Подіям хрещення Русі присвячено! - Хрещення Русі

Хрещення Русі

Навернення країни в нову віру, як свідчить літопис, почалося з того, що князь Володимир "наказав перекинути ідолів - одних порубати, а інших спалити. Перуна ж наказав прив'язати до хвоста коня і волочити його з гори по Боричевому узвозу до струмка і приставив дванадцять мужів колотити його жезлами ...Коли волокли Перуна до Дніпра, оплакували його невірні, так як не прийняли ще вони святого хрещення, написав літописець. У Києві на тому місці, де стояв ідол Перуна, князь поставив церкву святого Василія, в честь себе, а ім'я Василь (Базилій) Володимир прийняв по хрещенню, мабуть, на честь свого шурина, Василя II Болгаровбивці – який прославився осліпленням 15 тисяч полонених болгар.

Політичне шоу з побиттям рідних Богів яке влаштував юний Володимир, мали явні ознаки деїциду - жорстокої боротьби з Богами, що супроводжувалося знищенням храмів, статуй, священослужбовців. За В.Шаяном, як правило, деїциду передує етноцид - політика знищення етнічної чи національної ідентичності, самосвідомості народу. Наслідки етноциду України-Русі цілком ясно окреслив наш Пророк Тарас Шевченко у вірші «Розрита могила»:

Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...

Цей важливий досвід деїциду який є підґрунтям етноциду та дитинцем релігійної нетерпимості в історії слов’янства залишається за межами сучасного наукового осмислення.

Після своєрідного очищення міста від язичництва киянам було наказано всім з'явитися до річки для хрещення. "Якщо не прийде хто завтра на річку - чи то багатий чи бідний, чи жебрак або раб - буде мені ворогом"(ПМЛ). Таким чином можна стверджувати, що з цього моменту язичництво було оголошено забороненою вірою і переслідувалося владою. Привертає увагу поняття «раб». Поняття «раб», «рабство» в давньоруському лексиконі не відоме, адже не існувало і рабства. Яку б ви не відкрили книгу про Давню Русь, написану іноземцем-очевидцем, всі автори обов'язково це відзначають, дивуючись, що закон русичів забороняє торгівлю людьми і застосування рабської праці. «Повість минулих літ» нав’язувала поняття «раб», «рабство», наприклад описувалося як князь Ігорь одарував греків «хутром, рабами і воском», взагалі слово «раб», «рабство», в літописі використано близько 30 разів.   І наші історики, неодмінно виходячи з притягнутих за вуха класових позицій, прирівнюють російську челядь або до рабів, або до феодальних кріпаків. Все це може підтверджувати фальсифікацію цієї історії з більш пізнім дописом літопису.

Через півстоліття київський митрополит Іларіон говорив, що «не було ні одного же хто противився його благочестивому віленню». В історичній праці російського історика Василя Татіщева, один із літописів на який він посилався, була така оповідь про хрещення в Києві: "Инии же нуждою последовали, окаменелыя же сердцем, яко аспида, глухо затыкаюсче уши своя, уходили в пустыни и леса, да погибнут в зловерииих". А вже митрополит Іларіон (Огієнко) писав: «Треба думати, що хрещення поза київської України розтяглося не на один десяток літ; нову віру таки густо полито кров’ю українського народу, що боронив батьківську віру... У нас, звичайно, прийнято думати, ніби християнство легенько заводилося собі серед українського народу. Справа була ніби так, що князь Володимир наказав охреститись, а вдячний народ зараз же відцуравсь віри батьків і прийняв християнство. Насправді ж справа відбувалася зовсім не так. Мирного прийняття християнства не було, народ завзято боронив свою віру, скрізь були бунти, й часто доводилося хрестити народ у власній крові його, доводилося хрестити його вогнем і мечем...». Бачимо що навіть найвищі церковні посадовці не можуть заперечити, що охрищення майже всіх народів відбувалось насильницькими методами, часто супроводжуючись кривавими розправами з непокірними, спаленням язичницьких святинь, статуй Богів, руйнуванням традиційних народних храмів. Тому ми спеціально подаємо опис християнізації України-Руси, зроблений саме християнським священиком, щоб не викликати негативної реакції на відверто правдиві факти.

Зібраних людей заганяли в річку і над ними піп Анастас за допомогою корсунського аріанського кліру здійснював обряд хрещення. Певно що це було трагічним видовищем. Над загнаними в воду переляканими людьми грецькою мовою проголошувалися незрозумілі заклинання. Після цього їх випускали на берег уже як християн!«І було видно радість на небі і на землі з приводу стількох спасаємих душ» - бачив це в своїй уяві Нестор.

І наказав Володимир рубати церкви й ставити їх по тих місцях, де колись стояли кумири. Чому на місцях і капищах слов’янських кумирів? Це ж місця заблудших ідолопоклонників, вони були ворожі прибулим хрестителям. Нестор дякуючи Господу писав «Визволив нас від ворогів наших, тобто від язичницьких ідолів» (ПМЛ). Підтвердження літописами будівництва храмів з церквами на місцях ворожої релігії, може говорити тільки про одне: Християнські священики визнали реальну святість традиційних язичницьких місць,понять старого культу та призначаючи християнські свята приблизно в ті ж дні, до яких пристосовувалися раніше свята язичницькі.

Верхівка Київської Русі насаджувала християнство насильницьким шляхом. А піп Анастас як глава російської церкви і підпорядковане йому духовенство при цьому користувалися всяким випадком, щоб ще й образити релігійні почуття віруючих язичників. У Новгороді, наприклад, прибувши хрестителі публічно і нахабно почали руйнувати священні місця, власноруч бити й рубати ідола Перуна, якого потім наказали самим новгородцям "стягти і кинути в Волхов". Для того щоб показати повну перевагу християнського Бога над язичницькими, повеліли тягнути Перуна по дорозі, яку попередньо вимазали людським калом «"И Перуна посече, и повелевлещи в Волхове; и поверзшеужи, влекаху его по калу, биюще жезлеем: и заповеданикому же нигде же не прияти"(«ПМЛ»).

Русь не звикла до такого блюзнірства. Вона не знала релігійних переслідувань, а тим більше образи релігійних почуттів. Новгородці на своєму віче одноголосно вирішили відмовитися від хрещення і поклялися не допускати злонравних церковників на іншу, головну сторону міста, зруйнували міст через Волхов і взялися за зброю.

Щоб зломити їхній опір, воєвода Добриня, який десять років тому сам встановлював у Новгороді кумира Перуна та інших Богів, таємно переправився через річку і підпалив будинки городян. У свою чергу воєвода хреститель Путята з іншими воїнами обманним шляхом проник до повстанців і несподівано почав їх рубати. Новгородці потім говорили, що "Путята хрестив нас мечем, а Добриня - вогнем". «Христос хрестить згубним вогнем хто противився і не визнають Його Богом» - заспівали попи в церквах» (6-та пісня канону Богоявлення).

Таким способом Візантія з Володимиром, Добринею, Путятой, Анастасом "обертали" в християнську віру населення Києва, Новгорода, Ростова, Суздаля. Очевидно що ця чесна команда хрестила окремі регіони а не всю Русь. Хрещена була та Русь яка військово загрожувала Константинополю. Вятичі, Кривичі, фіно-угорські племена не були хрещенні. Насильницьке охрещення полабських слов’ян відбулося лише в1168р. Як констатує С.Іванов, хрещення окремих регіонів русі було покликане для упокорення та підпорядкування «варварського» народу спочатку церковній юрисдикції, і врешті-решт політичній владі імперії.

У слов’янських країнах християнізація проходила досить повільно, завдяки чому збереглося більше етнічних народних звичаїв і знань. Питання про те, чи була необхідність у прийнятті нової релігії, досі в науці залишається спірним і майже недослідженим, особливо щодо причин і тенденцій світового етнотворчого процесу. Правду приховали під шаром легенд, сказань, церковних штампів.