Калина в українців

Калинонько,
Моя калина,
Правічна Доля,–
Україна!...

Калина, калинонько.
Не солодка і не гірка.
Калинонько, доленька наша,
посивіла у легендах.

“Білі квітки калини – потужний доторк Білобога. Червоні плоди – Сонячна замрія золотої осені і спасівських щедрот”,– так висловлювались мої літні односельці, чернігівські степовики.

У нашому поетичному краї калину садили біля криниць, ставків, на перехрестях шляхів, Луках і в лісосмугах. Існувало повір’я: коли коханий, чи кохана почує голос зозулі на калині і швиденько прошепоче: “Зозуленько, зозулько!.. Чи матиму я щастя з коханим (коханою)?” І якщо зозуля відгукнеться хоч єдиний раз – це вже певна надія. А коли пророчий птах своїм особливим весняним голосочком озветься у розквітлий простір сім разів – (триіпостасьність та чотирибічність світу), тоді щаслива Доля (обов’язково), були переконані наші далекі пращури, наздожене молодят на трьох шляхах широких... Та ще і на сході, заході, півдні і півночі.

Особливо обдаровані умільці майстрували з калинових гілок сопілки. Сопілкарі виконували народні танці, календарні пісні. Особливі – ліричні та задушевні. А ще справжні народні митці імпровізували у місячні травневі, червневі та липневі купайлівські ночі. І тоді з Вирію прилітала лагідна, зворушена і зачарована, справжня красуня,– богиня весни Лада з пучечком червоної калини. За її покликом, разом зі співом солов’їв, поспішав і Ладо, бог людського і земного ладу. Вони бралися за руки і водили танки. На луки, квітучі пагорби та у зелені діброви кликали небожителі дівчат на виданні та парубків. Навчали хлопців залицятися та обніматися, шанувати дівочу заповідність. Уквітчували білосніжними вінками з квіток калини дівочі голівки. А з плодів калини (восени) богиня Лада та Доля підносили на білосніжні шиї особливе намисто. Тим дівчатам, які готувались до весільних урочистостей. Поскільки міфопоетична творчість пра-українців витворювала не звичайних, а особливих богів, то вони були здатні і на фантастичні дії і на зовсім звичайні, земні. Богиня Лада та Доля вміли (по-особливому) замішувати тісто на настоях та відварах плодів калини, м’яти, чаполочі, цикорії. Пекли весільні короваї. Уквітчали урочисті світлиці, вироби з тіста колосками пшениці, голубочками, розчервонілими плодами калини.

“Без верби і калини – нема України”,– переконаний і робить висновок наш мудрий, ліричний і тямковитий народ.