Переоцінка духовної вартости - 31-40

31

55. МОНАХ ВИШЕНСЬКИЙ у своїх «Посланнях» пише: «Нехай бу­дуть прокляті владики, архімандрити та ігумени, що поспустошували монастирі і фільварки собі з місць святих поробили і самі тільки зі сво­їми слугами та приятелями в них тілесно мов худоба випасаються; на святих місцях лежачи, гроші збирають; із тих доходів, що надані на Хри­стових богомільців, дівкам своїм вінок готують, синів зодягають, жінок пристроюють, ліберії справляють, приятелів своїх збагачують, карети лаштують, повозові коні ситі та одної масті спрягають, розкоші свої по­ганські справляють».

56. «БЕЗБОЖНІ ВЛАДИКИ замість церковних правил (...), замість богословія, вчаться облесливости, хитрості людської, брехні, щекарства і викрутасів, чортівського пустомельства та лизунства».

«Самі з гістьми своїми пересичуються, а сироти церковні голодні та прагнучі, а бідні піддані в своїй неволі з річного доходу вижити не можуть, з дітьми тісняться, страви собі унімають, боячися, чи їм хліба до будучого врожаю дотягне».

32  

57. «ВИ, ПАНОВЕ БІСКУПИ, сидите на місцях єпископських, але не сидите на гідності й чесноті; пануєте над селами, але над вашими душами диявол панує; зовете себе свяченими, але єсте прокляті; йменуєте себе єпископами, але єсте мучителі.

«Владики, де ви голих зодягали? Чи не ви самі оголюєте їх, з обори коні, вівці, воли у бідних підданих волочите, датки грошові, датки поту і праці від них витягаєте, бідних живцем лупите, оголюєте, мучите, томите.

«На роботу та в далекі дороги без часу, зимою і літом у непогідне врем'я гоните, а самі, як боввани на однім місці просиджуєте, або коли й притрафиться того живого трупа на інше місце перенести, то в коли­сках переносите.

58. «А БІДНІ ПІДДАНІ ДЕНЬ І НІЧ на вас працюють і горюють. А ви, виссавши їх кров і сили, їх працю й зусилля і зробивши їх голими в ко­морі й оборі, своїх шибеників приближених фалюндишами, уторфінами і каразіями (в дорогі убори) зодягаєте. А ті бідолахи піддані навіть про­стої сермяжки (одежини) доброї не мають, аби покрити свою наготу. Ви з їх поту напихаєте повні мішки грошей, золотих, талярів, півталярів, ортів, четвертаків і потрійників, збиваєте суми-суменні, а ті бідолахи не мають навіть шеляга, за що солі купити».

33

59. ІВ. ФРАНКО ПИШЕ, що «Вишенський перший у нашім краю (...) підніс голос в обороні того бідного робочого люду, показуючи панам і владикам, що той мужик — їх брат, а не просто робоча худоба, що він радується й терпить, як чоловік і хоче жити, як чоловік». [Ів. Франко «Ів. Вишенський», 1892-1911 рр.]

На гетмана Хмельницького архиєреї дивилися як на збунтованого Запорожця, який збунтував робочу худобу-холопів, «чернь людську» проти короля (Христового помазаника).

60. НЕ ПОПИ В ЦЕРКВАХ ХРИСТОВИХ, а кобзарі, які розійшлися по степах, закликали Народ кидати працю в панів і архиєреїв. І йти до батька Богдана. Той, хто доводить, що головною причиною повстання Хмельницького була «оборона православія», кривдить світлі прагнен­ня Народу жити вільно в своїй хаті.

Гетман Хмельницький в душі глибоко ненавидів єпископів (земля­ків своїх). Він наказав на зброї (на сокирах — бойових бердишах) викарбувати такі слова: «Я, Богдан Хмельницький, (...) попам Супостатам сим бердишом заграю по їх товстих шиях» (зображення бердиша з цим написом подане у «Великій Історії України» вид. Ів. Тиктора).

34   

61. МОСКОВИТІЯ, ЯК ЖОРСТОКА по своїй природі, мілітарна ор­да, була заснована Ів. Калитою (зятем і лакизою хана Узбека). «Моск­ва основана на крові». [н.м. Карамзін, «і.г.р.», т. 2, стор. 142, 1892 р.] Живе вона з того, що грабує селища мирних сусідніх племен.

І не змінилася вона й за царя Олексія, який попам, як «духовній касті», давав великі привілеї. Попи були землевласниками: у них працювали раби («крєстянє»). І вість про розкішне життя попів у Московитії прийшла до попів в Україну-Русь.

62. АРХИЄРЕЇ В УКРАЇНІ-РУСІ (їхні привілеї гетман Богдан обме­жив) намовляли косацьких старшин, щоб спільно робити натиск на Хмельницького у справі «воз'єднання Малоросії з православним ца­рем Олексієм». Таке «воз'єднання» забезпечить архиєреям в Україні ті привілеї, які мають попи Московитії.

Гетман Хмельницький в душі затаював давню ненависть до Московитії і її татаро-монгольського стилю життя. (Він в минулому брав участь у війні Польщі з Москвою. Мстився за хижацькі Москвинські на­пади на села Чернігівщини. За великі подвиги йому особисто польський королевич Володислав подарив золоту шаблю слави).

35

63. ЗУБОЖІЛИЙ (МУСУЛЬМАНАМИ ПРИГНОБЛЕНИЙ) Єрусалим­ський патріарх Паїсій, відомий як «бродячий монах», агент Московитії і Візантійського патріарха Партенія 2-го, несподівано появився в Києві.

24 грудня він зустрів гетмана Хмельницького біля св. Софії. Виконуючи дане йому доручення, настирливо намовляв гетмана «воз'єднатися з православним царем Олексієм».

(На відомій кольоровій картині «В'їзд Б. Хмельницького в Київ» ма­ляр пишнотно (в білому одінні з піднесеною рукою) намалював цього Паїсія, людину чужу і вороже наставлену до державних справ Україн­ського Народу).

64. ПІСЛЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ Угоди 1654 року, Москва, маючи Україну як союзника, відважилася почати війну з Польщею. Гетман Хмельницький глибоко переживає, що на Київщині Москалі грабують насе­лення: поводяться, як Татарська орда. А духовенство України підлащується до Московського патріарха, звеличує царя Московитії.

Між полковниками, що вже були під'юджені архиєреями, постають роздори, незгоди. У народі вирує незадоволення на гетмана і Моска­лів. У час глибокого потрясіння в гетмана — нервовий параліч: 27 лип­ня 1657 року перестало битися велике серце великого гетмана.

36 

65. ГЕТМАН МАЗЕПА БУВ ПОЕТОМ, співав і грав на кобзі. Любив мистецтво. Він володів багатими маєтками. «Чому кріпаків не обділив землею?»

Коли б почав обділяти рідних людей землею чи їхнім дітям дарити золоті копійки, він був би підступно убитий агентами Московитії за те, що робить «земельну реформу». Піддобрюється до Народу, щоб об'єднати біля себе. І виступити проти Московитії і її рабовласницької си­стеми, яка освячена Церквою Христовою.

Гетман Мазепа, оплакуючи тяжку долю України (ту «чаєчку небогу, що вивела чаєняток при битій дорозі»), не міг своїх думок виявити Народові і попам, які спільно з Кочубеєм писали на нього доноси Петру 1-му.

66. БУДУЧИ ВЖЕ ЛІТНЬОЮ ЛЮДИНОЮ, Мазепа нездужав. Та, щоб звільнити Вітчизну з ярма Московського, він у 1708 році став союзни­ком короля Карла 12-го.

І ні один архиєрей в Україні-Русі не став по стороні Народу. Вони (єпископи і попи), ставлячи свої особисті привілеї вище долі Народу, в Церквах Христових вдарили в дзвони, що гетман Мазепа став антихристом.

37

67. БУЛА ЗИМА. ШВЕДСЬКІ СОЛДАТИ в армії навчені по-українсь­кому вимовляти слова: «Не бійтеся нас. Ми ваші, а ви наші». Швед, зайшовши до хати, клав на стіл гроші. І просив хліба. Українці (право­славні християни), намовлені попами, накидали на шию петлю, а на голову мішок. І відводили Шведа у штаб до Москалів. Особливо звору­шливо пише про це М. Аркас в «Історії України-Руси».

Не москвинські, а наші (нашими матерями вигодувані сини) архиє­реї, очолені Київським єпископом-малоросом Феофаном Прокоповичем, у місті Глухові скликали «помісний собор» (і до них прибули й де­кілька попів з прикордонних селищ Московитії).

68. ЄПИСКОПИ І ПОПИ, сяючи в позолочених ризах, на соборі плю­вали на портрет гетмана Мазепи. Жезлом (отим, що має дві гадючі го­лови) штрикали в очі. Біля чорних свічок вигукували, що «антихрист Мазепа відправляється в пекло, як ворог Христа».

На площах міст України-Руси зайди Москалі прилюдно катують Мазепинців, які переховувалися в лісах, ярах, погребах, у садибах при­ятелів, і були спіймані. (Попи закликали православних доносити на тих, хто переховує Мазепинця).

У місті Лебедин 900 Мазепинців на площі Москалі колесували: з живих кишки витягали. І четвертували: руки і ноги відрубували. Довер­шували «воз'єднання братніх народів».

38

69. ЗАКАТОВАНИХ МАЗЕПИНЦІВ попи заборонили ховати на хрис­тиянському цвинтарі. І тому їхні тіла вкидали в ями на схилі яру.

На «кладовищі» закатованих мазепинців було чути тихі болючі ри­дання: тайком приходили діти оплакати замученого тата. Приходила наречена оплакати замученого нареченого. Попи оголосили, щоб побожні православні дохлих псів, коней, котів заривали там, де лежать тіла Мазепинців.

У церкві ангельськими голосами співає хор. Лунає «Алилуя» (від «Галилуягв», що значить «слава Єгові»). Біля позолочених ікон горять свічки. З амвону несуться христолюбні слова:

«Православні, наша молитва і піст принесуть славу во вишніх Богові. А свята сповідь приверне нам мир на землі. А святе причастя запевнить нам Боже благословення. Спаситель з небесних висот прийде до нас. Він хоче спочити в наших серцях.

Відомо, що попи тайни, отримані під час сповіді, доносили агентам «Тайної Канцелярії».

39

70. «ЗІ СЛІВ СИЛЕНКОВИХ ВИХОДИТЬ, що архиєреїв добросерд­них не було», пише П.М. Ні, між ними були й милосердні. Наприклад, у попа, який щороку в Церкві Христовій проклинає гетмана Мазепу, у Вели­кодні свята в клуні горами лежали паски, крашанки, сало (дари людські).

І бувало, що піп закличе сиріт, і обдаровує їх. Хто з діток не чемний, тому мне вуха і гнівно каже: «Мазепа ти». (Слово «мазепа» в православних почало мати значення чогось бридкого, відразливого, лайливого).

А хіба це не милосердя? Пухлі матері в 33-му році залишали (щоб ніхто й не бачив) дітей біля дверей райкому партії. Большевицькі комі­сари звозили сиріт до дитячого садка (патронату). І вчили їх співати пісні: дякувати батькові Сталінові за щасливе дитинство.

71. У НЕВОЛІ МОСКОВСЬКІЙ жила наша Вітчизна. Її сини з закути­ми руками йшли на далеку північ. Будували нові Московські «ґарада». І там в болотах складали свої молоді голови.

У Західній Европі вцілілі втікачі-Мазепинці ширили погляди, що Московитія і Україна-Русь — це два неоднакові Народи. Та з цими погля­дами європейські політики не могли беззастережно погодитися. Що ж сталося?

Бо в 1674 році архиєреї Києво-Печерської лаври видали люксусо­ву книгу «Синопсис» («Київський синопсис-огляд») «О начале Слов'яно-Руського Народа» від перших Київських князів і до Олексія, царя Московського».

У «Синопсисі» вчені монахи такі, як наш земляк архимандрит І. Гізель, написали, що Малороси і Великороси один Народ з однією історі­єю. І тепер не Київ, а Москва є столицею всея Русі. І цар Олексій пове­рнув собі Київ, як законну споконвічну прабатьківську вітчизну.

72. І ЦЕЙ _«СИНОПСИС», ЯК ПЕРШИЙ ПІДРУЧНИК з «Історії Ру­сі», був перекладений на грецьку, латинську та інші мови. І з Києва посланий, як дар до всіх королівських дворів, абатств, амбасад, герцогств, міністрів, університетських бібліотек.

«Синопсис» був 30 разів перевиданий. Впродовж двох століть по ньому Західна Европа вивчала історію Руси. Студенти Києво- Могилянської академії вивчали історію своєї Вітчизни по «Синопсису». І просто дивно стає: навіть К. Маркс і Ф. Енгельс (творці нежиттєздатньої доктрини) вивчали історію Русі по «Синопсису».

40

73. В УСПЕНСЬКОМУ СОБОРІ Києво-Печерської лаври висить пиш­на ікона. На ній зображений в розкішних ризах христолюбець архимандрит Інокентій Гізель — головний автор фальшивого «Синопсису». Улю­бленець православних християн.

(Відомий піп Агапій Гончаренко був переслідуваний попами і мос­ковськими жандармами тому, що він (працівник канцелярії Київського митрополита Філарета) «багато знав» про розпусне життя «собратів- видавців «Синопсису»).

У «Споминах» він написав, що жіночий монастир (через вулицю від Києво-Печерської лаври) був зачинений. У монастирі знайдено «незчисленну лічбу дитячих голівок у підвалах, що монахи з монашками рождали байстрюків дітей і тут вбивали їх». (стор. 5).

74. ПІП АГАПІЙ ПИШЕ, що особисто бачив в Києво-Печерській лаврі «зачинених жінок, що монахи держали в своїх келіях для похоті». Монахи вміли грати роль побожних християн. Уміли збирати гроші «на Боже».

П'ять мільйонів золотих рублів ці монахи подарили цареві Миколаєві «на воєнні справи» «тюрми Народів». («Москва — тюрма, ключ від якої зберігається в імператора». [А. де Кюстін, «Россєя в 1839 році»]).

Православні Українці славлять побожні діла монахів Києво-Печерської лаври. Гніваються, що вчені (європейці), вивчаючи історію по «Синопси­су», вважають, що Українці... «тоже русскіє».