Мов сліпе сиротеня
Гнане степом навмання,
Голе перекотиполе,
Де тепер твоя рідня?
Не спиня тебе ні плуг,
Ні пустеля, ані луг,
Ні розорана могила
Посіріла від наруг.
В світі наче й не саме,
Та глобальний вітер дме
І до кого прихилитись,
Хто тебе в біді прийме?
Поле наче б то й своє,
Та як вечір настає
Доля перекотиполю
Задрімати не дає.
Хоч би відало куди
Занесеш свої сліди —
На шлях битий, на леваду,
Чи в полярні холоди.
Хто твій батько, хто твій дід?
Чи насправді так і слід,
Що жене тебе вітрами
Хто зна скільки сотень літ?
1967-2000
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira