Розрита могила

..і могили мої милі москаль розриває...
Тарас Шевченко

"Було колись - в Україні ревіли гармати; бу­ло колись - запорожці вміли панувати. Панували, добували і славу, і волю; минулося - осталися могили на полі. Високії ті могили..." Так у своєму вірші "Іван Підкова" Тарас Шевченко згадує про кургани, які називає "високими могилами". І не ви­падково, адже слово "курган" тюркського поход­ження і означає "горб", "укріплення". В українсь­кій та інших слов'янських мовах йому відповідає слово "могила". Тож, в загальному розумінні "кур­ган" означає округлої форми штучний земляний насип з використанням каміння над одним чи кіль­кома стародавніми похованнями,

Кургани набули розквіту в епоху енеоліту і є найпоширенішим видом давніх поховань у всьо­му Старому Світі. Вони зустрічаються на просто­рах майже всієї Європи (з Великобританією включно) Малої Азії, Кавказу та Закавказзя. Кур­ганні поховання під назвою "маундів" зустрічають­ся навіть у Північній Америці, де їх зводили ще за тисячу років до н.е. давні індіанці.

На території України, за деякими даними, на­лічується близько 150 тисяч курганів. Особливо багато їх зустрічається у Північному Причорно­мор'ї, де ще в IV тисячолітті до н е. виник курган­ний обряд поховання. Значна кількість курганів має висоту 1-2 метри з діаметром 20-30 метрів. Чимало курганів зберегли висоту 3-5 метрів, а найбільші з них (переважно кургани скіфської до­би) досягають висоти 20 метрів зі 100-метровим діаметром: Чортомлик. Нечаєва Могила, Огуз, Солоха, Олександрополь. Їх видно на рівнині на де­сятки кілометрів. Справляючи величне вражен­ня, вони нагадують єгипетські піраміди.

Кургани є чи не єдиними пам'ятками для вив­чення цілого ряду культур від енеоліту аж до се­редньовіччя. Навіть зародження археології в Ук­раїні було насамперед пов'язане з курганами,- з їх розкопками (особливо - багатого скіфського кур­гану біля сучасного Кіровограду), проведеними російським генералом А. П. Мельгуновим у 1763 р., та інших важливих розкопок таких великих кур­ганів, як Куль-Оба на Керченському півострові, Чортомлик у Подніпров'ї та кургану Чорна Моги­ла у м. Чернігові.

В кінці XVII століття Росія завоювала Південь України. З цього часу московити почали прово­дити розкопки курганів як на території Північного Причорномор'я так і на території Криму. На жаль, археологи-чужинці ставили перед собою завдан­ня шукати і видобувати лише коштовні предмети та унікальні вироби. Оскільки наукова фіксація пам’яток тоді ще тільки зароджувалась, значна частина розкопаних курганів зазнавала букваль­ного пограбування як легально - з боку тих. кому це дозволяв робити царський уряд, так і таємно - групами "копачів".

У 1843 році була створена Тимчасова Архе­ологічна комісія для розбору давніх актів, в якій працював Тарас Григорович Шевченко. Відвідав­ши більшість губерній України (Київську. Полта­вську, Чернігівську, Волинську та Подільську), Т. Шевченко обстежив і дав опис багатьох археоло­гічних пам'яток. Велику увагу він приділяв курга­нам: збереглися його малюнки визначних місць України. В літературній творчості Кобзаря відоб­ражені і його враження від курганів. Так виникла його знаменита "Розрита могила", поява якої пов'я­зана з розкопками одного з найбільших царських курганів (1852-1856 рр.) висотою понад 20 мет­рів й окружністю 300 метрів біля с. Олександрополь. Поет орієнтувався в тогочасних прийомах розкопок. Так його характеристика стану розкопа­ного кургану: "начетверо розкопана, розрита мо­гила" свідчить про рештки кургану, насип якого розкопано двома перпендикулярними траншея­ми або "хрестом", що перетиналися у центрі, оскільки існувало припущення, що в такому випад­ку поховання мало б обов'язково знаходитись в одній із траншей. У своєму "Щоденнику" Т. Шев­ченка висловив глибокий сум з приводу руйнуван­ня цього кургану, хоча й погодився з необхідніс­тю археологічних досліджень. Він особисто брав участь у дослідженнях курганів Білокняжого та Невеселівського полів, зокрема великих курганів VI ст. до н е. Перепетиха (Переп'ятиха) та Перепет (Переп'ят), який згадується Кобзарем у поемі "Швачка". Ці кургани знаходилися між Васильковом та Фастовом і були розкопані експедицією Ар­хеографічної комісії під керівництвом професора Київського університету М. Іванишина.

"Курганна" археологія з того часу пройшла досить складний період становлення: від ама­торських розкопок минулих століть, що підкріплю­валися лише великим інтересом до знахідок високохудожніх золотих речей, до появи справжніх дослідників, археологів - професіоналів своєї спра­ви, а згодом - і до виділення "курганної" археоло­гії як окремої галузі в науці у 60-80 роках нашого століття та розробок нових методик розкопок, авторами яких стали відомі українські археологи Б Мозолевський, М. Чмихов та інші. Загальні поло­ження про розкопки курганів, головним завдан­ням яких було знаходження тільки поховальної ями та її розчищення, змінилися на детальні дослідження різних аспектів і проблем, пов'язаних з курганами.

Першим, хто спробував описати і пояснити виникнення курганів Причорномор'я, був давньо­грецький історик V ст. до н.е. Геродот, який вва­жав, що кургани біля гирла Дністра належать кім­мерійцям. З розвитком вітчизняної археології постало питання періодизації (умовного часового походження) археологічних знахідок в курганах. То­му спочатку періодизація, розроблена Д.Я.Самоквасовим, В.І.Гошкевичем, А.А.Спициним, буду­валася на "курганних старожитностях" кіммерійців скіфів, сарматів. слов'ян. Нині ця періодизація курганів спирається на особливості курганної по­ховальної споруди (ямна, катакомбна, зрубна), які стали критеріями періодизації, запропонованої В.Городцовим.

Звернення наших Предків до курганного по­ховального обряду не було якимось "криком мо­ди" чи короткочасним явищем. Виникнення курган­них поховань відбувалося на різних територіях і у різні періоди та епохи. Як вважають дослідники, на Півдні Східної Європи це явище почалося з мід­ного віку в зоні Степу. За періодизацією М. Чмихова та І. Чернякова, кургани є характерною оз­накою вже бронзового віку, який почався з Трипільської доби, і лише деякі найдавніші кургани, можливо стали з'являтися ще у мідному віці.

Для поховання, як правило, спочатку оби­ралося природне земляне підвищення. В ньому копалася могильна яма, в яку наші Предки ховали своїх померлих чи загиблих одноплемінників. Са­ма могильна яма могла бути різних розмірів та форм (прямокутної чи овальної) і перекривалася зверху крупним камінням або дерев'яними коло­дами чи жердинами, Інколи у яму вкопували де­рев'яні опори, які підтримували могильне перек­риття, або у ямі встановлювали кам'яну скриню для небіжчика чи дерев'яний зруб. В інших випад­ках ці споруди в яму не вкопувалися, а ставилися просто на поверхні, з потім зверху робили земляний насип. Насип робили переважно з землі яка знаходилася поруч з похованням. Траплялися ви­падки, коли підніжжя кургану обкопувалося невеликим ровом.

Перші кургани виникли не тільки, як поховаль­ні споруди для знаті, в них, на відміну від єгипетсь­ких пірамід, ховали практично все вільне населен­ня. Але з часом в курганах стали ховати переваж­но знатних людей, від знатності яких іноді залежа­ла і висота самого кургану. Спочатку кургани на­сипалися над одним або кількома похованими. Це були першопредки роду чи племені. Над їхньою могилою робився первинний насип кургану, який був для цього поховання основним. Згодом у цьо­му ж кургані робили ще одне або кілька нових по­ховань в насипі або на його поверхні. Таке могло робитись кілька разів, і курган переростав у веле­тенський пагорб. Інколи новий насип об'єднував кілька курганів, утворюючи невелику гору або дов­гий курган, або ж споруджували новий насип і без здійснення поховання, а лише з ритуальною метою.

Таке будівництво іноді тривало кілька тисяч років Курган набував стану складної культової споруди, яка складалася з кількох насипів, які зо­середжували як в собі, так і під собою до кількох десятків поховань. Явище поховання в одному й тому ж кургані протягом тривалого часу можна пояснити тим, що ці насипи і певні височини в сте­пах сприймалися нашими Предками як священні місця поховань першопредків, а сам курганний об­ряд був тісно пов'язаний з їхніми релігійними уявленнями. Тому нині не викликає сумніву багатофункціональність курганів. Кургани як об'єкти, пов'язані з культом Предків, використовувались і як ритуальні центри, які можна вважати храмами-святилищами. Ними, на думку М.Чмихова, бу­ли нижньомихайлівські кургани біля Каланчака та Тимофіївки, та деякі кургани Усатівського мо­гильника. Святилища, які мали курганну основу, існували досить тривалий час. Іноді для них використовували і місцевість, яка прилягала до курганів, утворюючи, таким чином, цілий жертовний комплекс. Один з найбільших таких комплексів був знайдений з Туві на ранньоскіфському кургані Аржан, висота якого становила 3-4 метри, діаметр - 120 м. Він складався з кількох сотень круглих жертовників і оленного каменя, що утво­рювали ряди біля південно-східної площини кур­гану. У них було знайдено рештки шкіри, черепи та кістки ніг від приблизно 300 коней.

Своєю величчю вражає і Виноградненський курган-святилище, розкопаний Запорізькою ек­спедицією ІА АН України у 1982 р. біля села Виноградного Токмакського району. Це святилище функціонувало за часів катакомбної культури чи навіть пізніше; до розкопок його висота сягала 9 метрів і 100 метрів в діаметрі і близько ЗО тис. м3 грунту. Такі розміри дають змогу припустити, що Виноградненське святилище було присвячене го­ловному або кільком головним Богам наших Пред­ків На верхівці кургану було влаштовано вівтар із великих глиняних блоків (розмірами 0,5х 0,35х 0,25 метрів), оточений доріжкою з накиданого оче­рету. Від вівтаря радіально до підніжжя кургану розходилось 13 валів, побудованих з таких са­мих, як і вівтар, глиняних блоків. Вали мали плас­кі вершини та круглі стіни. Під час розкопок поміче­но три етапи існування храму, Цікавою є знайде­на гранітна стела у вигляді сокири. Сокира була атрибутом Бога Перуна у слов'ян.

Близькими до курганів за своїм зовнішнім виг­лядом та функціями є зольники. Овальні або круглі за формою вони мають висоту від кількох десятків сантиметрів до 2 метрів з діаметром від кількох до 50 метрів і виглядають, як окремі скупчення попелу з уламками каменів, глини, деревного вугілля, з уламками посуду, кістками тварин, предметами культового призначення. Поховання у зольниках знаходять дуже рідко. Переважно схема формуван­ня зольника, пов'язана з культом вогню, домашньо­го вогнища, святами Кола Сварожого - весняного рівнодення, літнього сонцестояння та ін., мала та­кий вигляд: вогнище - вогнищна яма у житлі - золь­ник поблизу окремого житла - зольник поблизу гру­пи жител - зольник на поселенні - зольник за межа­ми поселення. Отже, зольники це, переважно, жер­товники, на яких наші Предки приносили треби Бо­гам і є такими ж священними місцями для нас, як і інші кургани.

Іноді споруджували кургани без поховань. Це робилося на честь героїв, загиблих у чужих краях, і свідчило про те, що наші Предки вірили в необхід­ність обряду поховання для спокою душі. Душа не повинна блукати по світу, але мати своє пристани­ще, тобто поховальний курган.

Нині стан курганів невтішний. Курганні пам'ят­ки вже давно втратили свій первісний вигляд. Вони швидко руйнуються внаслідок розорювання тракторами. Кожного року висота курганів зменшується в середньому на 10-20 сантиметрів. Це означає, що вже через 10-20 років насипи курганів можуть зникнути і на їхньому місці можуть залишитись ледь помітні підвищення.

Важливе значення у поховальному обряді мала його космічна символіка, Ще з бронзового віку утвердилися уявлення: душі померлих повин­ні йти на небо і там продовжувати подальше жит­тя. Тому й не дивно, що у населення бронзового - ранньозалізного віків, яке ховало померлих у курганах, могили також зберігали риси жител або їх імітації, які на відміну від звичайних жител бу­ли перекриті насипом кургану, а, отже, і підпоряд­ковані його космічній символіці Космічна симво­ліка курганів постала з цілої світоглядної системи, яка ґрунтувалася на понятті універсального космічного закону Всесвіту, в центрі якого стояв Зодіак (Сварог). Саме за цим Законом і йшли ду­ші померлих на небо (до Сварога), Знавці Закону досягали найвищого Неба (Свар) і ставали Бога­ми, інші поверталися на землю для нових втілень.

У скіфів такими знавцями вважалися скіфські царі, які після своєї смерті йшли на Небо, до Бо­гів і зливалися з ними, щоб потім, таким чином, впливати на земне життя. Тому ті, хто здійсню­вав поховальний обряд, намагалися якомога кра­ще догодити померлому царю, кладучи в могилу тіла найкращих слуг, дружини, яких умертвляли, коштовні речі, зброю, коней. Докладно подає опис скіфського поховального обряду Геродот у своїй "Історії".

Як правило, поховальні кургани насипалися за межами поселення. Геродот пише, що помер­лих царів ховали в області Геррів. що там існу­вав своєрідний царський некрополь За одною з версій тіло померлого скіфського царя перено­сили через усі землі, якими він володів, потім пе­реправляли до місця поховання річкою Ексампей, що дослівно означає Священні шляхи. Про місцезнаходження цієї річки серед вчених і досі то­чаться суперечки. Одні стверджують, що цією річ­кою був Чорний Ташлик, інші - Гнилий Сланець, треті - Синюха, четверті переконані, що це річка Мертвовод (можливо від того, що по ній переп­равляли мертвих). Але ясно одне: Ексампеєм бу­ла ліва притока річки Бог (Південний Буг), на бе­регах якої можливо і знаходилась місцевість, яку Геродот називає Геррами.

Отже, область Герри приблизно знаходилась між Миколаєвом, Новою Одесою і Вознесенськом. Що ж до дискусії про річки (які з них могли бути Ексампеєм), то вона випливає з того, що всі ці річ­ки гіркі на смак. Дійсно, названі притоки Південно­го Богу містять фосфатні та мідисті домішки які значно погіршують смак води В цьому відношенні є дуже показовими самі назви цих річок - Синюха, Чорний Ташпик, Мертвовод, Гнилий Сланець То­му, можливо, й невипадково скіфи обрали одну з річок для переправлення мертвих.

Отже, кургани свідчать про:

1. надзвичайно розвинутий культ Предків у на­шій Прарелігії;
2. строго реґламентований і складний обряд по­ховання померлого:
3. поминальні трапези, тризни і пожертви за "упо­кій душі";
4. умилостивлення душі покійного;
5. наявність календарних строків молінь і поми­нання Предків;
6. світоглядні уявлення про зв'язок душ Предків (Нави) з живими родичами (Явою);
7. обожнення родоначальників, Пращурів, що переросло в теологічну родову легенду про поход­ження народу від Бога.

Таким чином, підходимо до розуміння святості кургану, чи пізніше козацької могили, які нерозрив­но пов'язані з життям, побутом і світоглядом укра­їнського народу, про яке писав Тарас Шевченко. Це розуміння - щось глибинне і потаємне, що йде з самого єства українця, для якого розрита моги­ла - це наруга над найсвятішим, що в'яже душу народу з його Пращурами. Саме тому так болісно сприймав поет, що "могили мої милі" розривають чужинці. Адже в душі народу глибоко приховане оте невимовлене, але реально існуюче в генетич­ній пам'яті прадавнє почуття нерозривності мину­лого, теперішнього й майбутнього."могили Пращу­рів нас оберігають!", бо вони допомагають наро­дові вижити і зберегтися як етносу. Ця мудрість була відома споконвіку Не даремно ще цар скіфів Ідантирс відповів перському царю Дарію: "Спро­буй зруйнувати отчі могили, тоді взнаєш, чи буде­мо ми з тобою воювати за них. чи ні!"...

За отчі могили полягло не одне покоління захис­ників України. А як же поводяться з курганами чис­ленні зайди, що окупували нашу землю? Ось яка сум­на картина відкрилася рідновірам Громади Українсь­ких Язичників "Православ'я" під час відвідин священ­них місць стародавніх Герри та Єксампея.

Чи боліла душа в "придворного" заробітчанина, який розривав екскаватором скіфський курган, прок­ладаючи траншею для кабеля спеціального призна­чення? Ні! Душа здригнулася в простого українського селянина, який з болем оповів про цей прикрий факт показавши місце сучасного дикунства. То ж доки могили наші милі москаль розриватиме?

1. Агбунов М. Путешествие в загадочную Скифию. - М Наука. 1989.
2. Геродот. Історії в дев'яти книгах. - К.: Наукова думка, 1993. Доля.
3. Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах. - К.: Дніпро. 1993.
4. Лозко Г. Українське народознавство.- К : ЗОДІАК-ЕКО, 1995.
5. Пустовалов С. Деякі близькосхідні елементи а ідеології катакомбного населення Північного Причорномор'я//Археологія,- № 1.- К.. 1993.
6. Чмихов М. Кургани як явище давньої культури. - К, 1993.
7. Чмихов М.. Кравченко Н. Черняков і. Археологія та стародавня історія України. - К.: Либідь, 1992.