Купальська обрядовість на Україні - Розділ 4. Трансформація культури

РОЗДІЛ IV
ТРАНСФОРМАЦІЯ НАРОДНОЇ КУПАЛЬСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ В НОВІЙ РАДЯНСЬКІЙ ОБРЯДОВОСТІ

Звичаї та обряди слов’ян (у тім числі й купальські), виражаючи безсилля людини перед природними стихіями і соціальними обставинами, разом з тим несли в собі великий потенціал почуттів і думок, народжених у процесі трудової діяльності й соціальної боротьби.

Протягом багатовікової історії язичницькі елементи в народних звичаях та обрядах пережили значні трансформації та модифікації, багато в чому втратили свою релігійну семантику і набули нового соціально-побутового статусу. Говорячи про еволюцію обрядовості, І. В. Суханов зауважує:

“Те, що мало в цій обрядовості релігійно-магічні функції, було відкинуте, а те, що виражало земні переживання й думки, стало розвиватися незалежно від будь-якої релігії по лінії народного мистецтва. Це був, по суті справи, процес взаємного поділу, відокремлення мистецтва й релігії, перетворення цих форм духовної діяльності в самостійні” ^1.

Трансформація української купальської обрядовості також ішла по лінії ослаблення її магічного значення і розвитку символічних, ігрово-демонстраційних моментів, що підтверджують історико-етнографічні відомості кінця XIX – початку XX ст. Сила обряду спрямовувалась головним чином вже не на природу, а на саму людину і її внутрішній світ, завдяки чому зростали виховні функції обрядовості.

Ця соціально-побутова роль давніх традиційних свят, звичаїв та обрядів відкрила широкий простір для їх використання в радянській обрядовості, хоча процес становлення й утвердження радянських свят та обрядів не був позбавлений труднощів і помилок. Так, ще в перші роки Радянської влади ініціатори нових радянських свят застерігали від помилок у складній справі культурних перетворень.

Засуджуючи членів антирелігійної дружини, які ображали учасниць купальського святкування, “Комсомольская правда” писала: “При умілому підході купальські, як і взагалі народні святкування, можна використати для комсомольської роботи” ².

Особливо інтенсивно відбувався процес становлення й утвердження радянської обрядовості в кінці 50-х та на початку 60-х років. Тоді ж ставилося питання про доцільність відновлення традиційних обрядів купальського свята, в якому гармонійно поєднувалися б старі й нові форми ^3.

На основі публікацій та польових етнографічних матеріалів простежимо особливості купальського свята, що побутували у 60–70-х роках на Україні.

На Полтавщині традиційні форми свята набували нового ідейно-емоційного вираження ⁴. Так, у с. Вишняки купальське святкування відбулося на луці, де висіли транспаранти “Ласкаво просимо на свято Купала”, “У молодої радянської людини має бути все прекрасне” та ін. Свято відкрив секретар комсомольської організації села. Після цього розпочалися спортивні змагання та різноманітні розваги. Найбільш урочистим моментом святкування було запалення на високому стовпі смолоскипа, що супроводжувалось виконанням старовинної купальської пісні “Ой летіло помело через наше село – стовпом дим”. Запаливши смолоскип, “господар” свята передав вогонь “господині”, яка розпалила три великих вогнища, між якими дівчата водили хоровод, співаючи купальські пісні, де переплелося минуле й сучасне, де старі сюжети й мотиви звучали цілком по-новому:

... Ой чий же то льон, що заріс бур’яном?
Купала на Йвана...
Ой трудом колгоспники здавна славлять Вишняки.
Купала на Йвана...
А ми той льон чисто виполем.
Купала на Йвана...

Вогнище спалахувало також на плоті, що знаходився на воді. Його полум’я освітлювало русалку, що пливла на човні до берега, і яку зустрічали піснею:

Ой у полі, де пшениченька,
Походжала там русалонька,
Русалонька, як та квіточка,
У віночку та й голівонька...

Варто зауважити, що в деяких місцевостях Білорусії та України, зокрема на території центрального й східно-поліського українсько-білоруського пограниччя, проводи русалок відбувалися якраз у день Івана Купала і були одним із компонентів традиційного купальського святкування ⁵. Образ русалки – демонологічний витвір народної фантазії – в уяві наших предків характеризувався певною амбівалентністю: русалки, за народними віруваннями, могли робити і шкоду, наприклад, залоскочувати до смерті, або приносити користь –. сприяти росту й дозріванню збіжжя. Якраз цю ознаку образу русалок взяли на озброєння організатори купальського торжества на Полтавщині.

Одним із компонентів свята Івана Купала у с. Вишняки є вінкоплетини і ворожіння на вінках, що теж запозичено з традиційного купальського святкування. Пускаючи на воду вінки, дівчата співали:

Ой на Івана, ой на Купала
Красна дівчина зілля копала.
Квіти вбирала, віночки плела,
Далі водою їх пускала:
– Поплинь, віночку, де живе милий,
Поплинь, віночку, по синій хвилі.

Хлопці виловлювали вінки, розшукували їх власниць і продовжувалися веселощі.

У проведенні купальського торжества на Полтавщині важлива роль належить “господареві” й “господині”. Таких дійових осіб у традиційному святкуванні Купала на Україні не було. Подібне було в білорусів. Там розпорядник купальського свята (Купаліш) організовував і керував обрядом ⁶.

На Снятинському р-ні Івано-Франківської обл. свято Івана Купала відзначають, використовуючи чимало традиційних елементів класичного купальського торжества. А саме: вогні, які хлопці розпалюють поблизу річки і через які перестрибують, змагаючись у спритності; вінкоплетини й ворожіння на вінках, пущених на воду, що сприймається як своєрідна розвага, а також хороводи навколо купальських багать і виконання пісень із традиційного фольклорного арсеналу, яке супроводжується певними ігрово-демонстраційними жестами. Так, співаючи пісню “Прийшов я до неї”, четверо або більше дівчат беруться за руки і піднімають їх вгору, утворюючи своєрідні “брами”. Інші, також взявшись за руки, проходять ключем під “брамами”. Виконуючи традиційну пісню “Вербовая дощечка, дощечка”, дівчата беруться за руки і виводять “кривого танця” або стають одна проти одної у два ряди і роблять з рук “кріселко”.

Найменшу дівчинку висаджують на “кріселко” і вона переходить по руках, неначе по мосту. Пісня “Огірочки-пуп’яночки” супроводжується діями “завивання огірочків”. Свято закінчується масовими танцями.

Отже, основою сучасного купальського торжества на Івано-Франківщині та Полтавщині є традиційні елементи “класичного” святкування Івана Купала.

Дещо по-іншому відзначали свято на Сумщині (с. Михайлівна Лебединського р-ну) ⁷. Ініціаторами" відродження старовинного купальського свята стали працівники сумського обласного Будинку культури. Купальське святкування тут відбувалося на березі річки, і про його початок сповіщала молодь співом. Свято складалося з двох частин: урочистої і розважальної. Урочисту частину розпочинав директор середньої школи, який вітав присутніх із святом літнього цвітіння, бажав радості й доброго відпочинку.

Друга частина купальського святкування, окрім розважальних елементів (різноманітні ігри, сцени з гоголівського “Сорочинського ярмарку” тощо), містила більше елементів ідейно-виховного впливу, що було даниною вимогам ідеологічного контролю з боку партійних органів. До місця святкування причалювала флотилія човнів, один з яких символізував розквіт природи, родючість землі. Тут організатори святкування не змогли обійтися без народних ремінісценцій і як символ щедрості природи в момент її найбільшого буяння використали традиційне купальське деревце. Воно стояло на човні і було прикрашене квітами, стеблами пшениці, жита, кукурудзи. Завершували флотилію човни достатку з написами: “Мир”, “Праця”, “Свобода”, “Рівність”, “Братерство”, “Щастя”. У цих човнах знаходились учасники художньої самодіяльності в костюмах гороху, кукурудзи, цукрового буряка, пшениці. Човни причалювали до берега, де горіли три велетенських вогнища, навколо яких хлопці й дівчата водили хороводи, танцювали, співали ⁸.

На нашу думку, купальське свято на Сумщині надміру насичене театралізованими елементами. Маємо на увазі сцени з “Сорочинського ярмарку”, а також персоніфіковані образи “Кукурудзи”, “Пшениці”, “Гороху” тощо. Звичайно, організатори прагнули створити певний колорит свята, наповнити його гумором, емоційним піднесенням тощо.

Однак, не слід забувати, що в основі своїй традиційне Івана Купала на Україні відзначлося як масове свято, де не було поділу на артистів і глядачів, а всі одночасно виступали і в ролі виконавців певних обрядових дій, і спостерігачів. А в описуваному святі надмірна театралізація якраз і приводить до небажаного поділу на небагатьох учасників певних демонстраційних дій і пасивних спостерігачів.

У м. Богодухові (Харківщина) цьому дню також передувала значна підготовча робота: було організовано два великих хороводи, хор із двохсот учасників. Місцем святкування вибрали урочище, що потопало в зелені, зі ставками довкола. Для виступів учасників художньої самодіяльності було побудовано естраду, неподалік неї встановили купальське деревце – “купалу”, яку дівчата прикрасили квітами, стрічками, вінками, вишнями. Біля деревця поставили “Марину” – маленьку дівчинку, а самі дівчата закружляли в хороводі, співаючи традиційну купальську пісню:

Кругом Мариноньки ходили дівоньки,
Стороною дощик іде
Та на мою роженьку червону.
Ой на морі хвилі, при долині роса,
Стороною дощик іде...

На жаль, і тут традиційні елементи практично подавлялися новоствореними обрядотворчими діями або оновленими відповідно до тодішніх ідеологічних догм. Щодо трансформації народної купальської традиції, то тут можна назвати обрядово-ритуальні дійства з купальським деревцем. Співаючи, дівчата розбирали його, роздавали гостям подарунки. Хлопці несли дерево до води, там топили його, а дівчата ставали в коло, вели хоровод “Ой зав’ю вінки” і кидали вінки у воду, примовляючи слова про долю, судженого. Свято продовжувалося концертом художньої самодіяльності, в якому взяли участь колективи народної творчості сіл В’язове, Пархомівка, Полкова Микитівна та ін. ⁹

Коріння народних традицій більш відчутне в купальському святкуванні, що відбувається в наш час на Черкащині (с. Вишнопіль Тальнівського р-ну) ¹⁰.

Навіть вибір місця святкування свідчить про орієнтацію на ритуали з водою, яка в традиційному відзначенні Івана Купала відігравала найважливішу роль. Ще за тиждень до свята хлопці копали в лісі криницю, біля якої мало відбутися купальське торжество. Викопавши криницю, хлопці обливалися водою, примовляючи при цьому: “Водице-студенице, ти обливаєш луги-береги, каміння-креміння, облий же моє тіло і душу”, а додому поверталися з піснею:

Дозволь мені, мати, криницю копати,
Чи прийдуть дівчата води набирати?
Ідуть, йдуть дівчата води набирати,
А мої милої не пускає мати...

На самого Купала зранку жінки зривали з огудиння пустоцвіт і викидали на дорогу, топчучи його й примовляючи: “Щоб пусте топталося, а на гудинні в’язалося! Оте пусте, що тільки цвіте, а плоду не має, нехай пропадає!” Безперечно, що такі обрядово-магічні дії спрямовувались у минулому на підвищення врожайності городини, але разом з тим вони з погляду народної моралі мали й алегоричний характер (“щоб усе пусте й безплідне пропадало”), і саме це, а не ритуально-магічна оболонка, спричинилося до їх живучості в наш час.

Традиційне вшанування води проявляється і в таких моментах купальського святкування, як жартівливе обливання нею молоді, частування учасників купальського торжества водою із викопаної криниці, а також у спеціальних давніх примовляннях, що супроводжували ці обрядові дії: “Сьогодні ж Купайла, треба водою обкупатись. Хто щастя має, то як обіллєш на Купайла водою – дощ буде” та ін. Недопиту воду виливали позад себе, приказуючи: “Що в небо краплею, то на землю сторицею”. До води підходили, знімаючи головні убори й засвідчуючи цим самим повагу до одного з джерел нашого життя.

У сучасному купальському святкуванні на Черкащині теж використовуються такі традиційні елементи, як вінкоплетини, що супроводжуються виконанням давніх народних пісень; прикрашення вербової купайлиці; хороводи навколо вогнища, яке розпалював усіма шанований чоловік; ритуальна вечеря; потоплення купальського деревця; пускання вінків на воду.

Купальське свято на Черкащині відзначали біля криниць у с. Босівка Лисянського р-ну, с. Жаботин Смілянського. А в селах Вербівка Городищенського р-ну, Поташ, Мошурів, Білашки Тальнівського р-ну закріпився звичай святкувати Купала на березі річки. Однак і тут не завжди торжества зберігали істинно традиційний колорит. Так, у деяких селах (Лозоватка Шполянського р-ну, Новоукраїнка Чорнобаївського р-ну, м. Жашків) у святкуванні переважали промови й виступи над піснями та обрядовими дійствами, що перетворило торжество в адміністративний захід, емоційно збіднило його. Це – очевидне нехтування народними традиціями, річ небажана і заздалегідь призначена на відмирання.

Із своєрідним використанням народних традицій відбувається купальське свято у смт. Погребище на Вінниччині. Неодмінним гостем і найкращим розпорядником свята завжди була фольклористка Настя Андріївна Присяжнюк, за ініціативою якої і відродилося прекрасне купальське торжество ¹¹.

На великій галявині хлопці заздалегідь встановлюють високу вербу, яку дівчата прикрашають віночками, пучками квітів, вишнями, яблуками, кольоровими стрічками тощо. Під вечір з усіх кінців селища до місця святкування приходять люди різного віку: юнаки й дівчата, школярі й дошкільнята, їх батьки, дідусі й бабусі. Тут же працює святковий ярмарок, де торгують книгами, сувенірами, морозивом, традиційними млинцями й бубликами, а також демонструють сцени з “Сорочинського ярмарку”. Розпочинала урочистість розпорядниця свята, яка вітала присутніх:

З святом друзі, люди любі,
Наше свято диво з див,
Бо народжене для пісні –
Від вогню і від води.
Радість в усмішках купайте,
Хай не стомляться пісні.
На Івана, на Купайла
Не бувати суму, ні.

Потім обираються “господар” та “господиня” свята і розпочинаються хороводи навколо деревця зі співом традиційних і сучасних пісень.
Учасники художньої самодіяльності, вокальний ансамбль районного Будинку культури виконують пісні, коломийки. Своєрідним продовженням народної купальської традиції у святкуванні Купала на Вінниччині є розпалювання вогнищ, ігри та розваги біля нього, а також перестрибування через багаття.

Дещо по-іншому відбувається купальське торжество в селах Хмельниччини ¹². Основна його місія – славити працю кращих трудівників колгоспних ланів.

У с. Михайлівна Дунаєвецького р-ну купальське свято розпочинається вибором “князя” і “княгині”. Одягнувши пишні мантії і корони, в супроводі свити (персоніфікованих образів “Кукурудзи”, “Гороху”, “Буряка”, “Пшениці”) вони проходять до спеціально виготовленого “трону” і керують ходом святкування. Водночас чужорідним сприймається те, що в цей час у небо піднімається велика повітряна куля з написом “З радісним святом Купала, дорогі друзі!”.

Одним із персонажів цього святкування є міфічний образ Водяника. Його також супроводжувала свита – сорок юнаків, обвішаних лататтям, ліліями, “озброєних” тризубцями Нептуна. Як зазначає О. Кувеньова, “в ряді районів Житомирської, Хмельницької, Полтавської областей розігрують театралізовані дійства з участю Водяника, Нептуна та їх почту. Правда, не завжди вони бувають вдалими. І якщо постать Водяника – традиційного персонажа з української міфології – сприймається ще доречно, то Нептун – “бог морів” тут виглядає штучним, вигаданим” ¹³.,

Так само варто розцінювати персоніфіковані постаті “князя” й “княгині”. До речі, таких дійових осіб у традиційному святі Купала ніколи не було й раніше, а тому й видаються вони в сучасному купальському торжестві надуманими й зайвими. Найбільш доцільно, на наш погляд, обирати розпорядниками свята юнака й дівчину – представників ініціативної талановитої молоді.

У сучасному купальському святкуванні на Хмельниччині, як і в с. Михайлівна Лебединського р-ну Сумської обл., також занадто осучасненим є театралізоване дійство спалення антропоморфних фігур. У певний момент на озері появляється пліт, а на ньому опудало, обтикане стрілами, навколо якого зображення смерті з косою, війни з атомною бомбою, ледарів, п’яниць, бюрократів – усього того злого й ворожого, що заважає людству рухатися по шляху гуманізму, миру й прогресу. Юнаки спалюють зловорожі опудала, символізуючи перемогу добра над злом. Все це також є порушенням органічної структури й змістовності народного традиційного свята.

Глибокий інтерес до традиційних народних свят та обрядів більш зберігається у західних регіонах України, зокрема на Буковині. Так, у вижницькому Будинку піонерів створено кімнату “Сучасні свята й обряди”, в якій є відділ про святкування календарних звичаїв та обрядів ¹⁴. Така ініціатива, безперечно, заслуговує підтримки і схвалення, оскільки ознайомлення з елементами традиційно-побутової культури народу ще в дитячо му віці (якщо тільки вони не подаються у спотвореному вигляді) прищеплює учням любов до народних духовних надбань, виховує бажання взяти участь в організації та впровадженні в життя того чи іншого обряду.

За ініціативою культпрацівників Будинку культури с. Вашківці на Буковині було проведено свято Купала, до якого молодь готувалася ще з весни, вивчаючи пісні та хороводи! розробляючи сценарій ¹⁵. Свято відбувалося на березі Черемошу. До святково прикрашеного помосту, над яким височів плакат “Хай живе молодість, дружба, мир” наблизилась група дівчат у буковинському одязі. Назустріч їм вийшли юнаки, співаючи “Ой за Дунаєм, за річечкою пасеться коник з уздечкою”. Такий початок свята відразу ж створив атмосферу невимушеності і разом з тим піднесеності. Наступний етап свята (і це знову сильний дисонанс у його традиційній спрямованості) вшанування передовиків сільського господарства, яким представники партійних і державних органів вручили під звуки духового оркестру почесні грамоти й пам’ятні подарунки.

Далі свято, повертаючись у традиційне русло, продовжувалось хороводами дівчат навколо прикрашеного купальського деревця, танцями, пусканням вінків на Черемош, різноманітними іграми та розвагами.

Увечері один із учасників святкування розпалив купальське багаття, біля якого теж відбувалися хороводи, перестрибування через вогонь, концерт художньої самодіяльності. Завершував святкування факельний похід юнаків і дівчат до міста.

Для купальського свята в його сучасному буковинському варіанті характерні деякі елементи запозичень із традиційного класичного вшанування води, вогню і рослинності. Зокрема привертає увагу переосмислення семантики вогню, через який буковинські гуцули в минулому не наважувалися не те що стрибати, а навіть і переступити.

Святом краси й молодості, вільної праці, щасливих і радісних пісень називають сучасне Купала на батьківщині Лесі Українки – Волині¹⁶. На березі річки Стир збираються сотні трудящих з містечка Рожище та навколишніх сіл. До місця проведення купальського торжества наближається флотилія човнів, прикрашених квітами. На передньому плані – Іван Купала у вишитій сорочці, шароварах та смушковій шапці, Русалка, Водяний, їх зустрічають хлібом-сіллю учасники купальського свята, а один з ветеранів праці вітає прибулих такими словами:

“Дорогі другі! Сьогодні у нас свято Івана Купала. Це свято юності, краси, життєрадісних пісень. Веселіться, танцюйте, співайте!”

Іван Купала запалює вогнище, біля якого дівчата водять хороводи, танцюють, веселяться.

Надуманість і недоречність такого персонажа і взагалі такого варіанта в купальському святкуванні, на нашу думку, цілком очевидна. Так само недоречний і такий момент у волинському варіанті купальського святкування: до вогнища скликають усіх присутніх Іванів, які розповідають свої біографії, бажають щастя всім жителям селища ¹⁷.

Термінологічне означення “Іван”, як указувалося раніше, купальське торжество здобуло внаслідок християнізації язичницького свята Купала. Тож чи варто вигадувати неіснуючого в традиційній народній обрядовості персонажа Івана Купала і вводити його як дійову особу в сценарій сучасного святкування? Неправомірні в сучасній термінології, на наш погляд, і назви купальського деревця “Марина”, “Маринонька”, яку дають цьому атрибуту і на Буковині, і на Волині. Адже Марена, Морена – це в традиційному варіанті святкування не що інше, як ритуальна лялька.
Організатори сучасного купальського святкування на Волині крім традиційних елементів (розпалювання вогнів, хороводи навколо ритуального деревця, пускання вінків на воду тощо) практикують також інсценізації окремих епізодів із драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”, які на батьківщині видатної поетеси органічно вплітаються в структурну канву купальського торжества, роблять його більш емоційним, естетично збагаченим.

Подекуди на Волині, як і в інших областях республіки, купальське свято поєднується з Днем радянської молоді. Однак організаторам сучасних обрядів та ритуалів варто замислитися – чи доцільне таке поєднання? ¹⁸ Адже сучасне купальське торжество повинно відзначатися як свято розквіту природи, як прославлення і вшанування найвищого її витвору – людини ¹⁹.

Розглянуті матеріали дають підстави твердити, що купальське святкування на Україні у 60–70-х роках включало в себе ряд традиційних елементів, які не завжди коректно переосмислювались відповідно до ідеологічних вимог. Традиційні форми свята в усій різноманітності його локальних варіантів використовуються в деяких місцевостях неповною мірою, без належного осмислення його ролі як джерела натхнення і радості людей, їх духовного самовираження.

В багатьох районах свято Купала, на жаль, і зовсім не проводиться. Тому завдання сучасних обрядотворців – якомога повніше відновити традиції купальського святкування з його величезним духовним та естетичним потенціалом як одного з традиційних складників духовної культури українського народу.