Сива-сива імла, як ота ковила,
Що послухати гомін могили лягла,
Що шепоче тихенько із Предком моїм, —
Називає його превеликим, святим.
З Святославом його стріла смертна пора
Вічний шолом скотивсь до Славути-Дніпра,
І, мов колос, лягла русокоса глава.
Сумно-сумно мовчить над курганом трава.
Не один русич тут свої кості поклав..
— Мертві сором не ймуть!
говорив Святослав, —
Задзвеніли його у століттях слова.
З попелища встає Україна нова:
На аркані вона, на руках сотні пут, —
Жде, що діти її, безталанну, спасуть,
Що буятиме в них Святославова кров —
Затремтять вороги і тікатимуть знов;
Встане слава з могил,
Згине вража імла —
І тоді зашумить, заспіва ковила...
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira