Свічка

Коли пращури розпочинали будувати для своїх нащадків Україну, в мріях їх не було мети «низвести Небо на Землю», як колись у давніх, що зводили Вавилонську вежу (за що ті й поплатилися). Праслов’яни мріяли сягнути чогось високого. Доказом цього є так звана Трипільська культура (середнє Придніпров’я, включаючи Київ, кінець V — початок III-го тисячоліття до Різдва Христового), основою господарювання якої було хліборобство з його високим рівнем розвитку, що вважається феноменом національної культури.

Про це свідчать чимало фактів. Маю на увазі оселі, що так подібні до українських хат-мазанок, стінний розпис, капища, дивовижні релігійні скульптури богів, керамічні вироби, різноманітні орнаменти і символіку на глеках, які відображають уявлення Предків про світобудову тощо. Мрії мріями, але за 7500 років свого існування Український Народ не побудував Вавилонської вежі. За що ж він поплатився? Ніби у безвість канули 6, 5 тисяч літ нашого історичного минулого.

Де ж пантеон давньоруських українських богів? Де писемність, архітектура, живописне мистецтво? Де тисячі подібних «Слово о полку Ігоревім» творів давньоруського фольклору?

Прикро подекуди чути, що наші Предки були «поганинами», тривалий час залишалися неписьменними. Але ж достовірно відомо, хто доклав рук до знищення багатої за змістом духовної культури дохристиянської Русі. Літописці свідомо не записували тих історичних переказів, що побутували в народі, бо вони не відповідали християнській моралі.

Якби ще з язичеських часів у давньоруському суспільстві не вкоренилися ці традиції народного мистецтва, то не досягло б воно, стимульоване введенням християнства, таких висот в архітектурі, в іконописі, в мозаїці фресок, які мали в подальшому.

І ніякі реформатори в подобі імператора «Великой и Малой», котрий прагнув, аби «украінци билі, как все», не в змозі перекреслити 7208 рік, коли Петро І авторитетно ввів римське літочислення і на наших календарях став 1700 рік від Різдва Христового. Сьогодні наш Бог воскрес, а з ним воскресла й Україна.