Репертуар давньоруської книги не обмежувався книгами релігійного змісту. Поширення мали книги енциклопедичного (довідкового) змісту, з лікувальної справи. Останні на Русі мали різні назви: «зільники», «травники», «врачебники».
Найдавніша назва для рукописних книг такого типу – «зільник». При цьому слово «зілля» мало набагато ширше поняття, ніж в пізніший час (лікувальні трави). Це слово використовувалося для означення усіх лікувальних засобів: власне цілющих трав, камфори, ртуті, сірки, тощо. За відсутності в той час на Русі професійної медичної освіти, травники (врачебники, фармакопеї) були єдиним джерелом лікарських знань. Вони містили відомості про лікарські засоби та способи їх використання для лікування хвороб.
Слід сказати, що лікарські порадники і взагалі наша давня рукописна медична література вивчена надто слабко. А це – цінні джерела для багатьох фахівців: від медиків до істориків і мовознавців. Наприклад, в таких працях XVI–XVIII широко представленіназви тогочасних медичних понять,здебільшого найменування праслов’янського походження (недуга, неміч, слабість, короста, лишай, гостець), а також іншомовні термінолексеми (дизентерія, холера, чума, малярія). Носіями знань ставали, зазвичай, мандрівники, знахарі, волхви.
Лікувальне мистецтво нашої Прабатьківщини славилося на весь світ - батько медицини грецький вчений Гіпократ навчався в знаменитого скіфського ладувальника Асклепія, про це пише видатний історик древності Геродот. Та й сам Гіпократ у неперевершеній книзі "Corpus Hippocraticum" захоплюється скіфськими знахарями й методами їх лікування, наголошуючи на властивостях аїру - чудодійної рослини, що ще й досі таїть багато незвіданого. Знахарство й волховство у Скіфії особливо шанувалося, а нехлюйство й шарлатанство каралися нещадно. Якщо твоє пророцтво не справдилося або хворий з твоєї вини помер, невдаху-знахаря саджали на віз сухих дров, підпалювали й пускали волів у степ. Жаль, що в сучасних медиків нема відповідних засторог, окрім моральних, зокрема, совісті.
Римський військовий лікар Марк Пліній-старший теж не раз відзначав високе лікувальне мистецтво праукраїнців. Розкопки давніх курганів засвідчують, що слов'яни широко користувалися в своїй лікувальній практиці цілющими зіллями, з-поміж них й отруйними. У Київській Русі зільництву приділяли особливу увагу, що відбилося в знаменитій пам'ятці давньоукраїнської культури "Ізборнику" великого князя Святослава Ярославовича (1073 р.). Українське християнство пишається ладувальниками старокиївської доби Антонієм, Агапітом, Смером, Сиранином, Святошею та іншими. Не на порожнім місці здобули всі вони знання - у них глибока язичницька основа. А саме з язичництвом церква й повела нещадну боротьбу. У той час, як під впливом буддизму тибетські монастирі перетворювалися у справжні медичні академії, де акумулювалися унікальні цілительські знання людства.
Нова релігія, принесена на Придніпров'я з ворожої до Русі Візантії, вкрай жорстоко поставилася до тисячолітніх надбань української національної культури. Поза законом було поставлено цілий пласт високодуховної народної інтелігенції, яку представляли волхви, відуни, знахарі, зільники, цілителі, ворожбити, кощуни, черторізці, вузольники. Як не прикро, а їх гоніння тривали досі. Ще недавно, понад шість десятків літ тому, більшовицькі інквізитори завдали найчутливішого удару по народних традиціях голодоморами тридцятих та повоєнних сорокових, передчасно звівши в могили дідів і бабів, серед яких було чимало хранителів успадкованих від предків народних знань і мудрості. То чи ж можна було говорити про українську народну медицину? Противники такого виразу можуть аргументувати свої заперечення тим, що Україна довгий час не мала своєї державності, своїх шкіл і тому, мовляв, звідкіля могла взятися українська медицина. Але вона була, вона розвивалася на староукраїнському матеріальному і духовному ґрунті. Це, насамперед, предковічна народна медицина-ладування. Це благодійницька медицина, документально констатована з часів Київської Русі як перший паросток своєрідної, хай і спонтанно-стихійної, системи охорони здоров'я.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira