Дажбог

Немилосердні холоди північні
Скарали стільки сили і краси! 

Чи довго ще, о Дажбоже, чи довго 
Ми будемо блукати й шукати 
Рідного краю на своїй землі?

— Наш край у біді. І Баба Гайя — Бере-гиня Троянів — пророчила, що врятувати наше прийдешнє зможе лише син Сонця, Дух Дажбога. І я, Світла Матінко…

— І ти, — підбадьорливо всміхнулася

Дажбоже мій!
Натхненно вірю я в Тебе!
Щоразу, коли відвідую світ Навий, захоплююсь Істиною Твоєю.
Щоразу, бувши в світі Явому, захоплююсь величчю Твоєю.

Слава Перуну, Богу нашому,
як охоронцю і здоров’я подателю!
Блага земні дає Він тому,

"Ми вибираємо собі цей великий бажаний скарб
Бога Савітара, мудрого Асури,
Що захист дарує тим, хто шанує його
Великий Бог розпростер його над нами крізь ночі
Той, що тримає

Дажбоже наш!
Ти даєш нам їжу в добрий час!
На щастя, на здров’я, на життя
Дай нам їжу цю й пиття!

Коли Златогорка померла, Дажбог залишився сам. Златогорка ж пішла в Наву. Дух її злився із духом богині Смерті — Марени. Тому Марена покохала Дажбога. Але Дажбог був вірний пам'яті своєї дружини,

Тепер Дажбог славився як найдужчий воїн. Ніхто не міг перемогти його, ніхто здолати не міг.

Одного разу Бог грози Перун їхав на своєму коні берегом Дону. І рап­том він побачив, що на іншому березі ріки діви-русалки водять хоровод. Найкрасивішою була русалка Рось.

Дерева, станьте голосом Його
В мовчанні світла, запахом і тілом.
Повідайте: спочатку був Вогонь,
А потім — світу безпросвітність біла.

А Сокіл-Род сидить на вершечку Дуба-Стародуба, думу думає. І зніс він золотий жолудь і золоте зернятко. І повелів Білобогові посадити їх на Землі своїй та полити Живою Водою.

Дажбог на струзі своєму в Сварзі премудрій, яка є синьою.
А струг той сяє, як золото, Огнебогом розпалене.
Його подих – це життя і притулок кожної істоти.

Спасибі, Боже наш Дажбоже,
Що Ти зберіг народ вкраїнський,
Що відвернув напад ординський
І гордість духу нам зберіг!

Ти податель тепла й животворної сили
Ти наш Боже пресвітлий, жаданий і милий.
Ти приносиш палаючі промені Сонця
І освітлюєш в кожній оселі віконця.

КАФИЗМА СЬОМА. ПСАЛЬМА 12:

«Український народ — Дажбожий Внук».
М. Грушевський.

Було це дуже давно, в старі - престарі часи, коли білий світ був ще зовсім молодим, коли боги були добрими та ласкавими до людей, а вдячні їм люди жили в мирі та злагоді між собою. З тих далеких

Дажбог. Сонячний Бог, якому поклонявся весь слов’янський світ, має прозоре для народного розуміння ім’я: даждь – "дай" і Бог – близьке до "багатство", тобто дослівно Даждьбог – "податель" добра,