Санскрит і українська віра

В II тисячолітті до н.е. серед індоєвропейських племен виділились арійські племена й поширилися далеко за межі Європейського континенту. Свій шлях вони почали з Центральної і Східної Європи і досягли Персії (Ірану) та Індії.

Дослідження порівняльного мовознавства підтвердили відомості про найближчу спорідненість арійських племен з балто-слов'янськими, а також встановили місце їх первісного перебування - Південну Русь (Подніпров'я).

Як завойовники, арійці стали правлячою династією в Індії приблизно в 1500 р. до н.е. Але. не зважаючи на це, історія не засвідчує слідів антагонізму з місцевим населенням. Навпаки, арійці цілком толерантно поставились навіть до місцевих релігійних культів. Історія виникнення індоарійської мови починається з часу принесення арійської мови в Індію й створенням Гімнів Ріґведи, які вже можна вважати пам'ятками індоарійської мови (близько 1200-1000 р. до н.е,).

Найпершими центрами санскриту стали Пенджаб, пізніше області Куру і Панчала, Не слід змішувати санскрит, ведійську та давньоіндійську мови. Давня індоарійська мова - поняття ширше. ніж санскрит, тому що в неї входило більше діалектів, ніж у санскрит, який також мав свої діалекти. Класичний санскрит (літературна мова) використовувався протягом двох з половиною тисячоліть і дожив до наших днів. Деякі лінгвісти вважають санскрит вже мертвою мовою. Однак, під час останнього перепису населення Індії кілька сот чоловік назвали санскрит рідною мовою. Це були, як правило, вихідці з вищих каст - брагмани. Отже, маємо право стверджувати, що санскрит існує не тільки в пам'ятках художньої, наукової, політичної, релігійної літератури, але й в усній розмовній мові. Традиція усного санскриту безперервна, але сфера його вживання обмежена - релігійно-обрядова, кастова.

Граматика санскриту за своєю досконалістю не має аналогів у світі. Санскритологи відзначають неперевершену точність лінгвістичного аналізу. Всі словоформи до найдрібніших деталей строго регламентовані і витримані в класичному стилі. Як же могла в такі давні часи скластися ця досконала граматична система?

Автором чи винахідником санскритської граматики був відомий індійський граматик Паніні. який жив приблизно в 4 ст. до н.е. Ще давні індуси вважали Паніні Богонатхненним і не мали сумніву, що свої праці він написав під прямим навіюванням Бога Шіви. Однак, за легендами, його дитинство було невеселим: його вважали за повного нездару і навіть вигнали зі школи.Та Бог Шіва змилувався над хлопцем і підняв його так високо в науках, що Паніні став творцем Божественної граматики санскриту і засновником власної граматичної школи, Саме слово санскрит означає "вишуканий, досконалий". Паніні в своїй праці "Аштадхьяї" встановив постійні форми граматики, що складаються з 4000 афоризмів неабиякої лаконічності. Ця лаконічність досягається системою точного алгебраїчного запису, єдиного серед граматичних шкіл світу.

Інтерес до граматики виник в Індії у зв'язку з необхідністю збереження в недоторканому вигляді всіх священних текстів Вед. Величезне значення в ритуалах надавалося тому, щоб кожне слово, вимовлене при жертвопринесеннях, було сказане з абсолютною точністю й правильністю. Але слід пам'ятати, що мова Ріґведи - найдавнішої літературної та релігійно-філософської пам'ятки індоєвропейської культури - значно архаїчніша, давніша від санскриту.

Релігійна свідомість Предків українців виникла на ґрунті найдавніших уявлень про Всесвіт. які нам залишили попередні цивілізації - трипільська, арійська, скіфська, слов'янська. На думку багатьох вчених (М. Сумцов, Є. Классен, Д. Чертков. В, Шаян, В. Абаєв, Г. Василенко та ін ), ведійська релігія була відома й на території України. Про це свідчить і Велесова Книга. Вже на Міжнародному симпозіумі з етнічних проблем історії Центральної Азії, що відбувся в 1981 р., вчені визнали, що первісною батьківщиною арійців треба вважати Північне Причорномор'я (Наддніпрянщину та Наддністрянщину).Тому цілком природно припустити, що Веди (Віди) могли складатися вихідцями з Придніпров'я або їхніми нащадками. котрі переселилися до Малої Азії та Індії, і тому ведійська міфологія має велике значення для реконструкції праукраїнських вірувань, записи яких до нас не дійшли.

Основа ведійської релігії - обожнення сил Природи, вшанування культу Предків, славлення радості життя. Ці найголовніші риси мала й релігія українців-русичів до прийняття ними християнства. Поняття святості у ведійській релігії означало прилучення людини до космосу. Почуття святості як творчої сили дає просвітлення енергії духу й тіла.

Знання про вмирання й воскресіння небесного Вогню (Світла Дажбожого) відоме в Україні близько 10 тисяч років. Поклоніння Великій Матері - родоначальниці Богів - було поширене вже у верхньому палеоліті: зображення її знайдене експедицією В. Даниленка в 1974 р., красномовно свідчить, що саме з території України цей культ поширився серед інших арійських народів. На малюнку чітко вирізняється вишита сорочка Матері Богів. її візерунок - це відома трипільська спіраль, названа пізніше меандром.

В арійській вірі є вчення про культ Світла. Для арійця Світло - це життя і радість, а Темрява - смерть і страх. Протилежність і боротьба між добрими Богами Світла й Вологи та злими Богами Темряви й Засухи складала підґрунтя релігійного світогляду давніх індоєвропейців. Окремі риси міфологічних сюжетів, успадковані й слов'янами з індоарійської спільноти, дійшли до нас в українському обрядовому фольклорі. Так, індійський Йама після закінчення Золотого віку повертається на Гору Богів, де в блаженному саду одночасно світять Сонце, Місяць і Зорі, де панує вічне Світло і ніколи не настає Темрява. Порівняємо українську колядку, де в саду стоїть терем, в якому через три віконця одночасно світять Сонце, Місяць і Зорі. У Ріґведі знаходимо й Бога Дьяуса (див. "Сварог" № 5, стор. 11), спорідненого з давньоруським Диєм - Богом Денного Світла.

Основна ідея давньоарійського верховного Бога Світла проявляється в конкретному небесному світилі - Сонці, в його сліпучому блиску, в його променях, що вважаються життєдайними і очищуючими. Таке розуміння Сонця як Божества знаходимо в багатьох гімнах Ріґведи й Авести, в багатьох українських (і взагалі слов'янських) замовляннях, що є давніми мо­литвами до язичницьких Богів. Про це свідчать і традиційні звертання до Сонця, починаючи з Авести, до "'Плачу Ярославни" в "Слові о полку Ігоревім" і до українських замовлянь. Порівняємо:"Восхваляємо Сонце безсмертне, блискуче, що має швидкі коні" (Авеста); "Світлоє і трисвітлоє Сонце" ("Слово"); "Сонечко ясне, прекрасне" (українське замовляння). Такою ж давньою є й традиція уявлення й зображення Бога Сонця у вигляді Ока: Авеста називає Сонце "Оком Агурамазди", яке ніколи не дрімає, завжди стежить за тим, що відбувається в світі.У слов'ян аналогічний образ зберігся в купальській пісні, де Сонце назване "Оком Лада": "Гей, Око Лада, ніч пропадає, бо Око Лада з води виходить, Ладове свято нам приносить". Так що і християнське "всевидющеє око" не є чимось ориґінальним, але запозичене ним з давніх релігій, насаперед давньоарійської.

Образ сонячних коней, відомий арійцям, дійшов до нас в образі коня слов'янського Бога Світовита, символу Світанку. В Індії представниками денного світла є кілька Богів: Вага, Арьяман, Митра, Варуна. Найвищим з них вважається Ва руна, Бог вищого Неба, вартовий правди, вірності, прав і обов'язків людини по відношенню до Богів. Варуна подібний до слов'янського Світовита своєю чотириликістю (він же близький до іранського Агурамазди). Жіночі Божества давніх арійців, пов'язані з родючістю, мають свої аналоги в релігіях усіх індоєвропейських народів. Так, іранська Богиня небесної вологи Ардвісура Анахіта, що буквально означає "чиста, непорочна", стала прототипом пізніших малоазійських і грецьких Богинь Місяця, які вважалися покровительками жіночих пологів. Берегинями здоров'я і життя новонароджених немовлят та породіль. В українській релігії їм відповідають Рожаниці, Богині Лада, Дана, Мокоша.

Бог блискавки і грому Індра у Ведах названий сином великого Бога-Отця Дьяуса. У слов'ян йому відповідає Перун, у балтійців - Перкунас. Бог-громовик у всіх арійських народів є покровителем воїнства. Ведійські гімни до Індри мають аналогії у Велесовій Книзі: "Слава Богу Перуну вогнекудрому, який стріли кидає на ворогів і вірно вперед веде по стежці.Тому що єсть той воїнам суд і честь, і яко златоруи - милостив, всеправеден єсть!'1. Порівняємо у Ведах: "Підніми, багатий Боже, зброю, зозвись душі наших воїнів, зміцни силу сильних, хай переможний клич залунає з бойової колісниці! Будь з нами, Індра!". Велесова. Книга не тільки подає молитви до Перуна, але й має пряму вказівку на те, що Індра був відомий і нашим Пращурам: "Хай святиться ім'я його Індра, бо то є наш Бог серед Богів і Віди знає... Дитиною прийшов він із землі аріїв до краю Інського".

Дослідження Вед мають бути джерелом тлумачення основних положень слов'янського язичництва, стати основою реконструкції втраченого протягом тисячоліть знання Предків. На порівняльні дослідження арійсько-слов'янського релігієзнавства звернув увагу професор Володимир Шаян: "Ріґведа є основним ключем для всяких сучасних і майбутніх спроб реконструкції нашої загубленої праарійської спадщини і традиції". Закликаючи вчених досліджувати ведійські тексти, значення слів і ритуалів, В. Шаян зазначав: "Але етимолоґічний зміст слова ніколи не може підмінити реально-ужиткового його змісту,зокрема в релігійних текстах, де власне віщун надає дуже часто звичайним ужитковим словам нового релігійно-ритуального чи філософського змісту".

Подаємо коротенький словник санскритських слів, які стали основою для головних релігійних понять: Сварог, Свар, Свастика, Світовид, Сонце, Рай, Щастя та інших. Враховуючи те, що графіка санскриту досить складна, а передача звуків латинськими літерами, як і українськими, не завжди може точно відтворити звучання слів, ми все ж, для зручності наших читачів, скористаємось українською абеткою. які мають аналогії в Українській вірі.