Україна відроджує героїчний дух минулого: хто вони, українські герої

Є в Україні свято, яке люди відзначають уже понад 70 років, однак офіційного відзначення на державному рівні воно досі не має. Це – День героїв, який має й инші назви: День героїв, Свято героїв (Свято Героїв).

День Героїв – це щорічне свято в Україні, встановлене на честь українських вояків, борців за волю України, передусім, лицарів княжої Руси, козаків Гетьманської Доби, опришків, українських січових стрільців, вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН.

День Героїв – це день пам’яти всіх українців, які присвятили своє життя боротьбі за свободу та незалежність України, це свято величі духу українських вояків, борців за волю України. Цей День – символ незборимости української нації.

У теперішній час відзначається 23 травня, але святкові та вшанувальні заходи проходять весь тиждень, на який припадає свято. Для зручности і якомога більшої участи масові заходи проводять і в п’ятницю, суботу та неділю після свята. Наприклад, Львівська обласна рада прийняла рішення про святкування в четверту неділю травня.

Які ж передумови виникнення такого свята?

1941 року Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку 23 травня святкувати День Героїв. Чому саме травень обрано для вшанування Героїв? Тому що в травні віддали своє життя у визвольній боротьбі кращі сини України XX століття, зокрема:

• 3 травня 1924 р. – головний ідеолог державної самостійности України поч. XX ст., один зі співавторів ідейних засад українського націоналізму Микола Міхновський;
• 25 травня 1926 р. в Парижі від кулі більшовицького агента загинув головний провідник української національно-визвольної боротьби 1917 – 1921 років Симон Петлюра;
• 23 травня 1938 р. в Роттердамі вибух бомби, яку підклав агент НКВС, обірвав життя організатора українського націоналістичного руху, засновника і першого провідника УВО та ОУН полковника Євгена Коновальця.

У роки німецької, а згодом радянської окупації цей день відзначали у підпіллі та в українській діаспорі. З проголошенням незалежности День Героїв відзначають і в Україні.

Українські герої поставили свободу рідного народу понад свої особисті інтереси і присвятили власне життя служінню українській нації. До здобуття Україною незалежности свято відзначали підпільно, з проголошенням незалежности у 1992 році почало набувати розголосу.

На 2019 рік – неофіційне державне свято, але органи місцевої влади щоразу ширше відзначають його.

Нині День Героїв широко святкують передусім у Галичині, де до нього приурочують офіційні урочистості, але останніми роками відбулося значне поширення святкування в центральні та східні області України. Національно-патріотичні організації домагаються встановлення Дня Героїв офіційним державним святом. Від 2014 року, з початком сучасної московинсько-української війни, свято потроху починають визнавати державні та самоврядні органи, проходять культурно-масові заходи, які деінде організовує влада.

Це свято повинне відроджути в українців героїчний дух минулих поколінь, які дали нашій історії яскраві приклади героїзму косаків, лицарів княжої Руси, козаків Гетьманської Доби, січових стрільців, вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН…

Отож День Героїв відзначають понад 70 років. Ще в суворі роки німецької окупації і в час протибільшовицької збройної боротьби українці на чолі з ОУН вшановували пам’ять Героїв.

Хто вони, українські герої

Українські герої – прості люди, чоловіки і жінки, хлопці й дівчата, діти та літні люди, які стали до лав:

• руських дружин великого князя Святослава і короля Данила,
• козацьких полків Б. Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Виговського,
• Української Галицької Армії Мирона Тарнавського,
• Січових стрільців Дмитра Вітовського,
• Армії Української Народної Республіки Симона Петлюри,
• Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця і Степана Бандери,
• Української Повстанської армії,
• членів визвольного руху шістдесятників,
• активістів Небесної Сотні,
• воїнів московинсько-української війни 2014 – 18 років.

23 травня – День Національних Героїв. Нині герой української нації – той, хто захищає наш національний спосіб життя, цілісність нашої держави, єдність української Нації, культуру, мову, наші звичаї, Рідну віру, які сягають у сиву давнину тисячолітньої минувшини, часів ОУН, УНР, Гетьманщини, Руси, антів, сарматів, скитів, Черняхівської, Мізинської, Трипільської культур.

Цього дня ми повинні славити і героїв-рідновірів, бо саме вони зберігають і передають Національні цінності, захищають їх від глобалістичних, інтер(без)національних, мульти(без)культурних процесів, демо(но)кратіїі світових релігійних культів. До нас дійшло дуже мало імен давньоруських волхвів і героїв, які загинули за Рідну віру. Пом’янімо тих, чиї імена нам відомі, й тих, чиїх імен не знаємо, проте пам’ятаємо про їхні подвиги й жертовність во славу Рідної віри, на якій ми витворилися як нація:

• руського короля Одонацера, який провадив священну війну проти римських християнізаторів!
• славетного князя антів Буса (Божа) з його синами і 70 старійшинами, яких розіп’яли знавіснілі готи-християни 475 року!
• Жерця Бушівського Миробога з Поділля!
• Славетного Великого князя Київського Святослава, який захищав Русь і Слов’янщину від знавіснілої християнізації!
• Київських Волхвів, Жерців і киян-рідновірів, які загинули під час насильницького хрещення Руси Володимиром-Базилієм 988 року! Слава їм!
• Жерця Богомила Солов’я з Новгорода, який захищав рідні святині від християнської орди 989 року! Слава йому!
• Волхва Ухорена і брата його Словена!
• Волхва храму Вогнебога Костирю, який свято оберігав вогнище храму! Слава йому!
• Жерця храму Бога Прове Міке! Слава йому!
• Волхвів, рідновірів, дорослих і дітей, яких спалив князь Володимир у містах і селах Подністров’я в 991 – 992 роках! Слава їм!
• Київських Волхвинь-чародійок, закатованих християнами 1018 року! Слава їм!
• Жерців-бодричів, які 1066 р. повстали проти християнізації Венедської держави!
• Волхва, якого зарубав князь-християнин 1069 року! Слава героєві Волхвові!
• Київського Волхва, який 1071 року загинув від рук християнських посіпак! Слава йому!
• Жерців храму Триглава, загиблих від рук князів-християн у землі лютичів 1128 року!
• Волхвів і захисників культового центру Сварожича в землі лютичів, яких спалили 1157 р. саксонські хрестоносці! Слава нашим героям!
• Балтійських Жерців і рідновірів Старгородських, яких 1166 року закатували германські християнізатори! Слава нашим борцям!
• Усіх Волхвів і героїчних лицарів, хто 1168 р. захищав від християнської орди храм Аркону, хто загинув у полум’ї разом з рідними кумирами і священними стягами! Слава нашим героям!
• Волхвів і жерців, захисників рідних храмів у Медоборах на горі Богит! Слава їм!
• Волхва князя Всеслава Полоцького, який до останнього подиху боровся проти християнської експансії! Слава йому!
• Чотирьох Волхвів, яких 1227 р. спалив князь Ярослав у Новгороді! Слава їм!
• 12 Віщих Волхвинь, яких 1411 р. спалили церковники у Пскові. Слава Волхвиням!
• Станіслав Ковтун. Захищав святиню Перуна від християнських провокаторів біля Національного музею історії України. Воював у лавах 25-ої аеромобільної дніпропетровської бригади. Слава йому!
• Небесна Сотня і Небесні батальйони захисників Руси-України! Вічна слава героям!
• Серед легендарних героїв – Миробог, Радогост, Володимир, Мамай… Слава їм!

Слава всім Волхвам, Жрецям, Воїнам-героям і всім Рідновірам, дорослим і дітям, названим і не названим, про яких ми знаємо і не знаємо, але пам’ятаємо, що вони полягли у борні за Віру Предків і життя нащадків! Ця пам’ять хай вічно живе в наших серцях і збуджує нас до героїчного чину!

Слава Україні! Героям – слава! Слава Нації! Смерть ворогам! Україна – понад усе!