Переоцінка духовної вартости - 1-10

1

Україна-Русь, Мати наша. Я до Вас звертаюся, як брат до братів. З святою Новою Вістю, яка осяяна Господнім благословенням, звертаюся.

1. ІСТОРІЮ ПРО ХРЕЩЕННЯ України-Руси започаткував київсь­кий монах Нестор-літописець. Він написав, що князь Володимир дав наказ: «Велю завтра хрестити, а хто не прибуде на ріку — багатий чи убогий, робітник чи чернь людська, буде моїм ворогом». Киянам нака­зано від Греків Віру приймати, а ті, що відмовлятимуться, «будуть по­збавлені майна і покарані смертю».

Монах і письменник Іларіон — приятель князя Ярослава (сина Володимирового), автор твору «Слово «Про закон і благодать». Він, бу­дучи добре обізнаним з кривавим хрещенням, в 1037 році (22 роки піс­ля смерти князя Володимира) написав, що Кияни були «застрашені, і не любов'ю, но страхом повелівшому крещахуся», хрещення було «с властію спряжено».

2. О, БОЖЕ МІЙ! Який сатанинський наказ!? Коли не станеш на ко­ліна перед чужоземним божеством, то заберуть у тебе корову, коня, вів­цю. Заберуть хліб і хатину. І покарають тебе, жінку і дітей твоїх смертю.

На рідній Землі відрікайся рідного, святого. Відрікайся від Святині отців своїх. І «со страхом і трепетом» ставай на коліна. Поклоняйся чужоземним ідолам — іконам, привезеним з Греції, на яких зображені чужі боги-люди.

Вір чужому божеству і будь його рабом. У рідного божества наші рідні справи. А в чужого — чужі. Бог — свята Сила. Бог перестане лю­бити нас, коли ми Батьківську Віру зрадимо. Рятуй нас, Небо!

Кияни казали: князь Володимир убив свого тестя Рогволода і його двох синів, і в Києві убив свого рідного брата Ярополка. Тепер, породичавшись з Греками (і їхніми винами), він духовно відчужився від рід­них людей, немає у нього милосердя. Він вчора з Новгороду привів до Києва Варягів, а сьогодні привів Греків!

2

3. УКРАЇНЦІ-РУСИЧІ були свободолюбними і гордими людьми, їх глибоко обурював наказ князя. «Не бажаючих хреститися було дуже багато в Києві, і взагалі по всій Русі. В самому Києві поліційний нагляд (...) був настільки сильний і дійсний, що не бажаючі хреститися не мо­гли сховатися і примушені були або поневолі хреститися, або рятува­тися втечею, або (...) підлягати смертній карі». [проф. духовної академії Е. Голубинський, «Історія Русской Церкви», том 1, стор. 175, 1901 р.] Не могли схо­ватися. Примушені були хреститися. Рятувалися втечею в ліс. їх лови­ли і карали смертю.

4. ЯЗИЧЕСЬКА (ТОБТО НАЦІОНАЛЬНА Віра України-Руси вийшла з Душі народу. Мала розум, талант (дари Божі) і вдачу Українця-Русича. У ній велич національного духа незалежного. У ній проявлена природня воля самовизначення.

Вона нагромаджувалася, розкорінювалася і з волі Божої вдосконалювалася впродовж тисячоліть. І в епоху бриліянтної Трипільської куль­тури вже була Вірою розвиненою. Про це свідчать найстародавніші книги Світу «Веди».

У «Ведах» описаний спосіб життя Трипільців. Подані імена їхніх богів (Сварга, Див, Пар'яна (Перун), Виласа (Вилас), Морена, Мокша та інші).

У перші епохи історії Людства всі народи мали Віри політеїстичні (многобожні). І Віра Трипільців була многобожна, так як і Віра старода­вніх Сумеріян, Єгиптян, Персів, Юдеїв, Греків, Римлян.

5. У ЯЗИЧЕСЬКІЙ ВІРІ УКРАїНИ-РУСИ пломенів високий рівень на­ціональної свідомости. Звеличувалися гідність, сила, краса й подвиги бо­гатирів (героїв). У ній були визначені суспільні й родинні правила життя.

Вірність мужа жені і жени мужові вважалася Святістю. Жена, бачачи, що її муж йде на смертний змаг з чужинцем-ворогом, йшла разом з ним.

Обрядові свята: Коляда, Водоосвячення (Водоосвітлення), Щедрик, Обрітенська неділя, Стрітення (зустріч Весни), Веснянки, Клітчальна неділя, Купала, Зажинки, Обжинки та інші.

3

6. ВІРНІСТЬ, СПРАВЕДЛИВІСТЬ, Відвага, Бадьорість, Працьови­тість, Милосердя, Охайність вважалися найкращими якостями людсь­кої особистости. Підлітки 12-14 років (юнки і юнаки) на святі Купала з вінками і стрілами переходили через Мага Врата (Могутні ворота правильного життя). Вони обрядово прощалися з дитинством і приходили до юнацтва.

Життєстверджуючі досвіди зберігалися, як цінність. Поліпшували­ся і передавалися від покоління до покоління. Збагачувалися новими мотивами обрядові весільні пісні, обрядове вітання народженої дити­ни — її освячення. Вірячи в безсмертя, вони спочилого проводжали в новий світ життя, даючи йому в дорогу хліб, вар, гарне одіння.

Віра України-Руси — «це була сильна, внутрішньо міцно викраяна релігія, висока, красива і тому являлася для християнства страшним ворогом», «Релігія древніх Русичів була релігією радости, захоплення силою і красою природи», «Русичі жили в природі, вважали себе її частиною і, так би мовити, розчинялися в ній. Це була сонячна, жива, реа­льна релігія». [Др. С. Лісній, «Русь, звідки ти?», Вінніпеґ, 64 р.]

7. КИЯНИ КАЗАЛИ: Наша батьківська Віра для нас є тим, чим є Небо для Землі; тим, чим є корінь для дерева. Ми в батьківській Вірі. І батьківська Віра в нас. Хто нашу Віру зневажає, той зневажає нас (нашу душу, наш розум, наш спосіб життя).

... Святощі града Кия, вчора натхненно славлені в молитвах і піснях, сьогодні князь (одягнувши грецьку одежу і отримавши від Греків грецьке ім'я Василій) наказав палити, наказав Рідне знищити. «Вчера чьстимь, а днесь поругаєм». «Греки налезша на Русь і творяща злая».

4       

8. АРХИЄРЕЇ-ГРЕКИ ХОЧУТЬ, щоб ми зневажали те, що для нас рідне. І любили те, що для нас чуже. Хочуть, щоб ми були людьми без гідности. Без імени й роду. Це до болю пригноблює нас. Спустошує душу нашу.

Греки в Атенах не зневажали себе. Не розбивали голови статуям своїх богів. Не руйнували вівтарів. Не палили письма, в яких Гомер, Платон, Аристотель, Софокл, Есхіл. Еврипід, Аристофан славлять Гре­цію. І Віру в Зевса, Аполлона, Артеміду, Атену. Греки зберегли себе, свою самобутню культуру.

5     

9. ВОЄВОДИ, ЯКІ ОЧОЛЮВАЛИ військову частину, складену з най­маних Варягів, пили вино, привезене з Греції. І, ставши відважнішими, почали виконувати наказ Володимира. На будинках, в яких люди вже були хрещені, сокирою вирубували «отес» (хрест). За ними йшли кара­телі: дім, на якому не було вирубано хреста, підпалювали, а люди (ко­ли не встигли втекти) були посічені. «Сікти того, хто без хреста на шиї». «Кто креста целовал, а отступіть, не будет жив». У Києві утверджува­лося нове поняття: «хрест спасає», «хочеш урятуватися від смерти, бути спасенним, носи на шиї хрест».

Вогонь охоплював Святиню града Кия. «Святиня була побудована з червоного коралу та з зеленого смарагду. Посередині Святині був великий купол (баня). У Святині стояв образ Бога. Руки, ноги і голова Його були створені з дорогоцінного каменя чотирьох родів: із зеленого хризолиту, червоного яхонту, жовтого сердолику та білого кришталю. А голова Його була з червоного золота. Біля образу Бога стояв образ білявої дівчини, що приносить Йому жертву — квіти. Ця Святиня була присвячена якомусь мудрецеві, що був у них за давнього часу».[Ал Масуді, «Золоті Луги», 956 рік, Арабський письменник].

6

10. ГОРІЛИ ПИСЬМЕНА. Горіли березові дощечки, на яких викарбувані знаки (піктографи): старинні описи великих подій давно мину­лих времен. Горіли прапори, святилища. Горіли статуї Праотців.

Розпачливо тужили матері. Плакали діти. Похитуючи головами, гли­боко схлипували старі сивобороді діди. І казали: Небо святеє, і нащо нам чужого Бога, коли свій Бог — Любов і Перемога? Валиться, падає міст між нами і нашим славним Минулим, і постає прірва.

Боже, оборони нас від Грецької Віри! Чужа Віра відвертатиме від Рід­ного. І стане зубожілою наша мисль. Збідніє душа наша, і ми не будемо ми.

М. Грушевський пише, що «не всі люди йшли так радісно й легко до хреста, як то представляє літописець». [стор. 515]. Не тільки Київ, а й «Новгород охрещено силоміць», «Путята (тисяцький Володимира) хре­стив мечем, а Добриня — вогнем». [стор. 516; 1954 р].

«Охрещення Русі, яке зробив князь Володимир у 988 році, не було добровільним ». [митрополит Іларіон (Огієнко), «Д.В.У.Н.», 313 стор].

Воєвода Добриня, права рука князя Володимира, вогнем і мечем хрестив, опісля чувся нещасною людиною. У його вухах не затихали ридання закривавлених матерів, стогін умираючих дітей. І він, маючи на шиї хрест, прив'язав до шиї великий жорновий камінь і скочив в озеро Ільмен: втопився.

7

11. КРИВДА ЗРОБЛЕНА ПРЕДКАМ моїм, болем озивається в мені. У глибині душі чую їхній плач. Бачу їхні заплакані очі. І плачу разом з ними.

О, славний батьку-царе Киє! Устань, подивися: жорстоко скривджені твої любі діти — славні Кияни! О, Земле святая, я був би негідником, людиною без совісти й чести, коли б хвалив кривдників-сповідників Греко-ортодоксії і проявляв байдужість до замучених матерів і дітей!

12. КИЙ БУВ ВОЛОДАРЕМ України-Руси, яка в древні часи (ще пе­ред вторгненням царя Дарія) мала назву Скитія (Сакия). А потім Антія. У санскриті слово «кия» значить «булава», «жезл» (символ влади), а та­кож — «вождь», «син землі»; «куятаті» означає «провідний тато».

У часи царя Олега Віщого договір між Україною-Руссю і Візантією (Східньою Римською Імперією) був підписаний в двох мовах.

Волхви, купці і бояри, які гордилися улюбленим царем Святославом, були грамотними людьми: уміли читати і писати. На заході Европи в ті часи не всі королі, принци і принцеси знали абетку.

13. УКРАЇНА-РУСЬ ПЕРЕД приходом Греків-хрестителів була ба­гатою і висококультурною державою. Її Народ мав свою розвинену об­рядність (культуру). Мав чітко визначені закони моралі, усталені ро­динні і родові звичаї.

Є тепер археологами знайдені зразки Трипільського клинописного письма, яке було на території України 6 тисяч літ тому.

Є знайдена «Влес Книга» (правильна назва «Виласа Книга», яка є нашим своєрідним передхристиянським літописом. У Києві таких книг було багато. Та всі вони ретельно зібрані й спалені тими, які нищили на Русі культурні скарби Русі. Підпорядковували Русь догмам, канонам і ритуалам Греко-ортодоксії.

8

14. ПІСЛЯ ХРЕЩЕННЯ «Християнська віра винищувала місцеву Язичеську (що значить національну, прим. Л.С.) Святиню. Залишки язичества, народні вірування підлягали духовному судові». [Н. і. Костомаров, «Вибрані твори», кн. 1, стор. 27, 1903 р].

І за «Церковним уставом» була кара: «От девяті до сорока ран» тому Українцеві-Русичеві, який відмовляється класти доземні поклони іконі Діви Марії і навчає молодь колядувати, щедрувати.

«Єреї-греки заводили такі візантійські практики, як відрубування рук, виколювання очей та відрізування вух. Таких кар Україна не знала — це вплив Візантійської культури. Так само не знали наші предки кари смерти, і тільки завдяки грецьким духовникам пробували її деякі князі завес­ти замість прогнання. І нетерпимість та виключність релігійна не була по душі нашим предкам» [Б. Лепкий, «Н.І.У.Л.», кн. 1, стор. 85].

Градники назад скрутили руки великому мудрецеві — волхвові Дудикові. Репрезентант христолюбної візантійської культури єпископ Лу­ка (Федір) «... медляно почав відрізати вуха і носа» [Н. і. Костомаров, «Книга Третя», Петербург, 1904 рік, стор. 371].

15. ГРЕКИ ЩЕ В ЕПОХУ ОЛЕКСАНДРА Великого (330 років до Хр.), вторгнувшись у Персію, палили рукописи «Авестів», святі письмена Пе­рсії. Прагнули Персів, які вірили в Єдиного Бога (Агура Мазду), силою меча й вогню навернути на Грецьку Віру в богів Зевса, Деонісія, Аполлона, Артеміду, щоб так поневолити їх: у Персії огречити Персів.

9

16. РИМЛЯНИ БУЛИ ЖОРСТОКИМИ солдатами. Але до справ ре­лігійних ставилися толерантно. Єгипетська, Сірійська, Жидівська та інші громади національних релігій не були в Римі переслідувані. Римля­ни переслідували християн не за їхню Віру в Христа, а за те, що вони зневажливо ставилися до імператора і римських законів.

«Переслідування християн римськими кесарями не мали ніколи ці­лі релігійних переслідувань; се були політичні та адміністративні зако­ни, в яких римлянам ходило (...) о признання власті кесаря через закурення кадила перед його статуєю. Християнство перше дало світові зразки війн і різанин за те або інше розуміння Бога, трійці, первородного гріха і т.п.». [Ів. Франко, 1907 р.]

Перші християни вважали, що «кадило» це обрядність бісовська, паганська. І відмовлялися кадінням виявляти пошану до імператора.

17. КОЛИ ІМПЕРАТОР КОНСТАНТИН проголосив Віру Христову ім­перською релігією, християни (архиєреї) відійшли від основних засад науки Христової. Переслідували інакше віруючих: нищили їхню літера­туру, зневажали культурні вартості.

У Римській імперії Христова Віра була проголошена католицькою (тобто світовою) з тих причин, що Римська імперія вважала себе світо­вою (католицькою).

У Англії, Еспанії, Македонії, Греції та інших країнах Европи, які були римськими областями (дієцезіями), ніхто нікого мечем і вогнем на Віру Христову не навертав. Христову Віру запроваджували місіонери («че­рез попівську проповідь»).

10

18. «ХРИСТОВУ ВІРУ ЗАВЕДЕНО в нас не через попівську пропо­відь; вона прийнялася не з переконання, а так сказати, «по указу», з наказу власті» [Ів. Франко, 1898 р.] Тарас Шевченко вважає святого Воло­димира людиною жорстокою. І не моральною. Він про це пише в «Кобзареві». З Шевченком погоджується історик М. Грушевський.

Ті, які по-святотатському глаголять, що Кияни з радістю приймали Чужу Віру, глумляться над гідністю Киян. Заплямлюють совість Украї­ни-Руси. Парторги також ораторствують, що Українські селяни з радіс­тю відрікалися від своїх господарств. І з любов'ю до Сталіна йшли до колхозу, щоб мати щасливе колхозне життя.

19. Я ОБОЖНЮЮ РІДНИХ ЛЮДЕЙ (матерів, дітей, юнаків, юнок), які життя віддали за Віру батька-царя Святослава. У батька була ли­царська Віра. Він толерантно ставився до всіх релігій. Він казав: «А ще хто хотяше волею креститися, не браняху, но ругахуся тому». Він вва­жав насильницьке навернення на якусь Віру справою ганебною. Він був великодушним навіть з ворогами. Перед ратнім походом сповіщав: «Іду на Ви!»,

Кияни були людьми самобутньої моралі. Вірили, що обороняти ві­ру Русі (тобто спосіб життя Русичів) значить обороняти Русь. Оборо­няти світ свого «Я». Їм (юнакам і юнкам) дуже хотілося жити. Та вро­джена любов до Святощів Землі Рідної у них була сильніша за смерть. І вони вмерли за Любов.

З їхньої любови народився Я. І тому рідне люблю так віддано і трепетно, як вони любили. Їхня кров пливе в моїй крові. Їхня душа живе в моїй душі. Вони моя Любов. Вони мої Святі.