Любов – енергія творення

Крім духовного вчителя – Дива, який для нас, на довгі тисячоліття втративших ведичне знання, є майже казкою, ми маємо наочного явленого вчителя – Сонце. Цей вчитель невтомно, щоденно, щохвилинно показує нам спектакль Буття в Яві.

Народившись “Дитям-Колядою в руках Нені-Лади”, Сонце являє нам свій, ще несвідомий, матеріальний лик, який зміниться буянням молодечої відваги й наснаги Ярила на весняне рівнодення. Свідомо матеріальне Сонце ніби випробує можливості Яви. Життя вирує від дотику його проміння. Та все минає в Яві. І, ставши могутнім Семиярилом-Семарглом, Купальське Сонце наближається до миті усвідомлення своєї Істинної Суті. В ньому мудрість духовного прозріння і, одночасно, втома від перенасиченості матеріальним надміром. Семаргл – це зріле, в довершеності могутньої плоті, хоча підсвідомо вже духовне, Сонце. Купальске свято є одночасно таїнством кохання і таїнством смерті. Йде в мир Рай** Ярило – лик Сонця, що є втіленням розквіту його найбільш матеріальної енергіЇ, і одночасно відбувається зачаття Світовида – лику Сонця, що являє його найдуховніші енергіЇ***

Сонце осіннього рівнодення – Світовид – вже відбулося у Яві, завершило свій розвиток і може вибирати: чи линути до “лук Сварожих” і перебувати довічно в Раю-Ірії, чи вернутися знову до Яви і почати нове Коло СвітоВодом, ведучи за собою світ (Свентовенд, за Велес-книгою, від “свент” – світ і “венде” – веде), чи явити іншу сторону своєї Суті: бути тим, хто опікується світом – видить, береже його, одночасно даючи світу вид – зразок для наслідування (одне з його імен: Свентовідіу – світ і “відіу”,“відю” бачу, а від видіти – вид). СвентоВідДіі, тей, що діє-творить вид – лик світу. Останнє дає можливість ще для одного тлумачення: Світовид удержує в собі ідеальний образ (вид) Яви, утворюючи в такий спосіб сприятливий духовний простір для проявів Істини. Світовид – вища духовна іпостась Сонця. Воно розчинилось у Свідомості Бога, стало Вишнім (Всевишнім), тобто рівним Сварогу. Саме тому у “Велес книзі” про Світовида мовиться так, як про рівного Сварогу.

Чому ж вчить нас “Суне” – Сонце-Сонечко наше? Світити. Кожну хвилину Буття випромінювати енергію Любові. Його Любов’ю твориться Життя на Землі. І ми, як і все Боже (Іс)Творіння, маємо дати своєму Істинному Божому началу вільно розвинутись, явити себе у всій повноті довершеної, бездоганної Божественної Все-Можливості.
Так робили Пращурі наші. Свідомі своєї Божественної суті, вони думкою утримували усвоїй свідомості мислений ідеальний образ світу, формуючи у такий спосіб сприятливий духовний простір для оптимального розвитку подій. Це знання, втілене у звичаї, передавалося від покоління до покоління у щоденному обрядовому дійстві, допомагало радісно слідувати “Стезею Права”, а по завершенню земного життя так же радісно линути до “Лук Сварожих” для вічного життя в Іриї.

** вмирати – вМиРа(йЙ)ти

***на дев’ятий день після Купала є обряд – “похорон Ярила”, який точніше варто було б назвати “поминками”