Переоцінка духовної вартости - 41-50

41    

75. У 1686 РОЦІ ВІЗАНТІЙСЬКИЙ ПАТРІАРХ Деонисій 4-ий оглянув «Синопсис», присланий йому з Києва. І продав православних христи­ян України-Руси Московському патріархові.

Документ продажі знаходиться в Москві (в музеї патріарха). У документі читаємо такі слова: «Прінято от господіна Нікітіча Алєксєєча три сорока соболей і двісті червоних (золотих): податель же благіх Го­сподь да будєт мздодавєц Вашему державнейшему царствію».

76. УКРАЇНА-РУСЬ «РОЗДІЛЕНА». На правобережжі панують Поль­ські наїзники. Вони обвішані хрестами. Вони, як пише Т. Шевченко, «не пагани, а настоящі християни». Християни в ярма запрягають христи­ян. І ними орють ниву, називають їх «бидлом».

І роблять обмін: один бере пару мисливських собак, а другий йому за собак дає у власність християнську родину (тато, мати, діти, бабуся).

77. «НІ! МИ ЛЮДИ, НЕ СОБАКИ! Кари Ляхам, кари!» — озвався запорожець — народний месник Максим Залізняк. І з народними мес­никами, які покидали плуги і конюшні на попівських і польських фільва­рках, пішов до монастиря. Наказав архимандриту Мелхиседеку «пос­вятити ножі». ... Покотилися по селищах голови Польських рабовлас­ників.

Архимандрит Мелхиседек поспішно повідомив Катерину 2-гу про повстання рабів. Катерина 2-га стривожилася. Не хотіла, щоб «волновалася Малоросія». Архимандрит Мелхиседек (повернувшись з Петер­бурга), прибув до гетмана Максима Залізняка. Цілуючи ікону Діви Ма­рії, давав духовну послугу. І запевняв, що православна мати Катерина 2-га Залізнякові і Гонті хоче помогти. І тому вони повинні піти «на поче­сний обід у штаб полковника Кречетнікова».

78. ДО «ПОЧЕСНОГО ОБІДУ» москвинські офіцери (православні брати) все наперед приготували. Підставили ножі до горла гетмана Максима Залізняка і полковника Івана Гонти. Пов'язали їх. Почали катувати. 780 воїнів Гонтових, які нічого не підозріваючи, вночі міцно спали, були пов'язані. Архиєрей Мелхиседек зник (він не став в обо­роні Гонти і Залізняка).

У Північній Америці почалися явні виступи проти розпоряджень Ве­ликобританії. У 1774 році пролунали слова Патрика Генрі «Воля, або смерть». Щоб Україна-Русь, натхненна Американською боротьбою за незалежність, не звільнилася з Московського ярма, Катерина 2-га ви­рішила повністю роззброїти Українців-Русичів.

43

79. 1775 РІК. НА ЗАПОРІЗЬКІЙ СІЧІ стоїть 20 гармат. 10 тисяч озбро­єних Запоріжців. 15 тисяч — в резерві. Запорізька Січ (тоді єдина в Европі республіка) хоче почати бій з Москалями-ключниками Тюрми Народів.

Москалі, очолені генералом П. Текелеєм, виконуючи наказ православної матері Катерини 2-ої, несподівано підійшли до Січі. «Запорожець зброї не складає. Живим у полон не здається. «Умремо достой­но: так, як умирали наші батьки».

Архиєрей В. Сокольський — духовний батько Запорізької Січі. Він в Церкві св. Покрови щонеділі славить православну матір Катерину 2- гу. Почав цілувати ікону Покрови. І кошовому П. Калнишевському й ста­ршинам ректи: Господь Христос покарає того, хто почне проливати кров православних. Не йдіть проти Божої волі. Думайте про спасіння душі.

80. ЗАПОРІЖЦІ, СЛУХАЮЧИ СОЛОДКОУСТОГО АРХИЄРЕЯ, скла­ли зброю. Їхніх неозброєних старшин Москалі закували в кайдани. По­гнали на довічну каторгу.

Катерина 2-га обдарувала своїх генералів родючими землями Запорізької республіки. Не забула й про архимандрита Сокольського: подарила Пустинно-Миколаєвському монастиреві 1620 десятин, де почали працювати нові раби (полонені Запоріжці проклинали рабську долю і архиєрея Сокольського). І при кожній нагоді тікали за Дунай, де з до­зволу мусульманської Туреччини, постала Задунайська Січ, в якій не було кріпацтва.

На Лівобережній Україні в цей час монастирям належали сотні тисяч десятин орної землі, на яких працювало 160 тисяч рабів (православних християн). Архимандрити і монахи жорстоко експлуатували бра­тів во Христі.

44  

81. РАБИ БУЛИ ЗОБОВ'ЯЗАНІ щонеділі бути в Церкві. Сповідатися, причащатися. І слухати в проповідях славлення Христа. «Православні християни, думайте про Христове спасіння; бісів виганяйте молитвою і постами. І Христос нас всіх проведе до дому Отця, у молитвах просімо Йсуса Спаса нашого. Ісус володіє, перемагає, спасає. Блаженні ті, хто на Христа надіється».

82. ПІСЛЯ ПРОПОВІДІ православні молилися за здоров'я ката-царя, Христового помазанця. І ніхто не мав права перестати бути правосла­вним. Хто проявляв зневагу до православія, був закутий в кайдани. І засланий на досмертну каторгу в Сибір. «Отим Киргизам, отже й там, єй же Богу, лучче жити, ніж нам на Україні. А може, тим, що Киргизи ще не християни?» [Т. Шевченко].

45  

83. СПРАВДІ, «ЧИ НЕ ПОПИ І БІСКУПИ навчили наш Народ бити поклони перед кожним урядом, здаватися на ласку згори, ждати поми­лування там, де належало б упоминатися свого права? Чи не біскупи й попи завсіди спиняли у нас почин яснішої, рішучої і щиронародної полі­тики. Вони добивалися прав і користей для себе, а народові товкмачи­ли, що то буде користь для цілого загалу». [Ів. Франко, 1898 р.]

«Чому іншим Віра Христова не шкодила в державному житті? А для нас вона була руїнником світлих національних починань?» У інших во­на була інструментом, жертвою якого були ми. Детальна відповідь на це питання дана в «Мага Вірі». І в Катехизисі РУНВіри «Навчання».

84. АРХИЄРЕЇ (ТАКИ НАШІ ПРАВОСЛАВНІ і уніатські попи) при до­помозі Віри Христової змосковщували і спольщували Українців в Укра­їні. І за це отримували привілеї, дари: родючі землі, пасовища.

85. «ЧОМУ НАШ ДОБРИЙ НАРОД (і гарний, і працьовитий, і неглупий) впродовж віків був такий безпорадний в боротьбі за національну незалежність? Що придушило нашу душу? Де й коли були зроблені на­ціональні помилки?» — ставлять питання дисиденти, перебуваючи в концтаборах.

Поет-великомученик Василь Стус дає відповідь: «Прийняття християнства з Візантії було помилкою, шкідливою для Українського На­роду», «величезна брила духовного християнства впала на юну душу», «Жертвою православія ми є найбільшою». [«Молода Україна», жовтень, 85 р., Торонто.]

Величезна брила (тяжкий камінь) духовного християнства впала на душу нашу: переслідується вільна думка. Стримується духовний розвиток народу.

46

86. ВІД ГАЛИЦЬКИХ І НАДДНІПРЯНСЬКИХ ПОПІВ не відставали й попи-уніати на Закарпатті. Вони єпархію в Гайдудорозі, де всі були Ру­сини (Українці), ще в 1909 році змадяризували.

І коли б не впала Австро-Угорщина, попи змадяризували б і Мука­чівсько-Ужгородську і Пряшівську єпархію. «Облагороднювали Україн­ців» Вірою Христовою, і за це отримували від Мадяр привілеї.

Коли десь появлявся піп, подібний на Маркіяна Шашкевича чи Агапія Гончаренка, то архиєреї такому попові створювали нестерпні умовини життя. Гончаренко помер на вигнанні. Шашкевич — на Рідній землі з туберкульозу. «Попівство попа Маркіяна Шашкевича ввігнало передчас­но в могилу». [Ів. Франко, 1898 р.]

87. «ЛЕВ СИЛЕНКО НЕ ХОЧЕ ПОГОДИТИСЯ, що Українці були дикими варварами. У 988 році Греки Українцям принесли світло Віри Христової. І зробили їх людьми, ввели їх в коло культурних Народів Европи», — пише Г.Д.

Щоб оправдати чужовір'я, ви чужу матір, до якої молитеся, одягає­те (на іконах) в ризи цариці. Озолочуєте її. А рідну матір навмисне при­нижуєте, називаєте її темною, яка жила «в нетрях поганства». А хто ж ви такі — чиї ж ви сини — кандидати на лоно Аврамове? Хіба ви потомки Ісаака, Ребеки, Рахелі?

47

88. НІ. У 988 РОЦІ УКРАЇНЦІ не були дикими варварами. Українці — потомки Трипільців. Трипільці були першими в Европі творцями Хліборобської культури і цивілізації.

Живучи на багатій землі, вони вміли Її відважно й розумно боронити. І ні Греки, які постійно вторгалися на їхні Землі, ні Іранці, очолені Дарієм, ні Римські легіони не могли їх на рідній Землі поставити на коліна.

І Рим, боючись їхніх мечів, поставив біля їхніх границь оборонні споруди. «Ми єстем Внуки Дажбожі. Ми Русичі». «Той не Русич, хто боїться вмерти за Русь».

89. ГРЕКИ, ПРИНІСШИ УКРАЇНЦЯМ-РУСИЧАМ світло Віри Хрис­тової, їх тим світлом осліпили. У Греків була мета: на Русі знищити Русь. Хіба не осліпли Азтеки, Маї, Інки від того «світла Христового», яке їм принесли іспанські конкістадори-христолюбці Ернан Кортез і Франціско Пісарро?

«А Києво-Могилянська Академія, яка виховувала в Українців любов до рідної мови і розвивала національну свідомість? Її очолювали наші єпископи», пише М.Х.

У містах і селищах стояли пишні церкви і багаті монастирі. У Церк­ві православні чули проповіді про чуда Ісуса Христа, Діви Марії. Про подвиги Жидівських царів, пророків, подвижників. Про Йордань, Єру­салим, Вифлієм, Синай, Єгипетську неволю.

48   

90. УКРАЇНЦІ ПРАВОСЛАВНІ побожно били поклони перед іконо­стасом. Ставили свічки. Інколи дехто в думці ставив питання: а що ж ми за люди? «Біблія» пише, що був хлібороб Яфет. Значить всі ми діти Яфетові?

Ніхто не хотів в Церкві сказати про їхніх царів Божа, Кия, Олега, Святослава.

У 1632 році (отже більше, як 600 літ після хрещення) була заснована перша вища школа в Києві (колегія при Києво-братському монастирі на Подолі), яка в 1701 році була названа Києво-Могилянською академією.

Українські юнаки хотіли в академії почути про історію своєї Батькі­вщини (про Київську Русь). Хотіли довідатися, хто вони є. Та такі, як проф. архимандрит Ін. Гізел (за «Синопсисом») їм казали, що «Київ і Малоросія це законна батьківська спадщина Московського царя».

Проф., єпископ (лакиза царя Петра 1-го) Ф. Прокопович, який органі­зував чин анатеми на гетмана Мазепу, написав твір «Володимир», в яко­му звеличує грецьких архиєреїв. І на сміх виставляє Українців, показує їх (волхвів) людьми глупими. Студенти були зобов'язані лженауку єписко­па Ф. Прокоповича засвоювати в Києво-Могилянській академії.

49   

91. В АКАДЕМІЇ ВИКЛАДАЛИСЯ богословство, піїтика, математи­ка, фізика, географія та інші предмети. І мови — грецька, латинська, польська, німецька, гебрейська та інші.

Щоб раб обманутий, заляканий, неписьменний був смиренним, йо­му треба «благочинно» прищеплювати почуття меншої вартости. До­водити, що він є рабом тому, що «така воля Божа».

І звісно, в раба й мова рабська. Мова «нищих людей» для благородних осоружна. І вона (жива народна Українська мова) в Києво- Могилянській академії була заборонена.

92. Я ТВЕРДЖУ: ПРАМОВА НАРОДІВ Індо-европейських оформи­лася на території України 15-12 тисяч літ тому (в епоху Мізинської куль­тури). Знаємо: Українці — потомки Трипільців. Трипільці говорили мо­вою «Вед». В сьогоднішній Українській мові виразно видно корінь санскриту. Доводжу це на основі «Порівняльного Санскритсько-Англійсько-Українського словника», який я виготовив. І, перебуваючи в Індії, уточнив в інституті Санскриту, Варанасі і департаменті Санск­риту, Ню-Делі. Українська мова є найстаршою сестрою між сестрами (мовами Народів Европи, «сентум» і «сатем»).

50  

93. ЛЮБОВ НАРОДУ ДО МОВИ РІДНОЇ така природня, як любов дитини до матері. «Духовенство хоч само (...) їздило в каретах і справляло золоті та срібні забавки, ніколи не сягнуло до кишені, щоби де заложити Українську школу. Противно, коли Львівські міщани за жебрані гроші заложили Львівську школу і шпиталь, то православний (у Льво­ві, прим. Л.С.) єпископ Гедеон Балабан (1565-1607) виступив як найзавзятіший ворог справи тої національної праці, перехоплював і бив студентів і вчителів». [Ів. Франко, 1898 р.]

Архиєрей Гедеон бачив в Українській мові паганство. Твердив, що для Русинів можуть бути «тільки духовні школи з викладовою мовою грецькою і церковно-слов'янською».

Архиєреї Церкви Христової впродовж віків умертвляли мову Наро­ду Українського. А тепер (як це не чесно) вони (архиєреї) приписують Православію і Католицтву різні придумані заслуги в розвитку українсь­кої мови, культури, національної свідомости. Роблять це з метою прищепити парафіянам думку, що то вони («преосвященні владики») найвірніші сини України, «сіятелі Віри Христової».