Русальний тиждень. Зелені свята

Зелені свята – одне з найдавніших і найпоетичніших свят Кола Сварожого. Численні та різноманітні обряди цього тижня несуть у собі пошанування Сонця, Води й Землі – трьох великих природних Сил, від яких народжується Зелене Диво, Зелений Дивосвіт, твориться життя.

Це природне та багатопроявне трисуття, мабуть, лежить в основі трійного символізму всіх землеробських культур. У наших предків це також світ Яв, Нав і Прав – тобто, відповідно, світ явний (видимий), світ неявний (духовний) і світ права (законів єдності матеріального й духовного буття). Три життя проживає людина – у лоні, на світі, в могилі. Три яруси бачимо на знаменитій скіфській пекторалі: підземне царство чудовиськ; царство рослин; царство людей і тварин. Наш Тризуб (Трисуття) – символ бога Трояна, що тримає Три Сонця. Взагалі, природа давніх богів уявлялася, як правило, троїстою.

Чому? Тому що бог був уособленням самої Природи, а Природу людина сприймає в трьох іпостасях: це суворий деспот, що ніколи не прощає твоїх помилок (Отець-бог); це лагідна, добра матінка, яка дає тобі життя й дає чим його підтримувати (Мати-берегиня); нарешті – і головне – це неосяжна і всесильна мудрість природних Законів, яка пронизує все суще і перед якою ти комаха, пилина, майже ніщо, але яка тебе не нищить і не принижує, а навпаки, прагне розкрити твою силу, твою божественність (Святий дух).

Зелені свята, природно, відбуваються навесні – через сім тижнів після весняного рівнодення (Великодня), тобто в першій декаді травня. На цей час тепле весняне Сонце вже достатньо прогріло Землю, і вона відгукується квітом та пишною рослинністю. Водою повняться річки, супроти течії вперто йде риба на нерест, весело щебечуть птахи, що, повернувшись із вирію, вже виводять пташенят. Головні свята відбуваються протягом Русального тижня (він же Навський, Кривий, Клечальний тощо), а остаточним, тріумфальним завершенням усіх Зелених свят та всього Ярилового царювання стане Купальська ніч. Першим іде Русалчин Великдень (Мавський або Навський четвер, Сухий четвер, Зелений четвер тощо) – найстрашніший день на Русальному тижні.

В звичаях Українців і досі на рівні підсвідомості зберігаються залишки тих вірувань і тієї розкішної обрядовості. За давніми переказами та легендами, тільки цього дня русалки вільні: вони виходять на береги річок погрітися й навіть трохи посушитися на весняному сонечку (звідси й назва – Сухий четвер), побігати по полях і луках, погратися... а як трапиться, то спіймати чи хитрощами заманити самотнього хлопця або дівчину та й залоскотати до смерті. Вкрай небезпечно в цей день ходити одному в поле, до лісу чи до річки.

А ще мають русалки велику силу на врожай: захочуть – наженуть вітру, злив, потолочать та погноять сіно в лугах і хліб у полях; а буде їхня добра воля – забезпечать якнайкращі погодні умови для косовиці, вистигання та збору хлібів. Тому русалок бояться, але шанують. Щоб задобрити їх, господарі виставляють на межах полів різноманітну їжу й напої: це єдиний день, коли русалкам дозволяється їсти те, що вони любили, коли ще були живими людьми; а далі все літо – харчуватися їм пахощами квітів та запивати росою… Годиться задобрювати русалок полотном та нитками, і жінки та дівчата в ці дні розвішують стьожки тканини та жмути ниток по садах, у лісі, на вербах над річкою.

Кажуть, кожна русалка мріє пошити собі сорочку. А то ще кажуть, що русалки забирають нитки й тканину з собою на той світ, щоб одягнути ті душі, яким скоро належить народитися в людському світі. Мабуть це правда, бо відомо, що деякі діти народжуються в сорочці. З русалками та іншим водяним, болотяним, польовим та лісовим чортовинням (лісовики й перелесники, водяники, потерчата, злидні, упирі, відьмаки, вовкулаки і т. ін.) пов’язана неймовірна кількість народних легенд, казок, повір’їв – усе це по-вченому називається народною демонологією й досліджується та використовується дуже різними людьми з дуже різними намірами. Але нам тут важливо підкреслити ту обставину, що вся ця демонологія виникла не на порожньому місці, це не похмурі виплодки хворої фантазії, а поетичні символи реальної Природи, природних сил і явищ. Насправді ці фантастичні істоти представляють саму реальність із її добром і злом, з її таємницями й життєдайним багатством.

Тому так любимо ми дитинні уявлення нашого древнього роду, милуємося їхнім лагідним гумором і вічною мудрістю, п’ємо силу з їхніх джерел.Русальний тиждень, Русалії – це шанування не тільки русалок, а й усіх померлих. Починається воно, власне, ще раніше святкуванням Брахманського великодня на четвертому (брахманському, або ж рахманському) тижні по Великодню, – коли в річку пускають шкаралупки з крашанок: розрахунок такий, що ці шкаралупки допливуть «за синє море» до брахманів якраз у дні Русалій, і тоді вже брахмани дізнаються, що воскрес Бог Життя (Сонце-Ярило), і святкуватимуть свій Великдень, а можливо їхні душі ще й до рідних домівок навідаються. Радіють розквіту природи люди: прибирають подвір’я й хати, готують ритуальні страви та напої, замовляють небо, поля, гаї, сади, городи, дітей, Всесвіт.

До хат заносять пахучі трави – м’яту, полин, любисток, пахучу лепеху (татарське зілля), гілки липи, дуба, берези. Під стріхами розвішують гілочки осики. Кожна рослина має свою силу й своє місце, колись ці знання складали цілу знахарську культуру й дуже високо цінувалися. У всякому разі, ця зелень ще й сьогодні оздоровчо діє на нервову систему та дихальні органи людини. Дівчата співають радісних пісень-гаївок, у яких прославляється земля, розмай природи, дівоча краса. До дівчат гуртами сходяться на вулицю все ще трохи несміливі хлопці. Не сплять у ці дні й злі сили: під впливом тепла вони прокидаються, виходять з лісів, боліт і хащ на луки, городи й поля та шкодять людям.

Щоб захиститися від них, наші пращури придумали цілу систему оберегів. Серед них – гілки осики або тополі: вони мають негативну енергію – здатність відганяти всяку нечисть. Ці гілки вішають високо над кошарами й стайнями, де знаходиться худоба. На Русалії припадає ще одне велике свято – Зільник, що його християнство замінило на Симона Зілота – одного з 12 апостолів. Саме на Зільник, за сучасним календарем 10 травня, жінки вирушають ще з ночі на перший ритуальний збір цілющого зела (в першу чергу коріння, бо цього дня воно могутнє як ніколи).

«Піди, дівко, до гаю, шукай зілля-розмаю», – співається в давній пісні. Копають жінки зілля тільки до схід Сонця, скинувши з себе весь одяг. Вони спішать – не від сорому, а щоб устигнути: цього дня, після того як зійде Сонце, не можна рушити, копирсати, обробляти Землю, вбивати в неї кілки чи ще якось порушувати її спокій, бо Земля – годувальниця, а сьогодні – іменинниця. Цього дня її величають, славлять за щедрі дари. Земля сповна віддячить людям гарними врожаями та цілющими травами. Так було протягом багатьох тисячоліть – ці архаїчні уявлення й відповідні свята виникли набагато давніше, ніж народився той християнський апостол, і завжди підтримували в Українцях дух великої поваги до Природи.

Християнство завдало великого удару природному вияву релігійності Українців, коли наклало на прадавні Зелені Свята свою Трійцю. Християнська Трійця – це славлення триєдиного Бога – Отця, Сина й Святого Духа – як украй таємничої, трансцендентної, абстрактної сутності; це принципово відрізняється від глибинного святоглядно-філософського розуміння й славлення Природи, яка теж має потрійну сутність, але доступна й відкрита для людського розуму. Що ж до обрядовості Зелених Свят, яку ще й досі зберігає народна традиція, то їй ніяк не відповідає ідеологія християнської Трійці, а тому й не сприяє ні природному розумінню суті цього свята, ні потребі збереження прадавніх традицій.

До того ж, християнський календар, що переносить святкування на пізніший час, фактично знецінює космічну магію Зелених Свят. Християни нерідко святкують Трійцю аж у середині або й у кінці червня, коли рослини давно розвинулись на повну силу, а декотрі й жовкнуть, особливо спекотного літа. В цей час сила молодого росту вже не діє. Зламана й посаджена в цей період гілка верби в’яне, тоді як навесні, в Зелені Свята така гілка дає паростки – ніби сама Природа освячує цей обряд, від якого Зелений Дивосвіт не руйнується, а навпаки, множиться. Обрядові страви Зелених Свят – крашанки (що проходять через усю весняну обрядовість і є символами зародження нового життя), яєчня, калачі, м’ясні страви та обов’язково молода зелень. Зелені Свята завершують, вінчають Весну, знаменують повне пробудження Природи та передають естафету Літу. Наближається й момент цієї передачі, головне літнє свято – Купальське.