Культ Сварога у слов'ян

І. Джерельна база

Загальноприйнято вважати, що відомості про Сварога вкрай обмежені. Відсутність кумира Сварога на Володимировому капищі 980 року стала причиною сумнівів у існуванні його в слов’янському пантеоні загалом.

Однак це не зовсім так. Насамперед, маємо писемні повідомлення, артефакти, фольклорно-етнографічні відомості, церковні нашарування пізніших часів, які дають, хоч і опосередкований, проте досить достовірний фактаж. Наприклад, професійне свято ковалів християнська церква, зазвичай, пов’язує зі святими Кузьмою й Дем’яном, що ймовірно є досить пізньою надбудовою над древнім язичницьким культом Сварога-коваля і підтверджено народними традиціями. Розглянемо наявні відомості про Сварога.

1. Перша писемна згадка про Сварога в ПВЛ (за Іпатським списком) датується 1114 р. Літописець проілюстрував свою розповідь про чудесні події (випадання з неба разом з дощем скляного намиста безліч, малесеньку вивірку або щойно народжене оленя) фрагментом із візантійської хроніки: «А після того, як був потоп і розділено народи, став царствувати спершу Местром із роду Хамового, по ньому — Гермес, після нього Гефест, — бо так Сварога називали єгиптяни» [1. 173–174].

З цієї літописної згадки дізнаємося про існування давнього міфу про Сварога-коваля і його сина Дажбога: «Цар Сонце, син Сварогів». Появу кування металу на теренах України і виникнення ковальства археологи відносять до ІІІ тис. до н. е., тобто в добу Трипільської цивілізації.

Сварог тотожний давньогрецькому Гефесту — Богу-ковалю. Він символізує перехід людства від кам’яного віку до «цивілізації» (виготовлення зброї та металевих речей, а також упорядкування статевих зв’язків, створення сім’ї). Його син Дажбог (д.гр. Геліос) — символізує встановлення царської влади та введення сонячного календаря (патріархального) поруч з давнішим — місячним (матріархальним).

На думку А. Афанасьєва, в тексті договору князя Ігоря 944 року з греками «да будет клят от Бога и от Перуна» слово Бог стосується не Перуна, а вищого Бога, тобто Сварога.

2. У тексті «Хронографа за великим викладом» Іоанна Малали, на який посилається наш літописець («А хто цьому не вірить, хай прочитає «Хронограф»), йдеться про компілятивну працю візантійського історика Іоанна Малали, яка була відома на Русі.

В оригінальному тексті знаходимо докладніші подробиці: Сварог царствував після Єремії-Гермеса; Сварог — символізує ще й мудрість, він первісно був хоробрим волхвом; період його царювання 6680 літ, 4 (місяці?) й 38 днів (?). Наявна також ще одна міфологема: коли Сварог ішов на рать, спіткнувся кінь під ним, Сварог поранив ногу і став кульгавим. Він карав блудливих жінок, які зраджують своїм чоловікам. Сотворивши певну таємну молитву, Сварог викликав падіння кліщів (ковальського знаряддя) і навчив людей кувати залізо та виготовляти зброю, що допомогло не тільки воювати з ворогами, а й добувати нові види їжі (а саме — звареної на вогні).

Адаптація античної міфології до слов’янської пройшла два етапи, які відображені в літописі й перекладі Малали. Освічені люди Русі й через 130 років після офіційного хрищення ще знали рідну релігію й своїх Богів.

3. Геродотова легенда хоч і не безпосередньо, але вказує на культ Бога Неба. Йдеться про скинення з неба золотого плуга для скіфів. На думку О.Знойка, ця легенда має астрономічну основу, в листопаді сузір’я Плуга (Оріона) сходить на небосхилі України. Його видно до Різдва (зимового сонцестояння), на Святвечір Плуг стоїть низько над самим горизонтом, ніби падає на землю. В Київській Русі відомий обряд «кликати плуга» на Різдво.

4. Артефакт болгарська керамічна тарілка, на дні якої написане ім’я Сварог, що датується ХІІІ ст. Її можна вважати належністю до культу Сварога в той час, коли християнство в Болгарії було в розквіті. Це бо, на думку дослідників, батьки дали сину ім’я не християнського святого, а язичницького Бога-покровителя, що мало визначати його долю [2. 45].

5. Кам’яна статуя 9 ст., знайдена в Болгарії ж, яку ідентифікують як Сварога [3.288].

6. Югославський Сварун. Фольклористи в Югославії записали легенду: «Вісь світу є святе дерево ясен. Його висока крона перевищує гірські вершини і шість небес і піднімається до сьомого неба, на якому в своїх світлих палатах перебуває верховний Бог Сварун» [3.288].

7. Микульчицька пластина. Зображенням Сварога вважають малюнок Бога з молотом у правій і рогом в лівій руках [2. 47].

8. Лінгвістичні дані засвідчують ономастику Сварога, велику кількість географічних назв з коренем «свар», «вар», що свідчить про існування культу Сварога в усіх слов’ян.

ІІ. Назви місяця і міфологема свята Сварога

Датування свята Сварога.Принцип верховної влади в усіх індоєвропейських релігіях зв’язаний з листопадом, на початку якого випадало й свято Сварога. В Ірані — це дух металу Вар’я Хшатра; в Індії — Дхатрі («творящий людям добро і керуючий ними»). У кельтів календар поділявся на дві частини і мав два головних свята — Самайн (1 листопада) і Бельтан (1 травня). Ця традиція в Європі існує досі. Найкращий контакт з небесним і потустороннім світом може здійснитися в ніч з 31 жовтня на 1 листопада.

В Київській Русі листопад називали «підзимником». Українські приказки: «Листопад — вересневий внук, жовтневий син, зимі — рідний батечко», «Хто в листопаді не мерзне, тому і в зимову стужу не змерзнути». Цей перший листопадовий день ще має народну назву «починок». Саме цього дня Сварог починає кувати золотого плуга для русинів. Вважається добрим у цей день починати справи.

Етимологія імені. У румунській мові слова sfarog, sfarogi — сушитися, смажити на жаровні та прикметник sfaroage — сухощавий — можливо пізні запозичення з мови сусідніх слов’ян. Звичай «сварити» (зготувати) кашу на 1 листопада — символізує перехід від первісності до культури, показником чого є варена їжа. Слово «зварити» первісно мало значення з’єднати, спаяти, скріпити, звідси «свадьба» (пор. сканд. Богиня шлюбу Вар). У ковальській справі дієслово «зварити» «зварганити» застосовували щодо сковування шляхом розжарювання на вогні металів.

В основі імені Сварог, на думку М.Серякова, лежить давньоарійське varna — колір, світло, якість. У ведійську епоху воно означало суспільні стани арійського суспільства [2].

ІІІ. Символіка Сварога-коваля в фольклорних джерелах

Сварог як Творець Світу. Міф про Сотворення Світу Богом-ковалем зафіксований фольклором в Україні XIX ст..: «Коли Бог творив землю, то спочатку варив її, потім одразу остудив; а бульбашки, які видулися під час кипіння, перетворилися в гори, а проміжки між ними утворили долини».

Сварог як Отець Зодіаку.Календар має назву Коло Свароже: «Крутитися стануть Кола Сварожі до нас, і часи ті настануть для нас!» (Велесова Книга). Боги-місяці є синами Сварога Отця (Діда Божого), вони мають по-батькові Сварожичі. Символи Сварога в казках: Кузня Сварога розкинулася на 12 верст, у ній 12 дверей, 12 молотів та 12 помічників. Ковальські кліщі важать 12 пудів. Це свідчить про річну, місячну, зодіакальну роль Сварога.

Зв’язок Сварога з місяцями і календарем. Напр., замовляння, в якому «біля каменя Алатиря сидять дванадцять молодців, дванадцять богатирів, тримають дванадцять молотів, б’ють як день, так і ніч». Символіка божественної кузні: Кузня золота, молот срібний; дванадцять золотих дверей, мідні ворота; кузня розкинулась на 12 верст, 12 молотобойців; кліщі, якими Сварог хапає Змія мають вагу 12 пудів.

Сварог — Батько Небо. За язичницьким міфом матінка Земля народжує людей від батька Неба. Перші руські єретики-стригольники в 14 ст. ще уявляли Бога по язичницьки: «Бог — небо, Мати — земля». Пор. лат. homo — людина, humus — грунт, земля.

Сварог — покровитель Руси-України. Він — Дідо Божий, тому Велесова Книга говорить про нього:

Ніщо нас не злякає, ніщо не спинить,
бо ми — в руках Сварожих,
а Він у всі дні веде нас
до звитяги і геройства многого!
То ж стрепенися, народе мій,
од сплячки і в злагоді йди до стягів наших.
А захистить нас од ворогів на Русі
могутній Сварог наш, не чужинські боги! [4].

Сварог — покровитель слов’ян. Цікава чеська легенда про Чеха. Коли його плем’я знайшло землю, яку можна заселити і народ сказав, що її треба назвати Чехія на честь свого князя, тоді Чех, піднявши руки до Бога Неба, сказав: «Здрастуй, країна обіцяна, бажана і та, яку ми шукали тисячу разів, позбавлена людності з часів потопу! Прихисти нас тепер, пам’ятаючи про людей, сохрани нас неушкодженими, примножуючи наше потомство з покоління в покоління» [5.34].

Бог меча і плуга. Згадка ПВЛ про те, що впали з неба ковальські кліщі при царюванні Сварога й відтоді стали кувати зброю — є етапом виникнення держави (настання епохи патріархату). Сварог викував перший плуг і скинув на землю.

Золота обручка. Він же викував золоту обручку й установив моногамний шлюб: «одному мужу одну жону имати і жоні за одного мужа посагати».

Амулети цього свята: мініатюрні залізні знаряддя (сокирки, мечики, підкови, молоточки та ін.) — сприяють дітонародженню, обереги від смерті. Ковадло (наковальня) в цьому святі — предмет культу, оберіг, наділений цілющими властивостями. У міфах його виготовляютьдев’ять ковалів в суботню ніч на повні. Ковадло поливають вином (це роблять також і на Різдво).

Ключ і замок. В замовляннях типове закінчення: «Небо — ключ, Земля — замок!» Ключ і Замок — також еротичні символи: чоловічий і жіночий (в казці шкатулка царівни відмикається ключем коханого лицаря). Народний заговір-оберіг ймовірно звернений до Сварога: «Запрусь же я (ім’я) залізним ключем, кріпким замком. Витягну ж я (ім’я) той ключ із замка, покладу до красного Сонечка, до світлого Місяця, до частих Зірочок. І подаю ж я (ім’я) той ключ на сьоме Небо істинному Богу [Сварогу] в руки: «Носи ж той ключ, істинний Боже [Свароже], і храни мене від портевщика, від колдовщика, від портевщиці, від колдовщиці».

Стихія Вогню. Існує народне уявлення про два види Вогню: природний (від блискавки, сонця) і культурний (викликаний тертям дерева, ударом каменю, або добутий через лінзу). Приказка давньоруська: «Огонь — цар, вода — цариця, земля — матінка, небо — отець, вітер — господар, дощ — кормилець, сонце — князь, луна — княгиня».

Українська оповідка: Вогонь, прийнявши людську подобу навчав селянина: «Я твій господар. Як топиш у печі, то став воду; як я ситий водою, то пожару я не зділаю, а як хто не станове, то мені до того горяче, до того горяче, що у мене, як серце горить; а як водиця є, то я собі трошки хлесну — я й ситий тим» [2. 34]. Білоруси при погашенні Вогню на ніч, казали: «Святий богач, ложися спать».

Віра в очищуючу силу вогню була на Русі дуже сильною: купальське багаття пов’язане з випробуванням на вірність подружжя. Цей міф також пов’язаний зі Сварогом, який є покровителем шлюбу.

Білоруська казка «Искорка Парубок Девичий сын» оповідає про те, як молодець добував наречену для старого царя.

«Пріижжаить к етуму царю, а етый царь окружив свой дом и выкопав канавы и напалив огнем большим. Потом и говорить:
— А што Искорка Парубок, — жив ты зь естой девицыю, покуль довев сюды?
— Не, кажеть, ня жив.
— Ну, коли ня жив — положив сухую былинку — дык пярейдиш чириз былину, а коли жив, дык и ни пярейдиш! А девица узила, ды и дротину уткнула у былину, и ен ни заметив. Ен и пиряйшов. Искорка Парубок сказуить:
— А ты, царь, ездив на моей лошади?
— Не, ня ездив.
— Ну, коли ня ездив — пиряйди и ты по стой былыни. И пярейдишь, коли ня ездив.
Ён узяв и пошов — надеитца, што ня ездив. Только уступив сиряди канавы, а девица ету дротину сморьг к сабе — былина пуполам, а ён у канаву и упав. А Искорка Парубок зь естой девицый и зьвинчались, и паехали у свае царство» [6. 262].

У цій казці кузня Сварогова показана в образі випробувального багаття, яке мало поглинути винуватого в перелюбстві.

Влада Сварога-коваля над язиком та горлом — він кує горло (робить тонким голос тих казкових персонажів, які звертаються до нього), в початковому міфі він хапає Змія кліщами за язик. Сварог має покровительство над словом, славослів’ям, поезією та поетами. Божий Коваль уміє перековувати голос — з грубого робити тонкий (казка про Івасика-Телесика та ін.).

Влада Сварога над морозом. Від Сварога слід очікувати льоду на річках, про це приказка: «Невелика в Сварога кузня, та на всю Святую Русь у ній льодяні ланцюги куються» (за А. Корінфським, 459). Сковування землі льодом у листопаді — асоціація з Морозом (тотожність у функціях Мороза і Сварога).

ІV. Міфи та казки

1. Про Сварога і Змія. Якось злий Змій внадився в Скіфську землю й почав викрадати собі красунь. А була в цій землі Кузня Сварогова, де Божий Коваль кував Золотого плуга. Змій хотів залетіти в кузню Сварогову, та Божий Коваль зачинив важкі залізні двері. Змій же лукаво молив людським голосом відімкнути двері та впустити його. Сварог був невмолимий. Тоді Змій почав лизати двері та продер діру язиком. Тут же Сварог і схопив його залізними кліщами за язика. Засичав Змій люто, просить відпустити його. Та дарма! Коваль запряг його в щойно викуваний плуг та й почав орати землю. Виорав величезні земляні борозни від Києва аж до Синього моря (Чорного). Земля пашіла від такої роботи, пекельний вогонь палив Змія так, що, дооравши до моря, він кинувся спрагло пити воду, пив-пив — та й луснув! Так Сварог врятував скіфів (русинів) від злого Змія. А в Русі-Україні досі лишилися Змієві Вали (давні укріплення, що на теренах України простягаються близько півтори тисячі кілометрів).

2. Про чарівний Меч-кладенець. Меч-кладенець згадується у багатьох лицарських казках: він легкий, коли його вкладаєш у піхви (варіант назви «складенець») і важкий, коли ним колеш ворога. Сварог (або його син Перун) викував у своїй Небесній кузні чарівний меч для русинів (скіфів), так само, як Гефест кував зброю для Ахілла, арійський Тваштар виготовив ваджру для Індри, щоб той переміг Змія. Велесова Книга оповідає про це так: «Ось що бачив отець наш Ор, до хмар ходивши, узятий будучи Силою до Перунькової кузні. А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів, і кувавши, рече йому: це стріли і мечі маєте на воїв тих, і не смієте боятися їх, бо знищу їх до поду» (4. 24-В).

3. Сварог створює людину (варіант — жінку), має золоті руки або золотий топірець.Аналоги: ведійський Тваштар — золоторукий (так кажуть про умілих майстрів «золоті руки»).

Пор. також функція творення людини, жінки та ін. Фінський Бог-коваль Ільмаринен викував золоту жінку, грецький Гефест — Пандору. Сварог створив Русичів «от перст своїх» — своїми руками: « і хай буде сказано, що ви — сини Творця, і поводьтесь, як сини Творця!» (Велесова Книга). Топірці або пробиті блискавкою камінці («перунові сокири») завжди цінуються в народі як найкращі обереги й лікувальні засоби. На Гуцульщині, переливши воду крізь перуновий камінець, лікують горло (І.Франко).

4. Міф про Божественне походження Зоряних синів. Європейці (арії) вважалися Зоряними синами. На давньогрецьких золотих пластинах описана посмертна доля людської душі за віруваннями орфіків:

Зліва від дому Аїда ти найдеш джерело,
Поруч з ним стоїть білий кипарис –
До цього джерела навіть близько не підходь!
Знайдеш інший: із озера Мнемосини (Богині пам’яті)
Текущу холодну воду, перед ним — варта.
Скажи: «Я дитя Землі й зоряного Неба,
Але рід мій — небесний, про це ви знаєте й самі.
Я іссохла від спраги і гину —
так дайте ж мені скоріше холодної води,
що тече із озера Мнемосини».
І вони дадуть тобі пити із божественного джерела,
І тоді ти станеш царювати разом з іншими героями.
На іншій пластинці слова душі померлого передані так:
Ти оголоси їм (вартовим) всю правду,
Скажи: «Я син Землі і зоряного Неба
ЇНа ім’я Астерій (Зоряний). Я іссох від спраги.
Дайте ж мені пити із джерела».
[Фрагменты ранних греческих философов. — Ч.1.— М., 1989. — С. 44–45].

Отже, тільки та душа, яка не забула, що її рід небесний, могла попити із цього божественного джерела і приєднатися до героїв в іншому світі. Орфічні гімни яскраво показують важливість знання свого істинного родоводу. Пам’ять про небесне божественне походження білої раси добре збережена також у ведичних піснях (РВ, 1, 164, 33):

Небо — отець мій, родитель. Там мій пуп.
Рідна моя мати — та велика Земля.
Всередині цих двох простертих чаш — моє лоно.
Тут батько вложив зародок дочки.

В Індії сузір’я Великої Ведмедиці вважалося втіленням на Небі семи напівбожественних мудреців ріші, а сім їхніх жон стали зірками Плеяд (наше Баби Звізди). Давня Русь: діти народжуються з Неба: «Род седя на воздусе, мечеть на землю груды и в том рождаются дети» [7.97].

Приказка про кругообіг Душ: «Родиться на смерть, а вмирає — на життя» [8.41].

В літописі Соболєв найшов давньоруську приказку: «Из навей дети нас емлют» (2.129).

V. Аналоги, епітети, замінники власної назви

Божий Коваль (він же грецький Гефест, римський Вулкан, ведійський Тваштар, слов’янський Сварог), в християнстві замінені Кузьмою і Дем’яном (або Космодем’яном). В найдавнішу ж епоху його аналогом був слов’янський Род.

Зв’язки Сварога з іншимиміфологічними силами та історичнимипостатями.

1. Прослідковується зв’язок Божого Коваля з Києм — засновником міста Києва, що може свідчити про покровительство Сварога над усією Руссю та княжою владою. Значення цього імені пов’язують з боєздатністю, чоловічою силою та могутністю. На Русі києм називався як дерев’яний дрючок (палиця, товкач), так і богатирська довбня, і залізний ковальський молот (ЕСУМ, том 2). Кий — фалічний символ Рода (Сварога), космічна вісь, вертикаль Всесвіту.

2. Загальноарійський мотив ковалів-близнюків (перетворених християнством на Кузьму й Дем’яна, іноді на Бориса й Гліба) — тотожний з ведійськими близнюками-вершниками Ашвинами (синами Д’яуса і Богині вранішньої зорі Ушас), грецькими Діоскурами (синами Зевса), свідчить про те, що й у слов’янській міфології існували духовні сутності Богів-близнюків, згаданих у Велесовій Книзі як небесні вершники, які скачуть назустріч світанку. В Рігведі вони — знавці Часу, які проганяють пітьму, спасителі, помічники в біді. Вони приносять багатство, добро, приплід тварин і дітей, світло, щастя, перемогу, довге життя, життєву силу. Вони також покровителі співаків, які приносять винагороду за мистецтво славослів’я. Ашвини також цілителі (пор. в християнстві цю функцію приписали св. Борису і Глібу). В Рігведі Ашвини «божественні лікарі», всевідаючі, вони повертають життя мертвим, виліковують сліпих і кульгавих, рятують потопаючих в безодні (I 117, 7, 24; X 65, 12; I 112, 8; 117, 19; X 39, 3). Ашвини також покровителі меду і бджолярства. Вони захищають своїх від чужих, сприяють весіллю й продовженню роду (у весільних ритуалах їх запрошують в якості бояр-дружбів).

3. Сварог як Творець повинен мати подружню пару. Досі міфологи неодностайні у визначенні Богині-дружини Сварога. Називають Ладу, Мокошу та ін. За Велесовою Книгою: «Повінчаємо Сварога і Землю і справимо весілля їм, як для мужа і жони, бо ми — діти їхні». Якщо слідувати ведичним та іншим арійським міфологіям, Сварогу належало б мати за жону Богиню Мудрості, як Брахмі (Творцю) — Сарасваті.

Порівняймо також спробу грецького Гефеста (аналог Сварога) оволодіти Афіною (Богинею мудрості). У слов’янській міфології з жіночою мудрістю пов’язана Василиса Премудра (пор. Мудра, Мудрьона), казка про яку має свій аналог в грецькому міфі про Кору Персефону: третину року Василиса Премудра перебуває в царстві Кощея, та завдяки Доброму молодцю, дві третини року вона живе на землі й сприяє її родючості (воскресіння природи). Грецька Персефона є дочкою Деметри, аналогу нашої Матері Землі.

Таким чином, Матінка Земля відповідає не тільки за функцію вегетації, а й за найвищу природну мудрість. Зіставивши всі аналоги Богині Родючості та Мудрості, видається вірогідним за подружню пару Сварога вважати Мокошу — вона відповідає за жіночу репродуктивну силу Природи, що є водночас і природною мудрістю.

VІ. Обрядовість Сварожин

Сварожини (як свято) відновлюємо на основі фольклорно-етнографічних даних. Ковальство вважалося вищим мистецтвом, пов’язаним з божественними таємничими знаннями, чарами, чаклунством.

1. Весілля. У любовних замовляннях видно зв’язок Божого Коваля з весіллям (він виковує шлюбний вінець і обручку) та з продовженням роду (виковує дитину). До Сварога зверталися перед весіллям: «Скуй нам свадебку крепку, віковічну, нероздільну до сідої голови, до сивої бороди» — він покровитель домашнього вогнища і подружнього щастя. В українських родильних обрядах баба повитуха звертається до Сварога: «Спасибі Ковалю, що викував дитину, і не впотів, і в рученьки не хукав, а добро і тепло добувати було» (за Чубинським).

2. Запросини. В. Войтович в «Українській міфології» (ст.256) дає молитву на Кузьминки (1 листопада), яку господар промовляв рано до схід сонця з хлібом-сіллю на порозі: «Святі Безморозники, вітаємо вас хлібом-сіллю, Сонцем праведним і ласкаво просимо завітати до нас, у наше обійстя, у наші стайні, обори, кошари, пасіки та до нашої хати — до нашого столу....» Вочевидь, таке звернення в архаїчні часи стосувалося запросин Сварога до господи.

3. Братчина, треби, ритуальні страви. «Ссипка» — складчина продуктів (крупа, борошно, курка, півень, сир, масло) для колективної трапези. В давнину варили пиво, нині готують медовий напій, настояний на травах (дев’ятисил, чебрець, шавлія та ін.), плачинди з гарбузом. На Півдні України і в Придністров’ї в ці осінні дні печуть плачинди з гарбузом та яблуками, варять гарбузову кашу з молоком і пшоном.

Та головна обрядова страва — локшина з курятиною. Приказки: «На Кузьминки курка іменинниця», «Кузьма-Дем’ян — куряча смерть», «Курку — на стіл, курча — попу (волхву)» — приносили в пожертву курятину (це називалося «курей замолювати», «щоб курятина водилась»). Курей часто крали для обряду, за що господарі не мали права ображатися, бо це була треба Богові, на яку обов’язково треба запросити Бога (Сварога).

На зв’язок Сварога з курами вказує і, так званий, «курячий Бог», або «курячий піп» — камінь з пробитою діркою, який вішають в курятниках як оберіг. Це прототип давнього топірця або молота (металевого виробу з діркою) — символіка коваля.

Під час братчини не дозволяється ламати курячих кісток, щоб курчата родилися здоровими (кістки після споживання м’яса, закопують). Головні страви: каша з курятиною (причому запрошують Сварога каші з’їсти). Роздавали паляниці «за здоров’я». Яблука — не тільки символ продовження роду, а й символ воскресіння, вічного перевтілення душ (через Храм Сварога).

4. Поклоніння Сварожичу в овині у росіян свідчить про культову споруду (хоча й господарського призначення), принесення курей (півнів) у жертву 1 листопада (Кузьма й Дем’ян). Обряд в Курській губ. На Кузьминки і на Різдво: при молінні (пожертві) курей і поросят за столом качають жаровню з вугіллям, на стіл кладуть стебла житні й на них складають кості півнів і поросят [2. 34].

5. Табу. 1 листопада ковалі не працювали, а жінки не пряли. Також вірили в те, що Кузьмодем’ян починає кувати плуг саме 1 листопада. До цього часу намагалися завершувати якісь трудомістські роботи.

6. Ігрища. Після братчини відбуваються ігри, які попи в своїх повчаннях проти язичників назвали «ігрища бесовская» — народні гульні та еротичні ігри на Сварожини. Мета сварожих гулянь — єднання народу, обмін позитивною енергією. Магія родючості відображена в так званих «поцілункових» іграх.

1) Гра Подушечка. Збирають пір’я з жертовних курей, шиють невелику подушечку. Молодь стає в коло. Один заходить в круг з подушкою. Співають:

Подушечка, подушечка,
Да ти пуховая.
Молодичка, молодичка,
Да ти молодая.
Кого люблю, кого люблю,
Того поцілую.
Пуховую подушечку
Тому подарую. [9. 403].

Парубок дає дівчині подушку, кладуть її на землю, стають на неї колінами й цілуються. Далі дівчина бере подушку, йде по колу, вибирає іншого парубка, гра продовжується.

2) Гра «Підкувати молодицю». Парубки, ряджені ковалями з молотками в руках, «підковують» дівчат: хапають дівчат під час гри, задирають їм спідниці, беруть за ніжку і «кують» молотками по каблучках, за що дівка має поцілувати парубка. Те саме роблять і чоловіки молодицям, які подобаються. В цю гру грають і старші люди. Символіка цієї гри для старших — «перековування старого на молодого», «перековування хворого на здорового» і т. под.

3) Обрядові ігри з яблуками відомі в багатьох європейських народів. На вечорницях їх чіпляють на ниточках до якої-небудь жердини, а діти, зчепивши руки за спину, намагаються піймати і вкусити яблучка зубами. Те саме можна влаштувати в широкій мисці з водою, де яблука плавають, а учасники гри намагаються вкусити їх зубами. Відомий тут і наш традиційний гарбуз, вирізаний у вигляді голови-ліхтаря зі свічкою всередині — вважають, що на цей вогник прилинуть душі Предків, яких поминаємо в цей день. Причому подібні обряди відомі не тільки в європейців, а навіть у японців.

VІІ. Близькі традиції в європейських народів

У кельтів подібні ритуали засвідчені археологами ще дві тисячі років тому: в сучасній європейській традиції вони відомі як підготовка до Нового року, напередодні якого відбувалось свято Самхейн (Samhain). Цей період вважався «прикордонним часом» (переходом від осені до зими), а значить — це час чарівний і містичний, це час приходу «чарівних істот» — духів на Землю, в світ людей, так само як і люди теж мають нагоду побувати в потойбічному світі. Вважалося також, що душі померлих цього дня повертаються в свої будинки і потребують жертовної їжі від живих. Приблизно у цей же самий час (в кінці жовтня) стародавні римляни відзначали два свята — Фералії, присвячені пам'яті покійних, і дні Помони — Богині деревних плодів (її символ яблуня — дерево кохання і родючості, плід якої яблуко є символом безсмертя).

Сварогу давали пожертви у вигляді: хліба, меду, вина, солодких фруктів так само, як греки Янусу (давньогрецьк.: фініки, смокви). Однак, функція ковальства у Януса відсутня, вона в римлян закріпилася за Вулканом, хоча наявність ключа, яким Янус зачиняє і відчиняє ворота (символ перетворення, входу і виходу), споріднює його зі Сварогом, який кує ключ.

В язичницькій традиції багатьох європейських народів у цей день відбувалися посвячення чоловіків у жрецький і волхвівський стан (симетрично до весняного свята Майї — покровительки жінок-волхвинь).

Християнська церква, так і не змігши викорінити народні обряди цього дня, щоб нейтралізувати язичницькі творчі сили, вирішила перенести свято «всіх святих» з 13 травня на 1 листопада, що й було зроблено в 609 році (за іншими джерелами 910 р.) з наказу папи Боніфація IV. З того часу в цей день християнами здійснювалися поминки тих «святих», які не мали в річному циклі окремих днів. Відтоді до епохи Середньовіччя і навіть до Нового часу церква переслідує так званих відьом і відьмаків, які нібито цього дня святкують свої «шабаші».

VІІІ. Арійсько-слов’янські паралелі у ведизмі

1. У Рігведі (V. 40): Сварбхану ковтає Сонце-Сур’ю (затемнення Сонця). Сварбхану — асур (злий демон), насправді — він належить до покоління старших Богів. До того ж його ім’я означає «власник сонячного світла».

С. Джемісон висловила гіпотезу, що Сварбхану (епітет грізного Бога Вогню) карає Бога Сур’ю за інцест з власною дочкою Ушас, проткнувши і накривши його темрявою [10]. Цю версію підкріплюємо тим, що жоною ведійського Сур’ї є дочка Сварбхану — Шакті (також відома під іменем Прабха — буквально «світло, сяйво»). Таким чином, покарання за невірність подружжя — відома міфологема, що пов’язує закон Сварога з моногамним шлюбом.

Казкові персонажі, яких розчленовують або спалюють у вогні, миють у молоці кісточки, щоб відновити та омолодити, можуть бути співвіднесені з ведійським Першобогом Пурушею, який був розчленований, в результаті чого виник Всесвіт. Ця міфологема принесення Богом себе в жертву стійка у ведизмі та ін. європейських релігіях. Мета цього поділу на частини — зміцнення вселенського закону, його періодичне відновлення.

2. В іранській Авесті: Міф про потоп. Агурамазда наказує Йімі для спасіння усіх живих істот збудувати Вар (загородку) на всі чотири сторони, принести туди сім’я тварин, людей, птахів і червоних палаючих вогнів (?). Сім’я найпрекрасніших без вад людей і звірів: «Хай там не буде ні горбатих спереду, ні горбатих ззаду, ні увічних, ні помішаних і з родимими плямами, ні порочних, ні хворих, ні кривих, ні гнилозубих, ні прокажених, чия плоть викинута, ні з іншими вадами». Так через 40 років від однієї пари народжувалися по двоє: чоловік і жінка, від тварин самець і самка. Так жили тут люди прекраснішим життям.

3. Арійський варновий устрій. Чотири суспільні стани в Індії пов’язані міфологічно зі Сварогом. Ці стани за міфом, сотворені з тіла Першобога Пуруши (РВ, Х,90):

Рот його став брахманом,
Його руки стали раджанья (воїни)
Те, що стегна його — це вайшья,
Із стіп народився шудра.

Варна в Індії означає «колір» (підкреслює відмінність в кольорі шкіри): три вищі касти були білими (арьявана), шудри чорношкірі аборигени. Принцип поділу суспільства на три стани — давня арійська традиція, кожен з них мав свій колір одягу: жерці — влада і мудрість (білий), воїни — сила (червоний), орачі та скотарі — родючість (жовта). Шудри ж носили чорний одяг. Поступова втрата чистоти (світла) призводить до зниження від білого до чорного, що свідчить про низхідний шлях людських душ з неба на землю в міру входження їх в мирське життя матеріального світу. Ці уявлення давніх аріїв генетично беруть свої витоки в ідеалах Сварожого культу (тому вони можуть бути залучені для вивчення витокової семантики Сварога як Бога Неба). Корінь варн- існує в слов’янському лексиконі: річка і місто Варна в Болгарії.

Юлій Цезар писав: «У всій Галлії існує тільки два класи людей, які користуються відомим значенням і пошаною, бо простий народ там тримається в становищі рабів... але вищезазначені два класи — це друїди і вершники. Друїди беруть активну участь у справах богошанування, спостерігають за правильністю громадських богослужінь, тлумачать усі питання, що стосуються релігії, до них же поступає чимало молоді для навчання наукам... Другий стан — це вершники. Вони всі виступають у похід, коли це необхідно і коли починається війна» [11.111 — 112].

На Русі ця система простежується в епосі про трьох богатирів, з яких Альоша Попович — священик, Добриня Микитич — професійний воїн, Ілля Муромець — селянин.

В Ірані пророк Заратустра — перший жрець, перший воїн, перший скотар, а три його сини — родоначальники трьох станів.

Греція: Платон писав про ідеальну державу, на чолі якої стоять філософи, охороняють воїни, а матерільний добробут забезпечують ремісники.

ІХ. Сварог як розпорядник кругообігу людських душ

Цікавий мотив, збережений у міфах та пізніших казках, це вміння Сварога (коваля) перековувати старого на молодого. Основою такого уявлення послужило спостереження людей над тим, що коваль може зі старого металу, перелитого у вогняному горні, виробити новий виріб.

Казка «Коваль і Чорт». Старий-коваль побачив у церкві малюнок Чорта і захотів мати такого ж у себе в кузні. Він найняв маляра і велів йому намалювати на дверях кузні Чорта точнісінько такого, якого бачив у церкві. Маляр намалював. Відтоді старий, як увійде до кузні, завжди погляне на Чорта і скаже: «Здоров, земляче!» А потім розведе в горні вогонь і візьметься за роботу. Жив так коваль в ладу з Чортом до самої смерти.

Став син його господарювати, взявся за ковальську справу. Тільки не захотів він шанувати Чорта, як шанував його батько. Як прийде вранці в кузню — ніколи зним не привітається, а замість ласкавого слова візьме щонайбільший молот і як огріє ним Чорта просто в лоб разів зо три, тільки тоді й за роботу».

Скривджений Чорт перекинувся парубком та й найнявся до кузні «учнем». Якось, за відсутності господаря, він умовив стару паню перекуватися на молоду за 500 рублів. Він роздяг її, схопив кліщами, вкинув у горн і почав піддувати міхи; потім вийняв кістки, вкинув у бочку з молоком, та вискочила пані з того молока, молода дівка. Помолоділа пані, повернувшись додому і побачивши свого старого чоловіка, захотіла і його перекувати на молодого, але, коли пан приїхав у кузню, учень десь зник.

Просять коваля виконати цей обряд. Коваль спочатку відмовляється повторити подібну роботу, але його примушують приступити до перековування. Ковалю нема чого вдіяти. Дізнавшись від свого візника, як це робив його учень, він пробує повторити всі дії: роздяг пана догола, схопив його кліщами за ноги, вкинув у горн і давай піддувати міхи; спалив усього його на попіл. Після того вийняв кістки, повкидав у молоко і чекає — чи скоро вискочить звідти молодий пан. Чекає годину, другу — немає нічого; подивився в бочку — одні кісточки плавають, і ті обгорілі. Пані погрожувала ковалю та й подала до суду. Коваля ведуть на страту, але тут з'являється учень і, розпитавши, що відбулося, говорить: «Ну, дядьку! Присягнися, що ніколи не битимеш мене своїм молотом, а будеш мені таку ж шану тримати, яку твій батько тримав, — і пан зараз буде і живий та молодий».

Коваль забожився, що ніколи не підніме на Чорта молота, а віддаватиме йому всякі почесті. Чорт побіг у кузню і нашвидку вернувся звідти разом з паном».

Ця казка дуже цінна своєю інформативністю для розуміння язичницьких реалій. У цій казці вочевидь відобразилося шанування ковалями не власне Чорта в його християнському розумінні, а саме колишнього їхнього небесного покровителя Сварога, якого нова християнська релігія разом зі всіма іншими язичницькими Богами, оголосила Чортом.

Обряд перековування людей похилого віку на молодих, генетично пов'язаний з кругообігом людських душ, де головна роль належала Сварогу як богу Неба. В християнізованій уяві народу цю роль передали Чорту, який прийняв вигляд коваля (свідчення ототожнення його з язичницьким Богом-ковалем). Здатність обновляти шляхом перековування або переплавлення старих предметів на нові було однією з основних властивостей коваля, відмічене в староруській писемності: «кузнеци бо что обетшаніє поновити хотяще, розливают і плавят в горнилі» .

Подібні уявлення лягли в основу похоронної обрядовості слов’ян. Похоронний обряд в епоху V — Х ст. виконувався в усіх слов’ян майже однаково. Покійного спалювали на краді. Потім збирали кісточки, клали в горщик і ставили його на високому стовпі на роздоріжжі. Високе становище означало, що покійний перебуває в Небі Сварога, а горщик — символ божественного варіння (переварювання старого на молодого).

Випічка мостів (драбинок) з тіста (засуджена християнськими поученнями проти язичництва) потрібна для того, щоб душа могла піднятися на небо. Пізніше пекли блини, щоб «мостити душам дорогу на небо, в Рай».

Х. Християнсько-язичницький синкретизм образу Сварога

Ще давньоруський книжник писав, що людина є символом Всесвіту: «Чоловік єсть вторий мир мал: есть бо Небо і Земля, і як же на небесі, і як же на землі, видимая і невидимая: от пупа до глави яко небо, і паки от пупа дольняя єго часть яко земля; бо земля імієт силу рождательськую і проходження вод... тако і в сій нижній часті чоловіка сія суть. Паки же в горній части єго яко на небесі світила, солнце і луна, гром, вітер, сице і в чоловіка і во главі, очі й глас, дихання і мгновеніє ока, яко молнія скорошественно» [12.102].

Образ Сварога в християнстві заступили Кузьма і Дем’ян (пор. Кузьма — кузня). Виконували певні обітниці — складали пожертви, свічки до ікон Кузьмодем’яна. Існувало багато храмів іменних Космодем’янських — свідчення традиційності шанування давнього Бога-коваля.

Первісні функції Сварога, як Бога, який варить, лишилися в корені імені С-вар-ог. З його міфом пов’язаний архаїчний історичний період винаходу вареної їжі, що передувала Сварогу як Богу-ковальства.

Козьма і Дем’ян вважалися лікарями-цілителями, отже тут є залишок уявлення про Сварога як цілителя. В Житіях про них писали:

В християнізованих текстах часті згадки Кузьми і Дем’яна як одного персонажа — Козмодем’ян. Це залишок язичницького уявлення про одного Бога. Крім того, в одному замовлянні Кузмодем’ян названий «ремесленим Богом», що взагалі суперечить християнському розумінню. Існують також легенди про боротьбу Козмодем’яна зі Змієм, що також не мають нічого спільного з християнством.

Цікавий синкретичний образ давнього Сварога — залишок не тільки Космодем’яна, а й «святих» Бориса і Гліба, які також є «безсеребрениками» і цілителями, і також зливаються в один образ, як і Космодем’ян.

В одній з народних пісень XIX ст. у росіян Смоленської губернії, ім’я Дем’яна уявлялося як по-батькові Кузьми: «Да Козьма ли ты Демьянович!Да ты скуй ли ка нам свадебку». Як бачимо, цей «святий» відповідальний за весілля, як і Сварог.

Висновки: Компаративне дослідження культу Сварога дає підстави вважати Сварога місцевим слов’янським верховним Богом-отцем (для цього є достатня джерельна база). Етимологія імені Сварога має слов’янське походження, пов’язане з функцією творення. Культ Сварога був надзвичайно популярним у слов’ян, в тому числі в Київській Русі, але через церковні заборони набув синкретичних рис, поєднавшись з персонажами світової релігії. З культом Сварога пов’язані міфи про кування золотого плуга, меча, обручки а також зоряна та календарна символіка, як батька небесного Зодіаку. Нині маємо достатньо підстав і фольклорно-етнографічних даних для того, щоб реконструювати язичницьке свято Сварога 1 листопада.

Література

Літопис руський. — К.: 1989.
Серяков М. Сварог. — М.: Яуза, Эксмо, 2004. — 688 с., ил.
Седов В. В. Международный симпозиум по славянскому язычеству в Югославии // СА. — 1988. — № 2.
Лозко Г. Велесова Книга — волховник. — Вінниця: Континент-Прим, 2007.
Козьма Пражский. Чешская хроника. — М., 1962.
Романов Е. Р. Белорусский сборник. Вып. 6. Витебск, 1901.
Гальковский Н. М. Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси. — Т. 2 // Записки императорского Московского археологического института. — Т. ХVІІІ., М., 1913.
Велецкая Н. Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. — М., 1976.
Круглый год. — М., 1991.
Jamison S. W. The Ravenous Hyenas and the Wounded Sun. Myth and Ritual in Ancient India, Ithaca and London, 1991.
ЦезарьГ. Ю.Запискиогалльскойвойне. М., 1991.
Щапов А. П. Сочинения. — Т.1. — СПб, 1906.