Сотвореннє Сьвіта - VII Жиди перейняли свої казки

VII
Жиди перейняли свої казки від Вавилонян
і інших сусїдних народів

Питаннє про те, хто сотворив сьвіт і хто зробив усе те, що є довкола нас, належить до найперших питань, які завдає собі людська дитиняча ще думка, і на які шукає відповіди. Розумієть ся, в таких справах тисячу раз лекше завдати питаннє, як відповісти на нього. Дитиняча людська думка відповідає на таке питаннє дитинячим способом: те що бачить довкола себе, переносить на весь сьвіт і на його початки, уявляє собі творця сьвіта як майстра, будівничого, тілько обдарованого більшою силою від будівничих людий. Увесь сьвіт, се величезний будинок, поставлений на взірець земних будинків. Єгиптянин, що привик був будувати квадратові піраміди, храми, гробницї, уявляв собі також землю величезною квадратовою будівлею. Тойже Єгиптянин, що привик був робити ріжнородну посуду з глини на гончарськім точилї, уявляв собі свого бога Хнуму, як він на гончарськім точилї вилїплював з глини сьвіт у видї великого яйця, або на такімже точилї вилїплює з гли ни пару людий, – і ми бачимо сей єгипетський образ перенесений живцем також до першого біблійного оповідання про сотвореннє сьвіта. І взагалї історія всїх релїгій показує нам наглядно, як чоловік на кождім ступнї свого культурного житя творить собі богів на образ і подобу своїх власних ідеалів. З часом, коли культурне житє підіймаєть ся на висший ступінь, коли дух людський міцнїє і бере перевагу над тїлесною, матеріяльною стороною, також понятє про Бога робить ся висше, більше духове. Тодї старі, грубі оповідання про бога-теслю, бога-гончара або бога-коваля перетолковують ся инакше або забувають ся, а їх місце займають иньші, про бога-войовника, бога-царя, бога-праводавця, а далі доходить і до найвисшого – бога-чоловіколюбця, бога-спасителя.

В жидівських, біблїйних оповіданнях про сотвореннє сьвіта, які ми розібрали висше, сей перехід затемнений і полишив по собі лише невеличкі слїди, такі як сидженнє духа божого на водах, як згадка про вдиханнє чоловічого духа в ніздрі, про виниманнє його ребра. Та над усїми тими дрібницями панує величнїй образ Ягве, всемогучого бога, що заслонив собою особи вавилонських та єгипетських божищ, які колись виступали як творці сьвіта.

Далеко виразнїйше видно сей перехід від первісних до новійших богів у вавилонській поемі і для того ми ще на хвилю вернемо до неї.
Поема малює нам первісний стан сьвіта передтвореннєм, те що в Біблії названо Тогу-вабогу, отже первісний океан, із якого з часом уродили ся поколїння иньших божищ поки дійшло до сотворення нашого видимого сьвіта. Можемо догадувати ся, що всї ті темні та дивовижні божища повстали в фантазії людий на пів диких, що жили безладно по лїсах та полях і не знали над собою ніякого порядку, нїякого закона крім страховищ непереможної природи – моря, повенї, грому, пор року, сонця, дня і ночи. Перехід від того первісного стану до культурного житя був дуже повільний, тревав довгі тисячі літ і докопував ся серед страшної боротьби між людьми. Се переносить уява пізнїйших людий і на небо: перехід від первісного, невпорядкованого сьвіта до нашого довершаєть ся при помочи страшної боротьби молодших богів супроти старших. Се бачимо у всїх старинних мітольоґіях: у Єгиптян у оповіданнях про війну Озіріса з Тифоном, у Греків у оповіданнях про війну Зевеса з Кроносом, Зевеса або й Атени з гігантами (велетнями) і т. д.

Та що найцїкавійше для нас у вавилонській поемі, се те, що при творенню сьвіта виступає на перше місце Мардук, наймолодший із богів. Се наводить нас на дуже важний історичний слїд. Мардук був богом Вавилона. До недавна ми не знали початків історії того міста і для того й значіннє виступу того бога не було нам ясне. Та тепер із нововіднайдених написів відомо, що Вавилон не був першою колискою людської цївілїзації і старовавилонської держави; що були над долїшнїм Евфратом міста, які многі сотки, а може й тисячі лїт перед Вавилоном мали вже свою цівілїзацію і свої сьвяті оповідання. До таких міст належали головно міста Ур, Ерех, Нїппур, Еріду; кожде з них мало також свого місцевого бога. Пізнїйше, коли з тих міст утворила ся одна держава, злучено також їх окремих богів у одну божеську фамілїю. Між богами тих найстарших міст нема Мардука, але в Нїппурі був обожаний Бель. Пізнїйше, на яких 2000 лїт перед Христом, Вавилон під проводом свого великого царя і законодавця Гаммураб³⁰) робить ся столицею великого царства, і його місцевий бог Мардук, „наймолодший бог", так само як Вавилон був наймолодшим між великими містами, робить ся паном над старшими богами. Цікаво, що з його іменем звязуєть ся нерозлучно імя нїппурського бога Бель, – видно, що Нїппур, стояв в тїснім союзї з Вавилоном, і можна догадувати ся, що те, що повідаеть ся в нашій поемі про Мардука, відносило ся колись до Беля, що первісно був окремим богом від Мардука.

Як виглядали старші, передвавилонські оповідання про Беля і сотвореннє сьвіта, ми поки що не знаємо; можливо, що ще удасть ся відкопати деякі їх останки в великих руйновищах тих прастарих міст південної Вавилонїї. Тепер знаємо тілько, що наведена висше поема про сотвореннє сьвіта і богато иньших релїґійних віршів та оповідань були зложені в Вавилонї. Певна річ, що автори тих віршів користували ся давнїйшими, передвавилонськими повістями про ріжних місцевих богів, але не менше певне й те, що вони робили в них значні зміни, надавали їм нове значіннє, щоб усюди вивисшити свого національного бога, Мардука.

Як бачимо – політика грала значну ролю не лише в творенню людських відносин і законів, але також у творенню небесних богів.
А на закінченнє іще одна увага.

Відома річ, що після старожидівських вірувань Ельогім творив сьвіт шість днів, а семого відпочивав. Тепер же знаємо, що старовавилонські перекази про сотвореннє сьвіта були списані на сїмох табличках. Що теє містичне число табличок мало також свій вплив на „сім днів" старожидівської казки про сотвореннє сьвіта, се не улягає сумнївови. На теє й звернули учені свою увагу.³¹)