Про липень від Євгена Товстухи

Головним Богом цього місяця наш народ називає Перуна. Проілюструємо давніми гадками з “Велесової книги” кілька характеристик про цю міфопоетичну постать.

Перуну – Громовержцю

Богові Перуну – Громовержцю,
Богові прі і боріння, скажемо,
живих явищ Кола
не переставати рухати в Яві.
Це він нас веде
стезею Правою до брані
і до тризни великої
по всіх полеглих,
які йдуть у Життя вічне
до Полку Перунового.
(ВК, II-А)

Молитва Полку Перунового “Станьте, як леви”

Станьте, як леви, один за одного,
і тримайтеся князів своїх,
і Перун буде коло Вас
і перемогу дасть вам!
Слава Богам нашим
до кінець кінця землі чужої
і до благ усіляких Русі –
батьківської землі нашої!
І так буде, бо ті слова
маємо від Богів!
(ВК, 8/3)

Молитва Полку Перунового “Б’є крильми Матір–Слава”

Б’є крильми Матір–Слава
і кличе нас, щоб ішли ми за землю нашу
і билися за вогнища племені нашого,
бо ми є русичі!
Ідіть, брати наші,
плем’я за племенем, рід за родом
і бийте ворогів на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим.
Там помрете,
Але не повернете спини свої.
Ніщо вас не злякає, ніщо не спинить,
бо ви в руках Сварожих,
а Він у всі дні веде вас
до звитяги і геройства многого.
(ВК, 14)

Перуну Вогневолосому

Слава Богу Перуну вогневолосому!
Який стріли на ворогів верже,
і правдиво по стежці вперед веде,
бо є він для воїнів – суд і честь,
і як золотоволосий, милостивий
і всеправедним є!
(ВК, 11-Б)

Перун у праукраїнців – Бог над богами, повелитель грому і блискавок. Захисник рідної землі, організатор і керівник ратного війська. Його незламний дух і завзяття надихають русичів героїчно боронити рідну землю від численних ворогів. У липні також ушановували наші пращури Стрибога. Бога повітряного простору, який приносить погоду. Його величали хлібом і варениками біля річок та озер з чотирьох напрямків: схід, захід, південь, північ. Щоб з усіх боків не летіли на нашу землю вітрюгани-урагани, а квапилися добрі вітри-леготи з теплом, дощами, сонцем та годиною. І взимку, і навесні, і влітку та восени.

А в кінці липня пошановували пращурів. За сивочолими віруваннями пращури спілкувалися святим хлібом: в снопах та полукіпках і в стогах та стодолах. І в обмолоченому збіжжі і борошні та випечених короваях. І в паляницях, пирогах, варениках та галушках...

Замовляли горобині ночі, щоб Перун не ніс руйнівних градобоїв та блискавиць. Не палив жител, стійбищ, гамазеїв, стогів та торфовищ. Лісів, гаїв та сіножатей. І, як завжди, піклувалися про здоров’я. Літо, спекота. Тяжка праця, праця, праця. Втома. М’язова, підневільна. Для подолання втоми фізичної і тяжкої підневільної – ординського іга, імперських переслідувань і тотальних нищень,– окрім сутичок, збройних повстань, бунтів, втеч на вільні землі і переселень, шукали надійного порятунку і в наріжних передумовах фітоетнології.

Коли втомлюся я життям щоденним.

Людина, як почуттєва і соціальна істота, народжується, зростає, навчається, працює, творить родину, бере найактивнішу участь у громадському та політичному житті; відтворює матеріальні блага, чи творить або проповідує духовну велич та оберігає скарби минулих епох, у надзвичайно складних як родинних, так і громадських та політичних обставинах. Природні катаклізми, економічна скрута, переслідування людини як особи чи особистості, особливо тоді, коли її праця та погляди не йдуть чи суперечать руслу тих політичних догматів та моноідеологій, які панують на даному етапі, у суспільстві, країнах чи світах, що дотримуються певних релігійних (конфесійних) моноідеологій, геноцидних режимів, диктаторських панувань чи зазіхань тощо. Центральна нервова система людини як рушійна сила адаптаційних процесів має свої можливості і спроможності, адже вона системно реагує свідомо і підсвідомо на найменші впливи позитивних і особливо негативних чинників. Тим більше, якщо вони тривають не дні, тижні чи місяці, а десятиліття чи століття. Багато людей і навіть поколінь кинуті напризволяще, не витримують напруги випробувань. Вони або відмовляються від своїх переконань у в’язницях, катівнях, концентраційних таборах чи на каторгах... Або кривлять душею, аби зберегти своє життя та родини чи однодумців. Згадаймо режими більшовизму та фашизму. Скільки поховано цими страхітливими онкологічними наростами на інтелекті та почуттях людства справжніх наукових, господарських та мистецьких здобутків. Як вони гальмували і загальмували розвиток прогресу і навіть світової цивілізації, відкидаючи її щодень на задвірки дикого, інфернального варварства.

Скільки людей збожеволіло, покінчило життя самогубством, аби звільнити себе від тієї страхітливої безодні людиноненависництва панівних режимів чи політичної нетерпимості. І як тисячі тисяч з них умирали, проклинаючи запеклих катів, з твердою вірою, що на земній кулі настане мир, злагода, братерство, висока духовність та усміхнеться ріг достатку.

Етнонаціональна прикмета українців – височенна загальна культура. Вона створила і розширила на стрімких крутоярах суспільних катаклізмів особливий емоційний і унікальний духовний світ, який стимулює імпульс творчої енергії впродовж тисячоліть. А перебування цього світу у рабстві аж до нового тисячоліття надто негативно позначилося на всіх сферах життя і буття українця. Зробило його численних представників, а то й поколінь перевертнями, запроданцями, проповідниками чужих ідей та посягань і заморозило його прадавні гени гордості за власну землю, народ, історію, культуру, суспільний добробут.

Дефростація (розморожування), доба для якої настає у таких неймовірних обставинах та муках і не може виступати дефініцією, а повинна йти надто широкою і всеосяжною лавиною фундаментальних напрямків: нетерпимістю до національних образ, поверненням із забуття історичної пам’яті і наріжних пластів тисячолітньої езотеричної культури; вихованням патріотизму, впровадженням фундаментальних новітніх технологій у вітчизняну промисловість та сільське господарство; вихованням у підростаючого покоління всебічних знань і високої гордості за свій народ і його особливу землю.

Вічним генератором у цих кардинальних процесах виступала і залишається етнічна медицина як глибинна наука і мудрість з її прадавніми набутками для лікування та профілактики численних недуг, пильнуванням звичаєвого права, притаманного давнім автохтонам – праукраїнцям та українцям.

Нижче ми зупинимося на розгляді і значенні тих рослин і засобів, які знайшли широке та надійне застосування у народній та науковій медицині як у далекому минулому, так і зараз. Вони залишаються на часі і у наш надзвичайно стресовий атомний вік, який нахилився у третє тисячоліття – добу суцільних нервових потрясінь та несподіванок.

1. Верес звичайний – Calluna vulgaris (L.) Hill.
Родина вересові – Ericaceae.

Невеличкий вічнозелений кущик. Листочки дрібні, зелені. Квітки фіолетово-малинові або білясті, правильні, пониклі, в довгих однобоких китицях. При основі мають чотири трав’янисті приквітки. Цвіте рослина з початку серпня до середини жовтня. Поширений верес звичайний на Поліссі та в Лісостепу. Росте куртинами біля піщаних долин, шляхів, озер, на пагорбах.

Сировина. Для медичного застосування заготовляють квітучі верхівки рослини у кінці серпня на початку вересня. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях, зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У рослині знайдені кремнеземова і цитринова кислоти, сапоніни, ферменти, дубильні речовини (близько 7%), флавоноїди, глікозиди арбутин та ериколін, смоли, камеді, каротин; сполуки калію, кальцію, натрію, фосфору.

Дія, застосування. Сечогінна, потогінна, в’яжуча, заспокійлива, снодійна, секреторна, дезинфікуюча, антиалергічна, ранозагоювальна.

Препарати вересу звичайного застосовуються у народній медицині українців з давніх-давен при стресових станах, лабільності центральної нервової системи; радикулітах, невритах, запальних недугах верхніх дихальних шляхів, сечостатевої системи, серцевих набряках, епілепсії та шизофренії, нейроінфекціях.

Приготування настою. Беруть столову ложку подрібненої сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 30 хв. Вживають по 100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

2. Вероніка лікарська – Veronica officinalis L.
Родина ранникові – Scrophulariaceae.

Багаторічна шорстко-пухнаста трав’яниста рослина. Стебло розгалужене, лежаче з висхідними верхівками, 15-30 см заввишки. Листки прості, супротивні, оберненояйцеподібні або еліптичні, звужені в короткий черешок, зарубчасті, біля основи цілокраї. Квітки двостатеві, неправильні, блідо-червонясті, іноді блакитнуваті або білі, в густих бічних китицях, розміщених у пазусі одного з супротивних листків. Цвіте рослина у червні-серпні. Поширена на Поліссі та в Лісостепу. Іноді – на півночі Степу. Росте у мішаних лісах, на галявинах та узліссях.

Сировина. Для медичного використання заготовляють рослину під час цвітіння. Сушать у теплих просторих приміщеннях, зберігають у щільній паперовій тарі. 

Хімічний склад. У сировині виявлені глікозиди аукубін та вероніцин, сапоніни, дубильні та гіркі речовини, леткі олії, органічні кислоти: цитринова, молочна, яблучна, вітамін С (230 мг%), флавоноїди, каротин.

Дія, застосування. Протизапальна, протиспазматична, знеболююча, кровоспинна, антитоксична, фунгіцидна, депуративна, відхаркувальна, снодійна, заспокійлива, антиалергічна.

Препарати вероніки лікарської вельми популярні в українській народній медицині для лікування запальних недуг верхніх дихальних шляхів, сечостатевої системи, внутрішніх кровотеч, вазомоторних ринітів, екзем, нервових виснажень, ревматизму.

Приготування настою. Беруть столову ложку вероніки лікарської, заливають склянкою окропу, настоюють ніч. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

3. Собача кропива серцева (звичайна) – Leonurus cardiaca L.
Родина губоцвіті – Lamiaceae (Labiatae).

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебло прямостояче, 50-100 см заввишки, гіллясте, чотиригранне, голе. Іноді на ребрах усіяне спрямованими донизу волосками. Листки навхрест супротивні, черешкові. Зверху темно-зелені, зісподу світло-зелені; нижні округлі або яйцеподібні, з серцеподібною основою, 5-лопатеві за формою. Серединні – видовженоеліптичні або трилопатеві. Верхівкові – трилопатеві або цілісні. Квітки неправильні, сидячі, в густих багатоквіткових кільцях на верхівках пагонів. Віночок двогубий, блідо-рожевий, 8,5-9,5 мм завдовжки. Цвіте рослина у червні-серпні. Поширена в Лісостепу та Степу. Росте на лісових галявинах, вирубках, узліссях, в сонячних гаях та лісосмугах. Вирощують у культурі.

Сировина. Заготовляють верхівки рослини на початку цвітіння, 30-40 см завдовжки. Сушать у теплих просторих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У сировині знайдені флавоноїди: квінквелозид, кверцитрин, рутин тощо. Сапоніни, дубильні речовини (близько 5%), летку олію (близько 0,05%). Органічні кислоти – яблучну, винну, цитринову, урсолову, ванілінову, р-кумарову. Гіркі та цукристі речовини, вітаміни А, Е, С. Солі кальцію, натрію, сірки, алкалоїди леонурин та леонуридин, амін стахідрин.

Дія, застосування. Спазмолітична, седативна, гіпотензивна, діуретична, заспокійлива.

Препарати собачої кропиви серцевої широко застосовуються у народній та науковій медицині для лікування стенокардії, міокардитів, кардіоневрозів, гіпертензії, неврастенії, вегетоневрозів, епілепсії, гіпоменструального синдрому, гіперфункції щи-топодібної залози, при хронічних запаленнях травної системи, алергії.

Приготування настою. Беруть столову ложку подрібненої рослини, заливають склянкою окропу, настоюють 10 хв. Вживають по 1-2 столових ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування спиртової настоянки. Беруть свіжі подрібнені квітучі верхівки собачої кропиви серцевої, заливають 40° спиртом або горілкою з розрахунку 1:5, настоюють 14 діб. Вживають по 30-40 крапель на ложці води за 30 хв. до їди.

4. Синюха блакитна – Polemonum coeruleum L.
Родина синюхові – Polemoniaceae.

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебло високе, до 1 м заввишки, самотнє. Листки чергові: нижні – черешкові, верхні – сидячі, непарнопірчасті, які складаються з 17-21 продовгувато-яйцеподібного загостреного листочка. Квітки блакитні, привабливі, іноді білясті, трапляються й зовсім білі. Цвіте рослина в червні-липні. Кореневища товсті, корені надто густі, ниткоподібні, жовто-бурого кольору, іноді білуваті.

Росте синюха блакитна на лісових галявинах, вологих луках, по берегах річок, стариць, у долинах. Поширена на Поліссі та в Лісостепу. Уведена у культуру.

Сировина. Для медичного використання заготовляють ко-реневища з коренями рослини, які викопують або рано навесні або пізно восени. Їх ретельно миють холодною водою, подріб-нюють і сушать у теплих просторих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У кореневищах і коренях синюхи блакитної знайдені тритерпенові сапоніни (20-30%), смола (1,28%), органічні кислоти, жирні та леткі олії, ліпіди, білки, крохмаль.

Дія, застосування. Відхаркувальна, седативна, гіпохолестеринемічна, протисудомна.

Препарати синюхи блакитної застосовують для лікування гострих та хронічних запальних недуг верхніх дихальних шляхів, сухот, при нервово-психічних потрясіннях; загальному атеросклерозі, а також кардіо- та церебросклерозах, епілепсії, тетанії, виразковій недузі шлунку та дванадцятипалої кишки.

Приготування відвару. Беруть столову ложку коренів з кореневищами, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 30 хв., настоюють 4 години. Вживають по 1-2 столових ложки 3-4 рази на добу через 2 години після їди.

Приготування спиртової настоянки. Беруть свіжі корені з кореневищами, ретельно миють холодною водою, подрібнюють, заливають 40° спиртом з розрахунку 1:4, настоюють 14 діб. Вживають по 15-20 крапель на ложці води через 2 години після їди.

Рецептура відвару.

1. Трави вересу звичайного 15 г
2. Трави вероніки лікарської 8 г
3. Трави собачої кропиви серцевої 15 г
4. Коренів з кореневищами синюхи блакитної 10 г

Приготування відвару.

Вагову частину перелічених лікарських рослин заливають 1 л води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють ніч. Вживають по 50 мл 3-4 рази на добу через 2 години після їди.

Спиртова композиція.

1. Трави вересу звичайного 15 г
2. Трави вероніки лікарської 10 г
3. Трави собачої кропиви серцевої 15 г
4. Коренів з кореневищами синюхи блакитної 15 г
5. Спирту 40° 1 л

Приготування препарату. Вагову частину перелічених лікарських рослин заливають водно-спиртовим розчином названої концентрації, настоюють 15 діб; струшують кілька разів на добу, фільтрують.

Дозування. Вживають по 30-40 крапель на ложці води через 2 години після їди.

Показання до застосування. Гострі та хронічні запальні недуги верхніх дихальних шляхів, сухоти, вегетосудинна дистонія, гіпертензія; запальні недуги сечостатевої вистеми. Неврити, радикуліти, остеохондроз, люмбаго. Гостра та хронічна серцево-судинна недостатність. Епілепсія та шизофренія. Нудьга, безнадія, сум. Стресові стани. Втрата ідеалів і потягу до життя та активної праці. Алергічні стани, зокрема лікування ядухи, бронхоектатичної недуги, набряку Квінке, екзем, нейродермітів, виразкової недуги шлунку та дванадцятипалої кишки.

Вельми популярні у народній медицині українців лікування перелічених недуг препаратами меду та березового соку.

Рецептура композиції.

1. Вересового меду 10 г
2. Меду робінії звичайної (білої акації) 20 г
3. Гречаного меду 10 г
4. Березового пастеризованого соку 100 г

Приготування композиції. Відважують названі гатунки меду, додають березовий сік. Приймають по 30-50 г 3 рази на добу через 2 години після їди.

Приготування лініменту (рідкої мазі).

Для надання шкірі обличчя та шиї привабливості, свіжого блиску та еластичності ми готуємо лінімент з такого поєднання складових частин:

Рецептура.

1. Сойової олії 400 мл
2. Настоянки коренів цикорію (1:5) 400 мл
3. Камеді (клею) абрикосової, вишневої, сливової
чи черешневої 1400 г
4. Настоянки бруньок берези бородавчастої (1:5) 500 мл
5. Пастеризованого березового соку 500 мл
6. Вересового меду 100 г

Порядок приготування. Відважують камедь, розчиняють у березовому соці (10-12 годин), доливають сойову олію та названі компоненти, ретельно розмішують до одержання сметаноподібної консистенції, витримують 24 години.

Лінімент використовують для лікування юнацьких вугрів, себореї, пігментних плям. Для усунення зморщок та оздоровлення шкіри обличчя і шиї особливо у літніх жінок. Лінімент втирають у шкіру обличчя та шиї перед сном 2-3 рази на тиждень. Ранком умиваються гарячою водою з дитячим милом.