Найдавніші згадки про руську писемність

До одного часу з найдавнішим договором з греками відноситься знайдена в Гніздовському могильнику глиняна посудина приблизно першої чверті Х ст. з написом Кирилівськими буквами. Цей напис читається, як "горухща" теж саме, що гірчиця, гірчичне насіння або взагалі - якась гірка пряність. Однак другу половину цього слова можна прочитати і інакше як: "горушьна", "зьрно горушьно", "зьрна горушьна". Таким чином напис означав, що в посудині зберігалися гірчичні зерна. Отже писемність на Русі існувала в IX-Х ст. Це була розвинена писемність, якою користувалися для складання публічних і приватних актів і в побуті.

Про існування знаків для письма (або рахунку) і ворожіння («черти і рєзи») у слов'ян-язичників пише Чорноризець Храбрий у своїм «Сказании о писменех»:

"Прєже слов'яни не мали букв, але за чєртам і рєзам читали, ними ж гадали, поганими будучи. Охрестившись, римськими і грецькими письменами намагалися писати слов'янську мову без улаштування".

Тітмар Мерзебурзький (976-1018 р.), описуючи західнослов'янську фортецю-храм Ретру (Рідегост) на острові Рюген, пише, що на кожному, що були в святилищі ідолі було вирізано ім'я божества:

"Є в окрузі редарів якесь місто, під назвою Рідегост, трикутне і має троє воріт ... У місті немає нічого, крім майстерно спорудженого з дерева святилища, підставою якого служать роги різних тварин. Зовні, як це можна бачити, стіни його прикрашають майстерно вирізані зображення різних богів і богинь. Усередині ж стоять виготовлені вручну ідоли, кожен з вирізаним ім'ям, обряджені в шоломи і лати, що надає їм страшний вигляд".

У «Житиях Мефодия и Константина, в монашестве Кирилла», написаних в середні століття на основі ранніх церковних документів, розповідається про подорож в 860-х роках Костянтина в Херсонес (Крим), де майбутній творець слов'янської абетки готувався до церковного диспуту в Хозарському каганаті та виявлених ним книгах:

"У Херсоні Костянтину вдалося знайти "Євангеліє і Псалтир руськими письменами писані», а також людину, яка говорила цією мовою. Костянтин, розмовляючи з ним, навчився цієї мови і на підставі бесід розділив письмена на голосні і приголосні букви і з допомогою Божою незабаром почав читати і пояснювати знайдені книги".

Оригінал: "Обрѣте же тѹ еуаггелиѥ и псалтирь, рѹсьскими письмены писано, и человѣка обрѣть, глаголюща тоѩ бесѣдою, и бесѣдова съ нимъ, и силу рѣчи приимь, своѥй бесѣдѣ прикладаѩ различьнаѩ письмена гласнаѩ и съгласнаѩ, и къ Богѹ молитву творѧ, въскорѣ чести и съказати, и мънози дивлѣаху, Бога хвалѧше".

Ібн Фадлан, арабський посол в Волзьку Булгарію в 922 році, розповідає про вдачу і звичаї русів, які прибули по торговим справам в Булгарію. Після ретельного спалення померлого одноплемінника руси залишили напис на могилі:

"Потім вони побудували на місці цього корабля, який вони витягли з річки, щось подібне круглому пагорбу і поставили в середині його великий стовп хадангу (з білої тополі або берези), написали на ній ім'я [померлого] чоловіка і ім'я царя русів і покинули місце".

Арабський письменник Ібн ан-Надім в "Книзі розпису звісток про вчених і іменах складених ними книг" (987-988 р.) Повідомляє:

"Руські письмена. Мені розповідав один, на правдивість якого я покладаюся, що один з царів гори Кабк [Кавказ] послав його до царя русів; він стверджував, що вони мають письмена, вирізувані на дереві. Він ж показав мені шматок білого дерева, на якому були зображення, не знаю чи були це слова, або окремі літери, подібні до цього".

Перський історик XIII століття Фахр ад-Дін Мубарак-шах Марварруді (з перекладу В. В. Бартольді):

"У хазар є також письмо, що походить від (писемності) русів, гілки румійців, яка знаходиться поблизу них, і вживають цю писемність і вони (хазари?) Називають румійців "русами". Хазари пишуть зліва направо і літери не з'єднуються між собою. У них 21 буква: Б, Дж, Д, h, В, З, Х, th, Й, К, Л, М, Н, С, Г, Ф, Q, Р, Ш, Т, S [в оригіналі записано арабськими літерами]. Та гілка хазар, яка користується цією писемністю, сповідує іудаїзм".

На думку С.С.Висоцького та А.А.Залізняка, в свідоцтві Марварруді мова йде про кирилицю, пов'язану з грецькою ("румійською") писемністю.

Арабський історик Аль-Масуді, який помер в 956 році, в своїй роботі «Золоті копальні і розсипи самоцвітів», повідомив, що виявив в одному з «руських храмів» пророцтво, написане на камені:

"У слов'янських краях були будівлі, шановані ними. Між іншими була у них одна будівля на горі, про яку писали філософи, що вона одна з найвищих гір у світі. Про цю будівлю існує розповідь про якість її споруди, про розташування різнорідних його каменів і різних їх кольорах, про отвори, зроблених у верхній її частині, про те, що побудовано в цих отворах для спостереження за сходом сонця, про покладених туди дорогоцінних каменях і знаках, зазначених у ній, які вказують на майбутні події і застерігають від подій перед їх здійсненням, про звуки які лунають у верхній її частині і про те, що їм трапиться при слуханні цих звуків".

У русько-візантійському договорі 911 року є згадка про письмові заповіти русів, що жили в Царгороді:

"Про русів, службовців в Грецькій землі у грецького царя. Якщо хто помре, не розпорядившись своїм майном, а своїх (в Греції) у нього не буде, то нехай повернеться майно його на Русь найближчим молодшим родичам. Якщо ж зробить заповіт, то візьме заповідане йому той, кому заповідав письмово успадковувати його майно і так успадковує його".

Оригінал: "О работающих въ Грѣцѣхъ руси у хрестьяньского цесаря. Аще кто умреть, не урядивъ своего имѣнья, ци и своихъ не имать, да възратить имѣнье к малымъ ближикамъ в Русь. Аще ли створить обряжение таковый, възмет уряженое его, кому будеть писалъ наслѣдити имѣнье его, да наслѣдит е".