Час і простір в магії гуцулів - Концепція часово-просторових відношень у традиційній гуцульській магії

2. Концепція часово-просторових відношень у традиційній гуцульській магії

На жаль, тема народної магії надто широка для того, аби бодай хоч трохи повно оглянути її в короткій статті, тому доречним буде розглянути невеликий і малодосліджений відтинок народної гуцульської магії, зокрема той, що стосується часово-просторової прив’язки магічних дій.

2.1.Магія часу

Коли ми зверталися як до спеціалістів, так і до пересічного населення, практично кожен повідомляв про чітку регламентацію часово-просторових меж проведення обрядів.. І нині все життя людини чітко регламентується поділом днів на буденні та святкові, раніше ж, як можемо судити, цей поділ був ще суворішим і визначав порядок та звичаєвість як повсякденних, так і незвичних і, навіть, магічних дій. Зокрема, накладалось табу на  навіть цілительні дії у неділю та релігійні свята, оскільки вважають, що добрі сили в цей час не допомагають, а лише злі.

Народом була розроблена система як рекомендацій так і табу щодо видів діяльності в певну пору. Ця система часових табу поширюється як на час доби, так і на дні тижня, річні свята тощо. Іноді табу накладаються навіть на виконання певних побутових дій, що не регламентується християнством і, очевидно, несе в собі залишки язичницьких вірувань. Так, наприклад, гуцули переконані, що той, хто в неділю снідає,  з’їсть своє щастя, той, хто стриже нігті та волосся в той день тижня, коли звінчався – зріже своє сімейне щастя, хто в п’ятницю сміється – в неділю плакатиме тощо.

В гуцулів поширене також вірування в «мінуту» – коли все сказане і подумане збувається. Найчастіше кажуть, що людина не може знати, коли цей час буває, тому краще бути обережним зі словом і думкою повсякчас. «Мінута» не залежить ні від волі людини, ні від об’єктивного часу, не пов’язується також із діяльністю стихійних духів чи демонічних істот.

• День і ніч, Сонце і Місяць

Магічними якостями наділені також темна і світла частини доби. Ніч гуцули віддають під владу злих сил, а день – добрих.

У творі «Дідо Иванчік» П.Шекерика-Доникова⁵ є згадки про те, що працювати на вулиці по заході сонця вважалося гріховним, це вияв зневажливого ставлення до Святого Сонечка і той, хто так чинить, «ніколи не доробиться», його праця не буде благословенною⁶. З проханнями й молитвами до сонця як до божества зверталися здебільшого на світанку, коли воно було свіже, виспане і людські гріхи ще не встигли його засмутити. М. Грушевський у «Історії української літератури» наводить традиційне для гуцулів вітання сонця, що сходить: «Слава тобі, Господи, за личенько твоє, Господнє, щось ся показало, праведне; слава тобі, просвіщенне!», яке є ще одним доказом народних вірувань в божественну природу сонця і, відповідно, до часу його володіння світом – світлового дня.

Вночі неможна нікого голосно кликати на вулиці, бо можна прикликати нечисту силу. В народних казках про песиголовців один з братів кличе вночі другого брата, і йому відкликається песиголовець, який заводить його у біду. Вирятувавшись, брати «ніколи не гойкали вночі. Тихо спали, бо боялися песиголовців»⁷.

На Гуцульщині вірили, що чисті скарби горять до півночі, а нечисті, закляті, після полуночі.

Здавалося б, коли Сонце – володар добрих сил, то Місяць мав би, відповідно, панувати над силами зла. Проте, як правило, гуцульські знахарі силу убуваючого і наростаючого місяця використовують також з лікувальною метою. «Переполох лікують хворому тричі на місяць і частіше на сході, тобто на третій і четвертій чвертях, «тоді переполох замира, а як виливать на молодику, то він одмолодіє»⁸.

У с. Верховина вважають, що, відповідно до фаз місяця, нечиста сила може як збільшувати, так і зменшувати свою активність. Так, наприклад, розповідають,  що потороча (мертва нехрещена дитина) кричить переважно в час, коли на небі старий місяць готується вже пропадати. Під час старого місяця кричать душі вбитих людей. Це відбувається до тієї пори, доки людина мала би жити до часу своєї природної кончини. Тож гуцули переконані, що чути під цю пору  неприкаяних мерців на місцях концтаборів, масових страт і тому подібне. Чим більше часу минає від цих страшних подій, тим менше їх стає чути, бо поступово душі йдуть на свої місця вічного спочинку.

• Дні тижня: час буденний

Проте, є види діяльності, які обов’язково слід робити в певні дні. Так, на тій же Верховині вважають, що до того, хто протягом 9 субот не скупається, явиться щезник.

Під час спілкування з гуцульськими знахарями, нам повідомили, що деякі дні тижня наділені властивостями впливати на людину, її долю та самопочуття, на її господарську діяльність. Так, наприклад, вечір середи та четверговий ранок – час для того, аби зняти в людини зоб, в суботній вечір обов’язково слід дати корові шматок хліба з сіллю, тоді вона краще доїтиметься.

Цікава також розроблена гуцулами (або ж донесена ними від давніх пращурів) система магічних постів. Так, наприклад, відомі «понеділкування», «пісні нові п’ятниці»,  «пости по середах». «Понеділкують» зазвичай ті, у кого є якісь неприємності із худобою, або ж ті, хто володіє якимись сакральними знаннями – шептуни, мольфари тощо.

В середу зазвичай постять ті, хто має якісь негаразди у родині, особливо, коли це стосується дітей. Причому постувати потрібно тоді, коли в середу на небі видніється новий місяць. Судячи з усього, це залишки якихось старовинних лунарних культів, що містили рекомендовані або й обов’язкові пости при набутті місяцем фази молодика.

Традиція постувати 12 п’ятниць на рік відома практично по всій Україні. Як правило, її дотримуються переважно жінки і самі ці п’ятниці «прив’язані» до певних релігійних свят і постів. На Гуцульщині постять п’ятниці по-іншому. Вони ніяким чином не стосуються християнства, а прив’язуються до фази місяця, тому ми вважаємо, що ця традиція пов’язана із лунарними культами і є значно давнішою за саме християнство. З введенням християнства вона адаптувалась до нових умов і сама набула нового смислового забарвлення. Отже, в п’ятниці, коли на небі світить молодик, деякі горяни або «разкують» – їдять небагато пісної їжі один раз на добу або ж, взагалі, п’ють тільки воду. У винагороду за таке постування людина отримує не Боже благословення, не виробляє в собі смирення та поміркованість у фізичних потребах, як вчить християнство, а відомості про те, як, коли і за яких обставин помре. Іноді таке постування дозволяє позбутися ворога, який ніби-то обов’язково мусив померти. Як можемо судити, жодна з винагород ніяк не повязана з християнством, яке проголошує, що ніхто не може знати свого смертного часу і, до того ж, ні за яких обставин жодній людині не можна бажати нічого поганого і ніяким чином сприяти його смерті.

Цікаві вірування зафіксував С. Пушик у Карпатах про «східні суботи». Це такі суботи, коли на з’являється молодий місяць. «Якщо хтось комусь чинить зло, а людина не знає, хто саме, то вона «східної суботи оголошує ворогові прокляття – «східну субботу», або ж «чорну суботу». Буває сім «чорних субот», коли гуцулка роздягається наголо, язиком торкається до солі, засвічує свічки із появою молодого місяця проклинає ворога, проказуючи вголос молитви. Це повторюється сім разів протягом семи місяців, і, як правило, такого «тиску» на психіку дитя гір не витримує й зізнається в скоєному, або ж з ним щось станеться»⁹.

• Час святковий

Поздоровлення із побажанням особливо велику силу мають  у поєднанні з вірою у ініціальну магію Нового року, дня народження, при зміні соціального статусу. Вірили, що щиро промовлені віншування здійсняться, оскільки цієї пори відкриваються небеса. Так само не можна у цю пору лихословити, сваритися чи битися, бо тим самим можна відігнати  добрі сили, а оскільки порожнього у світі нічого немає, то ж тут неминуче з’являться злі сили і призведуть до злиднів, хвороб та напастей. Цікаво, що час свят вважався також, якщо можна так сказати, особливо сприятливим для вмирання, оскільки цієї пори або ворота Раю відкриті, або ж привратник має вихідні, тож до Раю може безборонно порапити будь-хто з умерлих в цей час. 

Це своєрідні загальні рекомендації щодо поведінки під час свят. Проте, час майже кожного із великих річних свят був призначений для виконання тих чи інших магічних дій.

Святий вечір (6 січня) та Різдво (7-8 січня) 

Найстаріший чоловік із родини перед вечерею залізав під стіл і зав’язував на  линві вузли, приказуючи: «В’яжу гудз на худобу [щоб велась худоба –Л.М.].  В’яжу гудз на гроші. В’яжу гудз на бджоли і т.д.» Вірили, що все, на що цієї пори зав’яжуть вузол, буде особливо дохідним. Стіл зі Святою вечерею виступає Божим престолом, а зав’язані на линві вузлики мають слугувати нагадуванням Йому, добрим духам покійних предків, добрим силам природи, які присутні на Святій вечері, про гостину в цьому домі.

Гуцульські відьми у перший день Різдва (7 січня) можуть наслати вовків на своїх ворогів. Очевидно, ці вірування пов’язані із тічкуванням у вовків цієї пори і, отже, особливою їх агресивністю.

Також цього дня закладаються добрі стосунки на рік зі стихіями та шкідливими для людини і господарства силами¹⁰. Для цього в миску набирають кожної із страв, приготовлених до Святої вечері і, проказавши певну магічну формулу, запрошують їх на вечерю. Пізніше, під час негоди, проводять магічні дії із цією мискою, вірячи, що це зарадить лихові, – повідомила Параска Стафійчук (1920р.н., ж.ст., с. Верховина, дата інтерв’ю - 25. 03.10), мешканка с. Верховина і шанована місцевими шептуха.

Маланка (13 січня)

Вечір 13 січня (Меланії) – одне із найбільших річних свят гуцулів. Слід сказати, що саме його вони вважають початком нового року, тому майже вся ініціальна новорічна магія відбуваються саме цього дня. Відомий ряд дівочих ворожінь на долю. Так, незаміжні гуцулки цієї ночі клали під стіл віник, вмощувалися на ньому і спали до ранку, вірячи, що у сні  обов’язково побачать судженого. Також виходили опівночі на східний кут хати, знімали з ноги чобіт і кидали його. В ту сторону, куди впаде носком чобіт, піде дівка у невістки, або ж звідти прийде наречений.

Вірять, що цього дня тварини отримують здатність говорити людською мовою, але коли людина їх підслухає, то помре. Янголи ж підслуховують розмови худоби, і коли ті жалітимуться на господаря, то покарають його хворобою чи напастю. Аби цього не трапилося, на Маланку намагаються нагодувати худобу якнайліпше. 

Слід звернути увагу ще на одну важливу деталь. У багатьох народів відоме водіння тварини-тотема або ж людини, переодягненої на тотем, по дворах усіх, приналежних до роду тварини-першопредка. Вважалось, що це позитивно вплине на достатки та здоров’я усіх мешканців господи. Так, наприклад, відомі ритуальні водіння ведмедя у північних народів Сибіру, водіння кози у західних областях України, куста – на Центральній Україні тощо¹¹. Саме ведмідь являється одним із персонажів Маланкового дійства на Гуцульщині. Зазвичай йому відведена не головна роль, проте, на нашу думку, що підтверджується казковим епосом, артефактами матеріальної культури гуцулів (зображення на пічних кахлях, посуді тощо), ведмідь був одним із тотемних тварин гуцулів, а його обхід мав служити чимось на кшталт благословення першопредком.

Благовіщення (7квітня)

Згідно народних вірувань гуцулів, Благовіщення – час, коли прокидається від  сну всяке гаддя, тому цього дня не можна йти до лісу, бо змії можуть покусати. Також цього дня активізуються у своїй шкідливій діяльності відьми, тому на подвір’ях, на городах, неподалік входів до хлівів палять вогнища-обереги обійстя.

Юрія (6 травня)

Юрівками (квітами купавок) (Ranunculus L.) гуцули квітчають браму на день святого Юра, аби через неї провести корову. Юрівками також цього дня годували корів, кіз та овець, аби їх масло було жовтим, як цвіт юрівок.

Карпатські вівчарі донині для своїх потреб використовують лише живий вогонь,  добутий тертям двох паличок, або беруть із палаючої громовиці (дерева, в яке влучила блискавка). Вірять, що він має сильні захисні властивості. Запалюють його на Юрія, а гасять на Покрови (14 жовтня). Коли ж погасне раніше – це віщує нещастя, смерть, а то й  пошесть. Запалюючи живу ватру, примовляли: «Допоможи мені, Господи, як єс мені допоміг сю живу ватру розкласти, її ізгасити»¹².

На Юрія мешканці Косівщини Івано-Франківської області запалювали вогнища на дворищах коло хлівів, аби не допустити відьом. Цю ватру намагаються зробити якомога вищою, вірячи, що розмір її  пропорційний захисним силам.

Мешканка с.Верховина Лоскурійчук Г.В. (1928р.н., ж. ст., с.Верховина, дата інтерв’ю – 26.03.10) розповіла, що цього дня раніше обмащували корів сечею та фекаліями, аби вберегти їх від нечистої сили.

Купала (7 липня)

В. Шухевич наводить гуцульську примівку на купальській воді, яку читала матір дорослої дочки, аби та протягом року вийшла заміж: «Йик вода борзо йде, так аби моя донька борзо віддала си, йик сонцем всі люде радують си, так аби до моєї доньки шпарко свати їхали,йик любить маціцька дитина свою мамку і за нев гине, так аби легіні гинули за моєв доньков». Після цього тричі зачерпувала купальську воду, в якій варила зілля тирлич. Умившись цим відваром, дівчина мала надію вийти впродовж року заміж»¹³.

На Гуцульщині дівчата вранці обмивали купальської водою дзвонове серце, сподіваючись, що таким чином забезпечать собі добру славу межи людей та швидке заміжжя.  Після того на сході сонця вмивалися цією купальською дзвоновою водою, вірячи, що це допоможе швидкому здійсненню заміжжя.

В с. Кривопілля Івано-Франківвської обл. донині поширений звичай уночі на Купала йти «в папороть». Молоді дівчата йшли голими на те місце, де росте папороть. Коли вони пересидять там до 12 години ночі і нічого не злякаються, то будуть щасливими протягом наступного року  і, в деяких випадках, отримують надприродні якості – знати майбутнє,  притягувати до себе задумані цінності тощо.

На Івана також збирають 12 різних квіток і зберігають протягом року як оберіг.

Параска Стафійчук (1928р.н., ж.с.,с. Верховина, дата інтерв’ю - 25. 03.10)  із г.Пушкар розповідає, що на Купала русалки особливо активізуються і можуть шкодити людині. Побутує своєрідний варіант царинного обряду, що має чітку часову прив’язку до свята Купала. З метою охорони своєї царини від негоди, горяни обтикають межі городів, пасовищ, дворів гілками бузини (Sambucus nigra L.), ясена (Fraxinus excelsior L.), ліщини(Corylus avellana L.). Як відомо, ясен – за народними віруваннями – має силу проганяти або гіпнотизувати змій та гадюк, бузина вважалась дідьковим кущем, тож тут маємо як відлякування несприятливих погодних явищ ясеном, так і уподібнення за допомогою бузини¹⁴.

Кажуть також, що саме на Івана Купала найчастіше гинуть люди на Несамовитому озері, що на Чорногірському хребті. Місцеві мешканці пов’язують це із діяльністю озерного щезника.

• Воздвиженння (27 вересня)

У Вирій гадюки ховаються на свято Воздвиження Чесного Хреста, тому цього дня небезпечно йти до лісу, чи перебувати в місцях, де ймовірна зустріч з ними. Гуцули на честь цієї події влаштовували свято змії. Проте не всі змії допускаються до зимування у Вирії: «те, которые кого-нибудь укусили, в наказание остаются мерзнуть в холодные дни»¹⁵, виповзає ж усяке гаддя на день святого Руфа (Родіона) (4 березня). У цей день також, як і на Воздвиження, заборонялося йти до лісу, бо в цей день змії та гадюки особливо кусючі.

Є також дні, коли гуцули не працюють коло сіна, аби його не розвіяв вітер, коли постять заради того, щоб гадюки не кусали худобу, не прядуть, аби не зашкодити «святій П’ятінці» тощо.

2.2. Простір у магічних діях та віруваннях гуцулів

Донині на Гуцульщині поширені вірування в те, що одні місця більш сприятливі для людини, інші – менше. Пов’язують це із діяльністю надприродних істот, які або постійно мешкають, або ж періодично з’являються там. Позитивність/негативність або чистота/нечистота того чи іншого місця може бути як пов’язана з діяльністю людини, так і не пов’язана.  Магічними якостями, що надприроднім чином впливають на живі об’єкти, вважаються як окремі гірські вершини, полонини, водойми тощо.

• Гірські об’єкти

Оскільки гуцули живуть в горах, то не дивно, що більшість магічних місць  пов’язані з ними. Часто в казках зустрічається мотив Чорногори. Це реальне місце, на старих Австрійських картах позначене як найвища точка України. На Чорній горі живе змій-шаркань, найсильніші мольфари, тощо. «Перед святим Николаєм сходяться вовки на Чорну гору, там каже їм святий Николай, котрий має що їсти за цілий рік»¹⁶ – записано на Гуцульщині у 1913 році в с. Репужинці Городенківського повіту. Часто чують крики мавок вівчарі на полонині під горою Піп Іван. Мавки «...похапавшися за руки, стають у коло і танцюють дуже швидко (фуфелов ідуть), причім приспівують. Танцюють також парами, але се не кожний може бачити і не в кожну пору. До танцю приграє їм чорт на дудці (козі). На тім місці, де раз перетанцюють, трави не буде повік. Такі місця звуться ігровищами»¹⁷. Проте ті з вівчарів, що пасуть отари на Чорногорах,  з якими нам пощастило зустрітися (Іван Слюсарчук, 1952р.н., ч.ст, дата інтерв’ю – 27.08.09)  розповідали, що «бачити лісних [мавок–Л.М.] – трудно. А от кричать вони, є така пора, мало не кожну ніч».

 Частина Карпатських відунів категорично не радить відвідувати, а тим більше, залишатися на ночівлю на г. Писаний Камінь поблизу с. Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області, оскільки через розстріл великої кількості арештантів у часи Радянського Союзу там мешкають «сукровники» – істоти, ворожі людині, здатні спивати її життєві сили і навіть призвести до раптової смерті (повідомила Параска Стафійчук (1928р.н., ж.с.,с. Верховина, дата інтерв’ю 27.09.08). В той же час гуцули найкращим способом очищення місця вважають встановлення каплички чи «фігури» – скульптури святого чи хреста. Особливо корисним вважають для людини перебування в церквах, в капличках, біля фігур, хрестів, на цвинтарі – бо  це святе місце. До речі, якщо преважна більшість українського населення переконана в тому, що цвинтар – нечисте місце, то гуцули мають його за святе, де спочивають добрі люди. Церкви та каплички ставили господарі, у яких траплялося велике горе і аби з нього благополучно вийти.  Понині  у Карпатах ставлять каплички за померлих, вірячи, що це допоможе душам заспокоїтись. Розповідають безліч історій типу такої: «В одного ґазди була дуже файна дівка. Вже мала сі віддавати, ото мало бути весілля, а вона з молодим сіла на мотоциколь ввечері та й розбилися. То вона нєнькови доти снила сі, доки він капличку на своїм обійстю не вибудував і на честь святої, як його дочку звали, не назвав. Тіко після того, видать, душа її упокоїлась».

До того ж, їм відома значна кількість різноманітних царинних обрядів, які  проводять у певні календарні дні або за потребою.

Гуцули переконані, що гибле місце є на Чорногірському хребті – на полонині Бребенескул, саме на перетині ліній, що проходить через Гутин–Томнатик і Ребра. Кажуть, що там часто до людей чіпляється блуд, ввижаються уособлення стихійних духів (мавки, повітрулі тощо), - повідомив Ю. П. Кречуняк (1954р.н., ч.ст., с. Верховина, дата інтерв’ю – 27.08.09).

• Водяні об’єкти

У багатьох народів Європи існують безліч святих джерел, біля яких, за повір’ями, являлась Богородиця, передаючи людям якісь послання, вказувала на воду джерела як спосіб порятунку від страждань. Зв’язок Богородиці та води є очевидним, як очевидним є зв’язок з водою богинь та помічниць героя у чарівних казках, то ж, судячи за все, в пошануванні святих джерел маємо відголоски й продовження культу богині води, можливо Дани.

Цікаво, що згідно уявлень карпатських мольфарів, саме перехід через біжучу воду здатен змити силу замовляння чи зняття поробів тощо, зняти  наслідки магічних дій, саме тому вони, зазвичай, кладуть у заговорену воду цвях, який фіксує силу замовляння і боронить його від всезмиваючої сили біжучої води.

У с. Жаб’ївському розповідають (Василь Кікінчук, 1954р.н.,ч. ст., дата інтерв’ю – 06.05.10), що відьма ніяк не зможе зашкодити корові, яка пасеться там, де є багато потічків, через які корова постійно переходить, бо вода щоразу змиватиме з неї пороби.

Сильним магічним місцем вважають гуцули також те, де зливаються воєдино води трьох потоків. «На Святий Вечір гуцульські мисливці, які хочуть зробити свою вогнепальну зброю непомильною, беруть трохи пшениці з куті у патрон і йдуть у ліс, де зливаються воєдино три потоки, а неподалік є смерека. Ставлять на смереці мітку і примовляють: «Щоб до мене так ішла дич, як я з пшеницею до смереки». Після того стріляють пшеницею у мітку на смереці», – розповідають у селі Кривопілля (Г. Сав’юк, 1961р.н., ж. ст., дата інтерв’ю - 11. 01.10).

Поганим місцем вважають і озеро Несамовите, оскільки там живе щезник, який, коли його потривожити (скаламутити воду в озері)  може наслати дощ, бурю, – словом, негоду.

На Гуцульщині з і стародавнім культом змії Зміїне озеро. «За переказами, живе в ньому планета, цебто нечистий дух, що поневолив грішні душі померлих та тримає їх у цьому озері й наказує їм із льодяної криги град на зиму товкти на шкоду людям», – пише В. Войтович. І саме води цього озер згадують газди на Свят-вечір: «На свят Вечер родив єм ся, на свят Вечер хрестив єм ся! Пречиста Діва на золотім крижмі мя держала, у змієвім озері мя купала!»¹⁸, що дозволяє укладачам праці «Українська міфологія» висунути припущення, що води цього озера вважались містично-животворними, з часів, коли змій вважався охоронцем та добрим генієм людей. Називаючи нечистого Духа планетою, можемо зробити припущення про відголоски давніх астральних культів, які з приходом християнства перейшли в ранг нечистих.

• Місця, де, за переказами, відбуваються незрозумілі явища

Є такі місця, де частіше, ніж в інших, за переказами місцевого населення, трапляються різні незрозумілі явища, частіше негативного плану. Декілька таких місць є і у с.Верховина. Про одне з таких місць розповіла Мокан Ганна, директор музею Параджанова (1973р.н., ж.ст., с.Верховина, дата інтерв’ю – 6.05.10): «Є тут таке місце за горбом в ущелині, там мавки кричали. Як хто почув, то треба дати що-небудь «за прости Біг». Колись малими були, то щось там злякалися, щось заверещало. Крик такий, ніби раптово чогось злякався».

Вірять, що є  місця, де часто показується щось незрозуміле, таке, що ніби-то не належить до світу живих. Розповідають, що по темних глухих кутках, на узбіччях доріг раніше часто можна було почути дитячий плач – це плакали страдчата (душі вбитих матерями після народження дітей або мертвонароджених) або стеклі діти (втрачені внаслідок викиднів та абортів). Зазвичай плач чується на місці їх захоронення. Коли місяць входить у ту фазу, коли їх було вбито або на старому місяці вони проявляють більшу активність і навіть просять у перехожих охрещення. Коли ж ніхто їх не охрестить, їх душі після семи років митарств перетворюються на демонів. Тому радили, коли почуєш  дитячий плач, дістати поворозку із сорочки, кинути її в напрямку плачу і сказати: «Коли ти хлопчик, хрещу тебе іменем N (чоловіче наймення), коли ти дівчинка, то хрещу тебе іменем N (жіноче наймення)». Після цього душа дитини потрапляє до Раю, бо вона ні разу в житті не згрішила і вже охрещена.

Нечистими місцями вважають і ті, де вчинено самогубство. Вірять, що там перебуває чорт,  що схилив до самогубства, або ж душа самогубця навіки прикута до цього місця і або постійно шкодить перехожим, або ж тільки тоді, коли місяць входить у ту фазу, коли сталась трагедія.

Багато народів світу вірять в існування блуду – духа, що сприяє тому, аби збити людину з вірного шляху і змусити його блукати протягом цілої ночі навіть на невеликій території. Як правило, блуд являється або зовсім незримо, або в вигляді сексуально привабливої особи протилежної статі, іноді кота чи собаки тощо. Чари блуду розсіюються з третіми півнями і тоді жертва розуміє, що вона десь або зовсім неподалік того місця, звідки або куди вона вирушила, або ж, навпаки, в такій гущавині, звідки вибратися дуже важко. Іноді блуд заводить на дерево, над провалля тощо. Характерно, що є певні місця, де найчастіше чіпається блуд. Ці місця практично нічим не пов’язані одне з одним – це роздоріжжя, вигони, якісь царини, лісові галявини, сіножаті. Позбутися блуду можна, пригадавши, на який день тижня припадав Святий вечір і що за страви стояли тоді на столі; в який день тижня народився і хрестився, або ж поглянути на зворотну дорогу собі між ногами¹⁹.

Неподалік с.Кривопілля є місце, про яке місцеві селяни повідомляють, що там найчастіше чіпляється людей блуд – вони втрачають просторову орієнтацію. Це урочище так і називають – Блудний Діл, а паранормальні якості місця пояснюють тим, що, очевидно, там було скоєне якесь страшне вбивство.

Багато різноманітних повір’їв пов’язано із роздоріжжями. Як правило, це місце зустрічей з нечистою силою, місце продажу душі тощо. В. Гнатюк зафіксував вірування про земляних духів, які   в покарання за якісь вчинки сидять у землі – під стовпом, каменем або коренем. Коли потривожити такого духа, він може помститися,  спричинивши хворобу у винуватця. Аби перепросити його, виливали чарку горілки в ямку на тому заклятому місці, а другу випивали самі – «пили до духа». Після того хвороба мала би минутися.

Гуцули розповідають, що цвіт папороті (Dryopteris) з однаковою легкістю можна добути не всюди. Вони радять йти по цвіт папороті в с. Буркут, і там, на межі із Румунським кордоном в ніч на Івана Купала можна заволодіти чарівною квіткою.  Цікаво, що нечистим місцем вважали також те, де вона росла, тому на Гуцульщині був звичай бити папороть навхрест палицею, а потім це місце святити.

• Царинні обряди

Як уже згадувалося, гуцули знали багато різновидів царинних обрядів, що полягали в захисті свого простору від втручання ворожих сил. На Йордань (19 січня)  робили хрестики із верби (Salix L.)  і прибивали їх над вхідними дверима, вірячи, що  зло тоді не пройде в будівлю. Як правило, вік хати на Гуцульщині легко визначити, порахувавши оці хрестики над дверима. На Спаса (19 серпня)  свяченим маком обсипали хату, робили це також в будь-який час за мірою виникнення потреби. На Великдень обсипали хату свяченою сіллю, а у Криворівні та Кривопіллі Івано-Франківської області ще й свяченим цукром. На Купала замаювали межі царини гілками рослин, які наділялись охоронними властивостями. Палили також на Благовіщення та на Юрія захисні вогнища. На Верховині (повідомила Г. І. Мокан, 1973р.н., ж.ст, дата інтерв’ю – 25.03.10) 13 грудня і ввечері 6 липня , тобто проти Івана Купала обсипають хати свяченими маком, цукром і сіллю та запалюють під хатою свячене зілля, аби захиститися від злих сил, які, ніби-то у цю пору активізуються.

• Хатній простір

Магічними якостями наділялися не лише місця за порогом хати та межами обійстя. Вірили, що в покинутій хаті зазвичай оселяється нечиста сила, яка вже нізащо не віддасть хати людям, тому намагались не залишати хат пустками, а ті, що все-таки є, і нині обминають десятою дорогою.

Нечистою стає хата, куди наслано злу силу, аби шкодила господарям, або хата, де господарі мають «вихованця» – чорта-помічника в господарстві. Кажуть, що він подібний до звичайного чоловіка, але маленький за зростом і/іноді має чорне обличчя. Аби «розжитися» на «вихованця», потрібно взяти зносок чорної курки і носити його 9 днів під плечем. Вірять, що навіть після того, як не залишиться вже нікого з родини, «вихованець» все-одно не покидає своєї хати і шкодить усім чужим, які намагаються вселитися до хати. Місце, де жила людина, що за життя мала зв’язки з нечистим, очистити від скверни можна було лише спаливши будівлю, розоравши землю і засіяти жито. Так у Карпатах радили робити з місцями, де стояли хати старих мольфарів та шептунів.

Хатній простір теж  не однорідний за своїм магічним значенням. Так, наприклад, поріг – межа між своїм та чужим, тому не лише на Гуцульщині, а й у інших регіонах України, ряд магічних обрядів проводився саме на порозі. Піч – осердя хати, його душа. Під піччю або коло неї жив домовик, якому і тепер подекуди кладуть старий постіл і віник. Стіл – хатній вівтар. На столі дозволялось лежати тільки немовлятам або померлим, оскільки і ті, і інші в руках Божих, стоять близько до межі світів.