось нового. З часом з церковного середовища починають ширитися колядки з християнськими сюжетами витісняючи архаїчні колядки. Колядки, що дійшли до нас у записах фольклористів, можна поділити на три групи: язичницькі, двовірські та християнські. Чим ближче до нашого часу, то тим менше ми можемо бачити міфологічних язичницьких сюжетів у колядках, тоді як християнських сюжетів стає все більше. На сьогодні серед простолюду колядки з язичницькими мотивами, на жаль, є мало поширеними, оскільки їх майже повністю витісняють християнські.

Схожа ситуація відбулася в ХХ столітті. Після того як більшовики встановили свою диктатуру і постав СРСР, де атеїзм був частиною державної ідеології, всі зимові свята з їх атрибутами були заборонені. Згодом і більшовики зрозуміли важливість цих свят для широких мас населення, навіть в їх профанному вигляді. Було перенесено апогей святкування з Різдва на Новий Рік, а релігійна складова усувалася. Зачепили ці процеси і колядки. Якщо спочатку більшовики забороняли колядки, як релігійні пережитки, то згодом почали замінювати релігійні сюжети на комуно-атеїстичні. Штучно виник новий жанр у народній словесності: пожовтневі колядки та щедрівки. Наводжу приклади з таких т. зв. колядок:

Нова радість стала, яка не бувала:
Довгожданна зірка волі в Жовтні засіяла.
Де цар був зажився, з панством вкорінився,
Там з голотою простою Ленін появився.
***
На світанку рано, рано, ранесенько

Приспів:
Радуйся, радуйся земле
Праця волю здобула!

Побороли панство, куркульство, глитаїв,
Розламали ярма спільно ми бруднії.
Встановили бідним право — вільні Ради.
Нам не треба панства — катівства лихого.
Нам не треба бога і попівства не треба.
Ми чекаємо щастя від праці, не з неба.
***
А ми будемо всі працювати,
Та не на богів уже заглядати,
Бо не зробимо, не зораємо
То й біди вдома не здолаємо!

Можемо припустити, яке християнські колядки могли викликати враження колись давно порівнюючи до враження для багатьох людей радянськими колядками.

Отже перша хвиля боротьби з колядуваннями була інспірована християнським духовенством, а згодом було вирішено асимілювати цей звичай в християнстві замінюючи язичницький зміст на християнський. Так само зробили й більшовики, які інспірували другу хвилю цього процесу. Вони спочатку теж намагалися заборонити колядування, а згодом переробити на свій лад змінюючи зміст з релігійного на комуно-атеїстичний. Найбільша різниця полягає лише в часі перетворення і впливів церковників і більшовиків. Якщо перші здійснювали це поступово протягом близько тисячі років, то другі мали на це часу менше століття, тому християнські колядки сьогодні вкоріненні в народній свідомості, а радянські вже забуті та звучать дико для народного вуха.

Благо, що язичницькі та навіть двовірські колядки все ж дійшли до нас завдячуючи фольклористам. Слава Богам, що цей спадок не є безповоротно втрачений незважаючи на намагання монотеїстів та атеїстів.
Колядуймо!