Він збагачує самобутню духовну скарбницю Українського Народу. Нині, як бачимо, прийшов час, щоб ,,Сотворення Світу" появилося в кожній українській хаті, яка уміє і хоче думати вільно по-українському, яка гордиться генієм Івана Франка, уміє цінити його величаві знання, його многогранну духовність, його стимулюючі мислі.
Видавництво „Оріяна", яке тепер видало твір Івана Франка „Сотворення Світу" робить могутній крок у проповідуванні франківського духа, що „тіло рве до бою". Віримо, що кожна щиродумаюча Українська Родина привітає жертвенну працю „Оріяни". „Оріяна" витягнула із пилу і забуття „Сотворення Світу", і винесла його на денне і почесне Світло Мудрости.
Прийшов жаданий час, і українець, беручи з руки „Сотворення Світу" Івана Франка, матиме нагоду довідатися, які мав щирі погляди Великий Каменяр на юдейську книгу „Тора", що широко відома під грецькою назвою „Біблія" („Книги").
Вірші, оповідання, повісті, казки Івана Франка, що носять соціяльний, побутовий, і емоційний первень, відомі українцям. Тепер починає бути відомий українцям Іван Франко, як визначний історіософ-знавець „Біблії" і мислитель, ім'я якого заслуговує бути у перших рядах найвизначніших мислителів Людства.
Лев СИЛЕНКО, Нью-Йорк, 1969 р.
Зміст:
Передне Слово
1. Боротьба Віри з Наукою
2. Мойсей і так звані Мойсеєві книги
3. Перше біблїйне оповіданнє просотвореннє сьвіта
4. Те саме оповіданнє в сьвітлї Науки
5. Друге біблійне оповіданнє про сотвореннє сьвіта
6. Інума Ілїш, або Старовавилонське оповіданнє про сотвореннє сьвіта
7. Жиди перейняли свої казки від Вавилонян і инших сусїдних народів
8. Закінченнє
Коментарі
Завантажити Франко І. Сотвореннє світа, 1918 (djvu, 3,5 Мб)
Переднє слово
„Тепер я можу приступити до самої річи, то значить, до роздивлення біблїйного оповідання про сотвореннє сьвіта. Та поперед ще одно застереженнє і одна просьба до тих, що хочуть уважно і з користю прочитати отсю розвідку.
„Застереженнє таке, що всї ті уваги, які я тут подав, зовсїм не мої власні. Я не виссав собі тут нїчогісїнько з пальця і не жадаю нї від кого, щоб вірив мені на слово. Я подаю здобутки новітної науки, а властиво лише маленький вибір із богатого скарбу тих здобутків. А ся новійша наука визначаєть ся власне тим, що нї від кого не жадає і нї в кого не терпить віри на слово. У всьому вона йде до вироблення власного переконання при помочи фактів, досьвідів, контролї; вона подає лише такі річи, що кождий відповідно приготований чоловік може й сам дійти до них і переконати ся, чи доходжено до них вірно. Наука не признає нїкому привілєїв, що ті мають доступ до її „сьвятая сьвятих", а инші не мають; до найглибших тайників науки має вільний доступ кождий чоловік, у кого в серцї горить чисте і сьвяте бажаннє – пізнати правду, і в кого розум на стілько вироблений, щоб зрозуміти й оцїнити її."
Ось такими словами відзиваєть ся покійний Іван Франко на початку ІІІ-го роздїлу отсеї книжки до своїх читачів... Що за болючий, глубоко діймаючий й упокорюючий траґізм бренить в тих золотих словах великого мислителя і мистця рідного слова...
„Я не виссав собі тут нїчогісїнько з пальця", сповідаєть ся він перед рідним народом, – він, що був не лише одним із найбільших письменників усеї соборної України, але й одним із найбільших умів усего культурного сьвіта послїдної доби... Давав у своїй знаменитій розвідці вісти про найсьвітлїйші результати одної із найбільш інтересних галузий людського знання, – інформував нас про вислїди найцїкавійших дослїдів учених цілого сьвіта над відгаданнєм найбільшої тайни людського роду – сотворення сьвіта, – давав нам дорогоцїнні перли своїх думок і мрій, пересипаних на папір умученою від гіркої прації рукою в часї невиспаних ночий, – давав нам усе те... та при тім ще й просив нас покірно, аби ми, прочитавши отсю розвідку, не подумали собі, що Він „виссав усе те собі з пальця"...
Він, Доктор Іван Франко, великий мислитель, поет, учений, письменник й член многих рідних і заграничних наукових інституций...
Просто фізичну біль відчуваю при читанню отсих безмежно трагічних слів великого мужа, й паленїю румянцем сорому... за мій рідний нарід, до якого в такий спосіб мусять промовляти його найкрасші сини.
* * *
Понисшу студію написав був пок. Іван Франко при кінци 1904 p., й напечатав її в „Новім Громадськім Голосі" в першій половині 1905 р. Накладом „Н. Г. Г." вона й вийшла окремою відбиткою в дуже обмеженім числі примірників (усего 200 чи 500 примірників).
Ще лїтом 1904 р. покійний великий муж анї думав про її написаннє. В тім часї я мешкав в Його домі й працював разом з Ним в одній і тій самій кімнаті (почавши від 1902 p.). Пізною осїнню я докторизував ся й виїхав на дальші студії до Риму, а серед того й попали ся в руки покійного Івана Франка найсьвіжійші праці німецьких учених про великі відкритя в Вавилонї, Сирії, Палестинї й Єгиптї. Працї сї зробили на Нього глубоке вражіннє: се ж бо і були книги, яких Він так дуже потребував у своїх довголїтних біблїйних студіях, й які давали остаточну відповідь на усі ті пекучі питання біблїйної критики, що здавались досі неможливими до розвязання.
І в голові великого мислителя зродив ся відразу сьміливий плян: написати популярну студію про початки і жерела біблїйного оповідання про сотвореннє сьвіта, напечатати її в тисячах примірників й розкинути між народ, аби велику Правду про найбільшу містерію сьвіта пізнали мілїони нашого замученого простолюдя, а пізнавши її, щоб визволились з важного ярма вікових пересудів, темноти і визиску. Строго наукової студії про се питаннє Він не думав писати. Яка ж бо користь була б з такої студії для широких мас рідного народа, що для його добра і кращої будучности іменно посьвятив був пок. Іван Франко усе своє житє?... Така строго наукова студія була б неприступна для мілїонів нашого народа й вона пропала би на довгі часи в неприступних широкому загалови Записках Наукового Товариства ім. Шевченка.
На жаль – мрії великого ученого не сповнили ся так, як Він собі бажав. Написана ним студія видала ся нашим на скрізь склєрикалїзованим народним провідником так радикальною, що напечатати її відважив ся лише згаданий нами „Н. Г. Г.", та і він, боячись переслїдувань можних міра сего, надрукував її окремою книжкою усього ледви в кількох сотнях примірників.
Поява книжочки викликала серед нашого відсталого суспільства велике порушеннє. Серед попів закипіло як в гнїздї шершенїв, а старші наші „інтелїґенти" вважали за відповідне заховати про „страшну" книжочку гробову мовчанку – й за всяку цїну не пустити її в руки ґімназіяльної молодїжи. Вкінци ж – попи упали на „спасенну" гадку збути ся „ворога" за одним махом: – „тихесенько, без гомону" вони викупили усе невеличке число надрукованих примірників – й спалили їх...
В оборонї болючо покривдженого письменника не відважив ся нїхто підняти голосу... І се Він відчув незвичайно діймаючо... Зараз після того й попав Він в глубоку мелянхолїю, яка згодом і розвинулась в страшну і невилїчену недугу. Темна ніч сповила ґенїяльний ум одного з найбільших мислителів останньої доби, й з неї Він не пробудив ся вже аж до останка свойого многострадального житя.
В половині 1905 р. я з моєю дружиною вернули з нашої наукової подорожі по сьвітї й зараз таки стрінули ся у Львові з нашим дорогим Другом і Учителем.
Яка ж се болюча була стріча... Кремезна ще ось недавно стать Франка подала ся, й Він нарікав гірко на деяких наших передових мужів... Не місце і пора про усе те тут докладно згадувати, скажу лише, що у сю ніколи не забутню нами хвилю, розповів Він нам і про свою гірку пригоду з понисшою студією, й при нагодї добув з кишені кілька „авторських" примірників надрукованої вже книжочки й подарував один з них моїй дружині, поклавши на нїм власною рукою принагідну, нам же безмежно дорогоцінну посьвяту.
При кінци 1907 р. замешкали ми постійно у Львові. Франкова недуга розвивала ся безпощадно і невмолимо чим раз більше і більше... Я і моя родина відвідували часто нещасного велетня в його домі а Він став згодом щоденним майже нашим гостем. З заковязлими на віки руками пересиджував Він у нас довгі години, позволяючи моїй дружині годувати себе серед розмови немов нелїтну дитину... Ми згадували давні часи, обговорювали ріжні наукові питання (дивним дивом Покійний заховав був в тім напрямі чудову память), й плянували чудні пляни на будучність... Ми мали перенести ся на постійне мешканнє до Його дому, й моя дружина мала зайняти ся піклованнєм нашого великого Друга й зарядом усього дому...
Хто зможе описати сум Покійного, коли Він довідав ся, що ми рішили ся виїхати до Канади... Та Він нас не відраджував, анї не стримував.
„Га – така наша доля, – говорив Він, пращаючись з нами перед від'їздом. – „Розсипаємо ся, як кленове листє... Та чи побачимо ся ми ще коли в житю?..."
Так вже і не судилось нам більше бачитись... Та нї ми тут не зазнали гаразду на далекій чужині, нї Він там у рідній – не своїй землици не глянув живими очима на кращі днї в житю рідного народа...
Та коли не ми, так може наші дїти...
Може...
Та вже ж останніх слів великого Учителя і Друга, які Він давав нам на передодню нашої дороги у далеку чужину, ми не забудемо нїколи:
„Памятайте, мої други, – говорив Він, – ширіть скрізь і все Правду і нїщо більше як Правду. Бо хоча Правда зразу усім гірка, так все таки згодом вона скрізь бере верх й стає солодкою спасителькою людства."
І сих слів ми не забудемо до смерти. А понисша знаменита книжечка великого мислителя, яку ми саме тепер видаємо в поправнім виданню на основі останніх творів найславнїйших учених сьвіта, хай буде не лише висловом найглубшої щирости моїх слів, але й бодай частинною експіяцією за усї мої вольні і невольні гріхи юнїх днїв, днів весни в характері „ученого" австрійського типу.
А факт, що отся книжка виходить коштом простого українського робітника в Канаді, тов. Івана Ковалюка, хай буде проречистим доказом сьвітлої побіди Франкових ідеалів.
Показуєть ся, що скоро вже перестанемо ми сьпівати:
„Нема в сьвітї правди, правди не зискати,
Бо тепер неправда стала панувати,"
перестанемо, коли звичайний український робітник-чорнороб жертвує на виданнє наукової книжки увесь свій злиденний заробіток, величезну для нього суму $1,600.00.
Писано в Віннїпеґу, Ман., в третім роцї післї смерти Ів. Франка
Ол. СУШКО
I
Боротьба Віри з Наукою
Наші поборники правовірности, а властиво темноти та безмисности серед народа, дуже сердять ся на нас, що ми силкуємо ся не лише осьвіченим верствам, але й простому народови подавати здобутки, новочасної науки. Особливо не люблять ті праведники, коли згадати за Дарвіна, хоча жаден з них певно не пробував читати Дарвінових писань.
Сердить їх у Дарвіна – і се справді сьмішна й сумна річ – не те, що є в його писаннях, а більше те, чого в них нема, але що инші виводили з них. Коли який панотчик із тих нових та ярих, що нюхали так званої римської науки (наукою можна назвати її з таким самим правом, як чемерицю пашею), згадає про Дарвіна1), то зараз певно почуєте від нього слова:
„Дарвін! Ага, то той безбожник, що поважив ся доказувати, буцїм то чоловік походить від малпи!"
Тимчасом хто читав пильно Дарвінові писання, той знає, що Дарвін зовсїм не був безбожником, а тільки так званим аґностиком2), що по свойому був чоловік глубоко релїґійний і зовсїм не говорив анї не навчав, що чоловік походить від малпи, а тільки доказував, що теперішні люди походять від якихось предків, що в будові свойого тїла мали богато спільного з теперішнїми малпами, або иншими словами, що теперішнї люди і теперішнї малпи мали колись перед мілїонами лїт спільних предків3).
Перед мілїонами лїт! – скаже дехто з тих, що читали або в школї вчили ся біблїйну історію. – Хибаж перед мілїонами лїт була яка земля, було сонце, було небо? Адже в письмі сьвятім говорить ся, що небо й землю сотворив Бог не швидше, як чотири тисячі лїт перед Христовим різдвом і що, значить, від сотворення сьвіта до тепер минуло не більше як 6000 лїт.
Ну, в письмі сьвятім – скажемо ми на се, – так докладно той рахунок не вичислений, хоч певна річ, що числячи на підставі названих там „родів" одержимо суму мало що більшу. Але сьогоднї вже кождому ясно, що ті біблїйні обрахунки не мають нїякої вартости і були зроблені в дуже пізних часах жидівськими рабінами. В Єгиптї та Вавилонї за останніх сто літ повикопувано та повідчитувано богато записок, будівель і взагалї слїдів людського житя, навіть лїтописів старих царів, із яких вичислено, що на 4.000 лїт перед Христом у тих краях не тілько жили вже люди, але стояли укріплені міста, були держави, було вже відоме письмо, значить, ті люди мусїли вже прожити там богато сот або й тисяч літ розвою. Отже тут не треба було Дарвіна, щоб доказати, що біблїйні оповідання про початок сьвіта бодай що до означення часу на 4 - 5 тисяч лїт перед Христом не мають нїякої підстави.
Але означеннє часу, се ще не велика річ. Могли собі пізнїйше рабіни повставляти в старі книги нїсенїтницї, що Адам жив 930 а Матусаіл 980 лїт, що від сотворення сьвіта до потопи було 2.500, а від потопи до народження Христа друге стілько лїт. Сї цифри певно так собі, жидівська забавка, бо Жиди здавна любили бавити ся рахунками. Але саме оповіданнє про сотвореннє сьвіта! Адже воно виразне й ясне! І не досить того, що виразне й ясне; воно написане великим жидівським законодавцем і пророком Мойсеєм, який чув його з уст самого Пана Бога або взагалї мав від нього обявлену правду. Значить, се оповіданнє, се слова самого Бога (бож нїхто инший не був при тім і не міг того знати), і вірити йому значить не вірити самому Богу.
Так говорять поборники правовірности і за-для того вони так сердять ся на Дарвіна і на инших новочасних учених, бо ті відважили ся не вірити сьому оповіданню, якому вірено більше як дві тисячі лїт, і почали людськими способами, дослїдом, огляданнєм природи та порівнаннєм ріжних явищ доходити до того, чи не дасть ся сей великий і таємний факт – сотвореннє сьвіта й чоловіка – пояснити иншим, натуральним і науковим, а не чудесним способім. Бож сотвореннє сьвіта з нїчого, вилїпленнє чоловіка з глини і оживленнє його одним хухом у ніздрі, сотвореннє жінки з чоловічого ребра, все се чуда, які по біблїйному оповіданню діяли ся лиш раз і перечать усїм законам природного житя, які ми знаємо і які визначають ся власне тим, що дїйствують постійно, все і всюди однаково.
Коли одна громада вчених – а до тих власне належав Дарвін – шукали тих натуральних пояснень повстання всього сьвіта, землі й людий, – то инша громада звернула увагу на самі біблїйні оповідання.4) Коли се слово боже сказане людям устами Мойсея чи инших пророків, то мусить у тім „божім" слові бути найвисша правда і тілько правда, мусить бути найглубша мудрість, справедливість і красота. І справдї цїлі тисячолїтя люди вірили, що так воно й є, що сьвяте письмо стоїть недосяжно висше понад усї людські писання. Але коли зачали близше придивляти ся до тих книг, повіднаходили в них богато таких річий, що прийшло ся хитати головами.
Вже те одно, що в тих книгах було богато неясного і незрозумілого, мусїло зацукати не одного. Як же се? Коли Бог у тих книгах хотїв обявити людям свою волю і свою правду, то чому не зробив сього так ясно, щоби усї люди могли зрозуміти його слова? Переважна часть тих книг була писана по гебрейськи, мовою малесенького народа, що в найкращу добу свого полїтичного житя заселював країну мало чим більшу від Галичини. Що більше, сам той народ уже на пару сот лїт перед Христом забув свою мову і вона зробила ся у нього чисто церковною мовою, мало зрозумілою для народної маси, так як у нас церковна славянщина, а для Італїянцїв латина. І ще одно: в тих гебрейських книгах, бодай у значній їх части, Бог виступає як Бог самих тільки Жидів; він велить їм без пощади вбивати людий иншої національности і дуже остро остерігає їх, щоб не піддавали ся богам тих инших народів. Виходить так, що той жидівський Бог, хоч раз у раз говорить про себе, що він сотворив небо і землю, все таки бачить обік себе якихось инших богів і дуже не любить, аби хто з того вибраного народа кланяв ся їм. Усе те були річи, які собі хочете, але певно не вияви найвисшої мудрости і найвисшої правди.
Вчитуючи ся пильно в ті „сьвяті" жидівські книги, люди побачили далї між ними численні суперечности. В одній книзї про якусь річ говорить ся так, а в другій про ту саму річ інакше. Деж властиво та Богом обявлена правда? Що більше, показало ся, що дуже часто в одній і тій самій книзї про одну й ту саму річ на одній сторонї говорить ся так, а на другій інакше. Побільшува ли лихо те жидівські і христіянські богослови, які вже з давен-давна бачили ті суперечности і силкували ся позамазувати та повирівнювати їх. Але що кождий чинив се своїм способом, кождий інакше і кождий жадав для себе віри, то й вийшло замість загальної згоди правдиве замішаннє і суперечки без кінця, а ясности та єдности не було.
Ба, чим далі, тим більші трудности насували ся. Коли почали відкопувати та відчитувати старі державні та релїґійні написи, книги та записки Єгипта, Вавилона, Асирії та инших країв, із якими старі Жиди мали зносини, показало ся, що в жидівських оповіданнях записаних у письмі сьвятому містить ся богато невірного, хибного та зовсїм видуманого; що про найважнїйші події жидівського житя, які буцїм то мало до гори дном не перевертали сусїдних держав, ті держави не лишили нїякої памяти: адже й доси вчені даремно силкують ся у незлїчених єгипетських записках та написах віднайти бодай слїд побуту Жидів у єгипетській неволї та виходу з неї, супроводженого такою масою чудес, губернаторства Йосифового, затоплення Фараона і т. п. І тут мусїло насунути ся питаннє: коли в жидівськім сьвятім письмі обявлена Богом правда, то як міг Бог робити такі помилки?
Дехто говорив, що правда, висока і безоглядна, містить ся не в тих нїби історичних оповіданнях про Жидів, їх королїв, війни і т. п. Се дїла людські, їх писали люди і могли помиляти ся. Висока божеська правда лежить лише в тих наказах, у тих моральних приписах, які дає Бог через уста Мойсея і пророків.
Алеж бо й з тими приписами не ліпше. Найбільша часть тих приписів, поміщених у т. зв. Мойсеєвих книгах, відносить ся до обрядів, празників, одежі, постів і инших таких річий; де-що з них заховують і доси Жиди, але великої части або не заховували ніколи, або давно вже перестали заховувати. Далї велика часть тих нїби божих слів, переданих нам у книгах Мойсея і пророків, містить погані проклятя на ріжні народи, погрози та лайки, по нашому розумінню, зовсїм негідні божого імени.
А в кінці малесенька часть чисто моральних приписів, як ось прим, відомі десять заповідий божих, містять у собі вимоги зовсїм не такої високої моралі, щоб можна вважати їх випливом божої премудрости. Таким чином ми дійшли до того, що так звані Мойсеєві і инші гебрейські книги, хоч являють ся .нам духовими памятками шановної старовини і дуже цїкавого народа, який много сот лїт перед Христовим різдвом дійшов до понятя одного Бога і за віру в нього зумів твердо постояти, все таки не можуть уважати ся символом божої премудрости, непомильним та обовязковим для всїх людий і всїх часів, але були творами людий, та тому і виявляють людські хиби й помилки.
II
Мойсей і так звані Мойсеєві книги
Про сотвореннє сьвіта і початки людського роду оповідає перша книга Мойсея, і для того поки говорити про саме те оповіданнє, треба нам хоч коротко сказати про Мойсея та його писання.
Наша церков учить, що Мойсей був великий пророк і чудотворець жидівський, що він з наказу божого вивів Жидів із єгипетської неволї, що в Синайській пустинї Бог покликав його на гору і там дав йому закон для Жидів, що Мойсей потім сорок лїт водив Жидів по пустинї, простуючи до обіцяної землї Палестини, але сам умер не дійшовши до неї. Все се вчить наша церков на підставі жидівських книг, званих Мойсеєвими, в яких оповідаєть ся про дїла і промови Мойсея і подаєть ся закони, дані ним із божого наказу жидівському народови. Та не досить того: наша церков, ідучи за оповіданнями жидівських рабінів, стоїть на тім, що ті книги написав сам Мойсей, значить, найперший і наочний сьвідок усього того, що робило ся; те, чого він не бачив (отже про сотвореннє та потопу сьвіта, про патріярхів і т. и.), він написав із "оповідання самого Бога, що являв ся йому лицем до лиця.
Тих Мойсеєвих книг маємо пять; по церковному вони називають ся: Книга Битія, Книга Виходу, Книга Чисел, Книга Левітів і Книга Другого Закона. Сї книги були написані гебрейською мовою, але ті титули не стоять у гебрейськім письмі; там ті Мойсеєві книги не мають нїяких титулів, а рабіни поназивали їх лише від першого слова, яким зачинаєть ся кожда книга. Отже першу книгу називають Берешіт, бо тим словом вона зачинаєть ся (воно значить „на початку"), другу Еллє шемот (отсе імена), третю Ваїкра (він назвав), четверту Бамідбар (у пустині), а пяту Еллє гаддебарім (отсе промови). Усїх пять книг разом Жиди називають Тора (по виговору наших Жидів Тойра), себ то закон. Перекладаючи жидівські книги на грецьку мову їм подавано титули хоч троха (певно, що не зовсїм) відповідні до змісту. Отже першу книгу Греки назвали Ґенезеон, себ то книга родів, хоча відповіднїйше було-б назвати її книгою початків; пяту книгу названо Другим законом зовсїм невідповідно, бо той, хто писав сю книгу, писав зовсїм так, як коли-б нїякого иншого закона у Жидів не було і його книга являєть ся власне першим законом.
Перечитуючи пильно ті Мойсеєві книги вчені люди швидко переконали ся, що признавати їх написаннє Мойсеєви нема ніякої підстави. Раз те, що в самих книгах нїде не кажеть ся, буцїм то їх написав Мойсей; навпаки, скрізь у них говорить ся про Мойсея в третій особі, як про чоловіка постороннього, а в останїй книзї оповідаєть ся навіть про смерть і похорон Мойсея; значить, сього вже певно не міг написати сам Мойсей. Правда, ся обставина, що в книгах про Мойсея говорить ся в третій особі, ще сама не значила би нїчого, бо і в инших письменствах знаходимо книги, де люди пишуть про себе самих у третїй особі, приміром грецька книжка славного Атенця Ксенофонта про похід Греків до Персії, або латинські спомини великого римського полководця Юлїя Цезара. Але єсть у Мойсеєвих книгах инші докази на те, що їх не писав Мойсей.5)
Поперед усього законодавство. В книгах говорить ся, що Бог через Мойсея дав Жидам закон у пустинї; в тих частях книг, де оповідаєть ся про ріжні пригоди, все видно так, що Жиди жиють у пустині як народ кочовий, який мандрує з місця на місце. Тимчасом законодавство відносить ся зовсїм не до кочового, а до осїлого народа, такого, що жиє по селах і містах, займаєть ся рільництвом, садівництвом та плеканнєм худоби; що більше, майже скрізь у тих законах проводить ся думка, що всі Жиди повинні сповняти свої релігійні потреби в однім місці, давати данини одному храмови, яким був єрусалимський храм не в початках державного житя Жидів, але аж по їх повороті з вавилонської неволі! Виходить так, що Мойсей, пробуваючи. в пустинї, давав Жидам закони не такі, які були відповідні для їх тодїшного житя, але такі, що мали війти в житє за 100 чи навіть 500 лїт, і Жиди буцїм то тутже заприсягли сьвято виконувати те, чого в їх положенню не то не могли виконувати, але навіть не могли гаразд розуміти!
Ось чому вчені люди догадували ся, що ті закони не могли бути писані в пустинї для кочовників, а мусїли бути зложені тодї, коли Жиди вже осїли ся в Палестинї, і що невідомі нам законодавцї тілько підсунули їх під імя Мойсея, щоб надати їм більше поваги. Та нині наука ствердила вже зівсїм певно, що законодавство жидівського народа розвинуло ся під впливом законодавства вавилонського. Ба що більше: недавно віднайдений (1902 р.) звід законів вавилонського царя Кгаммурабі, що панував 2000 лїт до Христового різдва, сьвідчить проречисто, що так звані Мойсеєві закони взяті нераз живцем з тогож вавилонського зводу! І якжеж супроти сього вірити в жидівські казки про боже обявленнє їхньому ,,пророкови" Мойсеєви...6)
Але се ще не все. Жидівський народ має ще инші книги, що також належать до сьвятого письма, книги історичні та пророцькі з часів, коли Жиди жили в Палестинї і мали своїх царів і свою державу. Отже то цікава річ, що жадна з тих книг нічогісїнько не згадує про ті нїби то найстарші Мойсеєві книги, які повинні-б бути основою всього релігійного та громадського житя: ані жидівські царі Давид, Соломон та їх наступники аж до вавилонської неволї, анї жидівські пророки такі як Амос, Єремія, Ісаія, нічогісїнько не знають про Мойсеєві книги і про Мойсеїв закон. Навпаки, пророки в своїх писаннях голосять віру та науку в значіній мірі противну від тої, яка голосить ся в Мойсеєвих книгах: бо коли Мойсеєві книги кладуть величезну вагу на жертви та приноси, то пророки раз у раз говорять, що Бог не хоче від людий жертв, бридить ся їх приносами, що дим і кров різаних та палених звірів зовсїм не приємні йому.
Аж пару сот лїт пізнїйше, коли жидівська держава пропала безповоротно, розбита Ассирійцями та Вавилонцями, і коли останки жидівського народа за дозволом Персів вернули з довголїтної (70 лїтної) вавилонської неволі назад до Палестини, аж у тих часах, на 500 чи 400 лїт перед Христовим різдвом, Жиди роблять ся чимось таким, що відповідає Мойсеєвим законам: се вже не народ, а церква; на чолї їх стоїть не король, а архієрей; обік нього стоять не пророки, а книжники (рабіни); увесь той люд має лиш один храм у Єрусалимі, а окрема верства людий, розсипаних по всїм краю – Лєвітів – має привілей жити без працї, тілько з жертв і десятин, які вся решта людности мусить приносити для храма. Ті жертви означені та описані масою приписів, які були зовсім невідомі давнїйше, за самостійного політичного житя Жидів, і очевидно не могли бути 700 лїт швидше написані Мойсеєм, хоч тепер їх видавано під його іменем.
Маємо ще один дуже важний доказ на те, що так звані Мойсеєві книги в тій формі, як їх читаємо тепер, були списані не Мойсеєм на 1000 лїт перед Христом, а жидівськими рабінами та архієреями по поворотї Жидів із вавилонської неволі. Сей доказ, се мова тих книг.
Я вже згадував, що сьвяті книги Жидів, у тім числі й т.зв. Мойсеєві книги, написані гебрейською мовою, якою говорили Жиди тоді, коли мали свою державу, але яку потім вернувши з вавилонської неволї, звільна забували, замінюючи її так званою халдейською або арамейською. За часів, коли жив на сьвітї Ісус Христос, стара гебрейська мова була вже мертва; її розуміли, нею писали тілько книжники, рабіни, а простий народ говорив по арамейськи. Книжники не лише розуміли стару гебрейську мову, але пробували й писати нею, хоча, розумієть ся, не могли инодї встерегти ся того, щоб до старої мови не домішувати дещо троха й нової арамейщини. Отже придивляючи ся до т.зв. Мойсеєвих книг учені язикознавцї добачили, що й мова тих книг має декуди домішки такої арамейщини. Як би їх був писав Мойсей у Синайській пустині на 1000 лїт перед Христом, то такі домішки були би зовсїм неможливі, бо тоді й самої арамейщини ще й на сьвітї не було, бо ся мова виробила ся аж пізнїйше, під вавилонським панованнєм.
Але й се ще не все. Чим пильнїйше вчені люди придивляли ся до тих ніби Мойсеєвих книг, тим більше цїкавих та несподіваних прикмет находили в них. Ще в р. 1753 талановитий француський лікар і професор Астрік7) завважив, що в ріжних місцях Мойсеевих книг для означення Бога вживаєть ся не однакове жидівське слово; а власне в одних оповіданнях Бог називаєть ся Ягвег, а в иньших для означення Бога вживаєть ся слово Ельогім, а се слово єсть число множне від назви Ель. Астрік доказував на тій підставі8), що Мойсей пишучи свої книги не користував ся анї безпосереднїм божим вітхненнєм, анї устними оповіданнями народними, але мав під руками два писані твори, дві окремі повісти: в одній із них Бог називав ся іменем Ягвег, а в другій Ельогім. Мойсей злїпив із обох сих оповідань свою книгу тим способом, що все належне до одної події списував з обох оповідань до купи, не вважаючи на те, чи в тих оповіданнях були які суперечности, чи нї. Инші вчені почали відріжняти оповідання історичні від частин законодатних; з часом показало ся, що навіть роздїливши оповідання з іменем Ягвег від тих, де Бога називають Ельогім, не усуваєть ся всіх трудностий.
Ті уступи, де Бог називаєсь Ягвег, зведено до купи і так само ті, де Бог називаеть ся іменем Ельогім; показало ся, що одні й другі творять більше менше цїлість, немов дві окремі книги, писані двома окремими авторами; першого названо Ягвістом, а другого Ельогістом. Але давня Астрікова думка, що се були дві окремі книги, з яких черпав, той, хто укладав тзв. Мойсеєві книги, не справдила ся. Показало ся, що й Ягвіст і Ельогіст містять у собі дуже ріжнородний матеріял, що се не були дві ріжні книги, написані двома людьми, але радше дві збірки ріжнородного матеріялу, записуваного з устних оповідань ріжними людьми і пізнїйше зведеного сяктак в одну цїлість, при чім одно врізувано, инше дрібку штуковано, але загалом давнї перекази заховано досить вірно. Але сї два жерела не вичерпували всеї маси того, що містить ся в тзв. Мойсеєвих книгах. Власне всї уступи законодатного змісту не підходять анї змістом, анї мовою анї до Ягвіста, анї до Ельогіста; за почином берлїнського вченого Вельгавзена (1878 р.)9) їх видїлено в окрему книгу, яку названо Книгою жерцїв; крім чисто законодатних місць до сеї книги прийшло ся причислити також деякі оповідання, приміром зараз покладене на початку першої книги оповіданнє про сотвореннє сьвіта.
Але й сї три писання не були одинокими складовими частями, з яких склиєно тзв. Мойсеєві книги; скрізь у їх тексті попадають ся ще якісь посторонні дописки, додатки, шматочки оповідань, які велять нам догадувати ся, що збірок в роді Ягвіста й Ельогіста було більше; се значить ріжні школи чи ріжні громади людий у ріжних часах записували з уст люду або й перероблювали по свойому народнї перекази та відомости; пізнїйше книжники зібравши ті давнї записки, брали з них те, що їм було до вподоби, додаючи скрізь, де їм се видавало ся можливим, уступи з книги жерцїв, і так повстали ті книги, прозвані Мойсеєвими. Значить, праця, яку по старим рабінським та христіянським переказам мав написати один чоловік Мойсей на яких 1000 років перед Христом, по новійшим дослїдам була зложена 400–500 лїт пізнїйше з богатьох ріжнородних частин, зложена для певної цїли – утвердження верховенства єрусалимського храма і верховодства попівської верстви Левітів над жидівським народом і зложена не одним чоловіком, не від разу, а протягом кількох поколїнь.
Так виглядає в сьвітлї новочасної науки та книга, якій наші богослови хочуть признавати більшу правдивість, як працям цілої великої громади вчених людий, дослідників природи, що все житє посьвячують на вислїдженнє правди, не дбаючи на власну користь, і працюють при помочи безмірно вдосконалених інструментів, роблять тисячні проби, коштовні подорожі, мають під руками величезні музеї і в книгах зібрані дослїди всїх людських поколїнь. Справді читаючи всї ті громи і всї ті свари наших богословів на новочасну науку та її здобутки мимоволї згадуєш слова одного нїмецького поета, що ті люди хочуть своїми реверендами закрити сонце.
III
Перше біблїйне оповіданнє про сотвореннє сьвіта
Тепер я можу приступити до самої річи, то значить, до роздивлення біблійного оповідання про сотвореннє сьвіта. Та попереду ще одно застереженнє і одна просьба до тих, що схочуть уважно і з користю прочитати отсю розвідку.
Застереженнє таке, що всї ті уваги, які я тут подав і далі ще подам, зовсїм не мої власні. Я не виссав собі тут нїчогісїнько з пальця і не жадаю нї від кого, щоб вірив менї на слово. Я подаю здобутки новійшої науки, а властиво лише маленький вибір із богатого скарбу тих здобутків. А ся новійша наука визначаєть ся тим, що нї від кого не жадає і нї в кого не терпить віри на слово. У всьому вона йде до вироблення власного переконання при помочи фактів, досьвідів, контролї; вона подає лиш такі річи, що кождий відповідно приготований чоловік може й сам дійти до них і переконати ся, чи доходжено до них вірно. Наука не признає нїкому привілєїв, що ті мають доступ до її „сьвятая сьвятих," а инші не мають; до найглубших тайників науки має вільний доступ кождий чоловік, у кого в серцї горить чисте і сьвяте бажаннє – пізнати правду, і в кого розум на стілько вироблений, щоб зрозуміти й оцїнити її.
А просьба моя до читача така. Менї доведеть ся тут говорити про початкові роздїли Біблії, а спеціяльно книги Битія. Було-б дуже добре, якби кождий читач мав під рукою переклад тої книги. На жаль, у нас є доси лиш один повний переклад Біблїї на нашу народну мову, доконаний небіжчиком Кулїшем, а доповнений професором Пулюєм та Ів. Нечуєм-Левицьким і виданий торік анґлійським біблійним товариством. Отсю книгу (вона дуже дешева) повинна мати кожда читальня і кождий поодинокий чоловік, кого лише стане на се, і я просив би кождого, хто дочитає доси мої уваги, покласти сю книгу перед собою і від часу до часу заглядати до неї, де буде на се у мене вказівка.
Та мушу тут з жалем зазначити, що той Кулїшів переклад сьвятого письма зовсїм не оправдує надїй, які покладав на нього сам небіщик Кулїш тай широкий загал Українцїв.
Переклад такої книги, як Біблїя, повинен бути або популярний, то значить, бодай мовою своєю зрозумілий для широкої маси народа, або науковий, то значить такий, щоб докладно передавав зміст і значіннє речення первовзору. В однім і другім разї треба, аби перекладач сам добре розумів той первовзір, а потім старав ся передати його иншим так, щоби і вони зрозуміли його не инакше, як він. На жаль небіщик Кулїш не лише що не знав зовсїм гебрейської мови, якою писані сьвяті книги жидівські, – він не знав також порядно анї грецької, анї латинської мови, на яких єсть давні і важні переклади тих книг, та не знав порядно анї німецької, анї француської мови, на яких є нові наукові переклади і працї про сї книги. Тому то в многих місцях свойого перекладу він іде якось на помацки; так і видно, що чоловік сам не знає гаразд, що він пише. До того ще Кулїш задумав зробити свій переклад взірцем української мови і замість говорити по просту та ясно, він пішов підпускати якусь церковщину та дяківщину, всякі „рече", „глаголе", „воїнство", „гласи", „печалі" і т. и., та зробив свій переклад ще менше відповідним для широкої народної маси. Оттим то не подивуйте, коли я далї, покликуючи ся на Кулїшів переклад, важнїйші місця буду подавати в своїм власнім перекладї.
Перша ніби Мойсеєва книга, прозвана в нашій церковній мові книгою Битія, у Греків книгою родів (Ґенезеон або коротко Ґенезіс), а у Жидів Берешіт або Сефер Берешіт (книга початку), починаєть ся ось якими оповіданнями:
Глава І.
1. На початку, коли Бог сотворив небо і землю,
2. а земля була невидима й певпорядкована і пітьма лежала на морі і дух божий сидїв на водах,
3. тоді сказав Бог: „Нехай буде сьвітло!" І стало ся сьвітло.
4. І бачив Бог, що сьвітло було добре. Тодї Бог розлучив сьвітло від пітьми.
5. І Бог назвав сьвітло днем, а пітьму назвав нічю. І зробив ся вечір і ранок – перший день.
6. Бог мовив: „Нехай буде твердь між водами і нехай розлучить води одні від одних". І так стало ся.
7. Так зробив Бог твердь, і розлучив воду під твердю від води над твердю.
8. І Бог назвав твердь небом. Так зробив ся вечір і ранок – другий день.
9. Бог мовив: „Нехай збереть ся вода під небом на однім місці, щоб було видно сушу." І так стало ся.
10. І Бог назвав сушу землею, а зборище води назвав морем. І бачив Бог, що се добре.
11. Бог мовив: „Нехай випустить земля зелень, зїлє, що родить насїнне, і овочеві дерева, що приносять плоди на землї в своїм родї, з якого є їх насїнне." І так стало ся.
12. Земля випустила зелень: зїлє, що родить насїнє в своїм роді, і дерева, що приносять овочі у своїм родї, в якім є їх насїнне. І бачив Бог, що се добре.
13. Так зробив ся вечір і ранок – третїй день.
14. Бог мовив: „Нехай будуть сьвітила на тверди небесній, аби розлучали день і ніч; вони мають виявляти знаки і часи, днї й роки,
15. і мають бути сьвітилами на тверди небесній, щоб сьвітили на землю." І так стало ся.
16. Так зробив Бог оба великі сьвітила: більше сьвітило, щоб володїло над днем, і менше сьвітило, щоб володїло над нічю, і звізди.
17. І Бог поклав їх на тверди небесній, аби сьвітили на землю.
18. аби володїли над днем і нічю і аби роздїляли сьвітло від пітьми. І бачив Бог, що се добре.
19. Так зробив ся вечір і ранок, четрвертий день
29. Бог мовив: „Нехай заграє вода юрбами живих істот і нехай полине птаство понад землею перед твердю небесною."
21. Так сотворив Бог великі морські дракони і всї живучі істоти, якими кипить вода, і всяку крилату птицю в своїм радї. І бачив Бог, що се добре.
22. Бог благословив їх і мовив: „Будьте плодючі і множіть ся і наповняйте воду в морі, а птаство нехай множить ся на землї."
23. Так зробив ся вечір і ранок, пятий день.
24. Бог мовив: „Нехай земля виведе живі істоти по їх роду: скотину, хробацтво і полеву дичину по їх роду." І так стало ся.
25. Бог зробив полеву дичину по її роду і скотину по її роду і всяке хробачє на землї по його роду. І бачив Бог, що се добре.
26. Бог мовив: „Зробімо людий на наш образ і подобу, нехай вони володіють над рибами морськими і над птахами небесними і над скотиною і над усею полевою дичиною і всїм хробацтвом, що повзає по землї."
27. Так сотворив Бог чоловіка на свій образ; на образ божий сотворив його; як чоловіка й жінку сотворив їх.
28. І Бог благословив їх і мовив до них: „Будьте плодючі і множіть ся і наповняйте землю і робіть її підвладною собі, і пануйте над рибами морськими і над птахами небесними і над усяким звірем, що рухаєть ся по землї."
29. І Бог мовив: „Даю вам тепер усе зілє, що плодить сїмя на всїй землї, і всї дерева, що приносять овочі, в яких містить ся сїмя: се має бути ваша пожива.
30. „І всїй полевій дичинї і всьому небесному птаству і всьому, що повзає по землї і має в собі живий дух, даю зелень зїлє на поживу." І так стало ся.
31. І Бог оглянув усе, що зробив, і ади все було дуже добре. Так зробив ся вечір і ранок – шестий день.
Глава II.
1. Так були довершені небо й земля з усїм їх військом.
2. І Бог докінчив семого дня свою роботу, яку зробив; і спочив семого дня від усеї роботи, яку зробив.
3. Тодї благословив Бог семий день і осьвятив його, бо в ньому він спочив від усеї роботи, яку робив і довершив Бог.
4. Отсе родовід неба й землї, як вони були сотворені.
Заки перейдемо до розбору сього оповідання, скажемо кілька слів про ті цифри, що стоять перед кождим реченнєм і які звуть ся зачалами.
Подїл книг св. письма на глави і зачали не був зроблений первісними авторами сих книг. Се зроблено геть пізнїйше, коли ті книги стали ся предметом науки по рабінських школах. Зроблено сей подїл не зовсїм відповідно до змісту, а так тілько, аби допомогти памяти при виучуванню і аби лекше було знайти якесь місце при суперечцї. Що на зміст при тім звертано менше уваги, бачите зараз із першого роздїлу: тут оповіданнє переходить до другого роздїлу і уриваєть ся не то на четвертім зачалї, але на половинї четвертого зачала. Коли заглянете до перекладу Кулїша, то побачите, що ся половина четвертого зачала зовсїм не відділена від другої половини, злучена з нею протинком, немов се все одно реченнє; тимчасом, як зараз побачимо, се не тілько окреме реченнє, але початок нового оповідання про сотвореннє сьвіта, коротшого, але за те зовсїм суперечного з першим, написаного иншим автором і з иншою метою.
Коли порівнаєте початок мойого перекладу з Кулїшевим, а також із иншими церковними перекладами, то побачите деякі ріжницї, на перший погляд невеличкі, але на правду дуже важні. І так Кулїш пише:
1. На початку сотворив Бог небо та землю.
2. Земля-ж була пуста та пустошня і темрява лежала над безоднею; і дух божий ширяв по над водами.
3. І рече Бог" – і т. д.
Значить, кожде зачало являєть ся окремим і в собі закінченим реченнєм, і значіннє їх виходить таке: в першім зачалї акт сотворення неба й землї вже довершений, а далі Бог немов подрібно викінчує те, що не було зроблено при тім першім загальнім творенню. Одначе таке толкованнє було би зовсїм хибне, йому заперечують дальші рядки. Аджеж ми бачимо, що небо творить Бог у зачалї 6, другого дня, значить, в зач. першім воно ще не було сотворене. Так само землю творить Бог аж третього дня (зач. 9), значить, і вона ще не була сотворена в зач. 1.
Але не треба думати, що така нїсенїтниця стоїть і в гебрейськім текстї, – вина за неї спадає виключно на перекладачів. У гебрейськім тексті, як се бачите з мойого перекладу, три перші зачала творять одно реченнє; в першім зачалї кажеть ся: „Коли Бог творив" чи може ще докладнїйше: „Коли Бог зачинав творити небо і землю"; рівночасно з тим друге зачало додає: „Коли земля була пуста й порожня" – а властиво, як побачите зараз, коли не було землі, а на її місці було щось инше, – тодї, – докінчує речення зач. 3 – Бог сказав те й те, то значить, тодї розпочав ся акт творення. Отже твореннє починаєть ся аж у зач. 3, а те, що названо в зач. 2, було перед твореннєм. Так стоїть у жидівськім текстї і так треба розуміти ті три зачала. Бачите тепер, що при такім розумінню тих слів зачало 2 набирає особливого значіння, бо воно малює нам стан перед сотвореннєм сьвіта. Очевидно той, що писав оповіданнє, розумів діло так, що Бог творячи сьвіт застав уже щось готове, а з того витворив своєю силою те, що ми бачимо. Отже щож таке було перед сотвореннєм сьвіта?
У Кулїша читаєте, в зач. 2, що „земля була пуста й пустошня", – слова зовсїм неясні, бо не знати, чим ріжнить ся „пустий" від „пустошного." І мій переклад не о много ліпший; він передає дослівно грецький переклад відповідного гебрейського слова; Греки не можучи в своїй мові знайти нічого відповіднїйшого, поклали тут слова: „аоратос кай акатаскеуастос", що я й передаю дословно по нашому. Але все се зовсїм не передає того, що стоїть у жидівськім текстї; там стоїть таке слово, яке в тім місці лише раз являєть ся в усїм жидівськім письменстві і якого до недавна не вміли гаразд пояснити і тільки на здогад описували його значіннє.
В жидівськім тексті кажеть ся: „і коли земля була Тогу-ва-богу". Як сказано, се слово з жидівської мови годї було пояснити. Перекладачі та товмачі старали ся відгадати його значіннє і пояснювали його відповідно до своїх здогадів, хоча по мойому лїпше було би по просту лишити се слово без перекладу. Греки наткнувши ся на се темне слово згадали свої національні перекази про початок сьвіта, де говорить ся, що з самого початку був так званий Хаос – якась безодня, в якій безладно уносили ся складові частини пізнїйшого сьвіта. З того Хаоса бог часу Хронос творить сьвіт. Отже сей свій погляд вони підсунули під гебрейське Тогу-ва-богу і сказали, що земля була ще невидима і невпорядкована, себто поєдинчі її части безладно, в суміш літали серед безодні.
Що сей погляд зовсїм не передає значіння гебрейського Тогу-ва-богу, на се вказують зараз дальші слова того самого зачала про те, що „дух божий сидїв на водах", бож із тих слів виходить, що вже тодї були води, значить, мусїло бути щось таке, на чім опирали ся ті води, принайменше повітрє. Одним словом, зараз тут у зач. 2 натикаємо ся на першу майже непоборну трудність, на темне слово Тогу-ва-богу, що має нам малювати стан річий перед сотвореннєм сьвіта. Не можучи анї у Жидів анї у Греків знайти відповідного пояснення сього слова, ми мусимо на разї лишити сю загадку нерозвязаною, і підемо далї.
Але те саме зач. 2 має ще пару таких загадок. Зараз друга частина речення, у Кулїша передана словами „і темрява лежала над безоднею", виглядає в жидівськім текстї зовсїм не так просто. Що таке безодня? По нашому розумінню се може бути пустий простір або велика глибінь заповнена водою. В жидівськім одначе тут стоїть друге загадкове слово: Тегом. Греки перекладають його словом абиссос, але те слово значить троха не те, що наша безодня, воно значить тілько водяну глубину, море. Але в гебрейській мові на означеннє моря є инше слово, а Тегом ужито лише тут у отсьому оповіданню. Що й тут воно значить море, се певна річ, се потверджують зараз дальші слова про те, що на водах тої Тегом (слово в гебр. жіночого рода) сидїв дух божий. Із значіння всього зачала виходить, що мова тут не про звичайне море, а про той первісний океан, який покривав усю землю. Але чому він називаєть ся Тегом і що властиво значить се слово? Се знов загадка, якої на основі самої гебрейської мови годї пояснити і якої поясненнє ми знов мусимо лишити собі на пізнїйше.
І ще одну загадку задає нам се коротеньке зачало: „дух божий сидїв на водах". Що се за дух божий? Чи се те саме, що Бог? Коли те саме, то чому названо його иншою назвою і то власне знов таким словом, що приходить лише раз у сьому місці? Се слово по гебрейськи звучить: „Ріх" і жидівські рабіни толкують його: божа сила, божа істота, боже вітхненнє, отже не сам Бог, а якийсь його виплив. І що значить, що ся „Ріх" (знов слово в гебрейськім жіночого рода!) сидїла на водах? Кулїш має тут „ширяв" – слово зовсїм неясного значіння; инші перекладачі люблять класти тут слово: лїтав, уносив ся над водами. Але все се самовільні поправки; гебрейський текст має тут таке слово, яке при инших нагодах уживаєть ся на означеннє того, як птах сидить на яйцях і вигріває їх (порівняй Мойсеева книга пята, гл. 32, зач. 11, у Кулїша стор. 204; на жаль цїле те зачало у Кулїша перекладене зовсїм фальшиво, так що не дає нїякого значіння!). Очевидно маємо тут слїд такого понятя, що той, хто писав ті слова в зач. 2, уявляв собі божу Ріх як птицю, що сидить на водах первісного океана (Тегом) і вигріває те яйце, з якого мав повстати сьвіт. Таке понятє про початок сьвіта стрічаємо у ріжних народів, а особливо у Єгиптян та Фенїкійцїв, найблизших сусідів Жидів; було-б зовсїм не диво, як би воно було й у Жидів. Та натуральна річ, що се оповіданнє не могло знайти ласки у тих книжників, які пізнїйше укладали отсю книгу; його викинено і з нього полишив ся лиш отсей невеличкий слїд. Замість тої божої Ріх, що вигріває сьвіт із води Тегом, у зач. 3 виступає инша творча сила – слово боже.
Варто ще сказати пару слів про ту твердь небесну, яку буцїм то сотворив Бог на початку другого дня. Той, що писав ті слова, має очевидно на думцї те синє склепінне, яке ми й доси називаємо „небом", і вірив разом зі всїми старинними людьми і з теперішними дикунами, що се справдї таке склепінне з якогось твердого кришталю, настобурчене мов великий дзвін на землю, яка видавала ся йому плоским тарелем. Нинї ми знаємо не з нїякої книги, але з простого, щоденного досьвіду, що земля зовсїм не плоский таріль, а те синє над нею зовсїм не нїяка твердь, а рідке повітрє, яке зрештою лише нашому оку до певної висоти видаєть ся синїм, а висше, де повітря не стає, воно зовсїм темне. Отже й тут маємо очевидно не нїяку обяву божу, не відкрите якоїсь великої правди, а вислів дитячої віри недосьвідного чоловіка, який брав на віру те, що бачив очима, не пробуючи сконтролювати сього иншими способами.
Також не зовсїм ясні будуть для теперішнього читача слова 6-го зачала про те, що Бог роздїлив води на дві половини, одну половину над твердю, а другу під твердю. І тут треба пригадати старе віруваннє давнїх і многих теперішних нецівілїзованих народів, що над тим синїм небесним склепіннєм є велика вода, море не менше від того, що маємо на земли.10) В склепінню нїби то пророблені декуди вікна і заставки, і коли Бог захоче, велить окремим ангелам, що приставлені до тих заставок, відчиняти їх і пускати на землю дощ. Той сам жидівський письменник, що писав отсе оповіданнє про сотвореннє сьвіта, троха далї, говорячи про потопу сьвіта, каже виразно (глава VII, зач. 11), що „відкрили ся жерела глубини землї, і вікна небесні повідчинювали ся" і почав лити великий дощ. Розумієть ся, що й сей погляд супроти теперішної науки не має ніякої вартости і мусить уважати ся чисто дитинячим, а не виявою якоїсь божої премудрости.
IV
Те саме оповіданнє в сьвітлї Науки
Цілу стирту паперу списали оборонці правовірносте, щоб вияснити отсе жидівське оповіданнє про сотвореннє сьвіта згідно зі здобутками новійшої науки і віднайти в ньому глубоку мудрість, яка на тисячі лїт перед новійшою наукою провиджувала всю правду, але висловила її так неясно та образово, що люди тисячі літ вичитували з тих слів щось зовсїм противне. Не треба й говорити, що така оборона божеського походження сеї повісти далеко гірша від простого заперечення. Бо коли той, хто писав першу главу книги . Битія, справдї знав, як творило ся небо і земля і все живе на землї, то виявляєть ся питаннє, на що він писав про се так неясно, що тисячі лїт люди не могли розуміти його? Коли справдї Бог вітхнув того письменника і діктував йому ті слова, то яку ціль міг мати Бог дурячи людий? А коли справдї Бог хотїв укрити перед людьми тайни початків неба й землї, то яким же способом позволив їм по стільких і стільких тисячах лїт дійти до правди, і то не при помочи диктованих ним самим слів, а власне на перекір тим словам? Одним словом, щоб виправдити давнїх попів та рабінів, що з ріжних байок, оповідань та вірувань склеїли так звані Мойсеєві книги, новочасні богослови та оборонцї правовіря не вагають ся ставити самого Бога в дуже непочеснім сьвітї.
Тай гляньте лише, як можна погодити те оповіданнє не то з новочасною наукою, але з простим хлопським розумом! Твореннє дїлить ся на шість днїв – семого дня Бог спочиває. Очевидно се було писано вже в таку пору, коли люди ділили час на тижні і мали встанову один день у тижнї спочивати; ту свою людську встанову вони спокійнісінько переносять на Бога і нїби то його прикладом усьвячують свою встанову шабасовання. Ті шість днїв у повісти виразно відріжняють ся один від одного: був вечір і ранок, перший день. Ми тепер сказали би: був ранок і вечір, але у жидів, як може знаєте, день зачинаєть ся з заходом сонця, отже субота в пятницю вечір і т. д. Очевидно, що по жидівському розумінню й при творенню сьвіта обсервував ся сей жидівський звичай – зовсїм дитиняче міркуваннє, бо й дитина вірить, що те, що довкола неї, все було і буде так само.
Глядїть далї! Першого дня Бог не творить нїчого більше, тільки творить сьвітло і віддїлює пітьму від сьвітла, немов би се були якісь два окремі тїла, що можуть часом помішати ся! І певно давні Жиди й вірили в те, але ми тепер знаємо, що анї пітьма, анї сьвітло не є жадні окремі тїла, тілько сильнїйший або слабший рух дрібнесеньких частин матерії, що заповняє весь сьвіт. Ми знаємо тепер, що коли раз була в сьвітї матерія, то вже сьвітла не треба було окремо творити, бо виконуючи рух та матерія мусїла сьвітити ся.
Далі бачимо, що хоча Бог першого дня творить сьвітло, але проте перший, другий і третїй день минає, а на небі нема анї сонця, анї місяця, анї зір. Вони призначені на те, щоби панувати над днем і нічю, самі появляють ся аж четвертого дня. І що ще цїкавійше, вони появляють ся аж тодї, коли вже сотворене не тілько небо, але й земля, коли на тій землі є суша, а на тій суші виростає зелень, стоять дерева, що мають у собі плоди й насїннє. Сказати таку річ новочасному чоловікови, який докладно знає, що без сонця не може появити ся анї суша анї тим менше ростинне житє, то він признає се за крайню нїсенїтницю.
Коли вірити рабінському оповіданню з першої глави Битія, то сьвітло старше від неба, небо старше від сонця, а навіть трави, дерева та всякі ростини були швидше, нїж сонце, місяць і зорі. Далї: день і ніч були швидше, нїж сонце й місяць. Далї: птахи в повітрі появили ся швидше, нїж червяки на землї. Далї: Бог сотворив від разу окремо „худобу", себто громаду домашнїх звірів, а окремо дичину; значить, „худоба" була на сьвітї швидше, нїж чоловік. Усе се з погляду новочасного природника тай усякого розумного чоловіка не то що не жадна Богом обявлена правда, а прості нїсенїтницї. Все те поясняєть ся хиба тим, що оповіданнє писав якийсь рабін, що нїколи, як то у нас кажуть, „не бачив, як сонечко сходить", сидїв днї й ночи в своїй цюпі над старими книгами і пильнував лише над тим, аби старі оповідання, піснї, казки зібрати в одну купу, сяк чи так склеїти в одну цїлість і подїлити на шість день, щоб доконче на свій сьвятий шабас лишити прогалину.
Ми ще в дальшім оповіданню вернемо ся до деяких дрібниць сеї повісти, а тепер погляньмо ще троха близше на зач. 26–30, де говорить ся про сотвореннє людий.
Тут наперед усього впадає в очи ріжниця в способі творення. Всї инші річи й явища творить Бог одним словом, а забираючи ся до творення чоловіка він з разу немов радить ся з кимось, викладає свій плян: „Сотворимо чоловіка на наш образ і подобу".
З ким-же то радить ся Бог?
Новійші христіянські богослови бачуть у тім місцї найстарший старозавітний натяк на віру в сьвяту Трійцю! Нема що й казати, що такої віри у старих Жидів не було, і що власне ся віра, коли вона зародила ся у христіян, була в очах Жидів предметом найбільшого обридження і причиною найтяжшої ворожнечі супроти христіян. Річ поясняєть ся далеко простїйше, коли поглянемо на старий Жидівський текст: у цїлім тім оповіданню Бог називаєть ся Ельогім, а се є, як ми вже заявили, число множне від слова Ель, бог. Отже в цїлім оповіданню виступає і дїлає не один Ель, а більше їх. Як міг рабін, що певно вірив у одного Бога, написати або хоч пропустити таке оповіданнє в свою книгу? Се пояснювали всяко, та найправдо-подібнїйше поясненне таке, що рабіни знайшовши в старих записах повісти з назвою Ельогім, утворили собі такий погляд, що Бога, одного Бога, називано таким іменем аж до часу Мойсея, доки Бог не виявив йому свойого властивого імени Ягве. От тим то й самі рабіни, складаючи по старшим взірцям деякі оповідання, як ось і отсе про сотвореннє сьвіта, вживали тут сеї нїби то старшої назви Ельогім. Але що ся назва Ельогім не була старшою назвою Бога, се бачимо зараз у дальших рядках другої глави книги Битія, в другім, відміннім оповіданню про сотвореннє сьвіта і про рай, де Бог уже називаєть ся Ягве. Що ся назва Ельогім не була первісною назвою одного Бога, але що справдї тут була мова про многих богів, се бачимо з отсього оповідання про сотвореннє чоловіка, з отсього натяку на якусь нараду богів (Елїв) перед сотвореннєм чоловіка; потвердженнє сього погляду побачимо далї, коли дійдемо до роздивлювання тої старовавилонської поеми про сотвореннє сьвіта, яка без сумнїву послужила головним взірцем для отсього жидівського оповідання.
Варто зазначити тут ще одну цікаву річ. У зач. 27 говорить ся виразно, що Бог сотворив від разу пару людий, мужа й жінку. Отже сей оповідач нїчого не знає про те, що з разу був сотворений сам мужчина, а потім із його ребра була сотворена жінка. Так само в зач. 28, де Бог велить тим першим людям плодити ся і множити ся, і з того, що зараз потім сей оповідач переходить до вичислювання потомства тих перших людий (диви гл. V, зач.1, 2) і ще раз з натиском повтаряє свої слова з гл. І, зач. 27: „Коли Бог (Ельогім) сотворив Адама, зробив його на образ Ельогім; сотворив їх як мужа й жінку; і благословив їх і дав їм імя „чоловік" тодї коли були сотворені" – з сього бачимо виразно, що сей оповідач не міг оповідати повісти про сотвореннє Адама окремо від Еви, про їх побут у раю і про їх первородний гріх. Навпаки, з того натиску, з яким він два рази повтаряє свої слова про спільне, рівночасне сотвореннє мужа й жінки, можна би догадувати ся, що він знав оповіданнє про рай і первородний гріх, але вважав його байкою, якій не слїд вірити. Чи сяк чи так, то все таки ми бачимо тут, зараз на початку книги Битія, дуже виразно ті шви, якими пізнїйші руки зшивали і склеювали до купи кавалочки оповідань, що первісно були складані окремо, а навіть подекуди перечили одно одному.11)
V
Друге біблійне оповіданнє про сотвореннє сьвіта
Перейдемо тепер до другого оповідання про сотвореннє сьвіта, що в тій самій книзі „Битія" покладене безпосередно за першим, тим, яке ми отсе розібрали. Ось що читаємо там:
Глава II. Зач. 4 (друга половина): В часї, коли Ягве (Бог) сотворив землю і небо,
5. коли ще не було корчів на землі і не повиростало нїяке зїлє, бо Ягве (Бог) не спускав дожджу на землю і не було людий, щоб обробляли землю –
6. але залива вибухла з землі і напоїла всю площу поля –
7. тоді утворив Ягве (Бог) чоловіка з пороху з землї, і вдунув йому дух житя в ніздрі; так став ся чоловік живою істотою.
8. Тоді насадив Ягве (Бог) сад у Еденї, далеко на сході, і посадив туди чоловіка, якого утворив.
9. Тоді велїв Ягве (Бог) вирости з землї всякому дереву пишному на вид і приємному до їди, і дереву житя по серединї саду, і дереву пізнання добра і зла.
10. І ріка починаєть ся в Еденї, що напоює сад; вона дїлить ся потім на чотири відноги:
11. перша називаєть ся Пішон; се та, що обливає край Хавілу, де знаходить ся золото;
12. а золото того краю коштовне; там трапляєть ся також „бедоляг" (пахуча живиця) і камінь шогам.
13. Друга ріка називаєть ся Ґігон; се та, що обливає всю країну Куш.
14. Третя ріка називаєть ся Гіддекель (Тиґр); се та, що пливе на схід від Ашшура. Четверта ріка, се Перат (Евфрат).
15. Тоді взяв Ягве (Бог) чоловіка і посадив його до саду Едена, щоб управляв і беріг його.
16. Тодї дав Ягве (Бог) чоловікови наказ: „Із усїх дерев саду можеш їсти скілько хочеш;
17. але з дерева пізнання добра і зла, з того не можеш їсти; бо в той день, коли з'їси з нього, мусиш умерти на смерть."
18. Потім мовив Ягве (Бог): „Не добре, щоб чоловік був сам один; добуду йому істоту, щоб допомагала йому і була відповідно до нього".
19. Так утворив Ягве (Бог) далї з землї всяку звірину полеву і всїх птахів небесних і привів їх до чоловіка, щоб побачити, що він скаже на се; і що чоловік скаже до них, саме так мали вони називати ся.
20. Так сказав чоловік назви всїм скотам і птахам небесним і всїл полевій звіринї. Але для чоловіка не знайшов між ними істоти, що моглаб допомагати йому і бути відповідна до нього.
21. Тодї напустив Ягве (Бог) дивовижний сон на чоловіка, так що він заснув; тодї взяв із нього одно з його ребер і заповнив прогалину мясом.
22. А з ребра, що виняв із чоловіка, збудував Ягве (Бог) жінку і привів її тодї до чоловіка.
23. І промовив чоловік: „Отсе нарештї кість із моєї кости і тїло з мого тїла; ся звати меть ся жоною, бо вона взята з мужа".
24. Тому покидає чоловік батька й матїр і пристає до жінки, так що обоє роблять ся одним тїлом.
25. А обоє, чоловік і жінка, були голі й не стидали ся.
Як бачите, маємо тут зовсїм відмінний образ сотворення сьвіта і зовсїм инше оповіданнє.
Перша річ, що вражає нас тут і чого не знайдете в инших перекладах, се подвійна назва Бога: Ягве і Бог (Ельогім); так стоїть у тих місцях у жидівськім письмі. Очевидно первісне стояло тут само імя Ягве, але той, хто приклеїв се оповіданнє до першого або перше до отсього, силував ся замазати ту ріжницю і не важучи ся викинути сьвяте імя Ягве, подописував до нього скрізь своє улюблене Ельогім; тому се друге імя, перекладене по нашому, ми поклали скрізь у скобках.
Друга річ, яка мусить кинути ся в очи кож-дому, хто уважно прочитає отеє оповіданнє і порівняє його з попереднїм, се їх цїлковита незгідність і суперечність. Візьміть дрібницю: в першім оповіданню творить Бог небо і землю, в другім землю і небо. Про твореннє неба одначе в тім другім оповіданню не сказано далї анї слова; можливо, що той хто склеював оба оповідання до купи, викреслив тут кілька зачал. Далї: в першім оповіданню земля на початку покрита водами і твореннє починаєть ся від того, що Бог роздїлює води і з під них показуєть ся суша. Тут натомісь земля, з початку суха, не покрита анї корчами анї зїлєм, і твореннє починаєть ся від того, що з нутра землї вибухає вода і напоює землю. Виглядає зовсїм так, як коли би перше оповіданнє було зложене в краю многоводнім, мокрім, який часто заливають води, а друге в краю сухім, випаленім сонцем, де вода, дощ являють ся першим услівєм житя.
В першім оповіданню ми бачили, що акт сотворення дїлив ся на сїм день і ночий – друге о-повіданнє не знає того зовсїм.
У першім оповіданню сотворені були насамперед звірі, ростини, а потім чоловік; тут навпаки, Ягве творить насамперед чоловіка, а потому звірів.
У першім оповіданню Бог творить від разу пару людий і благословить їх, щоб плодили ся і множили ся; тут Ягве творить з разу самого чоловіка, потім усїх звірів, а нарешті жінку, і замість благословенства дає їм заповідь загрожену страшним проклятєм (карою смерти).
Здаєть ся, не можна й здумати собі двох оповідань про ту саму річ, у яких би в так немногих словах була на кождім пункті така повна та явна суперечність, як між оповіданнями про сотвореннє сьвіта, оповіданнями мов на сьміх склеєними в одну цілість. Тут зараз видно добру пробу на те, що було сказано висше, що цїла книга Битія не могла бути написана одним чоловіком, але була склеєна з ріжних, первісно зовсїм окремо списуваних оповідань, і то в такім часї, коли суперечности тих оповідань уже не відчували ся виразно, а самі оповідання вважали ся шановними памятками старовини, з якої не випадає що будь уривати або перемінювати.
І в отсьому оповіданню маємо деякі темні місця, яких толкованнє не все буває однакове. Коли поглянете до Кулїшового перекладу, то побачите там на початку сього оповідання щось подібне, як на початку першого оповідання: зач. 4 (друга половина) і 5 творять одно реченнє, зач. 6 знов одно окреме, а зач. 7 знов окреме; тимчасом у гебрейськім тексті всї чотири зачала творять одно реченнє. По перекладу Кулїша виходить, що акт сотворення доконуєть ся ще в зач. 4. у другій половині, а потім Ягве немов помалу викінчує своє твориво; з гебрейського тексту виходить, що в зач. 4, 5 і 6 малюєть ся стан сьвіта перед твореннем, а творча діяльність Ягве починаєть ся аж у зач. 7, сотвореннєм чоловіка.
Особливо цїкаве тут зачало 6, де говорить ся про ріку, що вибухла з сухої землї і напоїла землю. Кулїш, як бачите, толкує се зачало зовсїм інакше: „Виходила імла з землї і напувала всю верховину на суходолї". Лишаючи на боцї слово „верховину", невідповідне тут, бо значить що иньше, нїж у нас розумієють під сим словом (Кулїш хотїв сказати: поверхню, а слово значить у нас гори), ми звернемо увагу тілько на ту „імлу", яка буцїмто напувала землю. В гебрейськім текстї тут стоїть слово, яке лиш раз у тім місцї зустрічаєть ся – „ед". Для понятя „імла" гебрейська мова має инше слово. Навпаки, сей „ед" виразно відріжняєть ся від дожджу, який спускає Ягве на землю і про який була мова в зач. 5. Із усього оповідання виходить, що сей „ед" було щось таке, чого не сотворив Ягве, що було перед сотвореннєм. Тілько пізнїйше рабіни-талмудисти підсунули йому толкованнє: хмара, – толкованнє зовсїм хибне, бож анї хмара без дожджу, анї мла не в силї напоїти землю.
Ще пару слів про чотири ріки, що буцїмто випливають із Едена12). Опираючи ся на зач. 10–14 сеї глави люди довгі віки старали ся віднайти місце, де лежав рай, поки нарештї не переконали ся, що таке пошукуваннє не веде нї до чого. Тілько дві ріки, названі в сьому оповіданню, пли вуть і доси: Гіддекель, по вавилонськи Ідеклят, по бактріянськи Тіґра, по грецьки Тіґріс, і Перат. по вавилонськи Пуратту, по грецьки Евфарт. Обі ті ріки справді випливають із одної гори, плинуть з разу в ріжних напрямах, потім рівнобіжно, і сходять ся нарештї до купи в самім устю до моря. Та при їх жерелах даремно було би шукати двох иньших рік названих у. письмі сьвятім, а також країв Гавіля і Куш. Гавіля в иньших місцях і писаннях, се назва Арабії, відки до Жидів доходило найлїпше золото, а Куш, се Етіопія, край положений у Африцї, на південь від Єгипту. Як бачимо, географічне знаннє того, хто писав отсю повість, було дуже недокладне і бачити в такім баламуцтві якусь Богом обявлену правду, твердити, що підчас потопу сьвіта ріки Пішон і Ґігон щезли, а краї перемінили ся, нема нїякої підстави13).
VI
Інума Ілїш, або Старовавилонське оповіданнє про сотвореннє сьвіта
Уже давно, перед відкопаннєм та відчитаннем старих вавилонських та ассирійських писань було відомо, що у Вавилонян і Ассирійцїв були сьвяті піснї та повісти богато де-в-чому близькі до біблїйних. Півтретяста лїт перед Христовим різдвом вавилонський жрець Бероз (по грецьки Берозос) написав був докладну книгу про Вавилон, у якій особливо розповідав про вавилонську релїґію, і подав також в перекладї на грецьку мову вавилонські оповідання та піснї про сотворенне сьвіта. На жаль, Березова книга не дійшла до наших часів; із неї заховали ся лише невеличкі виривки, які наводили в своїх писаннях иньші, пізнїйші письменники. Особливо славний фільософ Дамасцій у своїй книзї „De primis principiis" (про перші початкий)14) заховав нам ось яке оповіданнє:
„Вавилоняни переходять мовчаннєм (нїби то: не вияснюють зовсїм) початок усїх річий, але приймають дві первісні сили: Тауте і Апасон, роблячи Апасона мужем Тауте, а сю називаючи матїрю богів, її одинокий син – Мойміс, у якому я бачу духовий образ усього сьвіта, що повстав із обох первісних сил. Далі з них повстало нове поколїнне: Ляхе і Ляхос, а потім третє – Кіссаре і Ассорос. Від сих потім троє: Амос, Ілїль і Аос. Син Аоса і Дауке був Бель, у якому вони бачуть творця всього сьвіта."
Довгий час не знали вчені, що зробити з тим оповіданнєм, чи вважати його правдивим, чи може пустою видумкою пізних письменників. Аж у XIX. віцї, коли почали розкопувати старі руїни Вавилона, Нїнїве та инших міст передньої Азії, коли повіднаходили в руїнах дуже стародавні письма (на 2 й 4 тисячі лїт перед Христом) і навчили ся відчиту вати та толкувати їх, вияснили ся також оповідання Бероза та Дамасція. Між иншими прастарими памятками письменства віднайдено також цїлу вавилонську поему про сотвореннє сьвіта, списану на сїмох глиняних табличках стародавним, так званим клиновим письмом15). Правда, ті таблички, що довгі тисячі лїт лежали в землі під руїнами палати ассирійського царя Ассурбанїпаля, віднайшли ся потовчені і сильно ушкоджені; богато слів і віршів пропало, з инших лишили ся хиба шматочки; та все таки з того, що лишило ся і відчитано доси, можна мати досить повний образ того, як виглядала цїла поема. По її початкових словах її називають у науці „Інума ілїш".
Подаю тут у перекладі важнїйші місця тої поеми, в якій крім її уривковости доси ще богато не вияснено:
Перша табличка.
1. Коли в горі не звало ся ще небо,
2. земля в низу не мала ще імення;
3. коли Апсу, найперший, що їх сплодив,
4. і хаос Тіямат, мати їх обоїх,
5. змішали свої води до купи;
6. і поле ще не утворило ся, анї лугів не було видно,
7. коли з богів ніхто ще не почав ся,
8. нїхто не мав імення, доля не судила ся,
9. тодї були утворені боги, у самому (небі),
10. повстали перші Лягму й Лягаму (...)
11. Віки минули (...)
12. Тодї були утворені Аншар і Кішар16), а над ними (...)
Дальша частина таблички викришена так, що крім кількох розрізнених слів не можна відчитати нїчого. Та вже сей початок цікавий для нас тим, що потверджає оповіданнє Дамасція і дає можність віднайти вавилонські імена названих ним божищ, та їх значіннє. І так Дамасцієва Тауте, се очевидно Тіямат, „прамати" всїх річий і заразом вода; її муж, „найперший, що сплодив усе", Дамасціїв Апасон, по вавилонськи називаєть ся Апасу, і також значить первісне море, океан. Але назва Тіямат – се не що инше, як та Тегом, та первісна вода, яку ми бачили в жидівськім біблїйнім оповіданню. В Біблії вона стоїть як щось неясне, один-однїсїнький раз, як позичка з далекої чужини; тут у вавилонській поемі про ту Тіямат говорить ся богато, описуєть ся її докладно, – так і видно, що не Вавилонець узяв її з Біблії, де про неї крім не виразної згадки її назви не знають нічогісінько але той, хто писав біблійне оповіданнє, чув видно якийсь неясний відгук вавилонської поеми і втягнув його в свою повість.
В тім першім уривку першої таблички не згадуєть ся нїчого про первородного і єдиного сина Апсу й Тіямат, якого Дамасцій називає Мойміс, а вавилонська поема далї Мумму; в знищених уступах говорило ся очевидно про утвореннє дальших богів. На обороті тої самої таблички маємо вже шматочки дальшого оповідання, як найстарші, первісні боги, Апсу й Тіямат і їх син Мумму сердять ся на молодших, що силкують ся забрати вдасть у свої руки17).
35. Апсу відкрив свої уста й мовив,
36. рік слово до величньої Тіямат:
37. „Що духу переплутаю їх шлях,
39. і знївечу їх дорогу.
40. Нехай затихне голос їх і горе їм буде".
41. Коли Тіямат почула се,
42. кинула проклятєм і мовила:
45. „Що духу вирушимо проти них,
46. Щоб їх шлях був непрохідний!"
47. Відповів Мумму до батька свого Апсу,
48. згодив ся послушний на його раду:
49. „Нумо, розвідаймо їх дорогу!
50. швидко вона заплутаєть ся, стане як ніч.
51. Коли почув се Апсу, засяло лице його,
52. бо думав лихо богам, своїм первородним.
53. Як лев розсердив ся, як...
54. його колїна тремтять, голова хитаєть ся
55. від зла, яке надумали своїм первородним18).
На третїм стовпцї тої першої таблички, дуже знївеченім, говорить ся про те, як Тіямат готуєть ся до бою з богами, творить одинацять страшилищ – ящірок, драконів, велетнїв, скажених псів, гадюк, чоловіко-скорпіонів і кладе над ними начальника Кінґу:
І дала йому таблички судьби, і поклала їх йому на груди.
138. „На, і нехай твій суд незмінний буде, що вийде з твоїх уст, най стоїть міцно"19).
Друга табличка.
Про сї приготовання чує Аншар і кличе свойого сина Ану. Він зразу радить йому попробувати переговорів:
73. „Мій сину, Ану, сильний і могутній,
74. великий в силї, в нападї незломний,
75. іди до неї, стань перед Тіямат,
76. най не палає так її утроба, най її серце віддихне вільнїйше.
77. Вона уперта, слухати не любить, –
78. промов до неї, най затихне трохи"20).
Ану йде до домівки Тіямат, але не може розмовити ся з нею і вертає назад. Тодї виступає представник наймолодшого поколїння богів, Мардук, син Еа:
Коли почув батьківську мову Мардук, урадувалось його серце дуже
132. й таке сказав до свого батька слово:
133. „О пане боже, доле всїх богів великих,
134. коли я маю справдї як ваш местник
135. устати і подужати Тіямат
136. і вас спасти, то і всї ви ставайте довкола мене, давайте мені долю поміж усїми вами найзначнїйшу!
137. Коли всї ви у божеській палатї у радощах сидїтимете вкупі,
138. нехай я сам, як лиш створю рота, замісто вас усьому суджу долю.
139. Що я зроблю, най те без зміни буде, що я поставлю най те не зхитнеть ся,
140. що я скажу, най буде невідкличне".21)
Се значить, за свою боротьбу з Тіямат Мардук, один із наймолодших богів, жадає для себе становища найвисшого, верховного бога. Побачимо далї, яке се мало значіннє.
Третя табличка.
Почувши се Аншар посилає свого післанця Ґаґу до найстаршого богів Лягму і Лягаму, найстарших після Апасу й Тіямат, і просить у них таблиць судьби для Мардука.
125. Як Лягму й Лягаму почули се,
126. то крикнули: „Ой лишенько!" Що сталось!
127. Що там змінило ся, що вони бють ся?
128. Не розуміємо, що виробля Тіямат".
129. І підняли ся, рушили в дорогу;
130. усї великі боги, що судять долю,
131. усі пішли до Аншара на раду,
заповнили весь дім його широкий,
132. і цїлували одні одним лиця,
і всї збирались у одну громаду.
133. І говорили, сїли до пиру,
134. і їли хлїб пшеничний, пили вина.
135. і мощ солодкий відмінив їх думи.
136. А як уже до пяна напили ся,
як тїла їх роздуло від напою,
137. тодї найшла на них велика втома,
запаморочив хміль їх ясні мисли,
138. Тодї то Мардуку, свойому внуку
і местнику вони судили долю22).
Четверта табличка.
Широко описуєть ся церемонїя, як боги в пянім станї роблять Мардука верховним богом, та ми пропускаємо сей опис і переходимо до того, як Мардук готуєть ся до бою з Тіямат і її військом. Боги дають йому непоборну зброю і говорять:
31. „Іди, відріж житє ти від Тіямат,
32. най кров її вітри знесуть у безвість."
33. Коли оттак боги батьки судили
незмінну долю Мардукови Белю,
34. бажали ще йому в дорогу щастя.
35. Він лук зігнув, щоб був йому за зброю,
36. і спис зострив, щоб мав в руцї оружє,
37. і булаву тяжку взяв у правицю,
38. повісив з боку лук і сагайдак.
39. Перед собою блискавку зробив він,
40. огнем жеручим наповнив все тїло.
41. Обставив сїти, щоб у них зловити
Тіямат праматїр...
42. Обставив сїти на всї штири части,
щоб не могло нїщо втекти від нього,
43. на південь, північ і на схід і захід,
під бік їй сїть поставив від усюду,
44. дар батька свого Ану.
45. І сотворив злий вітер, гураґана,
46. і бурю й слоту, четверякий вітер,
і вітер, що ніхто догнать не може.
47. Тих сїм вітрів, що сотворив, пустив він,
48. аби розбурхали Тіямат, маму.
49. Підняв господь ту бурю, свою зброю,
50. і сїв на віз, незломний твір страшний,
запряг до нього четверню свою
і заховстав летючі, дивні конї.
З зубів їх бризька піна їдовита;
вони скидати вміють і топтати,
безстрашні в битві і страшенні в бою...
57. Одяг господь на себе страх, погрозу,
58. і голову покрив нестерпним блиском.
59. Подав ся в путь, держав дорогу праву
60. туди, де мати Тіямат стояла,
туди звертав лице своє.
61. В устах держав він зїля заклинання
62. і спис узяв правицею міцною.
65. Зблизив ся пан, поглянув бистрим оком
аж у нутро праматери Тіямат,
66. поглянув пильно на її любимця,
на того Кінґу... Як на нього глянув,
всї думки у нього помішались,
70. і ум його зломав ся, розвязались
його всї вчинки...
71. Тіямат же карку не похилила,
72. ригнула з повних уст йому зневагу:
73. „Чи то тебе боги отак шанують?
74. Перед тобою устають, як входиш?
Свої місця покинули почесні,
а на твоє найнизше поставали?"
75. На те підняв господь велику бурю,
76. і мовив так до лютої Тіямат:
77. „Ти превелика, що знялась високо,
78. що серцем загоріла ся до бою
з великими богами...
Ти прокляла своїх дїтий, а моїх
батьків, зненавидїла їх...
81. Коханцем своїм ти зробила Кінгу,
його звільнила від законів божих;
84. богам, моїм батькам, ти зла бажала,
їм призначила ти всю злобу.
85. Ану тепер шикуй своє все військо,
держи на поготові свою зброю!
86. Стій! Я і ти поборемо ся зараз!"
87. Коли почула ті слова Тіямат,
88. зробила ся вона мов божевільна,
89. мов без ума, і крикнула страшенно,
90. аж до коріня затремтїли разом
91. всї кости в неї. І проговорила
закляте чародійське, кинула
92. слова віщунські. Тай боги, що в битву
готовились, закляли свою зброю.
93. Ось виступили Тіямат-прамати
і всевідущий між богами Мардук,
94. до бою стали, вирвались до битви.
95. Та пан простяг свою грізну правицю
96. і обкрутив її своєю сїтю,
і гураґан, що був за ним як служка,
97. пустив наперед себе. Ось Тіямат
свою пащеку розняла як могла,
98. та він впустив до неї гураґана,
щоб їй не міць була уста замкнути.
99. Він обтяжив живіт її вітрами
невтишними, що серце в ній колотять,
100. і не дають уста її замкнутись.
101. Тодї він спис у низ, прошиб живіт їй,
102. розтяв нутро їй, розпанахав серце,
103. спроміг її, житє її знївечив,
104. звалив її як труп, сам став на ньому.
105. Оттак убивши Тіямат, привідцю,
106. він розполошив і її все військо,
розбив їх лави; задріжали разом
боги, що вибрали ся їй на поміч,
і всї, що йшли її сторонниками.
Вони злякались, рушили на втеки,
тил подали, житє своє спасали;
110 та тут вони попали ся у сїти,
що їх обцїпили – втїкати годї.
Він їх обцїпив, поламав їх зброю,
у сїть закинув, обмотав в тенета,
аж своїм ревом сьвітову безодню
вони сповнили. Впав на їх хребти
бич його гнїву, і в темницї темні
115. замкнув на віки. Одинацять творів,
що бігли з нею, мов чортів громада,
начинені жахом...
він шнурами опутав, сили їх
звязав, їх опір бгав собі під ноги.
І Кінґу, що був велетень між ними,
120. він поборов...
і видер в нього таблицї судьбові,
своєю запечатав їх печатю,
собі за пазуху поклав їх.
Отак зборовши і розторощивши
всїх ворогів, противників страшних,
125. він привернув Аншара верховладу
і осягнув весь намір Нуґдіммуда,
могутнїй Мардук. На богів побитих
вложив тяжкі, нерозривні окови,
і повернув до вбитої Тіямат.
І став господь на груди тій Тіямат,
130. і розколов їй череп безпощадним
своїм небесним бердишем, розрізав
кроваві жили, й кров її віддав
вітрам північним занести у безвість.
Се бачучи батьки його зрадїли,
кричали втїшно і веліли дари йому зносити.
135. Тодї спочив господь, оглянув пильно
той труп Тіямат, кадовб роздїлив,
і сотворив із нього дивне дїло.
Він роздїлив його на дві частини:
одну частину підійняв у гору,
зробив із неї кришку – синє небо,
засунув ретязь і поклав сторожу
140 і наказав їм води не пускати.
Сам обійшов він небо і оглянув
усї місця, став против океану,
против оселї того Нуґіммуда,
А зміривши глубокість океану,
145. побудував великий дім Ешара,
поклав поверх небесного склепіння,
щоб Ансу, Бель, Еа жили у ньому.23)
Із дальших табличок лишили ся дрібні шматочки. З них довідуємо ся, що на пятій табличцї описувало ся подрібно сотвореннє сьвіта, а власне сонця, місяця й зьвізд. Із шестої таблички, де говорило ся іменно про сотвореннє звірів і людий. знайдено поки що два відривки, в яких оповідаєть ся як Мардук творив людий:
1. Почувши Мардук сю богів промову,
2. задумав сотворити ще штучнїйше.
3. Розкрив уста, сказав до бога Еа,
4. відкрив йому, що у нутрі надумав:
5. „Візьму я кров, і кість я утворю,
6. і зроблю чоловіка, щоб він був (...)
7. сотворю чоловіка, щоб замешкав (землю),
8. аби встановилась служба богам, й щоб
будувались їм сьвятинї.24)
Як бачимо отже – шеста табличка для нас найінтереснїйша іменно тим, що вона подає нам старовавилонський переказ про сотвореннє людий. Подібність того переказу з біблійною казкою є очевидна.
І так вже з перших слів шестої таблички довідуємо ся, що сотвореннє чоловіка уважав Мардук вершком свойого акту творення, зі всїм так само як і Ельогім творить перших людий в жидівській казцї. Навіть нарада Ельогім перед сотвореннєм чоловіка, про яку коротко згадує книга Битія, мала собі далеко докладнїйший взірець у вавилонській поемі. Що Мардук сотворив чоловіка з глини замішаної кровю, і то своєю власною кровю, се оповідає й Бероз говорячи, що він відрізав собі голову, своєю кровю замісив глину, і з неї сотворив чоловіка.
Преінтересним являєть ся в старовавилонському оповіданню причина сотворення чоловіка. І так ми довідуємо ся з шестої таблички, що Мардук вислухавши думку инших богів постановив сотворити чоловіка тому, щоб „встановилась служба богам, й щоб будувались їм сьвятинї".
Инакше й не могло бути! Як бистроумно запримічує в одному місци проф. Ястров, –Вавилоняни сотворили собі богів на свій образ, та тому й приписували їм усякі людські прикмети й потреби. Вавилонські боги мають жінок-богинь й плодять дїтий. Вони є царями, але як такі вони не лише мусять мати царства, але й сотворіння, щоб їм служили, та складали жертви. Бо і який кому хосен бути богом, а не мати вірних, і сьвятинь, в яких приносилось би жертви? З відтиля се і пішло, що дїточа уява старинних Вавилонян подала причину сотворення людий „службу богам й будованнє сьвятинь".25)
Та – як знаємо – таких самих „мудрощів" учать попи нелітних дїтий по нинїшний день. По думцї попів чоловік ще й нинї жиє лише на теє, аби „богови служив (т. є. попам усю свою кервавицю давав), а по смерти царство боже собі заслужив". Зівсїм так само як перед 4-6 тисячами лїт в старинній Вавилонїї.
Сема табличка поеми кінчить ся величаннєм бога Мардука: тут знов коротко перечисляють ся його діла, побореннє Тіямат і сотвореннє сьвіта з частий її трупа, а про сотвореннє чоловіка кажеть ся так:
29. Той, що людий сотворив, щоб спасти їх,
30. милосерний, що годен давати житє;
31. хай живуть і не забудуть ся його слова
32. в устах чорноголових, творів рук його.26)
Що й инші частини біблїйного оповідання про сотвореннє сьвіта мали собі взірці в вавилонських переказах, на се маємо доказ у однім уривку вавилонської вірші, мабуть неналежної до поеми „Інума ілїш", де говорить ся ось що:
Коли всї боги зробили сей сьвіт,
збудували небо, поклали землю,
сотворили істоти з живою душею,
худобу полеву, звірів по полях.27)
Як бачимо, навіть те розріжненнє звірів від худоби, на яке ми звернули увагу при розборі першого біблїйного оповідання, було вже у Вавилонян.
Отся поема, зложена певно на пару тисяч лїт перед написаннєм тзв. Мойсеєвих книг, вводить нас у той замерклий сьвіт народних вірувань та оповідань, які принесли з собою Гебреї до Палестини і з яких помалу, протягом довгих віків, виробила ся віра в одного бога. Мойсееве Битіє стоїть, можна сказати, на другім кінцї того ряду: вавилонський Мардук став уже одним Богом, біблійним Ельогім (одиничне число Ель, вавилонське Ілю, означеннє всякого бога). В першім жидівськім оповіданню бачимо ще глухі згадки про боротьбу тих Ельогім з первісним океаном – Тіямат-Тегом, але всї подробицї тої боротьби забуті або вмисно відкинені тим, хто списував оповіданнє, а Ельогім творить сьвіт самим своїм словом.
Не треба одначе думати, будьте би повисше старо-вавилонське оповіданнє про сотвореннє сьвіта було одиноким. Подібних казок знали старинні Вавилоняни більше, й кілька з них заховалось в згаданих вже нами старовавилонських табличках по нинїшний день. Одно особливо старинне, старовавилонське оповіданнє про сотвореннє сьвіта, рай та потоп, відкрив недавно Др. Арно Пебель в нїппурській колекції табличок, що переховують ся в Пенсільвенськім Університеті. В колекції ж університетського музея в Філядельфії найшов Ґ. А. Бартон інтересне старовавилонське оповіданнє про сотвореннє чоловіка та про початки рільництва і культури взагалі. А дальші нахідки не виключені!
Усе те будить серед учених людий усього сьвіта незвичайне заінтересованнє й являєть ся проречистим виясненнєм старої загадки, чому то в старожидівських казках про сотвореннє сьвіта, захованих в старожидівських „сьвятих" книгах, находимо аж два, в многих точках противорічні собі оповідання.
Серед так великого богацтва казок про сотвореннє сьвіта та старинного Вавилона закружлялось в голові неодного старожидівського рабіна. Алеж бо й серед Жидів переходило з уст до уст чимало таких самих казок. Лише, на жаль, з них заховалось по нинішні часи дуже мало.28)
В кождім одначе разї належить запримітити, що глядячи загально – старовавилонські оповідання про сотвореннє сьвіта являють ся в повнім значінню слова "nature myths", з дуже блїдою спірітуальною (духовою) закраскою. Що правда – чоловік сотворений з крови і кости богів, отже й вказано, що житє походить від богів, та що чоловік стоїть вище звичайних зьвірів. Та вжеж призначеннє чоловіка дуже обмежене: він має служити богам й будувати їм сьвятинї. Се все. І се є останнє слово в поглядах вавилонсько-ассирійського сьвіта на становище чоловіка в природї". Безмежно більше духової закраски надали тим самим старинним казкам Жиди, у своїх перерібках29).
VII
Жиди перейняли свої казки від Вавилонян
і інших сусїдних народів
Питаннє про те, хто сотворив сьвіт і хто зробив усе те, що є довкола нас, належить до найперших питань, які завдає собі людська дитиняча ще думка, і на які шукає відповіди. Розумієть ся, в таких справах тисячу раз лекше завдати питаннє, як відповісти на нього. Дитиняча людська думка відповідає на таке питаннє дитинячим способом: те що бачить довкола себе, переносить на весь сьвіт і на його початки, уявляє собі творця сьвіта як майстра, будівничого, тілько обдарованого більшою силою від будівничих людий. Увесь сьвіт, се величезний будинок, поставлений на взірець земних будинків. Єгиптянин, що привик був будувати квадратові піраміди, храми, гробницї, уявляв собі також землю величезною квадратовою будівлею. Тойже Єгиптянин, що привик був робити ріжнородну посуду з глини на гончарськім точилї, уявляв собі свого бога Хнуму, як він на гончарськім точилї вилїплював з глини сьвіт у видї великого яйця, або на такімже точилї вилїплює з гли ни пару людий, – і ми бачимо сей єгипетський образ перенесений живцем також до першого біблійного оповідання про сотвореннє сьвіта. І взагалї історія всїх релїгій показує нам наглядно, як чоловік на кождім ступнї свого культурного житя творить собі богів на образ і подобу своїх власних ідеалів. З часом, коли культурне житє підіймаєть ся на висший ступінь, коли дух людський міцнїє і бере перевагу над тїлесною, матеріяльною стороною, також понятє про Бога робить ся висше, більше духове. Тодї старі, грубі оповідання про бога-теслю, бога-гончара або бога-коваля перетолковують ся инакше або забувають ся, а їх місце займають иньші, про бога-войовника, бога-царя, бога-праводавця, а далі доходить і до найвисшого – бога-чоловіколюбця, бога-спасителя.
В жидівських, біблїйних оповіданнях про сотвореннє сьвіта, які ми розібрали висше, сей перехід затемнений і полишив по собі лише невеличкі слїди, такі як сидженнє духа божого на водах, як згадка про вдиханнє чоловічого духа в ніздрі, про виниманнє його ребра. Та над усїми тими дрібницями панує величнїй образ Ягве, всемогучого бога, що заслонив собою особи вавилонських та єгипетських божищ, які колись виступали як творці сьвіта.
Далеко виразнїйше видно сей перехід від первісних до новійших богів у вавилонській поемі і для того ми ще на хвилю вернемо до неї.
Поема малює нам первісний стан сьвіта передтвореннєм, те що в Біблії названо Тогу-вабогу, отже первісний океан, із якого з часом уродили ся поколїння иньших божищ поки дійшло до сотворення нашого видимого сьвіта. Можемо догадувати ся, що всї ті темні та дивовижні божища повстали в фантазії людий на пів диких, що жили безладно по лїсах та полях і не знали над собою ніякого порядку, нїякого закона крім страховищ непереможної природи – моря, повенї, грому, пор року, сонця, дня і ночи. Перехід від того первісного стану до культурного житя був дуже повільний, тревав довгі тисячі літ і докопував ся серед страшної боротьби між людьми. Се переносить уява пізнїйших людий і на небо: перехід від первісного, невпорядкованого сьвіта до нашого довершаєть ся при помочи страшної боротьби молодших богів супроти старших. Се бачимо у всїх старинних мітольоґіях: у Єгиптян у оповіданнях про війну Озіріса з Тифоном, у Греків у оповіданнях про війну Зевеса з Кроносом, Зевеса або й Атени з гігантами (велетнями) і т. д.
Та що найцїкавійше для нас у вавилонській поемі, се те, що при творенню сьвіта виступає на перше місце Мардук, наймолодший із богів. Се наводить нас на дуже важний історичний слїд. Мардук був богом Вавилона. До недавна ми не знали початків історії того міста і для того й значіннє виступу того бога не було нам ясне. Та тепер із нововіднайдених написів відомо, що Вавилон не був першою колискою людської цївілїзації і старовавилонської держави; що були над долїшнїм Евфратом міста, які многі сотки, а може й тисячі лїт перед Вавилоном мали вже свою цівілїзацію і свої сьвяті оповідання. До таких міст належали головно міста Ур, Ерех, Нїппур, Еріду; кожде з них мало також свого місцевого бога. Пізнїйше, коли з тих міст утворила ся одна держава, злучено також їх окремих богів у одну божеську фамілїю. Між богами тих найстарших міст нема Мардука, але в Нїппурі був обожаний Бель. Пізнїйше, на яких 2000 лїт перед Христом, Вавилон під проводом свого великого царя і законодавця Гаммураб30) робить ся столицею великого царства, і його місцевий бог Мардук, „наймолодший бог", так само як Вавилон був наймолодшим між великими містами, робить ся паном над старшими богами. Цікаво, що з його іменем звязуєть ся нерозлучно імя нїппурського бога Бель, – видно, що Нїппур, стояв в тїснім союзї з Вавилоном, і можна догадувати ся, що те, що повідаеть ся в нашій поемі про Мардука, відносило ся колись до Беля, що первісно був окремим богом від Мардука.
Як виглядали старші, передвавилонські оповідання про Беля і сотвореннє сьвіта, ми поки що не знаємо; можливо, що ще удасть ся відкопати деякі їх останки в великих руйновищах тих прастарих міст південної Вавилонїї. Тепер знаємо тілько, що наведена висше поема про сотвореннє сьвіта і богато иньших релїґійних віршів та оповідань були зложені в Вавилонї. Певна річ, що автори тих віршів користували ся давнїйшими, передвавилонськими повістями про ріжних місцевих богів, але не менше певне й те, що вони робили в них значні зміни, надавали їм нове значіннє, щоб усюди вивисшити свого національного бога, Мардука.
Як бачимо – політика грала значну ролю не лише в творенню людських відносин і законів, але також у творенню небесних богів.
А на закінченнє іще одна увага.
Відома річ, що після старожидівських вірувань Ельогім творив сьвіт шість днів, а семого відпочивав. Тепер же знаємо, що старовавилонські перекази про сотвореннє сьвіта були списані на сїмох табличках. Що теє містичне число табличок мало також свій вплив на „сім днів" старожидівської казки про сотвореннє сьвіта, се не улягає сумнївови. На теє й звернули учені свою увагу.31)
Закінченнє
Жиємо в часах, в яких на наших очах довершуєть ся грандіозна переоцінка старих вартостий.
Доконуєть ся вона й на полї невідмінних, як здавалось до недавна, релїгійних вірувань.
Усе те, в що досї вірило ся як в неоспориму, бо самим Богом обявлену правду, розсипаєть ся в порох, й невеличкий гурток оборонцїв старих поглядів питає себе з нетаєним переляком:
– Що дальше нам діяти, й на чім набудуче операти ся, коли Наука розбила безпощадно і безповоротно тверду скалу, на якій опералась досі уся наша дотеперішня віра?
– Досї, – кажуть вони, – усе було таке ясне, просте і певне... Ми мали в руках Біблїю, якої правдивости не заперечував нїхто – як то кажуть – від дошки до дошки – й ми усї вірили, що від першої книги Битія аж до відкритя св. Івана усе було непомильним словом самого Бога. Та тим часом – як невимовне болючі розчаровання принесли нам останнї великі відкритя Науки... Нам доказали незбитими аргументами, що ми милили ся що до авторства і часу писання св. книг, виявили нам, що історичні вісти в многих місцях Біблії дуже а дуже непевні, та що нам належить уступити з многих місць, на яких ми операли нашу віру й в яких шукали жерела потїхи для наших душ... Порівняна релїґія доказала, що чимало з того, що ми вважали питомим єдино жидівській релїґії, в дїйсности находить ся в релїґійних віруваннях многих народів на усїм сьвітї... Наука і археольоґія засьвідчили безмежну давнину людського роду й спорідненнє людини з нисшими сотворіннями, й виявили усю нашу ефемеридну марноту в Всесьвітї... – „В що ми можемо ще дальше вірити?" – питають вони залякано, – .й отримують з усїх усюдів одну, тверду й холодну як сталь відповідь:
– Пишіть: „пропало"... Панованнє теольоґії й попів скінчило ся на віки.
І інтересне при тім теє, що такі і подібні їм голоси підносять не якісь там „безбожники" або „недовірки",але самі попи, і то найсьвітлїйші їхнї уми, самі сьвітила, визначні учені й професори унїверситетів.
(Тії, що читають по анґлїйськи, найдуть повисші гадки в слїдуючих цїнних книгах:
The Bible, its Origin, its Significance and its abiding Worth, by Prof. A. S. Peake, D.D. – Hodder & Stoughton, London, New York, Toronto.–Chapter I., The Situation, pp. 4–10.
The Problem of the Old Testament considered with reference to recent Criticism, by James Orr, D.D. – London, James Niebet & Co., Ltd., 1908, pp. 396–730.
І що ж то викликало в релїґійних поглядах сучасних людий так радикальний переворот?
Відповімо коротко: Наука.
Згаданий висше проф. Пік пише про се ось так:
„В першій мірі треба згадати тут зміну, яка наступила в усїм нашім розумінню і погляді на вселенну ("our whole conception of the universe"). Ми не жиємо вже в часах Птольомейської теорії, коли то землю уважали осередком сьвіта й представляли собі її як кружок, над яким уносить ся небо поверх твердого склепіння, не так дуже й далеко від нас, а під яким містить ся підземеллє, домівка померших, або – як пізнїйше думали – домівка грішних душ – пекло. Копернїкова теорія змінила цілковито наш погляд на вселенну, компромітуючи при тім основно христіянську теольоґічну систему, яка наперекір усїм очевидним вислїдам Науки тримаєть вперто перестарілої теорії про вселенну ("antiquated theory of the universe") навіть по нинїшний день. В слїд за тим пішов так званий "Lower Criticism, Higher and Historical," T. Є. нисша, висша й історична критика так зв. „сьвятих" книг жидівського й христіянських народів. Та вже найбільш підкопала їхню повагу Новітня Наука.
Ґеольоґія (наука про землю), а опісля теорія, а радше (в сьвітлї останнїх наукових результатів) закон еволюції опрокинули безповоротно біблїйну казку про сотвореннє сьвіта в шістьох днях, й навчаннє про подрібне твореннє та про коротенький час, який Біблїя визначує істнованню людського роду на нашій землі".
В останнїх же часах сей конфлікт (боротьба) між Біблїєю і фізичними та біольоґічними науками скріпили ще сильнїйше чудові просто здобутки археольоґії.
Завдяки їм ми маємо нинї в наших руках незбиті докази не лише про величезну давнину людського роду на землї, але також однаково важкі й. абсолютно певні й безумовно переконуючі слїди й величаві останки незвичайно давної й високорозвиненої людської цівілїзації в часах, які попередили цїлі тисячлїття добу, до якої біблїйна хронольоґія (лїточисленнє) привязує сотвореннє першої пари людий!
Ба, – але поминувши навіть такі спеціяльні питання, а радше біблїйно-наукові непорозуміння, як приміром казка про сотвореннє небесних тїл „четвертого дня", або казка про Потоп і т. п., – нам кажуть нині навіть таке, що уся Павлова теольоґія (а відомо, що властивим творцем христіянської релїґії був Павло) операєть ся на припущенню, що третя голова Битія (казка про первородний гріх) містить оповіданнє про дїйсний факт або подїю, – а тимчасом нинї доказано усю безпідставність такого припущення!
Вкінци, як сказано вже, чимало причинила ся до підкопання поваги Св. Письма так звана Компаративна або Порівняна Релїґія. Пильне, терпеливе й симпатичне студіованнє не-христіянських релїгій, якому десятки талановитих учених посьвятили усе своє житє, виявило на денне сьвітло безлїч чудових подібностий й понять, які досї уважали люди виключно біблїйними, а які не лише що не є зівсїм біблїйного походження, але навпаки в многих випадках є хронольоґічно много вчаснїйшими, а просто запозиченими Жидами з инших, ще ранїйших релїґійних видумок. (Про усе сказане висше гляди цитований уступ в книзі проф. Піка.)
Та вжеж поміж усїма науками останньої доби, які так могутньо захитали основами релїґійних вірувань теперішної доби, перше місце займає археольоґія.
"Nothing in the whole course of last century is more remarkable than the recovery of the knowledge of ancient civilizations through the labours of explorers and the successful decipherment of old inspirations,"– так твердить учений професор Орр, і зівсїм справедливо (по нашому: „Протягом усього минувшого столїтя нїщо не е так замітним як відзисканнє знання старинних людських цівілїзаций завдяки працям великих експльораторів (відкривачів), й завдяки щасливому відчитанню старинних надписів"). В першій половині 19-ого столїтя віднайшли учені ключ до відчитання прастарих єгипетських надписів (гіероґлїфів), а в другій половині того ж столїтя навчили ся учені (після великих зусиль) відчитувати пра-прастарі старо-вавилонські (халдейські) й ассирійські надписи. Завдяки тому наші відомости про прадавні часи в бувальщині людського роду збогатили ся безмежно й вийшли далеко далеко поза межі біблійної казки про сотвореннє сьвіта й першої пари людий.
В сьвітлї тих великих археольоґічних відкрить останнїх десятилїть показало ся, що в часах, коли жидівського народа ще не було на сьвітї, в Єгиптї, Вавилонїї і Ассирії жили народи, які розвинули вже тоді дуже високу й незвичайно інтересну цівілїзацію. Протягом довголїтних важких праць, виконуваних серед невимовне тяжких умов в далеких країнах, під пекучим полуденним небом й серед непривітних, напів диких племен, учені ріжних культурних народів (анґлійські, француські, нїмецькі, російські, американські) добули з землї преінтересні останки людської працї і думки, які кинули богате сьвітло на мову, звичаї і обичаї, штуку і ремесла, орґанїзацію і релїґійні вірування прадавніх народів, що жили, працювали і змагали ся на много тисяч літ до Христового різдва, розвинули у себе високі цівілїзації, – й згодом щезли безслїдно з лиця землі... Щезли самі, а разом з ними загинула навіть і память про усї величнї здобутки їхнього ґенїя. І коли б не згадані працї тих великих учених, ми б і досї не знали нічого про сї прадавні часи замерклої бувальщини давно загинувших народів, не знали б і сього, що іменно їм завдячували Жиди свої космоґонїчні (про початок сьвіта) і всякі инші казки, перекази і вірування.
Більш 100,000 глиняних рукописних табличок відкрили досї учені в руїнах прастарих вавилонсько-ассирійських міст, опріч великого числа усяких инших предметів домашнього й публичного вжитку тих прадавніх народів. Усї ті дорогоцінні памятки дали можність ученим змалювати нам докладно образ житя, звичаїв і обичаїв, інституций й релігійних вірувань старинних Вавилонян, Ассирійцїв, Гіттітів, Єгиптян і пр., й показали понад усї сумнїви, що культурне житє тих народів сягає далеко-далеко в замерклу минувшину шість, сім а може і більше тисяч літ перед Христовим різдвом. (Порівняй: Ніlрrесht, Н. V.: Explorations in the Bible Lands during the Nineteenth Century, 1903, pp. 391, 542.)
Виїмкове великі скарби відкрила нам відома вже нам біблїотека царя Ассурбанїпаля, а опісля й таблички найдені в другій славній старовавилонській бібліотеці в Телло, відкопані славним француським ученим De Sarzec. в останнїх часах велике вражіннє викликала в цїлім культурнім сьвітї відомість про відкопаннє третої прастарої біблїотеки в старовавилонськім місцї Нїппур. Розкопки в тім місті ішли під проводом американських учених (професорів пенсільвенського унїверситету), а найбільш сензаційною стороною наукових здобутків тих розкопок є теє, що, як здогадуеть ся проф. Ланґдон, прастарі книги (т. є. таблички) нїппурської біблїотеки є відписами ще старших старовавилонських книг, які переховували ся в однім з найстарших міст усього сьвіта, в прастарім халдейськім Ур, або Уру.
Тут в прадавніх часах стояла величава сьвятиня бога місяця Сіна або Наннара, а в її мурах й містила ся найдавнїйша на всьому сьвітї біблїотека.
Які книги і записки примістили в ній старинні мешканці тої країни? Як далеко в глубину істновання людського роду на землі сягають вони? Чи заховались в них ще старші перекази людського роду про початки сьвіта, – старші від тих, що їх найдено в нїнївській та нїппурській бібліотеках, а які – як вже знаємо – стали первовзорами для анальогічних (подібних) казок жидівського народа?
А передовсїм – чи заховались вони в руїнах уруської сьвятинї по нинїшний день, аби засьвідчити усьому сьвітови про безмежну давнину істновання людського роду на землї й його прадавню цівілїзацію, – на усї ті питання дадуть нам докладну відповідь американські учені вже в короткім часї. Приготовання до розкопок руїн нїппурської сьвятинї вже почали ся. Як будемо жити, познакомимо ся і з ними.
Кінець
Коментарі
- Charles Robert Darwin родив ся 1809 p., умер 1882 p. Один з найбільших учених сьвіта. Знаменитий дослїдник природи й автор многих наукових творів, з яких слїдуючі два творять радикальний зворот в дотеперішних дослїдах природи:
–On the origin of species by means of special selection, 1859.
Сю книжку перевели німецькі учені на свою мову три рази: 1863, 1883 і 1902 р. Окрім того переведено сю многоважну книгу на yсі культурні мови цїлого сьвіта – крім української.
–The descent of man and on selection in relation to sex, 1871.
Вплив Дарвіна на дальші дослїди природи був так великий, що його названо Копернїком або Нютоном "орґанїчного сьвіта". Зразу оборонці старовини накинули ся на знаменитого ученого безпримірними лайками, але згодом мусїли замовкнути перед непоборними його доказами. Правда побідила! - Аґностицизм – слово грецьке й означує в новітній анґлїйській фільософії напрямок споріднений з так званим трансцендентальним ідеалїзмом (Новокантіянїзм), що займаєть ся лише тим, що можна нашим розумом певно поняти, а навпаки виключає з обсягу фільософії усе теє що в непонятне (на примір: остання причина річий, бутє і суть Бога і т. п.) Так отже Аґностицизм ріжнить ся від Атеїзму (безбожність) тим, що не заперечує божества, але заявляє, що не може про се нїчого знати. Творцями Аґностицизму були славні анґлійські учені Гоксли (Huxley) і Г. Спенсер (Spencer.)
- Останні наукові дослїди ствердили й поглубили Дарвінові думки. Хто читає по анґлїйськи, може довідатн ся про теє докладнїйше з слїдуючих знаменитих книг, що вийшли недавно:
–Prof. G. F. Scott Elliot: Prehistoric Man and his story. With 64 illustrations & diagrams. – London, 1915. – Сторін 1–400.
–Henry F. Osborn: Man of the Old Stone Age. Their environment, Life and Art. New York, 1916. – Сторін 1–26 і 1–545. – З многими образкамп. – Опис тої книги найдете в другій і третій книжцї "України." - Порівнай:
Skinner: Commentary on Genesis.
S. R .Driver: The Book of Genesis, 1904.
Gunkel: Die Sagen der Genesis, 101, – а передовсїм: Schoepfung und Chaos in Urzeit und Endzeit, Goetingen, 1895.
Jeremias: Das alte Testament im Lichte des alten. Orients, 1904.
Schrader: Keilinschriften und das alte Testament, 1883.
Loisy: Les mythes babyloniens et les premiers chapitres de la Genese,1901.
Zimmern: Bihlische und babylonische Urgeschichte (Der alte Orient, 1901).
Budde K.: Die biblische Urgeschichte.
Pinches: The old Testament in the Light of the Historical Records and Legends of Assyria and Babylonia, 1902.
Вкінциж найновійші працї Ястрова, Кінґа, Локенбіла, Бартона і пр.
Дуже поучаючою і пожиточною вважаю статю професора М. Powis Smitha під заголовком:
Some Problems in the early History of Hebrew Religion. (A. J. S. L., 1916.)
Про спір викликаний славною книжкою проф. Делїцша п. з. Віbel u. Babel, читай:
Oettli S.: Der Kampf um Bibel und Babel, 1903. З тою часу виросла на повисшу тему великанська література на всїх мовах усього культурного сьвіта. - Учені написали про Мойсея та про буцїм то ним зложені сьвяті книги жидівського народа чикало книг. Хто читав по нїмецьки довідаєть ся про усе те дуже докладно з знаменитої книги німецького ученого Г. Ґрессмана п. з.: Mose und seine Zeit, Goettingen, 1913.
- Про усе те учені ріжніїх народів написали чимало книг. Найважнїйші з них є слїдуючі:
По француськи:
Delegation en Perse. Memoires publics sous la direction de M. J. de Morgan, delegue general. Tome IV. Textes Elamites - Semitiques, deuxieme serie, par V. Scheil, Profeseur a l' Ecole pratique des Hautes Etudes. Paris, Ernest Leroux, 1902.
По нїмецьки:
Prof. Dr. D. H. Mueller: Die Gesetze Hammurabis und ihr Verhaeltnis zur mosaishen Gesetzgebung sowie zu den Tafeln. – Text im Umschrift, deutsche und hebraeische Uebersetzung, Erlaeuterung und vergleichende Analyse – Wien, 1903 (Alfred Hoelder).
По польськи вийшов той самий твір віденського ученого під заголовком: Dr. D. H. Mueller: Ustawy Hammurabiego і ich stosunek do ustawodawstwa mojzeszowego jakoteż do dwunastu tablic." – Wydanie polskie. – Stryj, 1905.
Ungnad-Kohler: Hammurabis Gesetz, Leipzig, 1912.
По анґлїйськи:
The Code of Hammurabi, Harper's Edition, Chicago, 1903.
C. H. W. Johns: The Oldest Code of Laws in the World, Edinburgh, 1903.
Johns: Babylonian and Assyrian Laws, Contracts and Letters, New York, 1904.
Johns: The Relation between the Laws of Babylonia and the Laws of the Hebrew People. - Jean Astruc (читай: Жеая Астрік), доктор і професор медицини в Парижу, родив ся 1684 p., а умер 1766.
- В книзі під заголовком: Conjectures sur les memoires originaux dont il paroit que Moyse s'est servi pour composer le livre de la Genese, Bruxelles, 1753.
Інтересне, що Др. Астрік затаїв зразу своє авторство. Мимо се одначе він не вхоронив ся перед пімстою попів.
Пер. Curtis, S. J., Bibliotheca Sacra, сїчень, 1884. - Славна книга Вельгавзена вийшла третим накладом під заголовком:
Wellhausen J.: Israеlitischе und juedische Geschichte. 1897. - Про усе те читай цінну книгу Люкаса під заголовком: Die Grundbegriffe in den Kosmogonien der alten Voelker, 1893.
А також: Prof. Jensen: Assyrisch-Babylonische Mythen und Epen (шестий том в Шрадера: Keilinschriftliche Bibliothek, 1900.) - Цінне зіставленнє; .лїтератури й інтересну полєміку в киристь старих поглядів найдете в книзї:
James Orr, D. D.: The Problem of the Old Testament considered with reference to recent Criticism. – London 1908 p. p. 193–239. - Про Еден, місце біблїйного раю, читай: Jastrow: Aspects of Belief and Practice in Babylonia and Assyria, 1911.
- При читанню сього уступа приглядайте ся пильно нашій мапі.
- Докладно: Quaestiones de primis principiis (Питання про перші печатки (ed. J. Корр, Франкфурт н. М. 1826, стр. 384).
Ще докладнїйше: – Березове оповіданне заховалось посередно через Олександра Полїгістора з Мілєту (жив яких 80 літ перед Христовим Різдвом) і згаданого Дамаскіоса (або Дамасція), що був останнім учителем неоплятонської фільософії в Атенах аж до закритя Академії цїсарем Юстінїяном 529 р.
Переклад на англійську мову найдете в: Cory, Ancient Fragments, p. 58, і Zimmern, Keilinischriften und das alte Testament, pp. 488. seq.
Грецький текст найдете перепечатаний в: L. W. King, The seven Tablets of Creation, London, 1902, т. І. стр. XXXIII, і XLV. (Оповіданнє Олександра Полїгістора наведене Евзебієм в першій книзї його "Хронїкон".)Вкінци годить ся справити, що проф. Ястров зідентіфікував атенськиго Дамаскіоса, що жив в шестому столітю до Христового Різдва, а Нїколаосом з Дамаску, грецьким істориком, що жив в другій половині першого столітя до Христового Різдва. – Пер.: Jastrow, op. cit., стр. 85. – Належить одначе зазначити, що Нїколаос з Дамаску написав 144 книг Всесьвітної Історії, яку почав іненно історією Вавилонїї і Асирії. - Видав згадану поему в старовавилонській мові і в анґлїйському перекладі славний анґлїйський учений І. W. King в двох томах під заголовком: The seven Tablets of Creation or the babylonian and assyrian legends concerning the creation of the Worіd and of mankind. Vol. I.–II. London, 1902. (Luzac's Semitic Text and Translation Series, Vol. XII & XIII.)
При писанню своєї розвідки пок. Ів. Франки згаданого знаменитого твору не мав під руками.
Старша література до 1902 р. зібрана докладно в передмові згаданого твору Кінга. - King, op. cit., том І. стр. 3–5.
- Порівнай:
Skinner: Genesis, стр. 16, 2.
Driver: Genesis, стр. 28.
King, The seven Tablets of Creation, стр. XLIV seq.
Jastrow, Hebrew and Babilonian traditions, стр. 106–107. - Повисші стрічки не годять ся в подробицях з перекладом вгаданого англійського ученого Кінґа, та ми лишаємо їх в оригінальному видї, так як нам Франковий переклад видасть ся кращим від англійського.
Пор.: King, op. cit., том І., стр. 7–11. - Ibid., стр. 21.
- Ibid., стр. 31.
- Ibid., стр. 37.
- Ibid., стр. 57.
- Ibid., стр. 61–77.
- Ibid., pp. 87-89.
- Morris Jastrow, Jr., Ph. D.: Hebrew and Babylonian Traditions, New York, 1914, стр. 83–84.
- King, op. cit. pp. 97-99.
- Ibid., стр. 123.
- Про сказане повисше гляди: згаданий твір професора Ястрова, стр. 95 і дальше, та A. J. V. XXI, 1917, pp. 571–597, і P. A. Ph. S., LVI, 1917, pp. 275–280. Jastrow, op. cit., стр. 98–99.
- Jastrow, op. cit., p. 130–131.
- Про того царя була вже у нас згадка. Він царював, як вже нам відомо, більш як 2000 лїт перед Христовим Різдвом, й память про того великого царя була жива серед старинних Жидів. Сьвідчать про теє самі "сьвяті" жидівські книги, в яких Гаммурабі вгадуеть ся під іменем Амрафела, царя Синеярського (Шінар-Вавилон) – Пор. Перша книга Мойсеева, 14, 1.
Старинний переказ робить Гаммурабія - Амрафела сучасником Авраама. - Пop. King, op. cit., стр. ХСІ–ХСІІІ.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira