Дхарма людини

Свідомість

Чому я вибрав саме такий заголовок? Слово “дхарма” на санскриті означає “призначення”. А чому на санскриті? Тому, що особисто мені ця “чужинська” мова стала близькою. Це з’ясувалося не одразу, а в ході мого ознайомлення із релігійними працями народів світу. Одним із головних напрямків світових релігій є віра стародавніх аріїв. Про їхню суть можна дізнатися читаючи Ріґ Веди,та їх, тлумачення – Упанішади, а також вивчаючи індійську міфологію про багаточисельних індуїстських богів. Бувши переконаним монотеїстом, тобто, визнаючи одного Бога Творця, я роками, з дитинства копав пласти людського досвіду, цікавився походженням наших слів, їх корінням. Мені було цікаво уявляти, як древня людина вигадувала слова, на що при цьому спиралася? І ставало зрозумілим, що більшість слів нашої української мови сягають корінням таких глибин, що тяжко це уявити! Виявляється, у корінь слова входить якась ознака дії: звук від процесу, наслідок, порівняння і так далі. Корені короткі, у два-три звуки. Щоб було зрозуміліше, візьміть для прикладу слово “дхарма”, що стоїть в заголовку. Начебто, чуже і не зрозуміле, але… Ми всі дихаємо, і який звук при цьому чуємо? Правильно – ‘х’, а якщо видихнути різко, з силою, то вийде тверде ‘х’, навіть ‘дх’. Звідси бере початок дієслово дихати, такий у нього корінь. Ми інколи кажемо: чим ти дихаєш? І маємо при цьому на увазі не повітря, а думки, характер людини. Як ти мислиш, який ти? Наші пращури орії, чи, як прийнято казати у російськомовній транскрипції – “арії”, вважали дихання чимось близьким до внутрішнього світу людини. Тому, та невловима субстанція, що мешкає у нашому тілі, називається душею. Звуки ‘х’ і ‘ш’ взаємо заміняються у нашій мові. Ми питаємо: “що тобі на душі лежить”?

Наша душа – це енергетичне тіло, яке живе своїм окремим світом, відмінним від світу тіла і розуму.

Що таке тіло – зрозуміло, а ось що таке розум? Розум – це набута здатність людини обробляти інформацію, яку вона отримує від зовнішнього світу, вміння акумулювати досвід та вміло ним оперувати. Сам розум, його швидкість, тобто, кмітливість, залежить від якості, “просунутості” даної тобі саме зараз моделі мозку. Модель від моделі відрізняється провідністю невронів – твого особистого хімічного коктейлю, засилля гормонів, які впливають на адекватність сприйняття реаліїв, а також безлічі інших факторів. А що таке свідомість? Свідомість – це наслідок співпраці душі і розуму в тілі. Є ще і підсвідомість, і не одна. Різниця між свідомістю і підсвідомістю є така, що першу можна порівняти із оперативною пам’яттю комп’ютера, а підсвідомість із загальною. Свідомість реагує швидко, маючи в роботі нещодавні напрацювання розуму, а підсвідомість перебирає факти довше, і приймає рішення більш правильне, та як кажуть, заднім числом. Підсвідомість безпосередньо сприймає сигнали душі, яка одночасно перебуває у двох просторах: у видимому нашим тілом, явному світі, речовинному, тілесному, і у енергетичному, нематеріальному – неявному (навому) світі, ефірному, астральному, духовному. Все це синоніми назви одного й того ж виміру. У іншому світі, в етері чи астралі взаємозалежності причин і наслідків дещо видозмінені. Час там виглядає інакше. Якщо ми сприймаємо час, як одну мить, що є ось тепер, зараз, і яка змінюється наступною миттю, живемо, так би мовити “тепер”, то у ефірі душа перебуває одночасно і в минулому, і в майбутньому, і зараз. Майбутнє є одразу у багатьох варіантах, так само, як частка світла фотон є насправді не часткою, а процесом руху частки. Коли фотон зупиняється – він “загущується” при всій своїй швидкості світла, і стає речовинною часткою – матеріалізується. Чому у ефірі час доступний у всіх вимірах? Тому що там його і нема. Час – це породження речовинної реальності: доки є світло, тобто, доки рухаються фотони світла, доти і ми відчуваємо минущість буття, час. Тому ми і Світло і Світло в нас. І нема нічого більшого, як Світло. Бо Світло є прояв Творця, Дателя Буття, Дажбога. Світло – Дажбог. Фотон, вже ставши речовинною часткою, зовсім не спиняється, як нам мало би здатися – він перебуває в нашому явному світі одномоментно у трьох вимірах часу. Як це зрозуміти? Ми всі знаємо, що електрони мають орбіту навколо ядра атому, тобто, обертаються довкола нього. Так ось фотон спинившись і ставши електроном, зовсім не спинився. Його швидкість світла лишилася та сама ж, що й була, але вона спрямована по орбіті довкола ядра. Позаяк швидше світла не існує нічого швидшого, то і фотон перебуває одночасно у всіх точках своєї орбіти довкола атома. Як би ми не намагались його роздивитись, хоча б десь у одній, найменшій точці простору, ми його не роздивимось, тому що живемо і рухаємось повільніше за швидкість світла. Якби швидше – то побачили б, а так ні. Звідси і відчутна щільність будь-якої речовини, яку ми самі ж собі і визначаємо, звідси і потенційний енергетичний вибуховий заряд будь-якої речовини. Отже швидкість часу – дорівнює швидкості світла. Ми ж живемо набагато повільніше, тому перебуваємо у баченому нами речовинному світі, на Яву, в ілюзіях, які створюються через недосконалість сприйняття реальності нашим тілом. Стосовно часу, то аксіомою є те, що минуле не змінити, “тепер” невловимо закоротке, а ось щодо майбутнього, то є варіанти. І ми можемо ними керувати роблячи свій Вибір. Безумовно, від вибору, зробленого розумом, і дій, вчинених тілом, залежить наше майбутнє. Оскільки душі видніше з ефіру, то підсвідомість, як перехідний план зв’язку душі і тіла, підказує кращий вибір. На жаль, свідомість, яка є більш оперативною, але має обмежені можливості для правильного обчислення, часто приймає рішення недалекоглядні і помилкові. Тому ми набиваємо ґулі. Люди, в яких налагоджений зв’язок із підсвідомістю роблять помилок набагато менше. Вони часто приймають інтуїтивні рішення, і самі потім дивуються: як же ж так сталося все вдало?

Чому так є, що душа не може керувати тілом безпосередньо?

Тому що між нематеріальною душею, яка “однією ногою” перебуває в енергетичному просторі і між тілом, що є носієм душі і перебуває лише у матеріальному світі, між ними існує безліч фільтрів, які відділяють обидва світи і спотворюють реальну картину подій. Тому, поки душа переформатує усі ілюзії стосовно того, що вона бачить очима тіла, а потім відішле тілу знову відформатований вже для тіла сигнал у його розум – проходить чимало часу. Чому фільтри спотворюють дійсну картину і не дозволяють душі і тілу обмінюватись інформацією вільно? Причина цього захована у невитриманості біологічного тіла, яке надзвичайно залежне від хімічних сполук, котрі викликають відчуття болю, задоволення із фізичними умовами їх виникнення, але, і що є значно гірше, те ж саме без фізичних чинників середовища, а тільки у висновках розуму – тобто тіло здатне створювати власні ілюзії для задоволення (фантазувати), відчувати хворобливі нав’язливі ідеї і так далі.

Розум – головний суддя для тіла. Саме по собі біологічне тіло, будь-яке, є біороботом. Будь-який механізм потребує керування. Оскільки душа керує тілом лише опосередковано, то хто посередник? Це розум. Якщо окремий розум самокерується законами моралі суспільства, які ухвалені раніше іншими розумами, то це розум моральний. Якщо інший розум, через особливості хімічного складу свого мозку, може обійти закони моралі і не відчувати при цьому докорів сумління (хімічне покарання для морального розуму), то такий розум є аморальним.

Моральний розум, за умови неморального вчинку свого тіла під впливом некерованих емоцій чи раптового вибуху гормонів, присудить тілу дозу покарання, яке принесе біль самому ж розумові: докори сумління, відчай, розпуку від скоєного, депресію.

Аморальний розум, не маючи подібних обмежень і загально прийнятих оцінок, чи не поділяючи суджень інших розумів про його вчинки, не катуватиме себе і своє тіло. Навпаки, такий розум вважатиме себе центром всесвіту, і бачачи чужий відчай і горе від скоєного ним, відчуватиме насолоду. Він впорсне собі іншу дозу хімічних сполук, які дадуть йому ейфорію. Десь тут пролягає кордон між добром і злом, які обумовлені громадою для корисного співіснування її членів.

Чому ж люди вигадали закони моралі? Все просто. Люди одної спільноти, від початку були генетичними і ментальними родичами. Опускаючи емоційність цього терміну, і беручи до уваги прагматизм життя, всі були залежні від вчинків членів свого роду. І якщо хтось коїв щось недобре, наприклад, тікав з поля бою, чи невчасно лякався мамонта, наражаючи інших на небезпеку, крав щось чи з’їдав чужий кусень м’яса, то таку людину доводилось фізично знищити, щоб убезпечити усю громаду й зберегти прийнятий лад спільноти. Загальний лад включав у себе як моральні принципи співіснування членів роду, племені, так і спільний погляд на те чи інше явище у природі, випадок на полюванні, чийсь вчинок у загальній печері і так далі. Всі чинники загального уявлення про життя поступово складалися в релігійні уявлення племені. Це і була рідна, виплекана тисячолітнім досвідом мораль, або, інакше кажучи – Рідна Віра. Чому саме термін “віра” тут використовується, адже всі звикли означувати ним уявлення про Бога? Для будь-якого племені рідна мораль давала можливість успішно протистояти небезпекам, долати нестатки, розвиватись і перемагати. Це відбувалось тому, що рідна мораль дисциплінувала людей роду, племені і мобілізувала їх. А слово “віра” на санскриті означає хоробрість, мужність, переможність. Отож, поняття рідної віри несе в собі знання перемоги, означає “Рідну Переможність”.

 

Стародавність

Чому я весь час долучаю слова із санскриту, що це таке взагалі? Про санскрит багато можна дізнатись із загально доступних джерел. Та не кожен має час і бажання узагальнити отриману інформацію. Отже, якщо коротко, то словом санскрит означують письмена, якими записані релігійні тексти мовою наших предків. І давність цієї мови тягнеться аж на 15-12 тисяч років від сьогодні. Чому так, адже науковці говорять, що цим текстам, Ріґ Ведам, не більше 4-6 тисяч років? Так, правильно, але справа в наступному. Колись давно, котрийсь винахідник здогадався накреслити кожен звук, що використовується для вимови слова, і так виникло “святе письмо”, санскрит. Святе воно тому, що ним записали тексти присвячені богам, а основа ‘скрит’ означає сам спосіб писання “прошкрябуванням”. Від початку створення цих текстів їх завчали напам’ять. Старші брагмани вчили молодших з покоління в покоління, і не можна було змінити жодного слова складу, навіть наголосу. Отож треба вважати, що мова цих текстів дійшла до нас майже без змін, аж від часів льодовикового періоду. Чому так здавна?

В Ріґ Ведах є близько 10 тисяч віршів. Це молитви, славлення богів, а ще, окрім цих вед є і інші три веди. А священик-брагман повинен був знати їх усі напам’ять, і то так, аби під час обрядів не затинатись. Крім того ще і заклинання, рецепти ліків і так далі. Це все було доступно лише брагманам, чому? Тому що мало хто з людей здатен запам’ятати стільки інформації. А брагмани запам’ятовували. Зараз, коли є стільки носіїв інформації і взагалі писемність, над цим мало хто замислюється. А тоді існували системи тренування пам’яті. Людина, яка цим займалася, вже не могла робити щось інше, тому її утримували інші. Як це відбувалося? Не секрет, що серед людей є багато різних за характером індивідів. Міцні духом люди піклувалися побутом брагманів, охороняли їх від грубих, недолугих членів громади, збирали для них продукти харчування і таке інше. Вони загалом захищали усе плем’я від ворогів та хижаків. Інша частина людей збирала поживу, полювала на травоїдних тварин. Невеличка кількість обслуговувала усі процеси побуту через свою фізичну неспроможність на якісь більші здобутки. Вироблялись традиції суспільної поведінки, як окремою людиною, так і усім загалом. Це досягалося, так би мовити, само тренуванням – вчиненням обрядодій, у яких брала участь вся громада, і які приносили видиму користь для всіх її членів, дисциплінуючи і об’єднуючи. Поступово, вся маса обрядів і уявлень склалися в загальний кошик досвідів племен оріїв, і зараз цей “кошик” ми називаємо культурою, звичаями. Отож, 15 тисяч років тому, перші жерці, або брагмани, завчали напам’ять масу інформації про релігійні уявлення наших пращурів і передавали все це дуже точно. Чому взята така цифра, 15 тисяч років, адже з тих часів нічого не збереглося, начебто, ніяких пам’яток, доказів? Насправді докази збереглися саме у Ріґ Ведах, ось ми про них і розмовляємо, про ті докази.

Під час останнього льодовикового періоду люди жили на півдні у доступних місцях, незайнятих кригою. Висота криги могла становити до сотень метрів. Вся тодішня Европа і Сибір були поховані під кілометровими льодовиками. Починалося загальне потепління, льодовик поступово відповзав, влаштовуючи, час від часу потопи. Все живе за довгі холоди призвичаїлося до прохолодного клімату. Спека, що ішла за танучими льодами, штовхала всіх іти за ними. Серед безмежних крижаних полів виникали величезні озера талої води, невидимі для людей, що знаходились далеко нижче рівня льоду. Під тиском води крижані маси розступалися, розмивалися і неймовірні обсяги води кидалися у пролами, топлячи все довкола. Звідси численні перекази про світові потопи, які є навіть у індіянців Америки. Зміна клімату змушувала людей тікати на північ. Йшли вони століттями за танучим льодом аж доти, доки під ногами не скінчилася тверда земля, а зірки на небі не перестали ховатися за темний обрій. Вони кружляли над головою, наче розкрита парасолька крутилася, а вони були на ній намальовані, тобто зірки не заходили. Це було далеко за полярним колом. Клімат був помірний і легкий, весна змінювалася осінню, без літа і зими. А люди ж боялись не дожити до ранку. Чому так? Тому що, кочуючи, вони зайшли так далеко, що день став дуже довгий, і ніч така сама. Такі умови є за полярним колом. Але ж люди не жили в цих умовах від свого початку. Славлення богам, що передавалися з вуст у вуста, вказують на те, що люди не були звичні до ночей, які тяглися аж по п’ять місяців поспіль. Зорі, ранкові і вечірні, продовжувались по цілому місяцеві, і ранкові були настільки чарівними для людей, після п’яти місяців злої темряви, що стали гуртом богинь, які дбають про людей. Ніхто не хотів померти посеред цієї ночі, коли й поховати тіло було ніяк. Труп ховали у викопану яму посеред хижі до весни, потім виймали звідти і вже справляли обряди. Звідси знайомі слова від хворіючих людей: “побачити б сонечко, дожити б до весни…” Темрява була осінню, день весною. На початку весни-дня зорі починали освітлювати обрій на півдні. Саме так, бо інших напрямків в тому місці не було. Цілий місяць зорі ходили по колу біля обрію, піднімаючись все вище і вище, тому ми зараз кажемо на цю появу сонця у множині, а не так, як би сказали зараз, бачачи зорю якісь хвилин десять. А там зорі йшли та йшли, а сонце все не сходило. Це викликало настільки велике нетерпіння людей, що аж виник міф, у якому войовничий бог Індра мусив розбити запряжену рожевими кіньми колісницю, що на ній їздили зорі, аби врешті сонце Сур’я змогло таки вийти на небо-Див. Ми і зараз говоримо: “поглянь, який дивокрай!”, чи не так? До речі, слово “зоря” значить видимість (після суцільного мороку, певно), а в нас і зараз ще є дієслово “зорити” та всі інші однокореневі слова, що означують здатність бачення.

В тих краях землі люди мешкали так довго, як клімат був комфортним. За цей час вони створили систему вірувань, де добрі боги Світла поборюють темних демонів і звільняють сонце. В їхній уяві, все що нижче обрію –  належало до царства темряви. Люди допомагали добрим богам, вчиняючи релігійні жертвоприношення п’янких напоїв, їжі, щоб підтримати силу своїх добрих богів, співали їм пісень і славили їх, щоб морально підбадьорити під час бою із темними силами. Все так, як і в наш час, тільки без участі богів. Ніяких кривавих жертвоприношень із всеспаленням, як у юдеїв, чи поїданням тіла господня, у них не було. Навіть за якоїсь надзвичайної події, коли забивалася у жертву котрась худобина, то м’ясо варилося і з’їдалося самими жерцями, як жертовними передатчиками їжі богам. А хіба ми не роздаємо поминальну їжу знайомим, щоб вони її з’їли, і таким чином вона потрапила до померлого родича? До речі наше слово жрець, грецьке єрей (жерей) саме це і означають – поїдання. Лише дикі кровожерні (тому і кровожерні!) племена поклоняються страшним, суворим богам, які вимагають кривавих жертвоприношень тварин, а то й людей. Тут в жертву приноситься вже не їжа, а саме життя, як субстанція поживи такому богові.

Пройшло зо дві тисячі років і холод почав знов наступати. Опустилася у море земля півночі разом із горою Меру, яка завжди сяяла золотом, бо була вкрита льодом. Чисельні племена оріїв поволі посунули на південь, боячись темних демонів, але не маючи вибору. До речі, багато пізніше вони “їх” таки зустріли: за тисячоліття спеки люди, що залишились на півдні потемніли і тепер називаються дравидами, що живуть на півдні Індії. Рух оріїв простежується конкретними фактами, які можна побачити у пізніших славнях Ріґ Вед. За ними видно, що день поступово збільшився із п’яти місяців до семи, (плюс два місяці зорь), потім до дев’яти, десяти, аж поки люди не прийшли знову у наші широти, в сучасну Україну. Нашу державу того часу можна було б назвати Оріяною, бо жили там самі орії. П’ять відомих орійських племен пішли західніше на південь, п’ять східніше. Ці племена не просто там собі йшли, наче туристи. Вони йшли з усім майном у невідомість, на смерть чи життя, вороття назад не могло бути. Вони йшли завойовуючи собі простір. Як говориться про це у парській Авесті, було у них 16 царств, (у тих, що пішли з півночі східніше, ліворуч), в яких вони жили мінімум років по 500, обживаючись, і знову знімаючись з місця, через умови середовища, що погіршувались. І так було, поки парси не опинились на своєму сучасному місці. Вони такі ж орії, як і ми з вами.

Індійські ж орії напевно також мали свої пригоди, але ті, про які нам відомо, відбулись значно пізніше, і називаються вони переселенням індоевропейських народів. Що ж до України, то довгий час вона була, так би мовити, перевалочним простором для всіх народів під час цього переселення і відправним пунктом тоді, коли орії пішли на північ слідом за льодовиками. Постає питання, а чому вони взагалі за ним ішли? Тому що за ними кочували травоїдні тварини, для яких річки із талої води були постійним водопоєм і джерелом зволоження землі для росту трави, їхньої їжі.

А для чого я розповів тут оцю казку? А для того, щоб читач зрозумів, наскільки можна глибоко простежити шлях наших предків. Для того, щоб читач побачив: ми не впали з неба, не з глини ми, а з живої плоті і крови гарячої, з роду, який тягнеться аж до динозаврів, аж до першоклітини, що колись поділилася вперше навпіл і цим розпочала біологічне життя на планеті земля. Далі ми не шукатимемо, а продовжимо ближче.

Перевтілення за Біблією

Для чого брагмани так дослівно берегли свої віршовані напрацювання – молитви, славні, обряди? Для того, щоб душа, яка знову втілюється, по народженні, опинилась у знайомому їй по минулому житі середовищу. Тут виникає дивне нерозуміння у читача християнина: а хіба душа взагалі перевтілюється? Хіба ми живемо не “один раз”?

Напевне, я розсмішу цього читача і стверджу: так, ми живемо вже мільйони перевтілень, і не лише я ось такий “безсмертний”, а і читач в тому числі. Тепер я почну засмучувати цього читача, розкриваючи йому очі на прикре маніпулювання духовними особами відомих релігій із цього питання. Чому вони це роблять розглядати тут не будемо, а звернемо свою увагу на саму суть.

Хтось може сказати, що балачки про реінкарнацію це байки індусів. Що ж, дійсно, індусів, і парсів (іранців), слов’ян, євреїв і усіх автохтонних рідних вір світу.

І, увага: так говорить і Біблія, створена в Ізраїлі, свята книга християн. Так говорить і вчення Каббали, доступне раніше лише вищим верствам цього народу. Як це не дико звучить після попівських тлумачень християнства, але навіть сам Ісус Христос сприймав перевтілення, як щось природне і невід’ємне від людини. Чому “навіть”? Тому що попівство, після 500 років від початку християнства вирішило знищити догму про перевтілення, як таку. Прості віряни не мають зараз права на ці знання. Йшлося про повне закріпачення людей у їх рабському існуванні. Якщо раніше найнижчі раби, з яких і складалися перші громади християн, мали впевненість у своїй реінкарнації в майбутньому, то зараз їм замінили ці уявлення на майбутній рай біля бога-отця, або вічне пекло, без шансу на виправлення помилок шляхом наступної спроби. Можновладці вже того часу вимагали від попів безумовної покори пастви (стада, яке пасуть). Тому на соборі 553 року архиєреї (“з грецької “вищі жерці”) прийняли рішення вилучити з писання все, що можливо, про реінкарнацію душі. До цього собору поняття про перевтілення у церквах було зрозумілим, легальним. Після очистки Біблії, воно лишилося тільки для обраних жерців від християнства, можновладців серед усіх народів, всіх, хто вивчає Каббалу.

Чому така несправедливість? А хіба світ справедливий? Хм, так, світ Справедливий! Природа нещадна до слабкого. Хто не володіє інформацією – той слабкий. Прості люди одурені і не можуть побачити того, що в них є буквально, під самим носом. Щоб не бути голослівним, запрошую читача будь-якої віри, разом зі мною перевірити, що про це говорять писемні релігійні джерела різних часів і народів. Спочатку звернемось до Біблії, як до найдоступнішого кожному українцю джерела.

Ісус Христос, як Світло Дателя Буття, так само, як і інші Пророки людства, неодноразово перевтілювався серед свого народу, щоб спонукати його іти у більш вірному напрямку. Тому євреї для Ісуса і є обраним народом, бо він їхній. Для кожного пророка свій народ богообраний, бо хоча Бог і один, та розумінь Його стільки, скільки й народів. Ці розуміння Бога у простому народі і називаються богом.

Отож, просунуті, вдосконалені душі добровільно повертаються із духовного Рою душ, що тимчасово знаходяться у Царстві Духа Предків Рідних свого народу. Чому саме вони? Тому, що лише духовно вдосконалені, просвітлені душі можуть обійти фільтри ілюзій Явного світу, що блокують пам’ять душі про попередні перевтілення минулих життів. Цим душам вже не загрожує інформаційний вибух у мозку їхніх нових тіл, і вони можуть користуватися всім своїм досвідом духовного зростання. Звичайні душі не сприймають на Яву (в житті) духовні істини Буття правильно.

Тож почнемо.

Питають І.Х. учні: “чому говориш їм притчами (байками)? І.Х. відповідає: “ тому і кажу їм притчами, бо вони дивляться і не бачать, і слухаючи не чують, і не розуміють;” Мт.гл13.13

Так само і більшість духовенства будь-якої віри буквально підходять до слів І.Х., а також і до цієї цитати:

“Лишіть їх, вони сліпі вожді сліпих; а коли сліпий веде сліпого, то обидва попадають у яму”

Мт.гл15.14  

Ну, і хіба ж не так?

Люди слухають своїх пророків, але в одне вухо влітає, а в інше вилітає, що 2 тисячі років назад, що зараз, без різниці. Наприклад, нам весь час твердять, що І.Х. – цар іудейський, з роду Давида, але ж сам І.Х. це заперечує: “Як ви думаєте про Христа? Чий він син? Кажуть йому: Давидів. Каже їм: як же ж Давид у натхненні називає Його Господом, коли говорить: “Сказав Господь Господу моєму: сідай одесную Мене, доки покладу ворогів твоїх у підніжжя ніг твоїх”? Тут Давид називає І.Х. своїм Господом, отже ж і сам І.Х. дивується: ...як же Давид … йому, Ісусу, пращуром є? Це приклад того, як люди розуміють написані кимось тексти.

Або нам кажуть, що окрім людини, всі інші живі істоти душі не мають, ні тварини, ні рослини. А ось І.Х. так не вважає – історія про смоковницю, коли ішов він голодний і подививсь на смоковницю, якій не час був плодоносити:

...І побачив при дорозі одну смоковницю, підійшов до неї і нічого не знайшов окрім самого листя, каже їй: так не буде ж надалі від тебе плоду навіки. І смоковниця одразу всохла.

Мт.гл.21.19

Отже, І.Х. уособив дерево, рослину, як рівну собі особу(душу), розгнівався на неї і прокляв, так само, як міг би проклясти котрусь людину. Тобто, вплинув ментально на душу, що була втілена в тіло рослини, доступною йому, Ісусу, як просвітленій душі, енергією впливу. Інакше, що ж він, дурень? Ви ж не проклинаєте, наприклад, стілець, якщо сіли невдало мимо нього? Попи ж таки трактують цей вчинок, як неврівноваженість мінімум. Хоча, бувши теслею, а не аграрієм, Ісус міг і не знати, коли там та смоковниця (фігове дерево) плодоносить взагалі, тим більше, що він займався езотеричними дослідженнями, щоб позбутися ілюзій фільтрів, по які говорилося вище, і був, як говориться, не від світу цього. Якщо запитати попа, чи має тварина душу, то піп відповість, що душу має тільки людина. Він скаже так, щоб не зробили якогось бунтівного висновку. І ми це чуємо все життя. Насправді ж, у Одкровеннях Іоана пишеться таке:

”і померла третина одуховлених тварин, що живуть у морі”…

Що ж, може душі в них якісь не такі, як в людей, чи Іоан бреше? Так ось, ні Ветхий заповіт, ні Новий, про якісь різновиди душ не розповідають, а отже слід розуміти, що душі і у людей і у тварин і у рослин однакового гатунку. Тоді як вони попадають у тварин і рослини? Хто рибі нахукав у її риб’ячий рот її окрему риб’ячу душу, хто її з мулу зліпив? Ну, так, наче Саваот, а де тоді її рай і пекло, чи можна їй грішити? А якщо тварини безгрішні, то за що їх вбивати, як не під час потопу, так в одкровеннях останнього дня? Ну, хай читач поміркує над цим, а я продовжу.

Загальна аксіома сучасного християнства проголошується у контексті так: одне народження – одна смерть. Подивимося у Біблію, чи так це. Проблема читаючої людини є та, що, як казав Ісус слухають і не чують, в цьому ж випадку, не вдумуються в написане. Ми всі звикли чути про святу трійцю. Хто це? Це, як вам скаже будь-який священик – бог-отець, бог-син і бог-святий дух. Так? Так. А ось Іоан каже, що не так. Вдумайтесь: …”Бо Той, котрого послав Бог, каже слова Божі: бо не мірою дає Бог Духа”. Звісно, абсолютному Богу, все доступно, та це  речення читається не так, щоб він сам себе давав, а так, як дає свою силу, дух. Це стосовно Духа. Здається, це вже не Бог. Тепер, стосовно Сина. Як там хто не тлумачить його статус, але будь-яке із тлумачень можна доповнити довідкою: у 325 році, у селищі Нікея, біля Костянтинополя, шляхом голосування, з незначною перевагою, одержаною шляхом побиття опонентів, було І.Х. проголошено Богом. До цієї визначної події Ісус перебував у статусі “помазаника”.

“Христос” і означає помазаник грецькою мовою, слово “хризма” значить мазь. Отож, маємо пряме перекручення фактів подій, поверхового прочитання Біблії і маніпуляцій проповідниками християнства. Так, Ісус, за словами авторів Євангелій, казав, що він є те саме, що й Бог. Та мав він на увазі дещо інше. Про це я скажу в кінці цього оповідання і не про Ісуса.

Ще зовсім недавно, якихось, 200 років тому, попи, які за суттю своєю є похваткі підприємці, намагались не допустити читання Біблії прихожанами. Чому? Тому, що керівництво церкви побоювалось, що прихожани розчитають і зрозуміють, що попи говорять їм не зовсім те, що є в основах, перестануть ходити до церкви і нести їм прибутки. Та поступово з’ясувалось, що для того, аби зрозуміти все неявне, що закладене в тексті Біблії, щоб навчитись читати поміж рядків, треба мати неабияку практику аналізу. Пересічний же селянин не здатен аналізувати прочитане. Селянин міркує: “ось я маю святу книжку, триматиму її на покуті, під образами, читатиму її”. І хоч він не розуміє самостійно прочитаного, зате уважно слухає батюшку, який йому тлумачить ці святощі.

Навіть і зараз, з людиною потрібно говорити вголос, аби вона щось сприйняла, більшість читати не любить і не хоче.

Книжку читає лише той, хто шукає істину, намагаючись позбутись ілюзій – ці люди вибрані.

Церковні святеники безупинно нам розповідають про царство боже, і як там буде добре. І хто туди попаде? Правильно, святі праведники, саме так. А чи ви себе можете віднести до цієї категорії людей? А чи знаєте ви про те, що навіть праведників Саваот(Єгова) має взяти на небо всього лиш 144 тисячі?

Це означає, що поза цим числом ніхто туди не втрапить. Чому? Тому, що Біблія книга свята, отже брехати не може. Скажете, ну, не можна ж так буквально все розуміти… А чому ні? Книга, названа святою,не може говорити абищо. Сказано, що Ісус прийшов лише до народу ізраїльського – значить так і є, він лише до них і прийшов. Усі подальші тлумачення Павлом (Саулом, тим, хто раніше сотнями вбивав християн), є лише вимушеним трактуванням християнського вчення серед греків, до яких він пішов через несприйняття юдеями його балаканини. Скажете, що це ж люди писали ті писання, нема ж непомильних.. Так, а хто ж писав? Апостоли, найближчі до І.Х. люди, які його і зрадили у критичний момент. Їх називають святими, то ж чи можуть ці люди помилятись? Та щойно ж наче вирішили, що непомильних нема? Отже, не святі? Якщо так, то в такому разі і багато чого, на чому збудована іудо-християнська секта юдаїзму (так визначено християнство у британській енциклопедії), є помилковим, якщо не сказати більше. Якщо щось треба розуміти метафорично,то що треба розуміти буквально?

Неєврею не варто замислюватись, що саме, та як, у Біблії потрібно розуміти. Йому треба уважно читати там написане і знати, що то написане не для нього.

А написане там ще й таке:

”а ті, що сподобились досягти того віку і воскресіння з мертвих, ні женяться, а ні заміж не виходять, і померти вже не можуть, бо вони рівні ангелам, і є сини божі, бувши синами воскресіння”.

Зверніть увагу,що все написане стосується лише тих, хто ”сподобиться воскресінню”.

Інші просто не воскреснуть. Вони вже й так у пеклі, то нащо займатися дурницями?

Ви скільки завгодно можете молитися і бити поклони у церкві, але раю побіля Єгови досягти написано лише коліну Ізраїловому.

Цьому підтвердженням є такі слова Павла адресовані євреям за походженням, про язичників, і на той момент це стосувалось усіх неєвреїв:

”Бо Македонія і Ахайя стараються деяким подаянням для бідних між святими у Єрусалимі. Стараються, але і боржники вони перед нами. Бо якщо пагани взяли участь у духовному, то мусять їм служити у тілесному”.

Павло до римлян.гл.15.26-27

Неєвреї, (пагани), повинні служити євреям. Тому, що віру їхню прийняли. Бо чий піп, того й прихід, тобто, чия віра, того й влада. Але ж вони богообраний народ, скаже невтомний читач християнин. А звідки це відомо читачу? З Біблії, скаже він мені. Так, саме з тієї непомильної, як ми вже визначали, книжки, яку ми щойно разом визнали метафоричною, не буквальною. Отже і богообраність цього народу, який ми, безумовно шануємо, як і всі народи земні, теж  слід вважати метафоричним, художнім прийомом, покликаним мобілізувати саме цей народ. Але ж і хто, врешті, написав Біблію? Святі старі євреї. Ви впевнені, що ці люди не погрішили проти істини, заради успіху своєї справи? Припустимо, Біблія і справді

точний документ. Тоді, за словами святого апостола Павла вам не варто ходити до церкви. Такий висновок випливає з його слів:

”Тому ті, що у плоті живуть,богу догодити не можуть”...

Павло до римлян гл.8.8

Скажете, вирвав з контексту? Беріть книжку і читайте контекст, там ідеться знову ж таки про праведників, які увійдуть у сакральне число обраних, а ми, з вами, аж ніяк.

Тож скільки б ґуль ми не набили собі, б’ючи поклони по церквах – цим ми Єгові не догодимо. Скажете, не Єгові, а Саваоту, еге? “Не вмер Данило, а болячка задавила”, як казали моя бабця. Не варто сподіватись навіть на якесь там прощення християнське. Гої, або неєвреї, не підлягають прощенню, скільки б вони не запевняли тих у своїй прихильності:

Та і все, майже, по закону очищається кров’ю, і без пролиття крові не буває прощення”..  Павло до євреїв гл.9.22

Так пише головний менеджер християнства Павло. Хоч ці слова і стосуються жертвоприношення козлів та інших тварин,та не забудьмо, що І.Х. був сам жертвою у людському вигляді. Ну, і на що ви сподіваєтесь, люди добрі? На те, що заради вас будуть порушені слова, сказані самим Єговою чи Саваотом? А хто ви, гої, для нього є ? Боржники євреїв? Ідемо далі.

Давайте роздивимось, як має бути у тому іудейському раю, котрий так посилено обіцяють християнам. Ось процес, що вважається райським, і заняття, якими безупинно там займаються:

”зайди сюди і покажу тобі, чому бути належить після цього…(це після всіх катастроф при кінці світу, авт.)

”тоді 24 старці падають перед Тим, хто сидить на престолі і вклоняються Живущому через віки і складають свої вінці перед престолом кажучи”...

Одкровення Іоана гл.41.1

Що саме вони кажуть, можете й самі прочитати, але суть в тому, що роблять це старці безперервно, тобто, встають з колін, кладуть на голову вінці, а потім знову падають ниць і так далі. І всі оті, хто знаходяться в тому, так би мовити раю, роблять те саме. Най Бог милує. Але, як кажуть євреї: “воно вам треба”?

Дуже цікавий, справжній енергетичний образ “того”, що являлося євреям у людському тілі під ім’ям І.Х.:

”І я поглянув, і ось серед престолу і чотирьох тварин і посеред старців стояв Агнець, нібито принесений в жертву, маючи сім рогів і сім очей, котрі є сімома духами божими, посланими на землю”...Одкровення Іоана гл.5.6

Уявляєте, що воно взагалі таке було? Чи потрібен, насправді, Творцю увесь той цирк? А може це зовсім і не те світло, про яке говорять? Для чого Творцю кров?

Добре, скинемо на те, що шляхи господні невідомі. Але ж чи то Творець взагалі описаний Іоаном?

Хай йому, тому Іоану, з його хворобливими мареннями. Спробуймо вважати,що Біблія є книжкою, в якій написані святі істини.

Що найбільше турбує людину? Це різноманітні страхи, а найбільший з них – це страх смерті, який комплексно включає в себе і страх невідомості того, що ж саме буде після. Не заглиблюючись у те, чому ми боїмося смерті, наведу дещо із Біблії, щоб читач християнин переконався, що древні євреї смерті зовсім не боялися, не кажучи вже про язичників. Сучасні прихильники Каббали, до речі, теж її зовсім не страхаються.

До виникнення християнства, майже у будь-якій релігії, що локалізувалася на теренах Европи та Азії, існувало тверде переконання про перевтілення душі. Не виключаючи і євреїв. В іудаїзмі, головною книжкою є Тора, яка є ні чим іншим, як Ветхим Заповітом. Отже, джерело доступне, і ми можемо прочитати в ньому про Іллю, який, як там говориться, повинен перевтілитися в майбутньому. Але, оскільки ідеться про християнство, візьмемо Новий Заповіт. І ось, що каже про Іллю Матвій словами І.Х.:

…” З народжених жінками не повставав більший за Іоана Хрестителя; але менший у царстві небесному більше його”... …”І якщо бажаєте зрозуміти, він і є Ілля, котрому випало прийти”...

Мт гл.12.10-14

Це прямі слова Ісуса про перевтілення, якщо Матвій не збрехав. Та ми знаємо, що святі люди не брешуть, тим більше апостоли. Не оглядаючись на марення Іоана треба взяти до уваги, що Ісус був одним із тогочасних освічених євреїв, звичайною нормальною людиною, яка хотіла реорганізувати той безлад, що царював у окупованій римлянами єврейській державі. Йому боліла ця окупація, корупція, занехаяння законів, що здавна тримали на плаву цей нещасливий народ, який тисячоліттями поневірявся від одних окупантів до інших. Словом, Ісус був звичайним, обрізаним, за законом іудейським, євреєм, освіченим у тогочасних науках. Тому він і пропонує пересічним рибалкам та біднякам, що були його учнями, зрозуміти його слова про перевтілення Іллі в Іоана. Мало сподіваючись на їх здатність до цього. Та він не брав до уваги, що поняття перевтілення було настільки широко відоме, що сприймалося, як аксіома серед орійських народів (де, мабуть, і сам Ісус про нього дізнався, або ж знав це перевтілюючись в Ісуса). Євреї, дізнаючись про це від окупантів, не зовсім розуміли тему реінкарнації, оскільки питали у І.Х.:

"І спитали його учні його: що ж книжники кажуть, наче Ілля має прийти наперед? Ісус сказав їм у відповідь: правда, Ілля має прийти наперед і влаштувати все; Але кажу вам, що Ілля вже прийшов, і не впізнали його, а вчинили з ним, як хотіли; Так і син людський постраждає від них. Тоді учні зрозуміли, що він говорив їм про Іоана Хрестителя.”

Мт гл.17.10-13

Те саме пише і Марко у гл.9.11-13, а також Лука у гл.1.17:

”І наперед прийде перед Ним в дусі і силі Ілля, щоб повернути батьків дітям і непокірним образ мислення праведників, презентувати господу народ приготований…”

Загалом, у подібному погляді на життя немає чогось дивного. Дивним є те, що церковники постаралися вилучити з Біблії все, що говорить про реінкарнацію. Та як вони її не чистили, та не зуміли зробити цього до кінця.

Із контекстів цих древніх єврейських текстів стає зрозумілим факт грандіозної маніпуляції.

Ось наступні свідоцтва з Біблії на те, що до цензури 553 року все було інакше, як зараз. Є такий момент у книзі, де Ісуса питають про жінку, чиєю вона б дружиною мала бути після воскресіння, якщо з нею по черзі жили семеро братів. У євреїв є закон, за яким молодший брат одружується на дружині старшого, якщо той помер. До речі, як бачимо, полігамія не осуджувалась, бо ж, напевне, і якийсь з тих братів мав свою дружину на той час. Отож, І.Х. змушений пояснювати різницю між кінцевим воскресінням та циклічними перевтіленнями. На жаль, слухачі його не второпали. Хоча, чому я так говорю? Вченими доведено, що всі євангелії писались через декілька десятків років після смерті Ісуса. Отже, швидше за все, автори такий нюанс  вже і не зуміли передати. А позаяк, це писали огречені євреї, грецькою мовою, то можливі і такі непорозуміння вчення їхнього Вчителя.

Ось Ісус каже їм про все те, про що вони питають і намагається пояснити, що ніхто з колишніх праотців не є мертвим:

”А про воскресіння мертвих, чи не читали ви казаного вам богом: “я бог Авраама, і бог Ісаака, і бог Іакова; Бог не є бог мертвих, а живих.

Мт гл.22.31-32

І.Х. пояснює присутнім, що ці люди перевтілені, і можливо, вже неодноразово. Тут чітко простежується різниця між загальним воскресінням у кінці світу (тобто, в кінці періоду кальпи у 4 млрд 320 млн років), і безперервним перевтіленням.

Ось ці слова від Марка: Мр гл.12.26-27  Повторювати те саме не буду. Знову ж наголошується, що по воскресінню вже ні в кого не буде чоловіків чи дружин, але водночас, у книзі Мойсея записано, що бог не є бог мертвих, а живих. Висновок: всі вони перевтілюються для духовного росту. Якщо буквально вчитатись в євангеліє від Матвія, то бачимо таке:

”Тоді каже йому Ісус: поверни меч твій на його місце, бо всі, що взяли меч, від меча і загинуть”... Мт гл.26.52

Логічно, так воно і є, але дуже часто буває, що солдати після війни залишаються жити і вмирають у своєму ліжку. Отже, слова І.Х. стосуються наступних життів, в яких, за законом рівноваги той, хто вбив у минулому житті, в цьому теж буде вбитий. Чи може знову ці слова треба розуміти вибірково, так, як комусь вигідно на той, чи інший момент? Але далі. Є у євангелії від Івана місце, навколо якого сотні років точаться дискусії, ось воно:

”Й проходячи побачив чоловіка, сліпого від народження. Учні запитали його: Рабине! Хто згрішив, він, чи батьки його, що народився сліпим? Ісус відповів: не згрішив ні він, ні батьки його, але це для того, щоб на ньому явились справи божі.”

Іван гл.9.1-2

Тобто, аби І.Х. міг його зцілити. Водночас учні запитали не про якусь там крамолу чи єресь, а поцікавились тим чоловіком саме у світлі прийнятого в той час розуміння Буття, тобто про карму – покарання за законом рівноваги. За ними ж і Ісус, який мав би одразу зрубати під корень усі натяки про реінкарнацію (з точки зору сучасних церковників), також і він сприйняв це питання, як щось цілком зрозуміле, і у своїй гнучкій  манері дав їм третій варіант.

Окрім того, І.Х. і сам стверджує, що вже не вперше перебуває на землі у людському тілі

”Авраам, батько ваш, радий був бачити день мій; і побачив і зрадів. На це сказали йому іудеї: тобі нема ще й п’ятдесяти років, і ти бачив Авраама? Ісус сказав їм: воістину, воістину кажу вам: перед того, як був Авраам, я є…”

Іван гл.8.56-58

Тут нічого заперечити, просвітлені душі реінкарнуються у потрібний їм час. Вони мусять це робити, щоб допомагати людям духовно прогресувати. Життя не є якоюсь нагородою чи випадковим призом. Це випробування, часом нормальне, а частіше важке. Хоч і кажуть нам пастирі стада церковного,(до речі, влучний термін, стадо треба пасти, власної думки воно не має. Навіть барани серед овець завжди ідуть за бородатим цапом), що Ісус прийде, хоч і є в Одкровеннях Івана слова, які, начебто, підтверджують це, та сам І.Х. говорить про це інакше:

”Коли ж прийде Втішитель, (Розрадник) котрого я пошлю вам від отця, дух істини, котрий від отця походить, він буде свідчити про мене.”

Іван гл.15.26

Тут я навмисне не пишу всіх діючих осіб з великої букви, не розділяючи той пієтет християн до них, бо маю інше розуміння Бога. Але у Біблії всі ці особи написані з великої букви, тобто рівні між собою – і дух істини, і син-бог, і бог-отець, і бог-дух святий. Отже Ісус на роботі. Він має виконати нелегке завдання. Замість нього його міг би виконати і хтось інший із духів. Та обрано зараз саме його. Тут вже виникає питання і стосовно самої трійці: якщо Втішителі людства можуть бути різними духами від бога-отця, (бо ж і Ісус є Втішителем), то, значить і “бог-син” є терміном чисто символічним?

Отже, трійця – фікція?

Далі Ісус додає до попереднього:

”Але я воістину кажу вам: ліпше для вас, щоб я пішов: бо якщо я піду, то надішлю його до вас”...

Іван гл.16.7

…”Коли ж прийде він, дух істини, то направить вас на всяку істину: бо не від себе казатиме, але казатиме те, що почує, і майбутнє повідомить вам”... Іван гл.16.13

Так само, як Ісус, у тому ж ранзі, цей майбутній розрадник має повідомляти те, що йому скажуть.

Коментатори, які захищають Біблію, з її неточностями і протиріччями, завжди витлумачать їх так, як це потрібно для справи християнства, посилаючись на метафоричність, на нашу недорікуватість у розумінні слів божих і так далі. Але є даремною витратою сил, захищати зараз те, що перекручене у далекому минулому. З кожним наступним прочитанням Нового Заповіту, стає все зрозумілішим те, що Матвій, Марко, Лука та Іван не писали точний ланцюжок подій і не були взірцями розуміння вчення І.Х. взагалі. А в цілому складається враження, що вони наполегливо підганяли історію Ісуса під потрібну модель. Або це робив хтось від їхнього імені. Церковники майбутніх часів, у своїй загальній масі, вже зовсім не розумілися на тому, про що йдеться, бо розтлумачити їм було вже нікому. Тут проглядається деяка аналогія з орійськими брагманами: вони передавали свої тексти з уст в уста, завчаючи їх, та з плином часу змінювалася мова, і похибки під час завчання траплялися все частіше, забувався попередній прихований сенс тексту, тож зараз тексти Ріґ Веди на перший погляд повідомляють лише про випрошування у богів особистої милості разом із зовсім незрозумілими місцями. Спробуйте-но, завчити ідеально текст на мало зрозумілій вам мові, потім навчить цього тексту сина, а син нехай внука, і що вийде у кінці? Лише окремі просвітлені брагмани, котрі змалечку займаються санскритом і Ріґ Ведою, можуть прояснити, здавалося б, недоречні місця у цих славленнях. Один із таких людей – брагман Тілак, що у 1903 році написав тлумачення Ріґ веди. Взагалі, можна зробити висновок, що пам’ять людська, інтелект, ступінь розуміння людини людиною, це все дуже умовне, бо ні учні, ні наступні стовпи християнства, так до кінця і не втямили головної думки, яку ніс їм І.Х.: про вічність душі людської, яка подібна Духу Божому, про потребу духовного росту, під час явного життя, тобто в тілі, про наступне підбиття підсумків їхніх старань в кінці світу (по закінченні кальпи). А коли зрозуміли, то постаралися знищити будь-які сліди істиного вчення.

Був такий християнський філософ Оріген у 200-х роках,котрий все зрозумів правильно. На жаль, наступними папами, усі його праці були оголошені єрессю, конфісковані і знищені. Те, що вціліло, зберігається десь у підземеллях Ватикану в таємниці, для власних потреб.

Та не все того сонця, що в віконці. Давайте визирнемо у інше віконце. У яке? Ну, наприклад, подивимось на сусідню християнству релігію, на іслам. А що говорить на тему реінкарнації Коран?

 

Коран про перевтілення

Як не дивно, та Коран теж дещо говорить на цю тему. Передусім, треба з’ясувати, чому самі мусульмани не бачать цих місць у своїй великій книзі. Так, як і християни, буддисти, іудеї, індуїсти, рунвіряни, мусульмани є звичайними людьми, такими ж, як шановний читач і я в тому числі. Напевне ми всі колись чули від якогось любителя читання, що коли він вдруге прочитав той, чи інший роман, то йому відкрилося таке у ньому, яке раніше він там і не бачив? Не має значення, яку книжку ви тримаєте перед собою. Ми бачимо знайомі слова, діалоги, водночас бачимо якусь щойно минулу подію з вашого життя, думаємо про неї, про завтрішню роботу і ще декілька важливих для нас пунктів життя одночасно. Це все компонує образний ланцюжок подій із книжки, наче якийсь мультик, де їжачок блукає у тумані. Книжка займає десь 5% вашої уваги. Це ж стосується і глядачів кіно, студентів на лекціях і так далі. А якщо ідеться про сповідників котроїсь релігії, то тут трохи складніше, хоча і схоже.

Кожен сповідник спочатку ним не є. Попередньо його обробляють оточуючі, які вже є сповідниками.

Найбільшим гачком, котрий зачипає людину є страх смерті. Ми всі з дитинства починаємо її боятись природнім страхом, що є механізмом самозбереження. Світ здається таким прекрасним, не хочеться його полишати. І світ справді чудовий. Доти, доки невдачі та неприємності не починають переважати прекрасність. Людина шукає причин та способів виходу із постійних негативів. Людина починає шукати причин не у своїх слабкостях характеру, а у кращому випадку, в релігіях, у гіршому – глушить себе алкоголем, наркотиками. Коли ж людина йде у якусь віру, то стає неофітом, тобто новим завзятим вірянином. У ісламі такі люди стають прибічниками Талібану, Іділу тощо. Чим така людина відрізняється серед інших вірян? Завзяттям у дискусіях про віру, бажанням розповсюдити свої погляди на інших. Це відбувається задля переконання самого себе у правильності власного вибору. Тому йдуть релігійні конфлікти, стаються регулярні теракти. Наступна група вірян, це вже заспокоєні люди. За ними йдуть ті, що вивчають Коран, шукаючи в книзі приховані думки, вчаться читати між рядками. Ну і одиниці за всіма категоріями – праведники, це ті, хто все (як здається), зрозумів і дотримується всіх приписів своєї віри. З усіх вказаних, найбільшу кількість складають перші і другі. Для них істина ісламу до кінця ще не відкрита, вони її і не шукають, а слухають проповідників, рідко вчитуються в текст, де пророк Магомед висловлював свій погляд на Всесвіт, маючи свій власний світогляд і спираючись на тогочасні розуміння Бога. Звісно, всі його тексти, подаються, як сказані йому Аллахом, та суті це не міняє. Стосовно ж людей, бачимо те саме, що і в інших релігіях: бачачи – не бачать, слухаючи – не чують, читаючи – не розуміють.

Деякі тлумачі книги стверджують, що у кожну громаду посилаються пророки – втілюються просвітлені душі, щоб показати шлях іншим для досягнення їхнього рівня. В різних місцях вони називаються по різному, так само, як і імена Бога є різні, відносно мови. Десь пророка не зрозуміли, не повірили, забули. Ось одна із цікавих сур Корану, яка про це розповідає. Вона метафорична, образна:

”Аллах – Світло неба і землі, його світло наче ніша, в ній світильник; світильник за склом; скло – як перлинна зірка. Запалюється він від дерева благословенного оливкового, ні східного, ні західного. Олія його готова спалахнути, хоч би її і не торкнувся вогонь. Світло на світлі! Веде Аллах до свого світла кого захоче і наводить іносказання для людей. Аллах розбирається у всьому”... Коран 24.35

На мою думку, в цій сурі говориться, що світло знання Бога приходить до людини незалежно від того звідки вона, якого народу, тоді, коли Бог вважить це доцільним.

Не намагаючись самостійно тлумачити цю шановану мільйонами людей віру, наведу декілька цитат стосовно нашої теми. Може й кладеться “печать Аллаха на когось, і він приходить до ісламу – це одне. На когось же накладається “печать”, але проявитись не може – це інше. Можливо, та людина живе не в тому середовищі, не в ісламі. То чи буде цій людині доступним рай, якщо так, то за що? Чи буде їй пекло, якщо так, то за які гріхи? Адже ця людина жила в такому “неправедному” оточенні, де і не могла прийти до ісламу? Виникає питання несправедливості і вимоги для наступної спроби, для духовного росту. І в Корані пишеться таке:

“Вони скажуть: Господи наш, ти вмертвив нас двічі, оживив двічі. Ми визнали свої гріхи, чи немає шляху вирішення? – Це для вас за те, що коли призивали Аллаха єдиного, ви не вірили, а коли додавали йому товаришів, то вірили. Рішення ж у Аллаха високого”.

Коран 40.11-12

Ну, зрозуміло, що Аллах, (арабське розуміння Творця), давав їм можливість виправити помилки, багатобожжя їхнє, наприклад, і вони знову ж таки хочуть спробувати стати вірними.

І ось таке: 

Серед вас є той, хто заспокоєний і серед вас є той, хто повертається до низького життя, щоб не знати після знання нічого”.

Коран 22.5

Тобто, є той, хто усвідомив щось раніше, в минулому житті, і той, хто нічому не навчився і народився цього разу у гірших умовах, із “пеленою на очах”, тобто, не пам’ятаючи ніяких висновків із досвіду минулого життя.

“ Хто ж неправедніше, ніж той, кому нагадали знамення його господа і він відвернувся від них, і забув те, що приготували раніше його руки. Ми ж бо поклали на їх серця покрови, щоб вони не зрозуміли їх, а у вуха їх глухоту”.

Коран 18.55

Тобто, ті люди цього разу народились у ще гірших генетичних умовах свого тіла, і для вдосконалення їм доведеться працювати незрівнянно більше.

“Як ви не вірите в Аллаха? Ви були мертві і він оживив вас, потім він умертвить вас, потім оживить, потім до нього ви будете повернені”.

Коран 2.26

Тобто, після всіх перевтілень людина з’єднається з Богом, якщо на протязі цього процесу зможе чогось досягти. Коран вказує на місце перебування, чи зберігання душі людини у періоді між смертю і наступним народженням:

“Він той, котрий виростив вас з однієї душі, а за тим місце перебування і зберігання. Ми ділимо знамення для людей, котрі розуміють”.

Коран 6.98

Найперша душа, з якої вирощено усі душі, це, за індоорійськими уявленнями Манас. А хто раніш не розумів, той зараз тим більше не зрозуміє. Як і в Мага Вірі, книзі Рідної Української Національної Віри, арабський Коран, оповідає про своєрідне Царство Духа Предків Рідних так, як властиво автору, пророку Магомеду. Водночас, він усвідомлював, що його слова будуть мало кому зрозумілі. Люди, які не розуміють Бога, це ті, які несуть на собі негативний досвід з минулих життів.

“А хто був сліпим в цьому житті, то і в майбутньому сліпий, і ще більше збитий зі шляху”.

Коран 17.74

А ось ще один доказ того, що умови наступного життя після цього, негативного життя, стануть гірші:

“...І якщо вони відвернуться, то знай, що Аллах хоче вразити їх за деякі їх гріхи”.

Коран 5.54

Тобто, і відвернуться вони від Бога, Аллаха, тому, що генетично вже неспроможні легко навернутися. Зараз в них становище як у канатохідця – вліво чи вправо і вже впав.

“Ми покладаємо на душу лише те, що вона може, у нас є книга, яка говорить істину і вони не будуть ображені. Так, серця їх у вирі цього, і у них вчинки і окрім тих, що вони творять”.

Коран 40.64-65

І що ж то за вчинки, які є ще й окрім тих, що вони творять, як не події у минулих життях? Про тих, які все ж таки зросли духовно і стали на шлях Божий, (безгрішний, із розумінням свого призначення, дхарми), сказано так:

“А тих, що вбиті на шляху Аллаха, ніколи він не зіб’є їх зі шляху їхніх вчинків, він поведе їх і збереже в порядку їх, і введе в рай, котрий він дав їм пізнати”.

Коран 47.6-7

Людина перевтілюватиметься і далі, у ще більш сприятливих умовах для подальшого духовного зростання, а вже в день кінцевий, в кінці кальпи, з’єднається з Богом, Аллахом, і він їх не зіб’є. Ті ж, які бачачи очевидне, таки стають на сторону зла – шахраї, хабарники, бандити тощо, ті скотяться вниз, аж поки не розчиняться у нелюдських біологічних тілах. І так зникне їх душа:

“А тих, які вважали наші знамення брехнею, ми понизимо так, що вони і не дізнаються. І я дам їм відстрочку: бо ж наша хитрість міцна”.

Коран 7.181-182

Тобто, шанс у них таки буде, але з кожним разом зменшуватиметься.

“ Бо ж ми оживляємо мертвих і записуємо, що вони приготували раніше, їх сліди, і будь-яку річ ми порахували у ясному оригіналі”.

Коран 36.11

Тобто, виходить, що Бог, якими б іменами Його не називали люди – Аллах, Ісус Христос, Єгова, Будда, Дажбог – є милосердний, і так влаштував світ, що кожна душа має неодноразову можливість вирости, та приєднатися до тих, хто пройшов шлях випробувань. Для чого це взагалі потрібно – розглянемо пізніше, а поки що, звернімо свою увагу на інші джерела, які без сумніву, записали інші пророки, раніше у часі.

 

Авеста

Авеста, це релігійні тексти староіранського реформатора Заратустри. Це ім’я перекладають, як “жовтий верблюд”. Як на думку европейця, це може бути не дуже вдалим ім’ям, та все залежить від цінностей того народу, що так називав свого пророка. Парси, (іранці), як і індоорії, є такими ж оріями, як і ми з вами. За належного старання, їхню мову можна почати розуміти знаходячи старі корені слів. Колись, дуже чарівним природнім процесом для людей було проявлення Світла і відступ небезпеки в уособленні Пітьми. Тобто, сходження зорі. Кожен з нас, мабуть, мав нагоду бачити її прояву у суцільній темряві. Вона з’являється помаранчово жовтим сяйвом. Слово зоря набуло багато змістових значень близьких до кольору, світла, бачення. Тому у процесі розвитку мови зоря і означує на сході такий колір. Стосовно іншої частини імені теж знаходимо аналогії та асоціативні ланцюжки. Якщо “тустра” означає верблюд, то і тут немає чогось дивного. У всій Азії верблюд є дуже шанованою твариною, майже такою ж, як у Індії корова. Ми знаємо, що верблюд має можливість самозабезпечувати свій організм під час скрутного періодів переходів у пустелях, він може перенести великі вантажі, маючи спеціальні торби на боках. Він є носієм багажа. І, наприклад, в українців оріїв, у гуцулів, які найменше колись піддавались впливу сусідів, збереглося таке слово, як “тайстра” – сумка. Оскільки, ідеться про носія знань, то я б охарактеризував ім’я Заратустра, як символічний псевдонім людини, що означає “вмістилище світлих знань”. Жовтий колір є барвою сонця, а верблюд своєрідним резервуаром. Тож жовтий верблюд є цілком вдале порівняння, як для Ірану. Заратустра реформував політеїзм древніх парсів до декількох допоміжних богів (усіх скасувати було б неможливо), і головної вищої пари богів: Агура Мазди, що значить Світлий Розум, і Ангра Ман’ю, що значить Злий Розум. До речі, англійською “злий” – це ангрі, а розум, людина – ман. Так, як і індоорії, іранці орії колись вирушили на південь через погіршення клімату, але східніше. Мабуть спочатку вони всі йшли разом, а вже потім поділились. Вони утворили 16 царств, і це зафіксовано в Авесті. Її тексти збереглись у дуже обрізаному обсязі. Сповідники ісламу знищили майже все. Та їм мало що й лишилось, бо перед ними ще й греки постаралися. Так, як і Ріґ Веда, Авесту вчили напам’ять і передавали від батька до сина. Мова так само змінювалась і тексти ставали дедалі незрозумілішими. Отож, коли виникла можливість, Авеста була записана в книги. Тут їх і почали палити загарбники. Ці, завчувані напам’ять тексти, були священні, і люди вже тоді розуміли, що в них повідомляється про походження оріїв, їхню історію. А історія – річ священна, бідний той народ, який забув свою історію. Тому і сам Заратустра намагався зберегти те, що можна, інакше, значне втручання в Авесту було б злочином проти своїх пращурів. На жаль, злочин таки відбувся, і віру своїх батьків парси відкинули на смітник, взявши собі віру чужих батьків. Тому ж бо зараз і йде ворожнеча між Іраном і арабським світом, що підсвідомість парсів не дрімає. Хоч обумовлюється це нібито різницею у розумінні Аллаха – араби суніти, а іранці шиїти. З часом у Ірані іслам зникне.

Кожна віра сама по собі є істинною, але лише для того народу, в якому вона виникла.

Визнаний злочинцем Муаммар Каддафі, у своїй Зеленій книзі сказав, що війни між народами зникнуть тоді, коли кожен народ матиме власну державу і рідну віру. От уявіть собі лишень, як, такий відомий мусульманин, міг сказати  отаку “єресь”? А ось сказав, не зважаючи на думку інших представників ісламу.

Лише до свого народу, зі свого Рою, приходить та чи інша просвітлена душа, щоб виконати місію пророка. Тож, що говорить Авеста з приводу реінкарнації? Говорить вона ось що:

“Людина – це безсмертний дух, що крок за кроком просувається сходинками поступового розвитку численних життів до тої пори, поки він не досягне усвідомлення абсолютного буття і не з’єднається із Всевишнім, скрізь присутнім, безкінечним і повним верховної любові – Агура Маздою”.

І таке:

“Але тільки божевільні переконані, що смерть – кінець кінців, тоді, як насправді, для помираючого світ зовсім не гине, а лише змінюється, для приготування його до наступного життя. Подібно смерті окремої людини, Всесвітній кінець, (закінчення кальпи, авт.) також є дверима в нове життя, а суд над кожним наче відверте дзеркало, в якому кожен побачить, відверто і без лукавства, ціну самому собі.

Давні знання просвітлених душ, що повідомляються простим душам, піддаються гонінням вищими адептами як християнства, так і ісламу, і приховуються з усіма силами і завзяттям. Звідки ж це іде? Відповідь проста, обидві світові релігії беруть витоки у юдаїзмі, і Тора (Ветхий Заповіт) вважається у них важливим свідоцтвом Бога. В них обох використовуються ті ж імена, хоч і по різному пишуться, але однаково відкидається вчення про реінкарнацію, як єретичне.

І якщо котрісь рідновірські осередки зараз теж заперечують доктрину перевтілення, то потрібно вважати, що у цьому питанні вони стоять по один бік із християнством та ісламом. Деякі з них заявляють, що “нам це все відоме”, але далі цих слів справа не йде, люди інформації не отримують. Та нехай, з тими “небожителями”, які пізнавши, не діляться з іншими. Може виникнути запитання: а чому в Корані менше за Біблію  говориться про перевтілення. Це нескладно, адже пророк Магомед жив вже після собору 553 року, на якому було цензуровано Біблію.

 

Інші, про перевтілення

Древні мислителі, спираючись на ще давнішу інформацію, говорили про реінкарнацію зовсім твердо, як наприклад, Гермес Трисмегіст із древнього Єгипту: “Ніщо не вмирає, але те, що було складене розділяється. Живі істоти, бувши складними розкладаються. Цей розклад не є смерть, але розділення складових частин. Мета його не у руйнуванні, а у оновленні. Смерті не існує…”

“Та коли душа після втілення у людське тіло лишається порочною, вона не отримує вічного безсмертя і не причащається до Блага. Вона вертається назад, на землю, і знову проходить вже пройдений раніше шлях… Таке покарання порочної душі…”

Я б назвав це не покаранням, а милосердям, Бог не відкидає наших помилок, Він знову і знову прощає їх, як і ми своїм дітям. Йому відомо, як тяжко обійти ілюзії речовинного світу Яви. Тому, людські душі мають постійний шанс повернутися для наступного випробування. Це влаштовано майже так само, як у сучасних комп’ютерних іграх, як би це дивно не звучало: на кожному рівні гри, гравець може “зберегтися”, тобто, зберегти свої досягнення, і у разі програшу, продовжити гру з того ж місця, на якому програв, але вже маючи досвід програшу. Як казав Еврипід:

“Не померлого слід вам оплакувати, а того, хто народжується, для надтяжкої боротьби з тяготами життя”.

Що ж каже нам про все це Ріґ Веда? Про перевтілення у Ріґ Веді говориться у найстарішому вірші:

“Хто його створив, той його не відає. Він захований від того, хто його бачить. Прихований в лоні матері. Народжений безліч разів, він прийшов для страждань”.

Р.В. 1.164.32

У іншій, рівнозначній Ріґ Веді книзі Яджурведі говориться:

“О, вчена та терпима душе, після мандрів у водах та рослинах особистість потрапляє в утробу матері, та народжується знову і знову. О, душе, ти народжуєшся в тілі рослин, дерев, у всьому, що створене, та одушевлене, і у воді. О, душе, що виблискує подібно до сонця, після кремації перемішавшись з вогнем та землею, для нового народження, та знайшовши притулок у материнському лоні, ти народжуєшся знову і знову, ти безтурботно спочиваєш в материнському тілі, як дитина на руках у матері”.

Також можна дізнатись про перевтілення в упанішадах (тлумаченнях) Светасватара 5.11, та в Каушітакі 1.2. Там викладені думки старих орійських мудреців Індії, стосовно того, як відбувається перевтілення.

“Як тіло росте, користуючись з їжі і води, так індивідуальне “Я” , живлячись своїми прагненнями, бажаннями, чуттєвими зв’язками, зоровими враженнями і помилками, знаходить у відповідності зі своїми діями бажані форми”.

Тобто, тіла.

Як розповів Ґаутама Будда, він – один з нас, що зумів піднятись над речовинним Явним світом і розпізнати його ілюзію (Майю), він сам перевтілювався на час запису оповідань “Джатака” безліч разів. В цих оповіданнях, часто у формі алегорії, описані інкарнації Будди в різні тіла. Головна порада всіх вчень – це припинення ототожнення свого ‘Я’ зі швидко старіючим біологічним тілом. Потрібно аналітично вивчити смерть, закладену як програму в нашому ДНК. Типова ілюзія полягає у вірі, в те, що смерті можна уникнути у матеріалістичному розумінні – за допомогою якогось еліксиру безсмертя, наприклад.

Ні, тіло вмируще, і це добре. Воно має у свій час померти тому, що старіє фізично і морально стає неконкурентним. Людина має зустріти смерть без страху, повністю усвідомивши її як необхідний процес оновлення душі і тіла.

Для усвідомлення смерті буддійський монах Буддхаґхана систематизував медитації для розуміння цього природного процесу змін. Потрібно знати що:

1 Смерть – це кат, який підіймає сокиру над головою кожної живої істоти.

2 Смерть – це крах усього добробуту, всі досягнення подібні піску, що сиплеться крізь пальці часу, неміцні, ефемерні.

3 Як смерть торкнеться особисто мене? Що нагадуватимуть мої відчуття?

4 Зовнішні чинники атакують тіло: мікроби, паразити, хвороби, змії, тварини, люди, друзі, кохані – всі вони потенційно можуть стати причиною моєї смерті.

5 Існує тонкий баланс, який підтримує життя, включаючи дихання, механіку тіла, харчування; і в кожну мить може десь відбутися збій.

6 Смерть чекає відповідного моменту, і противник – страх – завжди може атакувати мене.

7 Людське життя коротке: у найкращому випадку мені залишилось не більше кількох років.

8 Я вмираю кожну мить… З кожною швидкоплинною секундою моє життя в’яне і його не можна повернути.

Ну, ось така допомога для розуміння життя. Такий процес, і шкодувати не слід. Хіба що за тим, як можливо, безцільно було прожито роки, котрі минули.

Один з буддійських текстів говорить наступне:

“Своїм божественним оком, абсолютно ясним та сильнішим за людський зір, Бодхісатва бачив, як живі істоти вмирали, та народжувались знову – у вищих та нижчих варнах (кастах, авт.), зі щасливими та сумними долями, знаходячи високе та низьке походження”.

Він розрізняв, як живі істоти перероджуються згідно їхньої карми: “на жаль, є розумні істоти, які скоюють невмілі вчинки тілом, не володіють мовою і розумом, і дотримуються помилкових поглядів. Під дією поганої карми після смерті, коли їх тіла стають непридатними, вони народжуються знову – у бідності, з нещасливою долею та немічним тілом, в пеклі. Але є живі істоти, які роблять вмілі вчинки тілом, володіють мовою і розумом, і дотримуються правильних поглядів. Під дією хорошої карми,після того, як їх тіла прийдуть у непридатність, вони народжуються знову – зі щасливою долею, в небесних світах”.

 

Бхагават Гіта

Ось, як про життя і смерть, каже найвідоміша з упанішад Бгаґават Гіта, у розділі Самадхья Йога, що значить “самоопанування душі”. Передісторія наступного уривку така: на полі бою зійшлися два угруповання кшатріїв (військових, до речі, в нас ще й досі зберігся корінь ‘кш’ у словах кіш, кошовий), які мали вступити в смертний бій за те, яка саме з цих груп отримає владу в країні. Вийшла суперечка – який із родичів має стати царем. Обидві сторони були не лише оріями, правлячим народом Індії, а окрім того ще й родиною, близькими і дальшими родичами. Один прославлений вояк, на ім’я Арджуна, мав почати бій, і вийшовши між двома військами засумнівався у правильності того, що мало статися. Перевтілення Бога у боголюдині Крішна (руйнівник, темний), пояснює Арджуні ілюзію Явного речовинного світу, оповідає про безсмертність душі – Атману (Атман, керівник розуму, схоже на наше слово “отаман”, чи не так?). Атман у індусів є одночасно і Богом, тобто людська душа є якоюсь часткою, іскринкою із загального полум’я Світла Творця.

Ось ці рядки:

2.2 О, Арджуно, звідки в тебе в таку рішучу мить виникла слабкість, яка є ознакою недостойних і яка веде не до небес, а у безчестя?

2.3 Не ставай малодухом, о Партха,(один із епітетів Арджуни, авт.), тобі не личить. Вирви із серця цю принизливу слабкість і повстань, переможець ворогів.

Господь сказав далі:

2.11 Кажучи премудрі слова, ти горюєш за тим, що не варте горя. Мудрець не сумує ні за живими, ні за мертвими

2.12 Ніколи не було так, щоб не існував Я, або ти, або всі ці царі і в майбутньому ми ніколи не припинемо існування.

2.13 Як в цьому тілі душа переходить з дитинства у юність, з юності в старість, так вона переходить і в інше тіло. Мудрець тут не заблукає.

2.14 Від чуттєвого сприйняття, сине Кунті, виникають відчуття жару й холоду, щастя і нещастя. Вони приходять і відходять, бо непостійні. Терпи їх, нащадок Бгарати.

2.15 О, найкращий з людей, та людина, що байдужа цього, хто незворушний у щасті і горі, терплячий – є гідний безсмертя.(тобто, об’єднання з Творцем, Дателем Буття, якого ми, українці, називаємо Дажбогом, авт.)

2.16 У неіснуючого нема буття, у існуючого нема небуття. Таке знання відкрите для тих, хто бачить істину.

2.17 Знай, неруйнівне те, що пронизує. Ніхто не здатен зруйнувати вічне. (Ідеться про душу, яка пронизує тіло і взагалі про Бога, а душа ж людська і є частка Самого Бога, авт)

2.18 Говориться: всі ці тіла минущі, а втілена душа вічна, незруйнівна і незмірна; і тому бийся, о нащадок Бгарати.

2.19 Хто вважає, що вона вбиває, і що її можна вбити – обидва затьмарені. Вона не може вбивати і бути вбита.

2.20 Душа не народжується і ніколи не вмирає. Вона не виникла, не виникає і не виникне. Вона не народжена, вічна, постійна, найдревніша. Вона не гине, коли вбивають тіло.

2.21 Як, о Партхо, може людина,яка знає, що душа незруйнівна, вічна, ненароджена і незмінна, вбити чи змусити когось вбити?

(Вважається, що припинення існування чужого тіла у обставинах битви, не є якимось гріхом, всі рівні і вирішують свою долю згідно призначення, авт.)

2.22 Як людина одягає нове вбрання, скидаючи зношене, так втілена душа приймає нове тіло, залишивши старе.

2.23 Зброя не розсікає її, вогонь не спалює, вода не зволожує, вітер не висушує.

2.24 Вона нерозсікана, неспалювана, вона – постійна, скрізь суща, незмінна, непорушна і вічна.

2.25 Говориться, що вона непроявлена, незрозуміла і вічна. Тому, знаючи її такою, ти не маєш горювати.

2.26 Однак, якщо ти вважаєш її такою, що народжується і назавжди вмирає, то все одно немає причин для суму, о, могутньорукий.

2.27 Для народженого смерті не уникнути, не уникнути народження померлому. Тому не слід сумувати про те, чого не уникнути.

2.28 Істоти не проявлені на початку, о Бгарата, проявлені всередині і не проявлені в кінці. Так над чим горювати?

2.29 Одні дивляться на душу, як на диво, інші говорять про неї, як про диво, інші слухають про неї, як про диво, а деякі, навіть почувши про неї, не розуміють її.

2.30 О, нащадок Бгарати, втілений в тіло, вічний не може бути вбитий, тому не варто сумувати за будь-якими істотами.

2.31 Враховуючи свій особливий обов’язок, ти не повинен коливатися, нема нічого кращого для кшатрія, як праведний бій.

2.32 О, Партха, щасливі ті кшатрії, котрим доля дає таку битву, що відчиняє браму раю. Звісно, в кожного своє призначення, у військових – перемагати, вбиваючи супротивника, авт.)

2.33 Але, якщо ти не битимешся в цій праведній битві, то накличеш на себе гріх, відкинувши свій обов’язок і гідність.

2.34 Люди постійно говоритимуть про твоє безчестя, а для шанованої людини безчестя гірше смерті.

2.35 Великі воїни думатимуть, що ти не став до бою через страх. І вони, ті, що шанували тебе перед цим, зневажатимуть тебе.

2.36 Вороги, зневаживши твою силу, скажуть багато образливого про тебе. Що може бути болючишого за це?

2.37 Чи тебе уб’ють, і ти потрапиш на небеса, чи перемігши, ти насолодишся земним царством. Тому повстань, сине Кунті, і зважуйся битись.

2.38 Бийся, ставлячись однаково до щастя і горя, до втрати і надбання, до перемоги і поразки. Так ти уникнеш гріха.

2.39 Я повідомив тобі вчення про душу, тепер почуй про йогу (впорядкування, авт.), божої свідомості. Пізнавши цю йогу, ти звільнишся від карми.

Далі ми не розглядатимемо, що Бог у тілі Крішни сказав вояку Арджуні про карму. Чому? Тому, що та людина, яка не сприймає аксіому вічності перевтілень, не потребує й знань про карму – яка є тягарем негарних вчинків і погіршує умови наступного перевтілення. На жаль, сповідники християнства відрізають собі шлях до духовного вдосконалення душі, вважаючи, що можуть стати безгрішними праведниками на протязі одного життя. Так не буває. Тому це життя є для них вже останнім. Після смерті цього тіла, християнин, якщо він дотримується догм свого віровчення, більш не народиться, і з Творцем – не об’єднається. Що ж з ним станеться? Про це пізніше, поки що читач хай зверне свою увагу на ще декілька джерел, в яких ідеться про перевтілення.

 

Велес книга

Є у нашій історії один суперечний факт. Усім відомо, що після насильницького хрещення Руси-України, князем Володимиром, були знищені всі, чи майже всі, писемні пам’ятки нашого народу. На той час церковниками були тільки греки, і нищення нашої культури цими нашими одвічними супротивниками було справою їх особистого виживання, а також необхідністю збереження здобутого успіху взагалі. Цим вони вибивали у народних волхвів ґрунт з під ніг у їхній пропаганді за Рідну Віру. Нам кажуть, що їх і не існувало, тих пам’яток, але це обурлива брехня. Арабський письменник мандрівник Аль-Масуді, засвідчив, що були і святині-храми, і книги були, раритетні артефакти, що зберігалися, як свідчення подвигів наших прадідів. Все це зберігалося у святинях і було варварськи знищено християнами греками й варягами. Як би там не було, але на початку 20-го століття, була віднайдена збірка дощечок із нашими  старовинними письменами, названа Велесовою книгою. Про неї сказано вже багато, історія її відома. Дехто заперечує її автентичність, але я хочу стати на бік тих, хто доводить справжність цієї книги. В самій книзі розповідається про багато тисяч років переходів, що саме по собі тяжко вкладається у нашу свідомість, оскільки історики весь час нам розповідають про якісь пару тисяч років існування слов’янської мовної спільноти. Велесова книга повідомляє про безкінечні переходи, кочування і криваві війни, спочатку з невідомими нам супротивниками, а далі вже із пращурами сучасних нам европейських народів. Якщо взяти все до купи, то вимальовується якась дивна схожість наших поневірянь світами, описаних у Велесовій книзі, із поступовою еволюцією гімнів Ріґ Веди, проясненою брагманом Тілаком, яка свідчить про такі ж довготривалі переходи оріїв.

Брагмани, створюючи гімни богам, вкладали в тексти алегорії, які описували природні умови середовища, де перебували, на той час орійські племена. Поступово алегорії змінювались, в залежності від просування на південь. Це тривало тисячі років. У Велесових дощечках хоч і не йдеться про щось подібне, але вказується на дуже великі проміжки часу, років по п’ятсот, тисячу, тощо. Можна припустити, що коли домінуючі племена оріїв рушили на південь, то залежні лишились позаду них і пішли пізніше. Чому я так думаю? Бо такі племена, які позбулися домінанта, лишилися б на місці тільки для того, щоб відчути подих волі. Або сваволі. І пішли б тільки тоді, коли б стало зовсім сутужно. Домінуючі племена оріїв були чітко організовані і складалися з чотирьох варн (каст): брагмани-священики, кшатрії-вояки, вайшьї-торговці, землероби, ремісники, і шудра-служники. Змішування варн, як тоді, так і зараз у Індії не віталося, хоча народ, певне, не дуже дослухався до брагманів. З часом виникали цілі племена з людей змішаних варн. Чому брагмани забороняли мішати варни? Дуже смішно, але через намагання зберегти генетичний розділ, так би мовити, щоб зберегти породу. Вони щиро вірили, що генетичний набір напряму впливає на якості людини.  Наприклад, у кшатріїв не виникало захланності до багатств, і вони прагнули лише до подвигів, хоча комфортне життя повинно було бути. Не може ж той, хто ризикує власним життям і здоров’ям заради інших, жити як злидень. Це була керівна й справедлива варна. Кшатрії дослухалися до брагманів, як до носіїв знань. Якщо ж торговець якимось чином ставав царем, чи іншим кшатрієм, то був ним недовго, бо його природні здібності до збагачення переважали вимоги до справедливого керівника і його просто страчували. Цим керували брагмани, виконували кшатрії. Та незважаючи на правила, виписані у “Законах Ману” (першорозуму людини), виникали генні суміші, що давали агресивних, свавільних людей, або полохливих, і так далі. Наприклад, від злягання брагмана йй жінки з варни вайшьї, народжувався млечх, який характеризувався злодійкуватістю, а від кшатрія і шудри – кшаттар, що був агресивним і невитриманим. Звісно, це не вирок людській породі, та слабші завжди гинуть перші, а природа серед полохливих завжди створить сміливий ген. Панівні племена, дотримуючись родової чистоти, тримались окремо від племен змішаного генного походження, хоча це були такі ж орії. Швидше всього, вони і пішли перші, оскільки керували самі собою. Вони змогли пронести весь культурний багаж за допомогою брагманів. Серед непанівних племен брагманів не було і нема.На мою думку, сучасні европейські народи походять від тих племен, що затримались і пішли пізніше. У них не було спадкових брагманів, а ті, що може і були, просто загинули під час переходів. Про це дотично говорить соціальний устрій слов’янських племен, де князя обирали. Вибори відбуваються серед рівних, а серед різних за походженням правитель визначається спадкоємністю. А який міг бути князь, якщо до обрання князем він був, наприклад, купцем? Оскільки кастовості в таких племенах не було, то і знання передати було нікому. Тож з’являлися люди, які бралися за цю справу, і які мусили щось створювати на місці порожнини втрачених знань. Тому, міфологія европейських народів так різниться поміж собою, як і з міфологією оріїв Індіі та Ірану, в яких між собою багато що збігається.  Хоча певні сліди з іменами готських та слов’янських богів є у міфології Індії. Так ось Велесова книга про все це оповідає, але, на жаль, доволі непослідовно і не так ясно, як Авеста. Деяка кастовість все ж зберігалася у звичаях тих людей, але вже не так чітко оформлена, як у індусів, де це все описано у книзі “Закони Ману”. Хіба, що у вигляді фахового розділу між племенами. Греки, коли описували скіфів, зазначали, що у них є племена войовників, хліборобів та інші. Ну, якщо подивитись на цю історію тверезо, слід мабуть визнати, що серед тих всіх скіфів знаходяться і пращури всіх европейських народів, хоча науковці на це скажуть”тю…”

Тому, зважаючи на мою інтуїтивну прихильність до визнання автентичності Велесових дощечок, як спадщини наших предків, що дивом уціліла від попівської завзятості, я наведу текст однієї з них на користь реінкарнації.

Ось вона: дощечка 8(2)... “І тако, проголошуємо славу богам, які суть отці наші, і ми, сини їхні і повинні бути в чистоті тілесній, як і душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті тілес наших. А загиблому на полі бою Перуниця дає воду живу пити,

(амріта-несмерть, з інд. міфології, авт.), і тоді попивши її, йде до неба на коні білому. І там Перун їх зустрічає і веде до благ своїх, до палат своїх, і там перебудуть в час оний і дістануть тіло нове і також життя отримають в радощах, прісно і до віку віків за нас молитву творячи”. Оскільки в духовному світі речовинне тіло не потрібне, то йдеться про перевтілення, як і в інших релігійних джерелах.

Чому така одностайність в багатьох віровченнях стосовно реінкарнації? А чому є закони Всесвіту, які ми називаємо законами фізики, математики і т.д.? Чому за законами фізики енергія нікуди не дівається, а переходить із одного стану в інший? Зі світла в електрон, з електрона в атом, який знаходится у молекулі речовини, звідти у плазму-вогонь, або розсипається радіо-розпадом і знову переходить у світло? Що тут скажеш, це вже і не релігія, яка береться на віру і яка часто асоціюється з казковістю, це вже наука, яка важить електрони не в грамах, а у вольтах. Чим далі розвивається наука, тим далі просувається людське розуміння власного безсмертя, безкінечності Бога і душі. Хоча, в цьому і є Мета Дателя Буття

 

Ще про перевтілення

Щоб не виглядати упередженим, і не спиратись на географічно близькі нам джерела, давайте подивимось, що говорять нам китайці. В одному з основних текстів Даосизму Чжуан-Цзи написано: “Народження не є початком, як і смерть кінцем. Існує безмежне Буття; існує продовження без початку. Буття поза простором. Безперервність без початку в часі”

Про реінкарнацію, як про закон Всесвіту, віддавна стверджували видатні, розуми людства, такі, як древні греки Сократ, Піфагор, Платон, Емпедокл, Плутарх, Плотін.

Цитата з праць Емпедокла:

“Бо як скоро всю силу розуму напружував до пізнання, то легко споглядав всі незліченні світу явища за десять, або за двадцять людських поколінь передбачивши”.

Про самого себе ж він писав:

”Колись я вже був хлопчиком і дівчинкою, кущем, птахом, німою рибою, що виринала з моря”.

Сократ сказав так:

”Якщо безсмертне незнищуване, душа не може загинути, коли до неї наблизиться смерть: із сказаного випливає, що вона не прийме смерті і не буде мертва”.

Гераклід Понтійський теж підтримував догму перевтілення душ, а Філон Олександрійський, коментуючи Біблію, Буття 15.15, казав, що це місце ясно вказує на незруйновність душі, що покидає своє житло в смертному тілі, і повертається в своє рідне житло, яке вона спочатку покинула, щоб з’явитися тут”

У середні віки, незважаючи на інквізицію, вчені так само мали власну думку, стосовно будови світу.

Такі люди, як Віклеф, Цвінглі, Кардано, Телезіо, всім відомий великий Джордано Бруно, Франц Меркурій, Ван-Гельмонт, Лейбніц, Шарль Боне, Лессінг, Гердер, П’єр Леру, Фур’є та багато інших, всі вони були свідомі того, що людина має безперервно перевтілюватись у безкінечних тілах, щоб оновитись.

Не всі однаково розуміють сам механізм перевтілення, і деякі відомі люди висловлювались про нього інакше, але все одно підтримуючи неуникність переселення душі, це: К Дю-Прель, Карпентер, Мак-Паггарт, Зіммель, Меттерлінк. Джордано Бруно, до речі, саме і спалили, за вчення про реінкарнацію. На останньому допиті, перед винесенням вироку, Бруно заявив, що душа – “це не тіло”, і що “вона може перебувати як в одному, так і в іншому тілі, і переходити із одного тіла в інше.”

Вольтер писав, що доктрина реінкарнації “не абсурдна і не марна”, і що “народитися двічі не дивніше, ніж народитися один раз”.

А Бенджамін Франклін так сказав: “Виявивши, що я існую в цьому світі, я вірю, що в тій чи іншій формі я існуватиму завжди”.

Наполеон розповідав своїм генералам, що в минулому житті він належав до родини Шарлемань. А Йоган Вольфганг фон Ґете так говорив: “ Я впевнений, що так само, як зараз, я вже бував на цьому світі тисячу разів, і сподіваюсь повернутись ще тисячу разів”.

Такої ж думки були: генерал Джордж Паттон, Генрі Форд, Едгар Кейсі, Лев Толстой. В наш час цим питанням займаються науковці. У 20-му столітті це були такі психотерапевти, як Майкл Ньютон з Каліфорнії, Пітер Рамстер з Австралії, американці Раймонж Моуді, Пауль Хансен. Університет Вірджинії навіть видав цілі томи про результати їхніх досліджень, які підтверджують реінкарнацію.

Ну, і зрештою, треба поглянути, що кажуть про перевтілення українці? Вважаєте, відповідь тут проста, і всі кажуть, що ми “плин і порох під ногами швидко минущий”? Для початку нам би потрібно визначитись із тим, кого вважати справді українцем, а кого і не зовсім. Можливо, хтось мені закине якусь певну дискримінацію. Передусім, слід дізнатись, як інші народи справляються з подібною ідентифікацією. Ніде ясніше про це не сказано, як у найавторитетнішій, для пересічного українця, книзі – у Біблії. Там говориться, і навіть, наполягається на тому, що коли єврей сповідує якесь інше віровчення, окрім іудейського – значить він не єврей, або єврей лише генетично, по духу ж  – чужинець. У цьому, я на сто  відсотків погоджуся з цією книгою. Мабуть, треба і українців так само сприймати за цими ж ознаками: якщо українець сповідник Рідної Віри, значить він українець не лише генетично, а й по духу. А якщо українець сповідує віру чужих пращурів, значить він українець лише генетично, трохи навіть патріот, але при цьому озираючись на церкву – що піп скаже. Є українці-католики – римсько іудейського духу, греко православні українці – греко ортодокси іудейського духу, нарешті, де вже ясніше, сепаратисти на сході. Один хилиться до Риму, інший до Москви. А якщо мусульманин – той до Мекки. Є такі, що і до Києва, але все одно Саваоф чи Єгова у них стоять вище України. А генетично ж всі начебто українці, та взірець у них не вдома, а десь у сусідів. Вони наслідують чужинців і самі стають чужинцями-яничарами, генами – українці, а духом – чужинці. Образливо? Дуже. Здається, що немає більших патріотів, як на заході нашої держави. Але що б вони обрали, якби вибір був такий:  або держава Україна, або віра в Ісуса? Результат був би дуже неоднозначний. В кого ж вони вірять, наші українці, східні, західні, південні і північні? Вони вірять у патріота своєї Батьківщини, в єврея Ісуса Назареянина, сина Йосипового, котрого оголосили Богом шляхом голосування і мордобою опонентів, зовсім, як у нашій верховній раді. Українці вірять у чужих патріотів, бо ці патріоти, в своїй національній величній книзі написали, що вони богообраний народ. Є приказка, “як сам себе не похвалиш – ніхто не похвалить”. І це їхнє святе право себе хвалити, хто ж нам боронить бути такими ж патріотами у всьому? Ніхто, окрім наших зазомбованих мізків. Напевне, в читача зараз мороз по шкірі, від моїх “жахливих” слів. Але, поміркувавши, треба визнати, що в чомусь, євреї таки праві: вони богообраний народ для єврейського еґреґора Єгови, і для просвітленої душі Ісуса, який прийшов пророком до народу ізраїльського, як сам про це і заявив. Вчитель Лев Силенко сказав:”Бог один, та розумінь його багато”. І кожен народ, доки він є духовно самостійним, називає своє власне богорозуміння Богом. І він правий, оскільки Творець багатогранний. Але ті, що розуміють Бога чужою духовністю, є не зовсім самостійні, принаймні духовно вони Раби чужої духовності.

І.Х. прийшов до євреїв і розповідав їм про модерне розуміння еґреґора Єгови з міксом орійського розуміння Буття, тобто Бога. Йому не вдалося прищепити це розуміння євреям.

Що таке еґреґор? Всі молитви, думки народу, його емоції, що збираються в астральному полі біля цього народу і є еґреґором, який взаємодіє з людьми. Еґреґор у кожного народу свій. Якщо у ньому є лише своє богорозуміння, то такий еґреґор діє на користь саме цього народу. Якщо еґреґор по суті чужий – то він діє на благо народу, який поділився ним із народом- позичальником чужих істин. Не дбатиме добре батько про чужих дітей, в першу чергу, нагодованими будуть свої діти.

Коли людина змінює віру, то вона відштовхує свій попередній еґреґор, який досі піклувався нею, рве із ним зв’язок і налаштовує себе на зв’язок із іншим еґреґором. При цьому, людина докорінно змінюється, вона попадає під вплив нової духовної сили і міняється. Не кажучи вже про весь народ. Людина перестає духовно бути греком, чи римлянином, чи скіфом (українцем), якщо зв’язується із християнським еґреґором, який є відгалудженням еґреґора іудейського. Ось, що пише стосовно цього апостол Павло до Галатян:

“Всі ви у Христа охрещені, у Христа обліклись. Нема вже Іудея, ні язичника; нема раба ні вільного; нема ні мужеської статі, ні жіночої: бо всі ви в одно у Христі Ісусі.

Павло до Галат 3.27-29

Після смерті всі відправляться на лоно Авраамове! Та і як інакше, коли у Біблії сказано:

”бо не ангелів приймає Він, але приймає насіння авраамове.”

Павло до євреїв 2.16

А стосовно того, в якій ролі буде на лоні Авраама той одурений гой, це  читач має усвідомити сам, вже знаючи, що юдейський рай лише для юдеїв.

 

Мага Віра

Але ж є українці з українським богорозумінням, рідновіри? Є. Рідновіри, це люди, які Буття розуміють по-рідному. Це і монотеїсти (однобожники), і політеїсти (багатобожники). Рідновіри, працю свого менталітету спрямовують в український еґреґор.

Особисто я є прихильником монотеїзму, віри в Єдиного Дателя Буття, Дажбога. Тому пропоную дізнатись, що про перевтілення говорить український Пророк Лев Силенко. У головній книзі Рідної Української Національної Віри, він послідовно, обережно, щоб не травмувати зомбовані чужовір’ям мізки українців, вставляє натяки, а подекуди і пряму мову про реінкарнацію. Напевне, наш мудрий Вчитель інакше і не міг, через дуже велику заангажованість свідомості українців. Знаючи, що все нове тяжко приживається, Вчитель просуває необхідні революційні знання про Всесвіт, разом із історичними фактами про утиски знедолених українців-оріїв, подає широку інформацію буквально з усього світу, щоб читач мав можливість розширити коло своїх знань і самостійно зробити висновки. Самостійність є запорукою духовного зростання. Самостійність вибору досягається через наявность інформації з кількох джерел і бажання самовдосконалення.

Геніальний Розум, просвітлена душа, що вже вкотре прийшла до нас із Царства Духа Предків Рідних, Вчитель м’яко вказував нам шлях до реаліїв Всесвіту, так, як годують маленькою ложечкою тих, хто пережив тривалі голод і спрагу. Велика кількість поживи і води, в цьому випадку, може викликати різке відторгнення, або і смерть пацієнта.

Що ж саме наш Пророк каже про перевтілення? Ось текст, в якому Вчитель говорить про себе:

“Так є: коли притулю вухо до грудей Твоїх, чую гомін віків – чую легенду Первосинів і Перводочок України-Руси. І в легенді цій я бачу своє перенародження. Я з Орем стрічаю сонце на березі Дніпра, веду задушевні розмови з волхвами у Київському Священому Гаю, де коло Врат Слави, вдень і вночі,  горить вічний вогонь Духа Предків. З вершниками лечу я росяними духмяними степами, щось стримати хід вторжників-ромеїв. У ратньому б мені під ноги падає сонце – з моїх грудей пливе кров у груди Твої, мати-Земле моя. І я в Тобі стаю Тобою. І Ти, мати-Земле моя, з сонця і крови свого ‘Я’ знову родиш мене. І я, перевтілившись, живу у світлих очах потомків моїх, я – вони, вони – я. Інтуїцією мого ‘я’, я чую(чую не розумом і не чуттями), чую навиками, які мені як скарб надмудрості мої предки передали – благословення Дажбоже чую. І благословенням осяяний, дарую внукам легенду віків.”

МВ день 18.2, видання 2007 Львів.

У властивій йому, напів метафоричній формі, Вчитель ділиться з нами своїм баченням реінкарнації, не відділяючи жорстко процес оселення душі в зародок, від генетичного передання людського ‘я’ в нове тіло. І тут криється чарівна мудрість його осяяння: Дажбожий задум настільки досконалий, що поєднує всі складові Явного Буття, бо ж людське тіло не шухляда,в яку можна щось покласти і вийняти. Набравшись сміливості, і продовжуючи вчителеву метафоричність, я б порівняв наше тіло з губкою із трильйонами клітин-стільників, в яких божественно мешкає наша душа, у кожному стільнику-клітині, пронизавши тіло людське трильйони разів. Саме так досягається втілення. І як це стосується нашого тіла, так це стосується і інших біологічних форм – тварин, риб, комах, мікробів, рослин і дерев. Все живе і має душу, хай не людського формату, а відповідного цій формі.

У іншій цитаті Пророк говорить про перевтілення кожного з нас: “Чи свідомість всюдисуща? – З несвідомого Буття постає свідоме Буття – значить у несвідомому Бутті зазернене свідоме Буття, і в свідомому – несвідоме. Свідомість всюдисуща: її рівень не всюди однаковий. Найвеличніше проявлена Свідомість Світу в Свідомості людині. Людина вміє осмислювати свідомість, вникати в таїни її дій розумових і чуттєвих. Ми, внуки Дажбожі, перед народженням були в Дажбогові. Дажбог – Світло, Вічність, Безмежність. І тому, в того внука Дажбожого, в якого починають гаснути останні запаси життєвої сили, появляється загадкове хотіння повернутись туди, звідки він прийшов, щоб знову, з оновленими силами, загостити до Раю земного, ім’я якому Україна-Русь.

МВ день 51.73  2007 р.вид., Львів

Чому ж повертається людина знову на землю, у світ явний, речовинний?

Вчитель говорить про це, відповідаючи на інше питання – “Чи Дажбог створив світ?”:

“Світ був, є і вічно буде, але творіння його незакінчене. Світ вічне самотворіння, і в цьому затаєна його вічна молодість. І людина ще не створена. Двадцять тисяч літ тому була людина і сьогодні є людина. І через двадцять тисяч літ буде людина. Людина має в собі зазернення вічного самовдосконалення. І в цьому її краса, її сила, її минуле, сучасне й майбутнє.”

Що означають ці слова? Вони означають наступне: Дажбог Світло, Яке самонародилось. Світло – Душа Всесвіту, вічна і безмежна. Людина несе в собі Світло Дажбоже, як Його Творіння, яке саморозвивається у формі людини, весь час самовдосконалюючись і не може вмерти (закінчитись), аж поки Світ не буде завершений, бо Світло Дажбоже – вічне й безмежне, Світло Дажбоже і є Сам Дажбог. І ми у Світлі, і Світло в нас, і немає віри вищої за Світло. Слава Дажбогу!

Як і у всі часи людської історії, більшість людства не розуміє своїх пророків. З цим зустрілись і Ісус, якого не розуміли не лише фарисеї,  а й навіть, його власні учні, і Магомед, і Спітама Заратустра, і Гаутама Будда і всі інші. І Лев Силенко зіткнувся з цим же ж. Люди, які шукали істину ішли до нього, та були, водночас, зомбовані чужовір’ям так, що свідомо прийнявши РУНВіру, підсвідомо і досі опираються сутності його вчення. Їх можна було б назвати фарисеями, якби вони мали РУНВіру раніше, як Лев Силенко. Та суть лишається така ж: за буквою не бачать сенсу. І навіть тоді, коли цим людям видно сенс, коли на нього вказано буквально, в цитатах, то й тоді вони не сприймуть того сенсу, бо це не зручно. Чому? Тому, що тоді доведеться визнати, що вони десятки років “слухали, та не чули”, читали, та не розуміли.

Люди сприймають вчення так, як дозволяє їм межа, яку влаштовує їхня свідомість, на той крок, на який їхню свідомість відпустив заряд зомбування, що накопичувався в них все життя до зустрічі з РУНВірою. Це зомбування почалося ще змалечку, і психіка людини налаштована так, що коли розум приймає, то підсвідомість озирається, чи немає якогось підступу, і часто перемагає розум. Слідом за нею вже і розум відкидає очевидне. Це відбувається через механізм самозбереження особистості людини, і в цьому є прояв боротьби вічної душі із ілюзіями речовинного Явого світу, з Майєю. Про цих людей Вчитель сказав так:

”Усе нове, навіть тоді, коли воно має найблагородніші основи, сприймаються звичайними людьми з недовір’ям. Або з ненавистю чи заздрістю. Мовляв, така проста і зрозуміла справа, чому не міг її хтось інший почати, більш поважніший?”

МВ день 14.125 2007 р.в.Львів

Тут ідеться і про перевтілення також, яке вже давно забуте, і про інші питання, та суть лишається та сама – вчення пророків лишаються незрозумілими.

 

Каббала

Це слово означає “таємний переказ”. Саме вчення з’явилось ще до народження І.Х., а відомо про нього стало лише у 12-му столітті.

Усвідомлюючи важливість звільнення душі в тілесній оболонці від ілюзій Явного світу, рабини Ізраїлю, просвітлені мудреці почали розробляти своє просунуте розуміння Бога з невід’ємним постулатом реінкарнації душі, як з аксіомою законів Буття. Напевне, це зроблене для того, щоб вищий прошарок єврейської спільноти не витрачав даремно часу на звільнення від тих же ілюзій. Хоча Тору вони мусять знати назубок. Вони створили модернове віровчення Каббала, яке послідовно, до дрібниць, роз’яснює нюанси перевтілення і духовного зростання душі.

Здавалося б, чого ж краще,вже все створено не нами, та ще й богообраним народом, бери і користуйся! Та не все так просто, як здається. Справа в тому, що хоча у більшості віровчень, де перевтілення є аксіомою, географічна локація наступного новонародження вважається неважливою, та все ж, цей фактор дуже важливий. Насправді, душі тримаються одна за одну і географічно, перебуваючи в духовному зрідненні, яке поширюється на весь народ.

Мова тіла, носія душі грає надзвичайно важливу роль. Як і розуміння Всесвіту. Чому Творця люди називають різними іменами, чому вони мають різні мови і віри? Так є через різноманітність світу Дажбожого. Тому, якщо генетично ти українець, то і душа твоя, триматиметься в наших географічних межах, або там, де таких душ багато – біля діаспор, які все ж поступово зникають. Хоч і каже Павло до Галат, що всі християни є сім’ям Авраамовим, та все ж воно і не так. Тіло з’являється в ілюзії речовинного світу. Розум цього тіла зомбується християнським середовищем з догмами чужого розуміння Бога.. Тіло вмирає і розкладається. Але ж душа – ні. До цього фатального народження вона вже народжувалась мільйони разів, у колі своїх однодумців, доки не опинилась саме тут і зараз. І поверталася після смерті тіла в той самий астральний вимір, що і завжди. І тут починається проблема.

Та спочатку подивимось,що каже про перевтілення єврейська Каббала. Ось коментар Каббали, одного з видатних каббалістів Йєгуди Ашлага (Бааль Сулама) стосовно душі. Теорія віри проголошує, що немає нічого, окрім душі чи духа. На думку прихильників цієї теорії (однієї з трьох у каббалізмі, інші дві також підтримують поняття реінкарнації) існують духовні сутності, відокремлені одна від одної в залежності від їх якості, які називаються душі людей. Душа володіє самостійно існуючою реальністю, перед тим, як спускається у матеріальний (речовинний) світ і втілюється в тіло людини. Смерть фізичного тіла не впливає на душу, тому що вона духовна і є простою сутністю. На думку прихильників цієї теорії, смерть – це не більше, як поділ між основами, з яких складається сутність. І тому душа відноситься до матеріального тіла, яке є конструкцією із деяких основ, які щоразу діляться смертю тіла. Душа,як духовне утворення, являє собою просту сутність, в якій нема складових, і тому вона не може розділитись так, щоб це вплинуло на її будову. Відповідно з цим, душа безсмертна і існує вічно, а тіло є чимось, на зразок одягу душі – духовної сутності. Душа вбирається в тіло і через нього проявляє свої сили, якості та різні навички. Таким чином, душа дає життя тілу, приводить його до руху і запобігає від будь-яких його пошкоджень. Саме по собі тіло не має життя, у ньому немає нічого, окрім мертвої матерії (речовини), у вигляді якої, воно і постає, коли душа полишає його. А всі ознаки життя, котрі спостерігаються в тілі людини, є лише проявом сили душі.

Ну, ось, як бачимо, в усіх релігіях світу червоною ниткою проходить віровчення про перевтілення і вічність душі. Навіть у ескімосів Канади вважається, що у немовля входить душа діда чи прадіда. Ідеться про те, що за тисячоліття історії людства, цей закон життя все більше обростає чисельними доказами, які збираються для невіруючих, що перебувають під впливом тих чи інших ілюзій у Явному, матеріальному світі. Догма перевтілення безперестанку повідомляється Творцем через пророків, з яких ми знаємо лише одиниці. Для чого це потрібно Йому? Це потрібно Богу, щоб допомогти людським душам рости, а не опускатися до духів тварин та інших форм. Тому, весь час до нас приходять Вчителі, які повідомляють простим (не здатним самостійно і швидко звільнитись від помилок) людям способи духовного росту. Людство неоднорідне і не завжди перебувало у сучасному стані. Кожен народ є колективною сутністю, яка збільшується чи зменшується в залежності від кількості душ, які тримаються одного богорозуміння. Одне спільне богорозуміння дає спільну програму для родинних душ народу із вказаним напрямком у світі Навому, після розлучення із тілом.     Богорозуміння є різні, отже і такі  напрямки, відповідно, різні, як і колективні духовні сутності. Так влаштований світ, задля конкурентності різних колективних сутностей душ у змаганні швидшого духовного зростання. Але зараз так вже не є. Духовний вплив на різні народи з боку іудаїзму змістив шальки Рівноваги у свій бік. Величезна кількість людей змушено сповідує аврамічні віровчення (ті, що походять з іудаїзму). Змушено тому, що душа з дитинства опиняється у вже зазомбованому оточенні і не має ніякої можливості звідти вирватись. Я використовую термін “зомбованість” тому, що лише зомбі виконують безтямно те, що їм говорять, не задумуючись над тим, що і чого.

 

Що буде?

З кожною новонародженою людиною, яка піддається впливу християнства чи ісламу, зменшується кількість душ, що можуть у майбутньому перевтілюватись у всіх народах окрім євреїв, та тих, у кого віра не аврамічна. Хоча, як ми бачили, в цих релігіях теж існують згадки про реінкарнацію, але їхні  релігійні лідери всіляко уникають цієї теми. Що ж відбувається? Служителі культів аврамічних релігій масово підтримують догму, про одне народження та загальне воскресіння усіх на суд божий, не зважаючи на різні умови, в яких душа народилася, і з однаковим законом засудження грішників для всіх на суді божому. Без будь-якого шансу на виправлення чи спроби духовного зросту, із початком в кращих умовах народження. Хіба ж це справедливо, коли один народжується у сім’ї багачів, а інший з дитинства каліка і бідний? Ні, тому всі послані Дателем Буття пророки, повідомляють людям, що є перевтілення. Роблять вони це по різному, бо і самі, народившись, по різному звільняються від нашарувань ілюзій Майя, що відділяють духовний світ від речовинного. Але, як би вони про це не повідомляли, та всі вони свідчать про Справедливість і Милосердя Дателя Буття. Людській душі дане право Вибору, і їй властиво вирішувати, чи прислухатись до слів народного Вчителя і відкрити для себе істину, чи і далі слухати своїх пастирів від аврамічних релігій, котрі і самі не змогли побачити суть своїх пророків і вчать своїм помилкам інших.

Що ж із цього виходить? Виходить те, про що і говорилось: колективні духовні спільноти народів, серед яких панівними є релігії із догмою про одне народження і смерть поступово зменшуються, а у духовних спільнот із рідним богорозумінням – збільшується кількість душ. У семітській цивілізації збільшується найшвидше, тому що вона охоплює не лише природніх носіїв – арабів і євреїв, а й багато інших народів, що генетично не є семітами. Цивілізація – це духовно культурний комплекс цінностей, який охоплює всі народи і держави, що розділяють їх.

А це, як виходить? Все криється у механізмі здобуття душею життєвого досвіду. Все що робить людина живучи в тілі, кодується в своєрідну програму і виходить із світу Явого разом з душею і проникає в світ Навий, духовний чи езотеричний. І якщо віра людини полягає в здобутті духовних цінностей, то душа продовжить перевтілюватись і рости, та якщо людина має віру в одне народження і смерть, як проповідують попи, то ця догма вкодується і відійде в Навий світ разом з душею. Душа нічого з цим не вдіє, і більше ніколи не перевтілиться. А що ж? Вона піде на лоно Авраама. – Так ми ж цього і хочемо! – вигукне читач християнин. А чому ви цього хочете? Тому, що вам сказали, що праотець це Авраам? Так, звісно, він праотець, але не вашого народу, а лише Ізраїльського, і І.Х. прийшов не до вас, а лише до цього народу. Ви забули слова з Біблії, якщо ви її звісно, уважно читали, що ходити треба в свого бога, а не чужого. Яка ж найперша заповідь християн? Ця. І говорилась вона Ісусом до євреїв, і говорив він про те, що не руйнувати прийшов, але доповнити. Ісус говорив євреям про єврейське богорозуміння і про неєврейське, коли казав про “свого бога і чужого”.      А чому ж нас так дурять, можливо, все таки запитає читач?

Ми вже знаємо, що колективні духовні сутності тримаються купно у своїй масі, що вони мають свій спільний обсяг духовного досвіду, який, в силу різного богорозуміння, через історично генетичну визначеність тіла-носія для перевтілень, відрізняється від спільного духовного обсягу досвідів іншої колективної духовної спільноти інших народів. Таку спільноту я називаю Роєм. Отже Рій від Рою відрізняється своїм досвідом. Хоча душі і однотипні, і походять від одного Дателя Буття, бо Творець Єдиний, та маючи свої власні еґреґори, Рої різняться.

Що ж станеться з охристиянізованою душею генетично не семітського походження? Така душа після смерті попливе прямісінько у бік іудейського еґреґору, в чужий Рій. Незважаючи на те, що юдей Павло заявив, що нема ні грека, ні єврея во Христі, лише сім’я Авраамове, та неавраамівські душі мали досі інших праотців та інший багаж життєвих досвідів.

Після смерті, людина, що сповідує християнство, не зможе більше продовжити перевтілюватись. Якщо навіть припустити, що зможе, то це означатиме, що християнські догми про одне життя і смерть є помилкові, чи не так? А коли так, то чи бува не потрібно було б

уважніше придивитись і до решти догм?

Отож, звільнена охристиянізована душа наближається до єврейського духовного Рою. А там її зустрінуть Духовні Стражі, гіди. Це духовні сутності, ті людські душі, що виросли і стали вільними від необхідності перевтілення для духовного росту. Вони займаються справами лише свого Рою. Такі духовні стражі є у кожній колективній духовній спільноті. Їхня задача убезпечити генетично-духовне Єство свого народу, щоб продовжити шлях до головної мети, поставленої душам Творцем. Ці духовні стражі зупинять будь-яку чужу духовну еманацію і чужу людську душу, і проведуть свою у потрібне їй місце.

А чужу? Чужу душу відбуксують у місце, де вже є мільярди таких самих одурманених тілом душ, що мусили іти у Навому світі керуючись здобутою  тілом інформацією на протязі життя. Стражі відправлять її в один із величезних відстійників навічно. Основних відстійників два. Один для позитивних християн, які вважають євреїв богообраними і ставляться до них, як до вищих істот. Інший відстійник для негативних мусульман, які ставляться до євреїв вороже. Водночас, це дві аврамічні величезні духовні спільноти, які навчені бути рабами божими на основі іудейських істин, з іудейськими іменами-тегами. Як християни, так і мусульмани, вважають Біблію Великою Книгою. Як відомо, плюс на мінус дає нейтрал. Але енергія залишається у потенціалі. Цією енергією живиться колективна духовна спільнота, яка створила ці два протилежних духовних заряди, тобто іудеський духовний Рій. Що ж буде із душами, які попадають у такий відстійник? Вже нічого доброго не буде. Це вічна пастка, рабство і духовні муки, які неминуче відчуюють ці душі. Мільярди душ давно в них перебувають. Це і є те обіцяне пекло, про котре говорять душпастирі. Ось лише не кажуть вони, що воно чекає на всі не іудейські душі. Духовні стражі одразу визначать душу, яка хоч раз в житті у тілі висловилась проти християнства, ісламу і цього народу, хто хоча б зацікавився не іудейським богорозумінням. Такі душі шкідливі для іудейської духовної спільноти. Заради власного успіху, раціонально було б знищити таку душу.  Але душа  незнищенна іншою душею, це підвладне лише Творцю, і тому такі душі, після тривалих ментальних тортур,  відправляють в особливий відстійник для потенційно небезпечних в явному житті душ, щоб вони не змогли народитись і ясніше розпізнати ілюзії цих двох аврамічних релігій, щоб допомогти потім в цьому іншим. В Біблії записано: “око за око”, і це є справедливим законом Рівноваги. То вже Ісус заповідав прощати ворогів, він говорив це серед євреїв, і мав на увазі євреїв, як у ролі ворогів, так і у ролі ближніх, бо ж вони і є “ближні” відносно один одного, і закон помсти серед свого народу не завжди раціональний і вигідний для самого народу. Але ж, читачу, хіба ти особисто, ближній іудеям? Ні, і тебе не простять, як свого ближнього, ти для них чужак, небезпечний ворог, якого потрібно нейтралізувати. Тобі не простять твою, нехай хвилинну сміливість, коли ти наважився дізнатися про щось інше, окрім християнства чи ісламу. Цікавишся – значить щось не влаштовує, не змиряєшся з тим, що є. Не змиряєшся, значить готуєш свій власний бунт, який може захопити інших рабів. Отже ти –  небезпечний.

 

Що ж робити?

А як бути тому, хто “хоч нігтем” зачепився за відмінне від іудейства богорозуміння? Є лище один дієвий спосіб не втрапити в халепу: продовжувати цікавитись і вилазити з трясовини ілюзійних фільтрів. Треба сприйняти рідну віру і відсторонитись від чужої. Шукати духовну істину. Як це зробити? Читати духовні джерела минулих віків, і поступово тебе відпустить чужий еґреґор, на ім’я Єгова чи Саваот, тисячі “святих угодників, та духовна еманація Ісус.

Людина, яка готується піти назад, у Царство Духа Предків Рідних, має заздалегідь попередити тих, хто ховатиме тіло, навіть написати нотаріальний заповіт, що він бажає бути похованим за рідновірським обрядом, і найкраще здійснити кремацію, щоб душа швидко відійшла від тіла, Поховання в землю небезпечне зараз для рідновіра тим, що душа перебуває біля тіла, яке лежить у землі так довго, аж поки тіло не розкладеться і не відпустить складові душі, такі, як аура і т.д.

Що дає той чи інший обряд поховання? Обряд робить останній дороговказ для звільненої душі, яка летить над тілом від дому до цвинтаря. Цвинтарі належать релігійним громадам невипадково. Над цвинтарями постійно присутні духовні гіди-стражі, котрі контролюють процес. Тому цвинтарі різні. У нас, в Україні, цвинтарі всі християнські, а навіть, якщо якісь і є окремі, то все одно в оточенні християнського еґреґора, який є всього лише відгалудженням іудейського. Отже має бути хоча б рідновірський обряд, краще окремий цвинтар, свяорпа, а ще краще обряд і кремація.

Зникають мільйони душ, звідки вони беруться? Нові душі створює Творець. Але це душі, які народжуються, вперше, вдруге, третє, тобто молоді. І вони зовсім без досвіду, а виконати Мету Творця можуть лише ті душі, що здобули досвід духовного росту. Крім того, що таким душам надзвичайно важко обійти ілюзії фільтрів Явного життя, є ще й штучно створені фільтри, такі, як християнство та іслам. А в чому ж сенс усього? Справа в тому, що той духовний Рій, який здобуде перевагу над іншими роями, перейде на вищий рівень Буття, і наблизиться, за своїми можливостями до Бога. Такій спільноті буде доступна праця, яка сама собою гарантуватиме вічне і вільне використання енергетичних ресурсів життя у Наві, без Явних турбот, або за бажанням в Яві, з довільним втіленням у будь-які речовинні фізичні тіла. Не обов’язково людські.

Ми всі знаємо про тих, кого називають інопланетянами. Це істоти із вищих духовних рівнів, енергетичні духовні еманації душ із чужих духовних спільнот, які, у своєму розвитку досягли кінця речовинних перевтілень і вийшли на рівень вищих можливостей.

А що буде з іншими народами, з їх духовними спільнотами Роями? Невдах ніхто не любить, тому що в більшості випадків їхні невдачі стаються з ними лише через їх особисті лінощі і нерішучисть у прийнятті рішень. Природа вибирає найміцніші і найспритніші тіла, а духовний світ найвидатніші душі. Слабкі фізичні тіла ідуть на поживу нижчим фізичним формам, слабкі духовні тіла – вищим духовним формам. Якщо слабка душа зуміє залишитись поза увагою християнського чи мусульманського еґреґорів і продовжить перевтілення, то для духовного зростання їй будуть потрібні дуже численні реінкарнації. Християнізовані ж народи, і народи ісламу, поступово зникнуть. Єдиний вихід – Рідна Віра.

– Ну, як же так, це ж не чесно! – обуриться, можливо, вражений читач-чужовір, (християнин, мусульманин)

Я сподіваюсь, що він обуриться, але це станеться лише в тому випадку, якщо він читав і вдумувався, якщо ж читав як завжди, то не обуриться. А обуреному, я відповім так. Чому ж не чесно? Все чесно, живи, думай, шукай, лови здобич чи бонуси,  ставай міцнішим, дбай про нащадків, не забувай про вовків у лісі, або, тигра, як кому більше подобаєтся. Хіба ж це не те, чим ти і займаєшся в цьому житті? Ні, не те.

“Те” роблять вовки у своїй зграї, дбають один за одного, за своїми вовченятами, кожен з них піклується своєю зграєю. Але не ти. Вовків звинувачувати ні в чому, їм варто позаздрити і повчитись у них тому, як треба стояти за своїх, за свій народ, не жаліючи самого себе. І не шукати теплого крильця десь. Тренуй свої власні крила, вчись літати, пташе древній. А ти, мій читачу, хочеш, аби тебе пожаліли і приголубили. І приголублять, і полюблять, так, як вовки люблять овець. Розумні вовки не ріжуть все стадо, не беруть найбільшого барана. Вони дають вівцям пастись, забирають найслабших овець, а найбільшого барана аж тоді, коли стане старий, і йому на зміну прийдуть молодші пастирі. Щоб було кому пасти мирне стадо рабське.

Мабуть, у читача давно виникло питання: а звідки я все це знаю?

Я не дам на це точної відповіді. Я розгрібаю численні нашарування ілюзій Майя, як купи трави і листя, я виконую своє призначення в цьому житті – свою дхарму. Я міг би розповісти про свій шлях до цієї книжечки, якою намагаюсь допомогти особисто тобі, читачу, всьому нашому народові, всьому Роєві українському, орійському, допомогти вирватись із трясовин ілюзій. Ми прийшли звідти вже вкотре, ти і я, і куди я піду знову, але можливо вже без тебе, якщо ти не опануєш себе. Майя ілюзій – чіпка духовна субстанція, і не знаю, чи вистачить у тебе сил з неї вибратись. Я разом з іншими добровольцями, які прийшли сюди, будемо допомагати тобі. Ми не пророки. Ми солдати нашого народу. Кожен з нас, українців-рідновірів, а також із вас, українців-чужовірів, вже багато разів народжувався, щоб боротися за себе і ‘я’ свого народу. Тому що кожне самостійне ‘я’ може таким бути лише в залежності від ‘Я’ свого народу. Наше спільне і особисте призначення кожного, полягає в тому, щоб звільнити нас усіх із пастки чужої нам віри, усвідомити, що лише Рідне Богорозуміння дозволить духовно вирости кожній нашій ближній душі. Кожен з нас, рідновірів, вже є, в тому, чи іншому ступеневі, звільненим від гіпнозу християнства. І кожен з нас зобов’язаний звільнити інших. Не у всіх це однаково добре виходить. Та з кожним днем нас стає більше. Наш конкурент впливатиме на нас фізично, і на кожного з нас і на нашу країну загалом за допомогою країн-агресорів. Звертаюсь до душ, які з різних причин опинились по той бік: згадайте хто ви, працюйте, множтесь, спиняйте агресію до Оріяни, ви звідси, тут ваш Рій, народ. Відділяйтесь від неорійських народів та їх релігійних мутантів. Рятуйте світ Орійської цивілізації!

Слава Дажбогу!

 

P.S. То що ж, на мою думку, мав на увазі Ісус, кажучи, що людина створена за подобою Божою? Вважаю, що він говорив про вічність душі та її здатність духовно зростати до рівня бога, перевтілюючись безмежну кількість разів, роблячи Вибір і приймаючи Рішення. Роби свій Вибір і приймай Рішення.

Перед написанням цього твору, який, звісно не претендує на масштаб наукової праці, а лише покликаний популярно донести до публіки невідомі їй факти, автор ознайомлювався із такими релігійними джерелами, тримаючи їх в руках, а також, за допомогою мережі інтернет:

Ветхий і Новий Заповіти,

Коран,

Каббала,

Магія Папюса,

Твори Блаватської,

Ріґ Веда,

Аюр Веда,

Закони Ману,

Упанішади Бхагаватгіта, Магабхарата і деякі інші,

Авеста,

Єгипетська книга мертвих,

Енциклопедія міфологій народів світу,

Гнозис і Архітектура Всесвіту Миколи Руденка,

Велесова Книга,

Мага Віра,

Святе Вчення,

Мудрість Української Правди

Лева Силенка.

Є автором таких творів:

Орія Веда,

Ми Дажбожичі,

Збірник художніх оповідань для дітей “Тарасикова бувальщина”.

 

На створення цієї брошури мене надихнули:

Вітумир Лисков, голова громади РУНВіри міста Старокостянтинів, Хмельницької області,

Володимир Ільченко, місто Самар Дніпровської області,

А також всі ті рідновіри і чужовіри, котрі відкидають реінкарнацію з будь-яких причин.

Видана на пожертви небайдужих українців.

Коментарі та інше можна надіслати на таку електронну адресу:

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.