Дві головні іпостасі для існування духовної, справжньої людини: Творець і Хліб. Проте це не стосується західного-матеріалістичного світогляду. В давніх віруваннях, традиціях Хліб-Сніп-Бог були нероздільні. А Хліб-Бог є те, що бажає в людині людського початку, а не тваринного. Бо тварині достатньо хліба і годівниці, тобто — «пожрати». А сучасна отваринена молодь каже, дайте «хавки», бо вони вже не споживають святий хліб, а «хавають», бо жруть.
Для справжніх людей Хліб був не тільки необхідністю, але й тим, що їх зріднювало з Творцем, бо Хліб-Бог. Бо говорили люди: «Не кидай на землю Хліба Святого». Вся їжа, яка діставалася нашим пращурам, була освячена молитвою світлою, тяжкою щоденною працею, можливістю творити та жити в єдності з Богом і його проявами.
Над їжею вони священнодіяли і знали, що в злої, недоброї, дратівливої людини ніколи не вдасться гарний хліб і смачна пожива — страва. А хто з'їсть їжу від злої людини буде хворіти.
Пращури ніколи не їли їжу, яку потрібно було підігрівати — вважалося, що вона є мертвою.
Їжа готувалася щоденно і зберігалася теплою в печі. Ми забули за піч і за свіжу їжу і отримали кволе фізично і психічно покоління.
Нещодавно на телевізії показали із Франції сюжет де одна-однісінька пекарня випікає в Парижі природній хліб за нашими ж рецептами, який не черствіє, не пліснявіє і від нього не стаєш тлустим і череватим. Черга за цим хлібом надзвичайна.
Але ж так випікали хліб у більшості сіл України ще в сімдесяті роки минулого століття. Бо борошно було грубого помолу і тісто уквашувалося від опарного тіста попередньої випічки, без застосування дріжджів або від заготовлених попередньо висівок. От вам і живий — природній хліб.
Для підтримки здоров'я і напоїв-напарів-настоїв, які теж були їжею, за порадою «старих людей» споживали трави: дев'ятисил (Дева-Сила), звіробій, тисячолисник (трава шлункова), катран, очанку, васильки (що виросли в хлібах), ромашку, валер'яну, базилік, м'яту-канупер і м'яту зелену, подорожник-топтунець, березові бруньки, кропиву та багато інших.
Українці-русичи ніколи не перенасичували себе інформацією смерті, яка споживалась разом із м'ясною їжею. М'ясо птиці поїдалося лише восени та на весільні- поминальні дні. На м'ясниці споживалось м'ясо великої рогатої худоби та свиней. Оце й усе — не більше. Бо вважалося, що м'ясна їжа робить людину злою, дратівливою і матеріальною, скорочує життя.
Постійно практикувались так звані українські дієти: споживання певного роду страв (постування), називались вони зеленоїжою і м'ясопустом. їли сім-сідмиць одну рослинну їжу (страву), а в перервах між м'ясопустом і м'ясоїдом їли молочну їжу і стравний період називався у наших пращурів «сиропустом».
Так зеленоїдення являло собою збір і споживання цибулі (молодої), черемші, часнику, особливого роду дзвіночків, білої лободи, шпинату, зелені і цвіту кульбаби, цикорію, щавлю. З цієї зелені і готувалася зелена страва, як у вигляді супу, салатів, политих кислим соком (оцтом із хліба).
Готувався сировець-квас на житньому сухому хлібі, підсушених ячмінних зернах.
Наші пращури і в інші дні раз на тиждень їли зелену їжу.
Для «творення» щонеділі хліба готувались комки висівок, які потім додавались до опари і ставали природніми дріжджами при допомозі яких тісто швидко підходило. Навіть при захворюванні печінки, хворому давали споживати настоянку з висівок, ними ж лікували дитячі хвороби. З висівок готували сур'яницю, яку пили за звичаєвим порядком п'ять разів на день.
Для приготування їжі використовували лише живу воду, що біжить з криниць, джерел.
Вся страва-їжа, що готувалася за певними обрядами нашими українськими жінками вважалася освяченою творцем, давала нашим пращурам міцне здоров'я, довголіття, гарний настрій і витривалість — бо була живою з закладеною в неї інформацією любові і радості.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira