Дхарма людини - Бхагават Гіта

Бхагават Гіта

Ось, як про життя і смерть, каже найвідоміша з упанішад Бгаґават Гіта, у розділі Самадхья Йога, що значить “самоопанування душі”. Передісторія наступного уривку така: на полі бою зійшлися два угруповання кшатріїв (військових, до речі, в нас ще й досі зберігся корінь ‘кш’ у словах кіш, кошовий), які мали вступити в смертний бій за те, яка саме з цих груп отримає владу в країні. Вийшла суперечка – який із родичів має стати царем. Обидві сторони були не лише оріями, правлячим народом Індії, а окрім того ще й родиною, близькими і дальшими родичами. Один прославлений вояк, на ім’я Арджуна, мав почати бій, і вийшовши між двома військами засумнівався у правильності того, що мало статися. Перевтілення Бога у боголюдині Крішна (руйнівник, темний), пояснює Арджуні ілюзію Явного речовинного світу, оповідає про безсмертність душі – Атману (Атман, керівник розуму, схоже на наше слово “отаман”, чи не так?). Атман у індусів є одночасно і Богом, тобто людська душа є якоюсь часткою, іскринкою із загального полум’я Світла Творця.

Ось ці рядки:

2.2 О, Арджуно, звідки в тебе в таку рішучу мить виникла слабкість, яка є ознакою недостойних і яка веде не до небес, а у безчестя?

2.3 Не ставай малодухом, о Партха,(один із епітетів Арджуни, авт.), тобі не личить. Вирви із серця цю принизливу слабкість і повстань, переможець ворогів.

Господь сказав далі:

2.11 Кажучи премудрі слова, ти горюєш за тим, що не варте горя. Мудрець не сумує ні за живими, ні за мертвими

2.12 Ніколи не було так, щоб не існував Я, або ти, або всі ці царі і в майбутньому ми ніколи не припинемо існування.

2.13 Як в цьому тілі душа переходить з дитинства у юність, з юності в старість, так вона переходить і в інше тіло. Мудрець тут не заблукає.

2.14 Від чуттєвого сприйняття, сине Кунті, виникають відчуття жару й холоду, щастя і нещастя. Вони приходять і відходять, бо непостійні. Терпи їх, нащадок Бгарати.

2.15 О, найкращий з людей, та людина, що байдужа цього, хто незворушний у щасті і горі, терплячий – є гідний безсмертя.(тобто, об’єднання з Творцем, Дателем Буття, якого ми, українці, називаємо Дажбогом, авт.)

2.16 У неіснуючого нема буття, у існуючого нема небуття. Таке знання відкрите для тих, хто бачить істину.

2.17 Знай, неруйнівне те, що пронизує. Ніхто не здатен зруйнувати вічне. (Ідеться про душу, яка пронизує тіло і взагалі про Бога, а душа ж людська і є частка Самого Бога, авт)

2.18 Говориться: всі ці тіла минущі, а втілена душа вічна, незруйнівна і незмірна; і тому бийся, о нащадок Бгарати.

2.19 Хто вважає, що вона вбиває, і що її можна вбити – обидва затьмарені. Вона не може вбивати і бути вбита.

2.20 Душа не народжується і ніколи не вмирає. Вона не виникла, не виникає і не виникне. Вона не народжена, вічна, постійна, найдревніша. Вона не гине, коли вбивають тіло.

2.21 Як, о Партхо, може людина,яка знає, що душа незруйнівна, вічна, ненароджена і незмінна, вбити чи змусити когось вбити?

(Вважається, що припинення існування чужого тіла у обставинах битви, не є якимось гріхом, всі рівні і вирішують свою долю згідно призначення, авт.)

2.22 Як людина одягає нове вбрання, скидаючи зношене, так втілена душа приймає нове тіло, залишивши старе.

2.23 Зброя не розсікає її, вогонь не спалює, вода не зволожує, вітер не висушує.

2.24 Вона нерозсікана, неспалювана, вона – постійна, скрізь суща, незмінна, непорушна і вічна.

2.25 Говориться, що вона непроявлена, незрозуміла і вічна. Тому, знаючи її такою, ти не маєш горювати.

2.26 Однак, якщо ти вважаєш її такою, що народжується і назавжди вмирає, то все одно немає причин для суму, о, могутньорукий.

2.27 Для народженого смерті не уникнути, не уникнути народження померлому. Тому не слід сумувати про те, чого не уникнути.

2.28 Істоти не проявлені на початку, о Бгарата, проявлені всередині і не проявлені в кінці. Так над чим горювати?

2.29 Одні дивляться на душу, як на диво, інші говорять про неї, як про диво, інші слухають про неї, як про диво, а деякі, навіть почувши про неї, не розуміють її.

2.30 О, нащадок Бгарати, втілений в тіло, вічний не може бути вбитий, тому не варто сумувати за будь-якими істотами.

2.31 Враховуючи свій особливий обов’язок, ти не повинен коливатися, нема нічого кращого для кшатрія, як праведний бій.

2.32 О, Партха, щасливі ті кшатрії, котрим доля дає таку битву, що відчиняє браму раю. Звісно, в кожного своє призначення, у військових – перемагати, вбиваючи супротивника, авт.)

2.33 Але, якщо ти не битимешся в цій праведній битві, то накличеш на себе гріх, відкинувши свій обов’язок і гідність.

2.34 Люди постійно говоритимуть про твоє безчестя, а для шанованої людини безчестя гірше смерті.

2.35 Великі воїни думатимуть, що ти не став до бою через страх. І вони, ті, що шанували тебе перед цим, зневажатимуть тебе.

2.36 Вороги, зневаживши твою силу, скажуть багато образливого про тебе. Що може бути болючишого за це?

2.37 Чи тебе уб’ють, і ти потрапиш на небеса, чи перемігши, ти насолодишся земним царством. Тому повстань, сине Кунті, і зважуйся битись.

2.38 Бийся, ставлячись однаково до щастя і горя, до втрати і надбання, до перемоги і поразки. Так ти уникнеш гріха.

2.39 Я повідомив тобі вчення про душу, тепер почуй про йогу (впорядкування, авт.), божої свідомості. Пізнавши цю йогу, ти звільнишся від карми.

Далі ми не розглядатимемо, що Бог у тілі Крішни сказав вояку Арджуні про карму. Чому? Тому, що та людина, яка не сприймає аксіому вічності перевтілень, не потребує й знань про карму – яка є тягарем негарних вчинків і погіршує умови наступного перевтілення. На жаль, сповідники християнства відрізають собі шлях до духовного вдосконалення душі, вважаючи, що можуть стати безгрішними праведниками на протязі одного життя. Так не буває. Тому це життя є для них вже останнім. Після смерті цього тіла, християнин, якщо він дотримується догм свого віровчення, більш не народиться, і з Творцем – не об’єднається. Що ж з ним станеться? Про це пізніше, поки що читач хай зверне свою увагу на ще декілька джерел, в яких ідеться про перевтілення.