діти

«В купіль воду лляю, До Дани промовляю:
Матінко-Водице,
Чистая дівице,
Купіль освяти,

«Із Древа Перуна Вогонь беру,
Воду ним джерельну я свячу.
Хай вода в цеберку святиться,
Щоб моєму синочку омовиться.

Коли Іван і Меря одружилися, у них народився син Садко. Жила вся сім'я у славному Царгороді.

Коли Всевишній наділив Святогора величезною силою, той більше не міг сходити зі Святих гір. Адже Мати Сира Земля не могла витримати такого могутнього бога.

Одного разу богатир Святогор охороняв стовп, що підпирає небесний звід. Засумував він і вирішив піднятися на небозвід. Зоряний шлях привів його до трону Всевишнього.

Морський Цар правив підводним сві­том разом із царицею Білорибицею.

Стоять на землі Чорні гори. У них живе Чорний Змій. Звився він клуб­ком, тільки злими очима поглядає. А воїни Чорного Змія всі по землі розсіялися.

Донечка – рибка срібляста
В піжмурки грається з морем…
Сміх її чайка спіймала,
Щоб дарувать чаєнятам…

"...Я досліджував мову "Вед" і "Авест" - мову найстародавніших духовних творінь людини.

У твоїм сердечку - Сонце,
У твоїх долоньках - Місяць,
На чолі твоїм - сузір'я
У триєдності сплелися.

До снів твоїх я доросту колись...
Там зайчик золотий живе у зорях,
Він сонечко народжує і гори
Там всі бажання радісні збулись

В Полум’янім полі, в тайнім Дивоколі,
Де пасуться коні чарівного сну.
Птахи виростають в огненнім приволлі
І летить у казку, в Зоряну Весну.

Мама свою донечку
В любистку купала,
Мама своїй донечці
Доленьку гукала.

Я у мами один
Найгарніший в світі син.
Може трохи неслухняний,
Може трохи неохайний,

Я ПРОКИДАЮСЯ

До бабусі гостювати  
Приїздили онучата.  
Тишком-нишком покрутились  
І в садочку опинились.