Загадки давніх язичницьких храмів (друга частина)

Продовжуємо розповідати про таємниці давніх язичницьких храмів, віднайдених на території україни.

Центром усього середньодніпровського регіону (від Десни до Тясмина) є закрут Дніпра із Зарубинським могильником (який і дав назву зарубинецькій культурі), сусіднім городищем Бабина гора і величезним Трахтемирівським городищем сколотського часу поряд із Зарубинцями. Основа монастиря на вищій точці трахтемирівського городища побічно може підтверджувати думку про давній священний пункт. Чернець цього Зарубського монастиря Георгій писав спеціальне повчання проти язичництва, в якому ополчався проти «скликань» (збори по особливому заклику) і «веселощів блудскьких» за участю скрипалів, флейтистів і скоморохів: «та любяй та знущання поган є і з крестьяны причастья не шмать». Сьогодні тут розташований державний заповідник «Трахтемирів».

Про саме Трахтемирівське городище як про місце культу за часів зарубинецької епохи відомостей немає. Але в безпосередній близькості від нього знаходиться городище Бабина гора із зарубинецьким культурним шаром, біля якого є могильник (Дідів шпиль). Назва цього городища, так само як і назва «Дівочих гір», може говорити про присвячення цієї гори якомусь жіночому божеству, але, очевидно, іншого виду, ніж богиня Діва: це могла бути богиня-мати ( на зразок Мокоші).

Бабина гора – невелике городище на високій горі біля самого Дніпра, з усіх боків оточене валами. Виникло воно в період I ст. до н. е. – I ст. н. е. При розгляді його укріплень дивує диспропорція між загальним параметром валів, які скрізь подвійні, і незначністю житлового майданчика в цій «фортеці». Площа, охоплена валами, приблизно вдесятеро перевищує площу житлової частини на вершині гори (всього 8-10 соток). Основний простір усередині валів – величезний природний амфітеатр, що спускається до річки. Укріплення йдуть і уздовж підошви амфітеатру біля самого берега, що виключає думку про природний розмив амфітеатру. Ні жити, ні ховатися на час небезпеки на крутих схилах усередині периметра валів було неможливо.

Викликає питання ще одна обставина. Вал, що йде уздовж підошви гори, не міг бути фортифікаційною спорудою, оскільки був легко переборний, а захисники городища, якби вони захотіли спуститися по нахилу амфітеатру до цього валу, були б перебиті нападаючими ще до того, як дісталися б до нижнього валу. Увесь внутрішній простір «фортеці», враховуючи і верхній майданчик, добре прострілювався. Бойова дальність польоту стріли близько 300 м; тут же від берега річки до найглибшої точки городища всього 80-100 м Взимку, коли Дніпро замерзав, це городище ставало абсолютно беззахисним, незважаючи на уявну потужність подвійних валів. Поряд з Бабиною горою розташований на іншому пагорбі могильник.

Особливістю і, мабуть, головною загадкою цього могильника є поховання тут дитячих черепів без ритуального інвентарю. Припущення про ритуальний характер Бабиної гори та наявність дитячих поховань в некрополі примушують нас згадати слова середньовічних письменників про древні язичницькі жертвопринесення. Найбільш сміливі дослідники стверджують, що є прямий зв’язок між ритуальним вбивством дітей і культом похмурої хтонічної богині Гекати. Ця грецька богиня є аналогом слов’янської Мокоші.

Таким чином, в закруті Дніпра розташовувався один з найбільш давніх релігійних центрів. Верховне чоловіче божество в нім було представлене самим Трахтемирівським городищем, а жіноче – Бабиною горою, що знаходиться поряд з ним. Цей сакральний комплекс мав бути загальним для всієї області скіфів-борисфеніто (за визначенням Геродота) – від гирла Десни до Ворскли.

Про Трахтемирівське городище є ще одна легенда. Говорять, воно періодично зникає і з’являється знову. Правда, за уточненими відомостями, ця містична особливість характерна не для городища, а для Трахтемирівського монастиря. Так або інакше, поки що ні вчені, ні журналісти ніде подібних фактів не відмічали і не фіксували.

Говорячи про культові місця язичницького поклоніння і про їх зашифроване значення, треба згадати й милоградську культуру неврів. Вона в значній своїй частині знаходилася в найбільш болотистій області Східної Європи – в Прип’ятських болотах. Недаремно ті слов’янські племена, які мешкали тут, отримали в сусідів збірне найменування «дреговичів», тобто «виринниць» (від білорусько-литовського «драгва» – болото). По своєму рівню милоградська культура набагато примітивніша, ніж лісостепова сколотська.

Неври в описі Геродота теж виглядають досить диким народом, що живе на самому краю населених земель: «Над алізонами живуть скіфи-орачі (сколоти), які сіють хліб не для власного споживання, а для продажу. Вище (північніше) за цих живуть неври, а над неврами – земля, звернена до північного вітру, на усьому відомому нам протязі безлюдна». Геродоту повідомили, що неври були вимушені (приблизно у VI столітті до н. е.) вселитися в країну будинів (юхновська культура) із-за якихось змій, що наповнили їх країну.

І нарешті, залишається низка запитань, відповісти на які дуже нелегко у зв’язку з недостатньою вивченістю болотяних городищ, – як виникав сам задум створення подібних споруд, як тлумачити язичницьку суть цього культу. Тут можна виходити тільки з найзагальніших станів. Язичницький храм

По-перше, безперечний зв’язок з культом води і підводно-підземним «нижнім світом». Він краще всього виражений самим болотом з його незвіданими і недоступними глибинами, болотяними вогнями, підступністю болотяної зелені і трясовини, шкідливістю болотяних лихоманок. Святилищу на болоті надавалася ідеально круглої форми. По-друге, цілком можливо, що тут мислилася модель видимої землі, правильний круг горизонту-кругозору, в протилежність стихії води. Є припущення, що болотяні городища (іноді насипні, штучно зроблені людьми) могли бути присвячені хазяїну цього нижнього світу.

Таким чином, спроба навіть поверхневого аналізу деяких культових язичницьких місць призводить до розуміння: кожне з них має декілька значень. І яке з них істинне, ми можемо тільки припускати. Але враховуючи старовину «початкового матеріалу», навряд чи хтось когось докорить за надмірний прояв фантазії і демонстрацію надмірно багатої уяви.