Руслан Морозовський

Як українська стрінеться тобі
Душа, що потребує допомоги,
Спаси її в життєвій боротьбі,
За це спасіння матимеш від Бога.

Ми все життя боролися за мову.
Вони-боролись тільки за права,
В них капіталів наших — як полови.
У нас, як завжди, — в нас одні слова.

Мати, забута вусатим синком
Ревно в листі сумувала:
"Я ж тебе, сину своїм молоком
Ще немовлям напувала.

“Кохайтеся, чорнобриві.
Та не в москалями,
Бо москалі — чужі люди.
Роблять лихо а вами .. ”
Т.

Перевтомлена магма шукала у надрах проходу,
І, прорвавши прохід лаколітом стріляла в зеніт.
Застрягав лаколіт, затикаючи магму та воду,
У підземнім котлі добавляючи гейзерам

Врожаями чванились поети,
Матерями рідного села,
Кликали до столу всю планету,
Ось вона, планета, і прийшла.

Без рідних заповітів, без мети
Століттями минали покоління.
Кого бороти та куди іти, —
Не наше диктувало нам сумління.

Є Боги, і є нечиста сила, —
Ідоли чужі — то не Боги.
Гей, Стрибоже, напинай вітрила
Вже нам видно рідні береги.

В європейських мовах слово
жид вільно функціонує. Поляки,
серби, хорвати, чехи, німці,
французи і т.д. запросто

Був лісостеп. Лани поміж ярів.
На берегах ковбань, колись бездонних,
Де випасали ми рябих корів,
Відкіль смерком верталися додому,

Існує досадний політвикрутас:
Без Зінченка, без Порошенка
Не дав розтягти білоруський калгас*
Опальний завгосп Лукашенко.

Води чимало Снивода-ріка
Перенесла з Мар'янівки в Уланів,
Відтоді як студента-селюка
Приписано до київських каштанів.

Яка там гра, коли на стінку стінка?
Одначе гра — справжнісінький футбол..
Післявоєнна наша поведінка
Прудка і вибухова, наче тол.

Ні збагнути тебе, ні забути.
Ані згадку здолати сліпучу...
Голосили у космос когути, —
Розганяли темноту дрімучу.
Не вгавали сичів пересвисти

Гойдав прощальний день вербу плакучу
Закутану в коричневий туман.
Осінній лист — останній талісман,
Розгубленого літа біль пекучий.

Як ми дружно рвонули в "духовне",
Занедбавши матерію геть.
Нас цікавить глобально-церковне,
А не рідне життя і не смерть.

В який ангар летиш, моя плането,
В який тартар, в який резервуар?
Біблійного якого арбалета
Націлено на тебе межи хмар?

“ . . .І хто може зрахувати шкоду
в людях, що орди позабирали
і маєтності побрали, бо не було тоді
милосердія межи

Гайда в лоно бурі
Межи блискавиці,
Через чорну Умань
Гайда до столиці.

Все, як завжди. Нерівна бруківка.
Осокори. Колонії гав.
Поворот на село Сулуківку,
Де ніколи я ще не бував.