Переоцінка духовної вартости - 21-30

21

39. Україна-Русь в часи Олега Віщого, Ігоря, Ольги, Святослава мала могутнє військо. У воїнів були кольчуги (панцери), щити, зброя, добрі коні. Вони вели переможні бої на границях північного Ірану, на Волзі, в Болгарії, Візантії.

Прийнявши «віру от Греков», Україна-Русь поступово почала чахнути. Архиєреї Греко-ортодоксії, виконуючи завдання Візантійського імператора, здеморалізували Українців-Русичів.

У 1093 році помер цар Всеволод (син царя Ярослава Мудрого). І царем став Ярополк Із'яславич. Його військо має тільки 800 вояків. Та опанований відчайдушною відвагою, він пішов проти многотисячної По­ловецької орди. Розгромлений Половцями, він з двома воїнами повернувся до Києва. Його військо (800 воїнів) засипане хмарою половець­ких стріл, все погибло: на полі лежать мертві тіла Українців-Русичів.

А 120 років тому військо царя Святослава Хороброго, як твердять грецькі джерела, складалося з 60-ти тисяч добре озброєних воїнів. У Несторовім літописі читаємо, що Україна-Русь «звалася Греками Велика Скитія». Цар Олег Віщий мав могутню кінноту і 2000 кораблів (ча­йок). Якщо кожний корабель мав 16 воїнів, то 32 тисячі їх причалило до Константинополя, не рахуючи тих воїнів, що були на конях. Що ж ста­лося тепер?

22

40. ГРЕКИ ПОСТІЙНО ВТОРГАЛИСЯ на землі Украіни-Руси і свої вторгнення вважали «Божою благодаттю». Коли Українці-Русичі йшли, щоб помститися, вони рекли, що «варвари творять зло». У Нестора- літописця читаємо, що імператор Візантії казав сестрі Анні (нареченій князя Володимира): «Скільки то зла створила Русь Грекам».

Охрестивши Україну-Русь, архиєреї Греко-ортодоксії поставлять її на коліна за великі злочини-гріхи. Князь Володимир перестане робити військові походи. Воїни (навіть сини боярські) будуть посаджені на покуту в монастирях.

«З початку XII віку в Києві є сотні церков, а монахів набралося вже з кінцем XI віку яких кілька тисяч. Сам Печерський монастир числив монахів, як пише «Патерик», 180 люду».

41. У ГРАДІ КИЯ «МОНАША ПОШЕСТЬ». Тисячі монахів: затвор­ники, постники, скопці, стовпники, юродиві, безмовники, схимники. І між ними чимало боярських синів (Ефрем, Варлаам та інші). Князь ме­тушиться, декілька монахів застрелив. Він не може оформити війська, бо молодь затроєна вірою, що «не меч оборонить Київ, а Діва Марія». «Не про земне, а про небесну отчизну Христову дбаємо».

23    

42. СУНЕТЬСЯ ОРДА ТАТАРСЬКА. Хто боронитиме Україну-Русь? Немає волхвів, які вміли підняти внуків Дажбожих в обороні батьківсь­кої віри, речучи: «Не є Русич той, хто боїться вмерти за Русь». Народ з ненавистю дивиться на Греків-єпископів, які до крови карають за при­хильність до колядок, щедрівок, писанок, веснянок.

В'ячеслав Липинський пише: «Проти Татарського напору наші Київ­ські князі не потрафили зорганізувати свого роду христоносного походу. Вони не змогли використати для боротьби за державу всіх культурних, духовних і моральних сил цілого громадянства, цілої нації. Не могли підняти всю Русь во ім'я оборони християнства, бо це християнство було механічно накинуте цим масам державою так само, як оце накидалась їм нова державна організація, що несли з собою (...) Татари. І тому, не маючи глибоких громадських, національних, на місцевій релігії (на рідній Вірі, прим. Л. С.) і культурі опертих коріннів, так швидко упала наша Київ­ська держава». [«Релігія і Церква в історії України», стор. 31, 56 р.]

43. УКРАЇНА-РУСЬ... УПАЛА. Стала рабинею. Платить данину ха­нові Татаро-Монгольської орди. Київський митрополит Кирило 3-ій в 1274 році в книжці «Церковні Настанови» в Україні-Русі повторно накладає прокляття «на народні пісні, щедрівки, колядки, бо вони бісовські, паганські».

По селах жорстоко карають тих, які «держать єщо обичай треклятих язичніков», 6-ий Указ. У язичестві (в національній Вірі) є Українсь­ка свідомість, з якої постає «злочинне думання» (любов до України, її мови, природи).

Архиєреям потрібне стадо залякане, послушне, рабське, боязли­ве, щоб воно було «придалим тільки на обстриження та до тягла». [Ів.Франко, 1881 р.]

«Держання рабів в очах Христа і його апостолів було ділом справед­ливим і натуральним, було інституцією, без якої вони не уявляли собі суспільности, проти якої не протестували, хоч і силкувалися зм'ягчити її тяжість. Для нас саме поняття рабства видається чимось огидним і соромним». [Ів. Франко, 1904 р.]

25                                  

44. У «ЦЕРКОВНИХ НАСТАНОВАХ» читаємо: «Хто колядує «уро­ди, Боже, жито, пшеницю», хай буде проклятий. Колядування походить від скоту, а не від людей». «Хто під час причащання вино з рота на долівку пустить — 40 днів посту на хлібі й воді».

«Перед хрещенням дитини мати не повинна їсти вісім днів ні м'яса, ні масла. І ніхто не повинен їсти разом з тією жінкою, яка народила дитину, вона не чиста. Їй не можна пекти проскуру, цілувати Євангелію, ікону чи хреста».

«А хто неприхильно говорить про «Євангелію», тому анатема». «А хто двома пальцями не хреститься, хай буде проклятий».

45. «ХТО 3 ЖІНКОЮ МАЄ СТАТЕВЕ ЖИТТЯ в п'ятницю, суботу чи неділю, в того народиться розбійник, або розпусник, і такі родителі по­винні два роки щодня бити по 100 поклонів перед святими іконами».

«А хто у піст сміється, грає на сопілці, тому 300 поклонів відбити перед святими іконами». «А той, кому голову стрижуть, вводячи у стан монаха, повинен співати «памилуй мене, Господи».

«Православні, греческою вірою просіяша житіє Русі!» «Радуйся, раб і слуга Пречістой Божієй Матері, ібо она возлюбіла тєбя».

26   

46. АРХИЄРЕЇ СУДЯТЬ І КАРАЮТЬ православних рабів. Архиєреї — пастори Христові. У них ключі від раю й пекла. У них земні розкоші (злототканний одяг і дорогі вина). І в них ханські ярлики (накази). Вони розпусни­ки й мучителі душ людських — і про їхні злочини занотовано в літописах.

«Православні християни, усяка влада Богом дана. Хто проти хана, той проти Господа Христа, Бога нашого». Навчили вірити, що Бога Саваота тре­ба боятися. І почали вірних залякувати Саваотом.

47. ДУМАЮЧІ ЛЮДИ затаюють в душі ненависть до попів (хансь­ких духовних службовців). У хвилини збудження, проклинають їх і їхнє ремесло. Хан Берке прислав баскаків. Баскаки оголосили ханський яр­лик (наказ): «Не буде пощади тому, хто неприхильно ставиться до попа». «Неблагонадійні» були безпощадно биті батогами.

48. ЩОРОКУ ЙДЕ 3 СЕЛИЩ ТОВАР (коні, корови, вівці, кози і ко­жна десята дівчина з села) — данина для хана в Орду, «Кесарові — кесарове». Юнаки, які гнали «товар», звалися «товаришами». (Татар­ське «товар» значить «скот»).

«Ой, наступили та чорнії хмари. Дівоньки, як маківки, беруть вас Татари». У ярлику хана Менгу Таміра читаємо: «Ми жалуємо попів, бо вони справедливим серцем моляться за нас і наше воїнство».

У Татар слово «крестянін» означало «раб»: бо Татари Віру Хрисову вважали рабською. Хлібороби були рабами, і тому й досі в Московитії звуть селян по-татарському «крестянамі».

27   

49. НА БРАМАХ ВІЗАНТІЇ, як знамено перемоги, цар Олег Віщий був прибив щит з Тризубом (гербом України-Руси). Греки-архиєреї в Києві мали ненависть до Тризуба. Тризуб був не тільки державним, а й релі­гійним знаком язичеської України-Руси.

Греко-православіє згадки про Тризуб витерло з пам'яти Народу. Ікона архистратига Михаїла (знамено Греко-ортодоксії) стала гербом Києва і Руси. Це щоб умертвити в Народі почуття національної окремішности. Щоб не було й думок про державне самовизначення.

50. ГЕТМАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, гетман Мазепа, отамани Січі Запо­різької, Шевченко, Франко, Леся Українка не знали, не знали, що Три­зуб (Три Сутності Світу — Дух, Матерія і Їхні Закони) — герб державної України-Руси (герб Антії-Скитії).

Історик М. Грушевський, відсунувши ікону архистратига Михаїла, ска­зав: «Обійдемося без попів». І в березні 1918 року в Києві був ухвалений Закон, що Тризуб є гербом державної України.

Щоб пригнобити державний герб, архиєреї сьогодні садовлять поверх нього хрест (знак інтернаціональної релігії).

28

52.У 1630 РОЦІ ТАРАС ТРЯСИЛО (гетман Січі Запорізької) під Переяславом веде запеклі бої з Польськими наїзниками. У 1635 році Іван Сулима (гетман Січі Запорізької) узяв Польську фортецю Кодак.

Коли прибули великі з'єднання Польського війська, перед боєм по­стала зрада: були підступом схоплені гетман Сулима і його п'ять старшин.

У Варшаві терор: гетманові Сулимі і його старшинам повідрубува­ли руки, ноги. Четвертували. Та прагнення Запоріжців бути господарем у своїй хаті ніколи і ніким не були переможені.

30    

53. У 1648 РОЦІ СТЕПОВИЙ ОРЕЛ УКРАЇНИ-РУСИ Богдан Хмель­ницький (гетман Січі Запорізької) підняв Українців-Русичів, уярмлених попами і польськими наїзниками, до боротьби за Національну Волю.

І ні один архиєрей в Україні-Русі (ні православний, ні уніатський єпископ) не став по стороні Народу, ні один не підтримав гетмана Бог­дана. Київський православний митрополит Сильвестер Косів (ставле­ник короля Польського) оголосив Киянам, що він буде «під королівсь­кою рукою по-прежнєму». Якщо під час наближення до селища військової частини гетмана Хмельницького піп йшов назустріч з підня­тим хрестом, то пригадаймо: піп таким способом стрічав і загін татар­ського баскака, який щороку прибував збирати данину.

54. ПІД РУКОЮ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ архиєреям православним і уніатським жилося розкішно. Вони були рабовласниками. Мали свою місцеву озброєну поліцію, яка карала непокірних християн.

Іван Франко пише, що монах Ів. Вишенський знав життя в Україні «у всій різнородності його явищ». Він жив в Острозі, Судовій Вишні. Був у Львові, Уневі, Жидичині, Луцьку. Та інших містах і селах України. І жив у печері на Афоні.

Він, як правдивий християнин, жорстоко картав тих, що практику­ють язичество (колядують, щедрують, обмінюються писанками, від­значають Купальське свято).

Він учив, що православний повинен в ім'я Христа уникати веселощів, земних розкошів, не співати пісень про природу й тілесну красу.