Ведмідь - епонім Русі-України

В українській міфології ведмідь – символ бога Велеса (Волоса - Волохатого). Волохатий - стійка народна метафора ведмедя, як для вовка – неситий.

Ці прізвиська, в стародавні часи виконували функцію означення табуйованого (забороненого) через святість імені, його замінника. Навіть сучасна назва – ведмідь – таке слово замінник. "Відаючий медом" – це епітет, а не власне ім'я. Можливо ім'я-табу зберігалося в інших індоєвропейських мовах, серед народів для яких ведмідь не був священною твариною.

Грецьке arktos, латинське ursus, санскрит ṛkṣa, перське /xers, вірменське  արջ (ɑɹʤ/ɑrtʃʰ), гельське Artioni, албанське ari, осетинське аrs, валлійське arth, авестійське aršam, хеттське ḫartagga. Можна помітити, що в усіх наведених словах наявний приголосний (голосні не суттєві) звук [р] в корені слова, разом зі звуком, який постійно змінюється в різних народів, із закономірністю відзначеною мовознавцями. Це звуки [с], [т], [ш], [з]. У слов'янських, германських та балтських народів лова з іншими назва ведмедя має інші корені, ймовірно через табуацію імені, бо назви тварини явно синонімічні: німецьке Bär та англійське bear буквально означають «бурий», литовське lokys означає «тупотун», а mėsė̃dis – «м’ясоїд».

Отже, священне ім'я ведмедя мало корінь з приголосними [рс], голосні не суттєві. Саме з такою назвою існувала середньовічна держава – Русь. Кумедно, що народ, який привласнив собі історію тієї держави та звався до 1721 року московітами, а згодом – великоросами, з ХХ століття назвався «русские», асоціює себе з ведмедем. Але їх ведмідь походить зовсім з інших джерел – культу цієї тварини в фіно-угорських народів, від яких походить московство.

Натомість у середні віки назву Русь мали сучасні українські землі. Про це свідчать середньовічні мапи. Так називалася Україна за часів Данила Галицького, та й згодом, в складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Рутенами, русинами, роксоланами називали європейці студентів з України. До наших часів збереглася назва «русини» для одного з українських субетносів.

Дослідники індоєвропейської та слов’янської давнини, стверджують – Велес, чиїм уособленням був ведмідь, був богом усієї Русі, а Перун, його супротивник, – переважно княжої дружини. (Иванов В. В., Топоров В. Н. Исследования в области славянских древностей: Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текстов. М.: 1979, - с. 45 - 46). З цієї точки зору, міф про боротьбу Велеса та Перуна віддзеркалює боротьбу між вічовим устроєм громадського життя Русі та прагненням князів замінити його на автократичне правління.

Та можливе й інше тлумачення цього міфу. Пригадаймо подробиці. Велес викрадає в Перуна худобу, та дружину Мокош (в інших варіантах – Додолу). Аби уникнути покарання, Велес обертається на різних звірів, але найчастіше приймає подобу Змія. Саме в цьому вигляді, його сплячого на дубі, знайшов Перун.  І вразив блискавкою. Велес тікає та ховається під водою.

В цьому міфі Велес має яскраві хтонічні ознаки. Найяскравіша з них – образ Змія, культ якого існує в Україні, ще з часів Трипілля. В українській міфології існує навіть зміїний Вирій – місце в підземному світі, де зимують змії. Еріх Нойман ( Происхождение и развитие сознания. М.: 1998) ототожнював хтонічнх персонажів (усіх надприродних істот пов'язаних з лоном Землі) з уроборосом. Уроборос – змія, що кусає свій хвіст, в міфології різних народів символ нескінченності (звідси походить і математичний знак безконечності). Карл Густав Юнг вважав уроборос архетипом темряви та руйнації, а також родючості та творчості. Тобто це ті самі підземні (хтонічні) сили, які народжують рослини та поглинають усіх померлих.

Нойман вважав уроборос самою ранньою стадією розвитку свідомості, тим ступенем де все (як зовнішній так і внутрішній світи) перебувають у нероздільній цілісності.

Перун уособлює в собі образ героя, що народжує сам себе (або непорочно зачатий) і стає на герць проти жахливого Змія. Наслідком двобою стає творення самості, індивідуації, тобто виділення та протиставлення себе первісній цілісності уробороса.

Мотив змієборства - один з центральних в українській міфології. Крім Перуна можна пригадати Покотигорошка, Кожум'яку, царевичів-змієборців. Це все свідчить, що наші предки ще з сивої давнини мали розвинений рівень колективної свідомості.