Сотвореннє Сьвіта - IV Те саме оповідання в світлі науки

IV
Те саме оповіданнє в сьвітлї Науки

Цілу стирту паперу списали оборонці правовірносте, щоб вияснити отсе жидівське оповіданнє про сотвореннє сьвіта згідно зі здобутками новійшої науки і віднайти в ньому глубоку мудрість, яка на тисячі лїт перед новійшою наукою провиджувала всю правду, але висловила її так неясно та образово, що люди тисячі літ вичитували з тих слів щось зовсїм противне. Не треба й говорити, що така оборона божеського походження сеї повісти далеко гірша від простого заперечення. Бо коли той, хто писав першу главу книги . Битія, справдї знав, як творило ся небо і земля і все живе на землї, то виявляєть ся питаннє, на що він писав про се так неясно, що тисячі лїт люди не могли розуміти його? Коли справдї Бог вітхнув того письменника і діктував йому ті слова, то яку ціль міг мати Бог дурячи людий? А коли справдї Бог хотїв укрити перед людьми тайни початків неба й землї, то яким же способом позволив їм по стільких і стільких тисячах лїт дійти до правди, і то не при помочи диктованих ним самим слів, а власне на перекір тим словам? Одним словом, щоб виправдити давнїх попів та рабінів, що з ріжних байок, оповідань та вірувань склеїли так звані Мойсеєві книги, новочасні богослови та оборонцї правовіря не вагають ся ставити самого Бога в дуже непочеснім сьвітї.

Тай гляньте лише, як можна погодити те оповіданнє не то з новочасною наукою, але з простим хлопським розумом! Твореннє дїлить ся на шість днїв – семого дня Бог спочиває. Очевидно се було писано вже в таку пору, коли люди ділили час на тижні і мали встанову один день у тижнї спочивати; ту свою людську встанову вони спокійнісінько переносять на Бога і нїби то його прикладом усьвячують свою встанову шабасовання. Ті шість днїв у повісти виразно відріжняють ся один від одного: був вечір і ранок, перший день. Ми тепер сказали би: був ранок і вечір, але у жидів, як може знаєте, день зачинаєть ся з заходом сонця, отже субота в пятницю вечір і т. д. Очевидно, що по жидівському розумінню й при творенню сьвіта обсервував ся сей жидівський звичай – зовсїм дитиняче міркуваннє, бо й дитина вірить, що те, що довкола неї, все було і буде так само.

Глядїть далї! Першого дня Бог не творить нїчого більше, тільки творить сьвітло і віддїлює пітьму від сьвітла, немов би се були якісь два окремі тїла, що можуть часом помішати ся! І певно давні Жиди й вірили в те, але ми тепер знаємо, що анї пітьма, анї сьвітло не є жадні окремі тїла, тілько сильнїйший або слабший рух дрібнесеньких частин матерії, що заповняє весь сьвіт. Ми знаємо тепер, що коли раз була в сьвітї матерія, то вже сьвітла не треба було окремо творити, бо виконуючи рух та матерія мусїла сьвітити ся.

Далі бачимо, що хоча Бог першого дня творить сьвітло, але проте перший, другий і третїй день минає, а на небі нема анї сонця, анї місяця, анї зір. Вони призначені на те, щоби панувати над днем і нічю, самі появляють ся аж четвертого дня. І що ще цїкавійше, вони появляють ся аж тодї, коли вже сотворене не тілько небо, але й земля, коли на тій землі є суша, а на тій суші виростає зелень, стоять дерева, що мають у собі плоди й насїннє. Сказати таку річ новочасному чоловікови, який докладно знає, що без сонця не може появити ся анї суша анї тим менше ростинне житє, то він признає се за крайню нїсенїтницю.

Коли вірити рабінському оповіданню з першої глави Битія, то сьвітло старше від неба, небо старше від сонця, а навіть трави, дерева та всякі ростини були швидше, нїж сонце, місяць і зорі. Далї: день і ніч були швидше, нїж сонце й місяць. Далї: птахи в повітрі появили ся швидше, нїж червяки на землї. Далї: Бог сотворив від разу окремо „худобу", себто громаду домашнїх звірів, а окремо дичину; значить, „худоба" була на сьвітї швидше, нїж чоловік. Усе се з погляду новочасного природника тай усякого розумного чоловіка не то що не жадна Богом обявлена правда, а прості нїсенїтницї. Все те поясняєть ся хиба тим, що оповіданнє писав якийсь рабін, що нїколи, як то у нас кажуть, „не бачив, як сонечко сходить", сидїв днї й ночи в своїй цюпі над старими книгами і пильнував лише над тим, аби старі оповідання, піснї, казки зібрати в одну купу, сяк чи так склеїти в одну цїлість і подїлити на шість день, щоб доконче на свій сьвятий шабас лишити прогалину.

Ми ще в дальшім оповіданню вернемо ся до деяких дрібниць сеї повісти, а тепер погляньмо ще троха близше на зач. 26–30, де говорить ся про сотвореннє людий.

Тут наперед усього впадає в очи ріжниця в способі творення. Всї инші річи й явища творить Бог одним словом, а забираючи ся до творення чоловіка він з разу немов радить ся з кимось, викладає свій плян: „Сотворимо чоловіка на наш образ і подобу".

З ким-же то радить ся Бог?

Новійші христіянські богослови бачуть у тім місцї найстарший старозавітний натяк на віру в сьвяту Трійцю! Нема що й казати, що такої віри у старих Жидів не було, і що власне ся віра, коли вона зародила ся у христіян, була в очах Жидів предметом найбільшого обридження і причиною найтяжшої ворожнечі супроти христіян. Річ поясняєть ся далеко простїйше, коли поглянемо на старий Жидівський текст: у цїлім тім оповіданню Бог називаєть ся Ельогім, а се є, як ми вже заявили, число множне від слова Ель, бог. Отже в цїлім оповіданню виступає і дїлає не один Ель, а більше їх. Як міг рабін, що певно вірив у одного Бога, написати або хоч пропустити таке оповіданнє в свою книгу? Се пояснювали всяко, та найправдо-подібнїйше поясненне таке, що рабіни знайшовши в старих записах повісти з назвою Ельогім, утворили собі такий погляд, що Бога, одного Бога, називано таким іменем аж до часу Мойсея, доки Бог не виявив йому свойого властивого імени Ягве. От тим то й самі рабіни, складаючи по старшим взірцям деякі оповідання, як ось і отсе про сотвореннє сьвіта, вживали тут сеї нїби то старшої назви Ельогім. Але що ся назва Ельогім не була старшою назвою Бога, се бачимо зараз у дальших рядках другої глави книги Битія, в другім, відміннім оповіданню про сотвореннє сьвіта і про рай, де Бог уже називаєть ся Ягве. Що ся назва Ельогім не була первісною назвою одного Бога, але що справдї тут була мова про многих богів, се бачимо з отсього оповідання про сотвореннє чоловіка, з отсього натяку на якусь нараду богів (Елїв) перед сотвореннєм чоловіка; потвердженнє сього погляду побачимо далї, коли дійдемо до роздивлювання тої старовавилонської поеми про сотвореннє сьвіта, яка без сумнїву послужила головним взірцем для отсього жидівського оповідання.

Варто зазначити тут ще одну цікаву річ. У зач. 27 говорить ся виразно, що Бог сотворив від разу пару людий, мужа й жінку. Отже сей оповідач нїчого не знає про те, що з разу був сотворений сам мужчина, а потім із його ребра була сотворена жінка. Так само в зач. 28, де Бог велить тим першим людям плодити ся і множити ся, і з того, що зараз потім сей оповідач переходить до вичислювання потомства тих перших людий (диви гл. V, зач.1, 2) і ще раз з натиском повтаряє свої слова з гл. І, зач. 27: „Коли Бог (Ельогім) сотворив Адама, зробив його на образ Ельогім; сотворив їх як мужа й жінку; і благословив їх і дав їм імя „чоловік" тодї коли були сотворені" – з сього бачимо виразно, що сей оповідач не міг оповідати повісти про сотвореннє Адама окремо від Еви, про їх побут у раю і про їх первородний гріх. Навпаки, з того натиску, з яким він два рази повтаряє свої слова про спільне, рівночасне сотвореннє мужа й жінки, можна би догадувати ся, що він знав оповіданнє про рай і первородний гріх, але вважав його байкою, якій не слїд вірити. Чи сяк чи так, то все таки ми бачимо тут, зараз на початку книги Битія, дуже виразно ті шви, якими пізнїйші руки зшивали і склеювали до купи кавалочки оповідань, що первісно були складані окремо, а навіть подекуди перечили одно одному.¹¹)