Україна – держава для української нації!

Пам’ятаєте, який тип українця нам насаджували за радянської влади? Вайлуватий, вічно п’яний, придуркуватий хохол з сулією самогону (згадайте фільм «Невловимі месники»).

Та вже й за часів незалежності наші демо-ліберали з піною в роті намагалися довести всьому світу, що українці – це миролюбна нація, а знамените висловлювання Івана Драча про те, що «в Україні росіяни повинні почувати себе краще ніж в Росії, поляки краще ніж в Польщі, а євреям краще повинно житись ніж в Ізраїлі і т. д.», тільки про українців забув згадати. А ще з церковних амвонів проповідують любити ворогів своїх та прощати. В результаті всіх цих поучань ми отримали на початку війни з Росією велику кількість загиблих наших хлопців, які не хотіли першими стріляти. Тому таке величезне значення має правильне патріотичне виховання наших дітей. Вже, начебто, в загальноосвітніх закладах України впровадили концепцію патріотичного виховання підростаючого покоління. Але, в одній з павлоградських шкіл стався недавно прикрий випадок – 23 лютого дівчатка вітали хлопчиків, як висловився директор цієї школи, з «святом справжніх чоловіків», святом держави-агресора. Я так думаю, що відзначали це «свято» і в інших школах і воно так би і пройшло тихенько, якби один з учнів цієї школи (часи вже не ті, Україна в стані війни) не поскаржився своєму батькові. Батько написав запит до Начальника відділу освіти Павлоградської міськради а також звернувся до депутатів міської Ради та громадських організацій. 18 квітня відбулися батьківські збори класу, де відзначали «свято справжніх чоловіків», де серед інших запрошених був і я. Відразу хочу відзначити, що батьки були вороже налаштовані до людей,яких запросив позивач заяви. Лунали вигуки, що це свято наших батьків і дідів, які воювали, що не можна так відразу «ламати» історію і тому подібне. Класний керівник виправдовувалася, що це була ініціатива дівчаток і вона лише дозволила, але я в цьому дуже сумніваюся, щоб діти без дорослих додумалися святкувати «свято справжніх чоловіків». Який з цього усього нам всім треба зробити висновок:

По-перше. Україна знаходиться в постколоніяльному суспільсті, до того ж йде війна. Треба чітко, на державному рівні це впроваджуючи, дотримуватися загальноприйнятих світових стандартів. Є держава Україна і є громадяни цієї держави, які повинні, подобається це їм чи не подобається, виконувати Конституцію України і її закони. Верховна Рада прийняла Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». То ж, будь ласка, виконуйте закон. Хай серед батьків є ще багато несвідомих громадян, але вчителів держава найняла на роботу, щоб вони виховували дітей справжніми патріотами цієї держави і, до речі, за наші з вами, платників податків, гроші.

По-друге. Освіта, виховання підростаючого покоління повинні бути серед пріоритетів держави, на це не повинні жаліти грошей в державному бюджеті. Навчати і виховувати українських дітей повинні справжні патріоти України. Ми повинні позбавитися від радянського баласту в освіті, потреба проведення люстрації серед освітян давно назріла, її треба було проводити ще на початку незалежності. Тому й маємо через 25 років незалежності такі непривабливі результати в освітянській галузі на прикладі Павлограда, маємо українські школи з українською мовою викладання і не маємо україномовних учнів! 

Варто нагадати тим, хто цього не знає, що Росія затвердила концепцію державної безпеки, російській мові в зовнішній політиці надається пріоритетне місце. При цьому наголошується, що там де розмовляють російською мовою, то є зони російських інтересів і в разі «ущемления прав русскоговорящих» Росія має право на застосування збройних сил. Тобто російська мова є головною інформаційною зброєю російської імперії, зброєю масового ураження. І це все серйозно, ми повинні чітко собі усвідомити, що російська мова є загрозою для державної безпеки України і зробити з цього рішучі кардинальні висновки.

Ще на початку нашої незалежності про небезпеку російськомовної агресії попереджав знаний історик, дисидент Валентин Мороз:

«Ми за довгі роки бездержавності звикли, що головний сенс націоналізму, національного життя – це оборонний аспект: боронити своє; доводити, які ми добрі, а які наші сусіди погані. Я не заперечую цього оборонного аспекту, але він завжди вторинний. Справжні глибинні ресурси можна знайти тільки наступальним способом. Так би мовити, оборонний аспект приводить до Марусі Богуславки; до Мазепи він ніколи не приведе. Справжню силу завжди дає наступ, а не оборона. Отже – наша черга! Ми дозволили , щоб у нас вкрали мову в нібито нашій державі. Та не тільки мову, у нас вкрали основу: «Україна – це держава для української нації. Ми повинні в першу чергу домогтися цієї формули. Доки цього не має – все, що ми будуємо, - збудоване на піску».

Це аксіома, якої ми повинні дотримуватися.