Відунство й повір'я

Але хоч волхви йне розвинулися в нас в окремий стан публічних жерців, усе ж таки вони розвинулися в певний клас людей, що стояли над масою й служили їй своїм, на свій час небуденним знанням. У цьому відношенні вплив волхвів на маси був великий, просяк усе людське життя, сильно вплинув на на­ родні вірування і сильно помітний в народі від найдавнішого часу аж дотепер, тільки з бігом часу волхв зміняв своє ім’я на інше. Пор. у «Кобзарі» Т.Шевченка: «Заворожи мені, волхве, друже сивоусий!»

У старовину волхв і кудесник були однозначні, а пізніше від них пішли наші ворожбит, знахар, відьмак, відун чарівник, чаклун, шептун, чародій, химородник і т.ін. — усе цс слова одного значення, тільки з підкресленням якоїсь своєї особ ливості: ворожбит — від «ворожити», знахар — від «знати недуги й будуче», відун, відьмак, відьма, відьмувати — «відати все» чарівник — «хто вміє чарувати» й т.ін.

У київському Словнику 1627 р. Памви Беринди старе слово «кудесник» перекладається по-нашому на «чарівник», але подається й згірдливо: кудес — чорт. Цим самим займалися й жінки, і це були: чарівниця, зна­ харка, ворожка, чаклунка, чародійниця, шептуха й ін. Усякі відуни згадуються частенько вже в Біблії, як ті, що допомагають людині, напр., коли вавилонському цареві потрібно було розгадати сон, то він кличе «чарівників та заклиначів і чаклунів та халдеїв» (Даниїл 2. 2).

Різного роду чарівники звичайно допомагають людині, а особ­ ливо лікують її, звідти їхня сила в народі й уперта невмиручість. З нечистою силою вони звичайно не знаються; навпаки, вони легко викликають своїми вміннями навіть дощ чи погоду, цебто борються з чортами, які той дощ крадуть. Щоб чинності були сильніші, знахар чи ворожбит виконує їх певного часу й на певному місці, напр., або вранці до світу, або під зорями, або на кладці біля води. Чаклуни знають вірні способи виганяти щурів з обістя, про що є багато переказів. Чарівниці вміють приворожу­ вати хлопців до дівчат, а деякі з них знають навіть молодильне молоко, — щоб не старітися. Часом бувають і злі чарівники, що шкодять людям, особливо своїм ворогам, і насилають на них чари, але інший чарівник легко їх здіймає. Вдавнину ворожбити мали велику силу й часто бували провідниками племені. Поми­ раючи, відуни можуть передати набуті знання своїм дітям — це будуть т.зв. «родимі чарівники».

Борис Грінченко в своєму творі «Під тихими вербами» 1901-го року отак описує сучасну знахарку: «Баба Мокрина — то була со­ бі така знаюча баба, на все село знахарка. Чи в кого яка хво­ роба, чи в чоловіка що пропало, чи якій дівчині від любощів чи до любощів треба — всі до неї, до тієї баби Мокрини йшли. Стара вже була, а ще моторна й бачача на все така, що ну! І вже як підеш до неї, то й не думай нічого брехати, бо однак вона вгада, що бре­ шеш, — тоді вже й пособляти не схоче!» (Твори, вцд. 1963 р., т.ІІ, с.373); «Стару Хомиху кликнули, щоб замовила кров» (с.63).

Чарівники, відуни знають усе минуле й будуче людини і добре допомагають зіллями та заговорами при недугах. Але з бігом часу, може, підо впливом Християнства різні чарівники перехо­ дять помалу в злих людей, що часто шкодять людині. Вони почи­ нають наврочувати на людину не тільки наочно, але й навіддаль, можуть наврочувати (від «ректи» — наворожувати) навіть над її слідом.

Слина й плювання як ознаки сили звичайні при чаруваннях. Щоб удар був сильніший, треба в руку поплювати. Пор. при­ повідки в Плавюка: Не все той в є, хто в жменю плює; Хоч і дощ іде, а він у долоню плює; Не клени, бо шкода слини.

Чарівництво, звичайно, взагалі сильно відбилося й по наших старих приповідках, напр.:
У вдовиці чари на полиці;
Баба шеп­туха від злого духа;
І ворожка не порадить;
На вечорницях дівки чарівниці й т.ін.

З бігом часу постав особливий рід відунів — відьми. Назва походить від «відати» — знати, знати все. Бувають відьми родимі, що походять з відьомського роду, вони конче мають малого хво­ ста, і бувають відьми вивчені, що відьмацтва навчилися від кого іншого, — вони хвоста не мають. Відьом не треба плутати з чарівницями: ці можуть робити й добро, а відьма спосібна тільки на зло. Віра в відьом відома багатьом народам, найбільша вона в німців, поляків і в нас; латинські народи відьом майже не знають.

Жінки були сильніше прив’язані до нашого стародавнього по­ ганства і по прийнятті Християнства ще довго сильно його трима­ лися. 1 це жінки найбільше заступили давніх волхвів, і з них по­ стали різні відьми, чарівниці, гадалки й т.ін. У Початковому Лі­ топису читаємо: «Тако во вся роди много волхвують жени чаро­ дійством, і отравою, і іними бісовськими козньми». Серед старо­ давніх сповідних питань згадки про ворожок знаходимо нерідко.

Відьми відьмують — накликують біду на людей різними спо­ собами: вони крадуть дощ і росу; і через них лютують на землі посухи; а то можуть украсти й місяця. Вони доять чужих корів і нерідко можуть задоїти їх до загину, а відьми родимі можуть доїти й на віддаль. Це вони роблять на збіжжі, на житі, пшениці й ін. т.зв. «закрутки» — закляття на господаря, який, коли споживе зерно з-під закрутки, то сам скрутиться, як ця закрутка. Не вільно навіть торкатися цих закруток — їх може зняти з певним закляттям тільки ворожбит. По старих Київських Требниках бу­ ли особливі Молитви на зняття'таких закруток. Чорні коти за­ вжди на послугах відьом, і тому зле людині, коли їй перебіжить дорогу чорний кіт. В ніч під Купайла або іншого часу відьми й взагалі вся нечиста сила збираються на гулянку на Лису Гору, головно на ту, що на правому боці Дніпра біля Києва, чому «київська відьма» завжди дуже вправна й найлихіша. У німців відьми також бенкетують у Вальпургісву ніч, пор. «Фауст» Гете.

Лиса Гора відома в багатьох народів і з дуже давнього часу, уже в Біблії її згадується, пор. Числа 23.3: «І Міл’ам пішов на Ли­су Гору» ( нічим не покрита). Див. також Ісая 13.2: вилисіла гора, відкрита гора.

На гулянки відьми вилітають з хати на коцюбі, вінику чи помелі або також на чорному коті через комин; щоб вилетіти, вони мусять намаститися особливою мастю. Відьми часто пере­ кидаються домовим звірем і бігають до людей, щоб їм шкодити. Бувало, що таких перекидьків ранили і потім удень бачили відь­ му з цими ранами. Відьма легко стає молодою й вродливою і такою поспішає на Лису Гору, на бенкети з дияволами.

Відьма завжди знається з нечистим й накладає з ним, тому й має чародійну силу. Для свого відьмацтва відьма чи відьмак ужи­ вають особливих чарівних речей: кістку з лелечого крила, гуся­ чий та собачий кал, жаб і т. ін. та готовлять різні чародійні масті.

Відьма не тоне в воді. По судових присудах, кого підозрівали в відьомстві, кидали в воду: коли тримається зверху і не хоче то­ нути, то певна відьма, коли ж зразу йшла на дно, то невинна. Ча­ сом відьми й по смерті не гниють, бо земля їх не приймає. З історії знаємо, що року 1667-го гетьман Брюховецький спалив живу полковницю Гострую «за малую вину», чи не за відьмування.

П.Куліш твердить, що «тільки полум’я відьмам біда: бо по­ лум’я й чорти не заговорять». Іпатіїв Літопис під 1173-ім роком подає, що галичани спалили Настю Чагрову, невінчану жінку кн. Галицького Ярослава (оголосивши її відьмою).

Дівчата, особливо гарні, часом стають відьмами чи чарівни­ цями і приворожують до себе гарних хлопців. Бридкі старі жінки також легко стають відьмами. Так само бридкі чоловіки роблять­ ся відьмаками. Взагалі всякі потвори — то відьми чи відьмаки. А вже циганки — всі відьми, і знають найрізніші способи чаруван­ ня, а ворожіння особливо, і це їхнє заняття.

Щоб позбутися відьми, на Свят Вечір обсипають хліви й стай­ ні маком: відьми дуже люблять мак і, прийшовши до хліва доїти, будуть визбірувати по мачинці і не матимуть часу йти до худоби.

Суди на відьми були скрізь поширені, особливо в Європі. В Україні їх було зовсім мало, і то більше з польського впливу.

Цікаво, що судові процеси на відьом були навіть і в Сполуче­ них Штатах Америки. Скажемо, року 1692-го в Америці 28 «ві­ дьом» були повішені «за чарівництво і за зносини з дияволом». Року 1711-го 22 «відьми», на турбування їхніх родичів, були реабілітовані. А 28-го серпня 1957-го року були реабілітовані і шість останніх...

Віра в відьом жива й сильна аж дотепер. Б.Грінченко в «Під тихими вербами» 1901 р. подає: «Це ж усьому світові звісно, що відьми корів доять і з сохи молоко доять, і в комин літають... А хіба мало людей бачило, як відьми перекидаються то собакою, то свинею, то копицею... Це ж і дядько Охрім бачили, і Петренко.. А в Чорновусі йшов один парубок, а вона, така здорова біла собака, та лапи йому на плечі... А він її за лапи та в хату притяг та й повідрубував їй лапи... Ой, Боже, який же й немилосердний!.. Тоді пустив... Аж уранці глянуть, а у вдови-сусіди пальці пона­ друбувано...»

Вірування в відьми зовсім живе в Україні й сьогодні. У творах Остапа Вишні подається, що «таке сталося в одному селі на Во­ лині. Звернулася баба до лікарші, щоб видала їй посвідку, що в неї хвоста нема і що вона не відьма... Бо селяни мають її забити». Це сталося 1924-го року

Про відьом маємо дуже багато різних приповідок, напр, у збірнику В.Плавюка: Баба з чортом, як пес з хортом; Кума по хресті й по хвості й т.ін.

Ворожбитство волхвів було сильно розвинене, і воно було складовою частиною дохристиянської «релігії». Волхви зви­ чайно й гадали по найрізніших речах: по сонцю, зорях і місяцю, по птахах і звірях, гадали по ході коня, по нутрі жертовних звірш і т.ін.

Ворожіння на своїх початках перше було скероване для унешкідливлення ворога, звідки й його назва: ворожити, воро­ жий, ворожка, ворожіння й т. ін. Найпершим ворогом була зла сила, диявол, звідси й він враг. Його силу також можна заворо­ жити. Способів ворожіння й потреб їх безконечне число, а особ­ ливо багато їх на хворобу, бо їх насилає ворог чи враг, та на любощі. Можна заворожити людину, і вона помре, можна приво­ рожити хлопця чи дівчину, щсф любили, можна заворожити й яку річ. Батьки Мотрі Кочубеївни прилюдно розповідали, що старий гетьман Мазепа причарував їхню доньку Мотрю до себе. Щоб знищити ворога, треба замовити за нього Службу в Церкві, а під час неї свічку тримати боком, щоб вона капала, і як скапує свічка, так скапає й ворог. Це зветься «Чорна Служба».

Зла людина легко може наврочити лихо словом або пристріти очима (порівняй в нашій мові слова: урок, наврочити, врочити, корінь слова «рок», «рек», звідси: пророк, вирок і т.ін.), і таку злу людину можна пізнати вже і по її очах. Як добра людина гляне на вас, то пощаститься, а коли зла — наврочить на нещастя. Тому ховають дітей від злого ока, так само й немовлят при ку­ панні. Але щоб було певніше, треба знати заговори проти вроку. Навіть та річ, що буває на людський очах, може бути наврочена злими очима, напр, добра скрипка може від цього легко тріснути, а щоб того не сталося, треба зачарувати її від пристріту.

Ворожіння йде й на добре, а тому приповідка: Добре тому жити, чия мама вміє ворожити (Плавюк).

Але в теперішній час ворожіння зводиться на ніщо: Циган ворожить, тому босий ходить. Взагалі ж у нашому словництві часті слова: чари, чарувати, чарівництво й т.ін., або подібні вирази: Спить, як зачарований.

З Богом не можна говорити звичайною буденною мовою — він цієї мови не зрозуміє й не послухає. Треба знати Божу мову, й її, власне, знали волхви.

Слово, належно й своєчасно сказане, має велику й чудодій­ ну силу, — воно лікує, приносить добро («благословення») або, навпаки, сильно шкодить. Зле слово, сказане відповідного часу ворожбитом, конче збудеться, як може збутися й слово добре. Такі слова, власне, й знають ворожбити, чому можуть легко людину лікувати або, навпаки, наслати їй хворобу. Віра в чу­ додійну силу слова в наших предків була дуже велика, чому було й велике поважання волхвів, ворожбитів і т.ін. Знати належне слово можуть нетільки чоловіки, але й жінки — відунки, чаклун­ ки чи відьми.

Відуни завжди вміють складати слова в магічні формули, які неодмінно справдяться. Взагалі ж буває й певний час, коли кожне слово, голосно сказане, конче сповниться; пор. приповідку (Плавюк): Скажи слово, а нещастя готово. Ось тому звичайно радять не говорити непотрібного ні на кого на ніч, щоб часом не навро­ чити. Накликання бажаного словом знаходимо по всіх обрядових наших піснях.

Ось на основі цієї стародавньої віри в силу слова й засновані всі наші закляття та замовлення. Взаклятті звичайно вис­ ловлюється наще сильне побажання про щось і віра, що так ста­ неться. Закляття часто зв’язані з молитвами або переходять у них. Давня людина бачила круг себе багато магічного, вірила в магічну силу слова і з глибокої давнини пильнувала його викори­ стати.

Заклинання ведуть свій початок з дуже давнього часу, а до­ слідники знаходять у них впливи вавилонські та халдейсько- юдаїстичні, впливи Талмуду та Кабалй. На закляттях нового часу відбилося Християнство. У нас закляття (власне самозакляття) маємо вже в Іпатієвському Літопису під 944 (945) та 971 роком, коли наші князі клянуться за виконання договору. Напр. у договорі 971 р. Святослава з греками русичі клянуться: «Да імієм клятву от Бога, в него же віруєм, да будем золоті, яко же злото, і своїм оружьєм да іссічені будем, да умрем». Сам плач Ярославни в «Слові» 1187 р. — це похоронне голосіння, сполуче­ не з закляттям природних сил.

Закляття та замовлення бувають найрізніші. Перше були во­ ни на ворогів, як і ворожіння. Крім цього, багато замовлень-заклять на хвороби: на кровотечу, на хворі зуби, на різні хвороби, на вкус гадини. Є закляття на плоди, щоб ліпше родили. Є замов­ляння на вроки, щоб відурочити. Є й сильні, — на смерть. Часто бувають закляття — привороження парубка ца любов до дівчини, щоб дати красу дівчині й т.ін. Бувають закляття й на силу приро­ ди: щоб морозу небуло, щоб сонце світило, щобдощішов: «Іди-іди дощику, зварю тобі борщику». Закляття батьків на дітей завжди грізне, бо сповнюється.

Деякі закляття перейшли в обряди. Коли весною вперше ба­ чать гусей диких, журавлів, ластівку й ін., то підкидають до них, що під руку попаде: солому, грудку землі, шапку з голови й ін., і говорять: «Гуси, гуси, вам на кубло, а нам на тепло!» Так само топчуть перші весняні квіти і проказують: «Щоб на той рік ді­ ждати сон-траву топтати!»

Є багато різних заклинань супроти нечистої сили, напр. ро­ биться круг навколо себе або такий круг з молитвою-заклйнанням. 

При заклятті слово мусить бути зв’язане з певним рухом руки, ноги, голови, мімікою й т.ін.; дещо треба повторювати тричі й плювати при тому ліворуч. Часом при цьому зав’язуються вузлики, особливо при чаруванні, і це дуже старе. Слід від ноги людини здавна вважається за саму людину, а тому закляття легко може відбутися й над слідом того, кого заклинають.

Закляття звичайно мають певну форму, а саме — нерівно- складовий, а часом і рівноскладовий ритм, як і приповідка. Вони часто двочленної форми: «В печі огонь горить і тлить дрова, — так би тліло й горіло серце в ворога мого».

Деякі прокляття стали в нас буденними, зачасто вживаними, напр.:
Спи, щоб ти не встав!;
Бодай ти сонця не бачив!;
Іди до чорта в зуби!;
Іди під три чорти і чотири відьми!

Про злу людину, що любить клясти, кажуть: «Так кляне, що аж трава схне!» (Плавюк).

Різниці між заговором і заклинанням тепер нема, і їх змішу­ ють одне з одним. Багато заговорів уявляють собою стародавню молитву, щоб бог змилосердився над хворим; але є й дуже давні заговори, часом прикази та страхання вищої сили.

Чари — це той же заговір, найрізнішого змісту, слово в нашій мові дуже рясне. Сила заговору безмежна, — він впливає на людей, на звірину, а то й на природу.

Заговір тоді тільки буде дійсним, коли він належно проказа­ ний, цебто в належній формі, в належний час і з належним обрядом виконаний. Вони найдійсціші, коли робляться рано вранці, ще до схід сонця, а заговір проказувати треба, обернув­ шись лицем на схід, бо сонце на сході наймилостивіше. Кожне людське терпіння персоніфікується і заговором проганяється.

У знахара-відуна повна хата й двір усякого зілля, трави, ко­ ріння та листу, — він усе це сушить у хаті попід стелею та на дворі попід стріхою і робить з того ліки звичайно на добро, але часом і на зло. Він заговорює кров, переляк, виганяє черру з людини, лікує всяку хворобу або навпаки - насилає її. Коли відун за нового місяця поставить на кого руку, то красу відбере.

Бувають відуни й побожні, що роблять тільки добро. Вони мають звичайно «легку руку»: що б не робили, поведеться, і їх кличуть нарозхват розпочати те чи інше (напр., закласти бджо­ ли) , і вони охоче служать народові.