Подіям хрещення Русі присвячено!

Сторінка 4 із 10

Захоплення Київського престолу та язичницька реформа Володимира

За літописними переказами синам князя Святослава, після його загибелі Древньоруської держави було замало на трьох, тому вирішили воювати за владу. Не змогли брати розминутися на землях, яка займала територію сучасної Росії, України, Польщі, Білорусії. Тому щоб вибороти собі Київський стіл, Володимир втік до варягів, найняв там військо й повернувся на Русь. З найнятим варязьким військом він спочатку вирушив на Полоцьк, де вбив князя Рогволода з його синами й силоміць забрав його дочку Рогнеду, вже просватану за Ярополка. «Повість минулих літ» так описує цю подію: «Володимир Святославич повернувся в Новгород з варягами… І послав к Рогволоду в Полоцьк сказати: «Хочу доньку твою взяти собі в жони». Той же спитав у доньки своєї: «Хочеш чи ти за Володимира?». Вона відповіла: «Не хочу розуть сина рабині, но хочу за Ярополка». Науковці Е.А. Мельников та Т.Н. Джаксон вбачають схожість відомостей літопису та скандинавської саги «Пасмо про Еймунд» (кінець XIII століття), в якій вирішується питання про володіння скандинавами Полоцькому. Розповідь про таке володіння в 1015-1019 роках історики вважають вигадкою, в основі якого лежить спогад про варязького князя Полоцька. У сазі активним учасником є Регнвальд.

Після захоплення Полоцька, Володимир виступив на Київ, де підступно вбив свого брата Ярополка й забрав його вагітну жону-грекиню. «Повість минулих літ» датує загибель Ярополка і вокняження юного Володимира 980 роком.

Після цього Володимир збудував пантеон на Старокиївській горі ймовірно на знак своєї «перемоги» – братовбивства та взяття Київського престолу. Саме з цією метою він послав Добриню в Новгород, щоб встановити капище Перуна над річкою Волховом.

В історичній літературі це подано як язичницька реформа князя Володимира. Це, звичайно, не означає, що на Русі та в самому Києві не існували капища інших Богів, як наприклад, Велеса на Подолі, Лади на Дівич горі та ін. Тому обмежувати всю давньоруську віру лише шістьма Богами «Володимирового пантеону» не доцільно, адже по всій Русі існували храми й капища багатьом іншим Богам: капища Рода, Велеса, Діви, Мокоші, Триглава, Хорса та ін. Отже, ніякої «реформи» язичництва Володимир не зробив, окрім того, що збудував нове капище (чи будемо кожну нову церкву вважати реформою християнства?). Деякі науковці залишили думку що «реформаторський пантеон Володимира» - це Боги яким поклонялись завойовні Володимиром племена. Щоб підтвердити свою владу він переносив Богів до Києва.

Язичницька реформа (як її називають), це схоже по масштабам з реформою фінансової системи при Володимирі. Реформа заключалась в чеканці монет які мали вигляд візантійських, з власним зображенням і підписом «Владимир, а се его злато». За всі часи археологами було знайдено не більше 10 монет, що свідчить не про реформу, а про задоволення власних амбіцій молодого князя.

Після проведення псевдо язичницької реформи Володимир ще прославився кривавим побоїщем, яке начебто було влаштоване як пожертва Богам. Після перемоги над племенами ляхів і в’ятичів, він хотів принести Богам людські пожертви, яких навчився у варягів. Отже в око впала родина чужинця Тура, варяга-християнина, який прийшов з Греції з сином. Зрозуміло, що й християнин-літописець прикрашує оповідь про цю нібито «жертву», але вочевидь, хлопець не був принесений у жертву, а разом з батьком був убитий розлюченим натовпом за образу Богів і релігійних почуттів язичників. Саме про це свідчить теологічний монолог Тура, виголошений перед народом, який передає літопис: «Не Боги вони суть, а дерево. Сьогодні є, а завтра вже згнило. Не їдять бо вони, не п’ють, ні говорять, а зроблені вони руками з дерева, сокирою і ножем. А Бог один єсть, що йому служать греки і поклоняються, бо сотворив він небо, і землю, і людину, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі. А сі Боги, що зробили? Вони самі зроблені є. Не дам сина свого бісам». Вони тоді пішовши повідали людям. А ті, взявши оружжя, пішли на нього і рознесли двір довкола нього…і підрубали сіни під ними і повбивали їх…» (ПМЛ, 983 р.). Люди не змогли знести зневаги до рідних Богів і забили палицями злих прибульців. Ніхто не мав права, загостивши до чужих людей, зневажати їхні святині. Хлібороби обожнювали свої жертовники і нікому не дозволяли їх зневажати. Про пожертву Богам тут не може бути речі з таких причин:

- У всіх релігіях визначено: Богу жертвують найкраще - Авраам з каменів створив жертовника, поклав в'язку дров, зв'язав свого сина-первістка Ісаака, і над ним підняв ніж, маючи намір пожертвувати Богу Саваофу. Грецький вождь Агамемнон пов'язав свою дочку Іфігінію, поклав на жертовник і залізним вістрям її заколов - приніс жертву Богу Греції. Ніхто і ніколи не жертвував Богу щось бридке, тим більше ворога свого.

- За язичницьким уявленням русичів кров можна проливати тільки в трьох випадках: у відповідь на пролиття крові, заради порятунку життя, заради надання особливого значення якої-небудь події, як приклад клятви (дозволялося проливати тільки свою кров). Всі інші випадки – це вважалися злочини. Жоден слов’янський язичницький Бог не прийме кров живої істоти, пролиту заради його задоволення.

- Археологія довела, що хліборобські племена, які жили задовго до хрещення Русі, в жертву Богам не приносили ні людей, ні тварин. Хлібороби Богам жертвували зерно, навари з трав, гриби, ягоди, те все, що їм дарувала велика мати-Земля. В українських і білоруських селах в наш час зберігся обряд пожертви перед випічкою хліба. Господині кидають у піч жменю борошна. Це найдавніший сакральний ритуал пожертви, який зберігся до наших днів.

- Грекам літописцям було відомо язичництво яке існувало на їхніх землях. Мисливське життя, бідна земля, безводдя, їх прихильність до вина робило грецькі язичницькі племена особливо жорстокими і схильних до кривавих жертвопринесень, про це яскраво описано в літературі. Це очевидно що греки за допомогою літописців, приписували хліборобам криваві релігійні ритуали, які властиві були грекам.

Байка про святих мучеників варягів Федора та Іоанна, слугувала для виправдання хрещення Русі. Дикі язичники приносили людей в жертву, щоб підлизатися до своїх Богів, так як мали віру «нечисту», «кроваву», і тут християнство з Візантії.