Сотвореннє Сьвіта

Сторінка 4 із 11

Мойсей і так звані Мойсеєві книги

Про сотвореннє сьвіта і початки людського роду оповідає перша книга Мойсея, і для того поки говорити про саме те оповіданнє, треба нам хоч коротко сказати про Мойсея та його писання.

Наша церков учить, що Мойсей був великий пророк і чудотворець жидівський, що він з наказу божого вивів Жидів із єгипетської неволї, що в Синайській пустинї Бог покликав його на гору і там дав йому закон для Жидів, що Мойсей потім сорок лїт водив Жидів по пустинї, простуючи до обіцяної землї Палестини, але сам умер не дійшовши до неї. Все се вчить наша церков на підставі жидівських книг, званих Мойсеєвими, в яких оповідаєть ся про дїла і промови Мойсея і подаєть ся закони, дані ним із божого наказу жидівському народови. Та не досить того: наша церков, ідучи за оповіданнями жидівських рабінів, стоїть на тім, що ті книги написав сам Мойсей, значить, найперший і наочний сьвідок усього того, що робило ся; те, чого він не бачив (отже про сотвореннє та потопу сьвіта, про патріярхів і т. и.), він написав із "оповідання самого Бога, що являв ся йому лицем до лиця.

Тих Мойсеєвих книг маємо пять; по церковному вони називають ся: Книга Битія, Книга Виходу, Книга Чисел, Книга Левітів і Книга Другого Закона. Сї книги були написані гебрейською мовою, але ті титули не стоять у гебрейськім письмі; там ті Мойсеєві книги не мають нїяких титулів, а рабіни поназивали їх лише від першого слова, яким зачинаєть ся кожда книга. Отже першу книгу називають Берешіт, бо тим словом вона зачинаєть ся (воно значить „на початку"), другу Еллє шемот (отсе імена), третю Ваїкра (він назвав), четверту Бамідбар (у пустині), а пяту Еллє гаддебарім (отсе промови). Усїх пять книг разом Жиди називають Тора (по виговору наших Жидів Тойра), себ то закон. Перекладаючи жидівські книги на грецьку мову їм подавано титули хоч троха (певно, що не зовсїм) відповідні до змісту. Отже першу книгу Греки назвали Ґенезеон, себ то книга родів, хоча відповіднїйше було-б назвати її книгою початків; пяту книгу названо Другим законом зовсїм невідповідно, бо той, хто писав сю книгу, писав зовсїм так, як коли-б нїякого иншого закона у Жидів не було і його книга являєть ся власне першим законом.
Перечитуючи пильно ті Мойсеєві книги вчені люди швидко переконали ся, що признавати їх написаннє Мойсеєви нема ніякої підстави. Раз те, що в самих книгах нїде не кажеть ся, буцїм то їх написав Мойсей; навпаки, скрізь у них говорить ся про Мойсея в третій особі, як про чоловіка постороннього, а в останїй книзї оповідаєть ся навіть про смерть і похорон Мойсея; значить, сього вже певно не міг написати сам Мойсей. Правда, ся обставина, що в книгах про Мойсея говорить ся в третій особі, ще сама не значила би нїчого, бо і в инших письменствах знаходимо книги, де люди пишуть про себе самих у третїй особі, приміром грецька книжка славного Атенця Ксенофонта про похід Греків до Персії, або латинські спомини великого римського полководця Юлїя Цезара. Але єсть у Мойсеєвих книгах инші докази на те, що їх не писав Мойсей.⁵)
Поперед усього законодавство. В книгах говорить ся, що Бог через Мойсея дав Жидам закон у пустинї; в тих частях книг, де оповідаєть ся про ріжні пригоди, все видно так, що Жиди жиють у пустині як народ кочовий, який мандрує з місця на місце. Тимчасом законодавство відносить ся зовсїм не до кочового, а до осїлого народа, такого, що жиє по селах і містах, займаєть ся рільництвом, садівництвом та плеканнєм худоби; що більше, майже скрізь у тих законах проводить ся думка, що всі Жиди повинні сповняти свої релігійні потреби в однім місці, давати данини одному храмови, яким був єрусалимський храм не в початках державного житя Жидів, але аж по їх повороті з вавилонської неволі! Виходить так, що Мойсей, пробуваючи. в пустинї, давав Жидам закони не такі, які були відповідні для їх тодїшного житя, але такі, що мали війти в житє за 100 чи навіть 500 лїт, і Жиди буцїм то тутже заприсягли сьвято виконувати те, чого в їх положенню не то не могли виконувати, але навіть не могли гаразд розуміти!

Ось чому вчені люди догадували ся, що ті закони не могли бути писані в пустинї для кочовників, а мусїли бути зложені тодї, коли Жиди вже осїли ся в Палестинї, і що невідомі нам законодавцї тілько підсунули їх під імя Мойсея, щоб надати їм більше поваги. Та нині наука ствердила вже зівсїм певно, що законодавство жидівського народа розвинуло ся під впливом законодавства вавилонського. Ба що більше: недавно віднайдений (1902 р.) звід законів вавилонського царя Кгаммурабі, що панував 2000 лїт до Христового різдва, сьвідчить проречисто, що так звані Мойсеєві закони взяті нераз живцем з тогож вавилонського зводу! І якжеж супроти сього вірити в жидівські казки про боже обявленнє їхньому ,,пророкови" Мойсеєви...⁶)

Але се ще не все. Жидівський народ має ще инші книги, що також належать до сьвятого письма, книги історичні та пророцькі з часів, коли Жиди жили в Палестинї і мали своїх царів і свою державу. Отже то цікава річ, що жадна з тих книг нічогісїнько не згадує про ті нїби то найстарші Мойсеєві книги, які повинні-б бути основою всього релігійного та громадського житя: ані жидівські царі Давид, Соломон та їх наступники аж до вавилонської неволї, анї жидівські пророки такі як Амос, Єремія, Ісаія, нічогісїнько не знають про Мойсеєві книги і про Мойсеїв закон. Навпаки, пророки в своїх писаннях голосять віру та науку в значіній мірі противну від тої, яка голосить ся в Мойсеєвих книгах: бо коли Мойсеєві книги кладуть величезну вагу на жертви та приноси, то пророки раз у раз говорять, що Бог не хоче від людий жертв, бридить ся їх приносами, що дим і кров різаних та палених звірів зовсїм не приємні йому.

Аж пару сот лїт пізнїйше, коли жидівська держава пропала безповоротно, розбита Ассирійцями та Вавилонцями, і коли останки жидівського народа за дозволом Персів вернули з довголїтної (70 лїтної) вавилонської неволі назад до Палестини, аж у тих часах, на 500 чи 400 лїт перед Христовим різдвом, Жиди роблять ся чимось таким, що відповідає Мойсеєвим законам: се вже не народ, а церква; на чолї їх стоїть не король, а архієрей; обік нього стоять не пророки, а книжники (рабіни); увесь той люд має лиш один храм у Єрусалимі, а окрема верства людий, розсипаних по всїм краю – Лєвітів – має привілей жити без працї, тілько з жертв і десятин, які вся решта людности мусить приносити для храма. Ті жертви означені та описані масою приписів, які були зовсім невідомі давнїйше, за самостійного політичного житя Жидів, і очевидно не могли бути 700 лїт швидше написані Мойсеєм, хоч тепер їх видавано під його іменем.

Маємо ще один дуже важний доказ на те, що так звані Мойсеєві книги в тій формі, як їх читаємо тепер, були списані не Мойсеєм на 1000 лїт перед Христом, а жидівськими рабінами та архієреями по поворотї Жидів із вавилонської неволі. Сей доказ, се мова тих книг.
Я вже згадував, що сьвяті книги Жидів, у тім числі й т.зв. Мойсеєві книги, написані гебрейською мовою, якою говорили Жиди тоді, коли мали свою державу, але яку потім вернувши з вавилонської неволї, звільна забували, замінюючи її так званою халдейською або арамейською. За часів, коли жив на сьвітї Ісус Христос, стара гебрейська мова була вже мертва; її розуміли, нею писали тілько книжники, рабіни, а простий народ говорив по арамейськи. Книжники не лише розуміли стару гебрейську мову, але пробували й писати нею, хоча, розумієть ся, не могли инодї встерегти ся того, щоб до старої мови не домішувати дещо троха й нової арамейщини. Отже придивляючи ся до т.зв. Мойсеєвих книг учені язикознавцї добачили, що й мова тих книг має декуди домішки такої арамейщини. Як би їх був писав Мойсей у Синайській пустині на 1000 лїт перед Христом, то такі домішки були би зовсїм неможливі, бо тоді й самої арамейщини ще й на сьвітї не було, бо ся мова виробила ся аж пізнїйше, під вавилонським панованнєм.

Але й се ще не все. Чим пильнїйше вчені люди придивляли ся до тих ніби Мойсеєвих книг, тим більше цїкавих та несподіваних прикмет находили в них. Ще в р. 1753 талановитий француський лікар і професор Астрік⁷) завважив, що в ріжних місцях Мойсеевих книг для означення Бога вживаєть ся не однакове жидівське слово; а власне в одних оповіданнях Бог називаєть ся Ягвег, а в иньших для означення Бога вживаєть ся слово Ельогім, а се слово єсть число множне від назви Ель. Астрік доказував на тій підставі⁸), що Мойсей пишучи свої книги не користував ся анї безпосереднїм божим вітхненнєм, анї устними оповіданнями народними, але мав під руками два писані твори, дві окремі повісти: в одній із них Бог називав ся іменем Ягвег, а в другій Ельогім. Мойсей злїпив із обох сих оповідань свою книгу тим способом, що все належне до одної події списував з обох оповідань до купи, не вважаючи на те, чи в тих оповіданнях були які суперечности, чи нї. Инші вчені почали відріжняти оповідання історичні від частин законодатних; з часом показало ся, що навіть роздїливши оповідання з іменем Ягвег від тих, де Бога називають Ельогім, не усуваєть ся всіх трудностий.

Ті уступи, де Бог називаєсь Ягвег, зведено до купи і так само ті, де Бог називаеть ся іменем Ельогім; показало ся, що одні й другі творять більше менше цїлість, немов дві окремі книги, писані двома окремими авторами; першого названо Ягвістом, а другого Ельогістом. Але давня Астрікова думка, що се були дві окремі книги, з яких черпав, той, хто укладав тзв. Мойсеєві книги, не справдила ся. Показало ся, що й Ягвіст і Ельогіст містять у собі дуже ріжнородний матеріял, що се не були дві ріжні книги, написані двома людьми, але радше дві збірки ріжнородного матеріялу, записуваного з устних оповідань ріжними людьми і пізнїйше зведеного сяктак в одну цїлість, при чім одно врізувано, инше дрібку штуковано, але загалом давнї перекази заховано досить вірно. Але сї два жерела не вичерпували всеї маси того, що містить ся в тзв. Мойсеєвих книгах. Власне всї уступи законодатного змісту не підходять анї змістом, анї мовою анї до Ягвіста, анї до Ельогіста; за почином берлїнського вченого Вельгавзена (1878 р.)⁹) їх видїлено в окрему книгу, яку названо Книгою жерцїв; крім чисто законодатних місць до сеї книги прийшло ся причислити також деякі оповідання, приміром зараз покладене на початку першої книги оповіданнє про сотвореннє сьвіта.
Але й сї три писання не були одинокими складовими частями, з яких склиєно тзв. Мойсеєві книги; скрізь у їх тексті попадають ся ще якісь посторонні дописки, додатки, шматочки оповідань, які велять нам догадувати ся, що збірок в роді Ягвіста й Ельогіста було більше; се значить ріжні школи чи ріжні громади людий у ріжних часах записували з уст люду або й перероблювали по свойому народнї перекази та відомости; пізнїйше книжники зібравши ті давнї записки, брали з них те, що їм було до вподоби, додаючи скрізь, де їм се видавало ся можливим, уступи з книги жерцїв, і так повстали ті книги, прозвані Мойсеєвими. Значить, праця, яку по старим рабінським та христіянським переказам мав написати один чоловік Мойсей на яких 1000 років перед Христом, по новійшим дослїдам була зложена 400–500 лїт пізнїйше з богатьох ріжнородних частин, зложена для певної цїли – утвердження верховенства єрусалимського храма і верховодства попівської верстви Левітів над жидівським народом і зложена не одним чоловіком, не від разу, а протягом кількох поколїнь.

Так виглядає в сьвітлї новочасної науки та книга, якій наші богослови хочуть признавати більшу правдивість, як працям цілої великої громади вчених людий, дослідників природи, що все житє посьвячують на вислїдженнє правди, не дбаючи на власну користь, і працюють при помочи безмірно вдосконалених інструментів, роблять тисячні проби, коштовні подорожі, мають під руками величезні музеї і в книгах зібрані дослїди всїх людських поколїнь. Справді читаючи всї ті громи і всї ті свари наших богословів на новочасну науку та її здобутки мимоволї згадуєш слова одного нїмецького поета, що ті люди хочуть своїми реверендами закрити сонце.